Чеченська Республіка Ічкерія

Чеченська Республіка Ічкерія чеч. Noxçiyn Pachhalq Noxçiyçö Нохчийн Пачхьалкх Нохчийчоь Частково визнана держава ← ↓ Прапор Герб Девіз (чеч. «Ӏ Marşo ya joƶalla!») (укр. «Свобода або смерть!») Чечня на карті Кавказу Столиця Грозний (Джохар) Мова(и) чеченська[1] Релігія Іслам Площа 17 300 км²[2] Населення Немає даних Історія  -  Розділ ЧІ АРСР на Чеченську Республіку та Республіки Інгушетія. 1991  -  Проголошення ЧРІ і її фактична незалежність. 8 червня 1991  -  Перша чеченська війна 11 грудня 1994 — 31 серпня 1996  -  Підписання Хасав'юртовських угод. 31 серпня 1996  -  Початок Другої чеченської війни. Окупація ЧРІ російськими військами. 25 серпня 1999  -  Проголошення Імарату Кавказ. ЧРІ перетворюється в Вілайят Нохчійчо. 10 жовтня 2007 Попередник Наступник Чечено-Інгушська АРСР Чеченська Республіка Імарат Кавказ

Політична ситуація на Кавказі у перші роки існування ЧРІ

Чече́нська Респу́бліка Ічке́рія, ЧРІ (чеч. Noxçiyn Pachhalq Noxçiyçö, Нохчийн Пачхьалкх Нохчийчоь; до 1993 — Чеченська Республіка Нохчійчо або Чеченська Республіка) — частково визнана держава, яка утворилася після розвалу СРСР на частині території Чечено-Інгушської АРСР. Окупована російською владою 2000 року після силового включення до РФ як Чеченської республіки. Україна визнає ЧР Ічкерію тимчасово окупованою РФ^[3]. У ході довготривалих війн РФ проти Ічкерії, росіянами було вбито численну кількість місцевих жителів.

10 жовтня 2007 президент ЧРІ Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ й перетворення її на «Вілаєт Нохчійчо Імарату Кавказ», що призвело до конфлікту з представником ЧРІ у вигнанні Ахмедом Закаєвим. Влада Росії називає лідерів ЧРІ терористами.

Проголошення суверенітету ЧРІ стало приводом затяжного військового конфлікту, основні баталії котрого припали на першу та другу чеченські війни між РФ і борцями за незалежність Чечні. Ці війни викликали зростання напруженості і військові конфлікти на всьому Північному Кавказу.

Дипломатичне визнання

Чеченська Республіка Ічкерія визнана лише однією державою-членом ООН — Україною. 16 січня 2000 р. було відкрито представництво Чеченської республіки Ічкерія в частково визнаному Ісламському Еміраті Афганістан^[4]. В 1997 Президент Росії Борис Єльцин підписав з президентом ЧРІ Асланом Масхадовим «Договір про мир і принципи відносин між РФ та ЧРІ». На території Грузії деякий час функціонувало представництво ЧРІ, що не мало легального статусу, оскільки Грузія не оформлювала правових документів з цього приводу ані з Росією, ані з Ічкерією^[5]. Попри пропозиції легалізувати це представництво^[6], незалежність ЧРІ так і не була визнана Грузією^[7].

11 липня 2022 року народні депутати ВРУ Олексій Гончаренко та Муса Магомедов зареєстрували проєкт Постанови про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія^[8].

18 жовтня 2022 року ВРУ визнала державний суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія.^[9]

Державний та політичний устрій

Конституція

Конституцію ЧРІ було прийнято парламентом республіки 2 березня 1992, що скасувало дію конституції Чечено-Інгушської АРСР 1978^[10]. В 1996 та 1997 рр. в неї вносилися зміни та доповнення.

Президент держави та віцепрезидент

Головою Чеченської Республіки Ічкерія був президент, якого обирають на загальних виборах терміном на 5 років. Президент був найвищою посадовою особою, верховним головнокомандувачем Збройними Силами, главою виконавчої влади, а також формував Кабінет міністрів (уряд) і Вищу Президентську Раду, призначав і звільняв керівників міністерств і відомств, надавав військові звання і державні нагороди, керував зовнішньою і внутрішньою політикою республіки^[11]

Віцепрезидент ЧРІ був заступником і першим наступником президента, що заміняв останнього у разі тимчасової втрати працездатності або хвороби.^[11] При президенті ЧРІ також було створено Адміністрацію Президента, Вищу Президентську Раду та Раду безпеки.^[11].

Президенти

Президенти ЧРІ (зліва направо) — Яндарбієв, Дудаєв та Масхадов

• Джохар Дудаєв 1991—1996
• Зелімхан Яндарбієв 1996—1997
• Аслан Масхадов 1997—2005
• Абдул-Халім Садулаєв (призначений Державним Комітетом Оборони «Маджлісуль Шура» Ічкерії) 2005—2006
• Докку Умаров (призначений Державним Комітетом Оборони «Маджлісуль Шура» Ічкерії) 2006—2007

Уряд (Кабінет міністрів)

Востаннє Кабінет міністрів було сформовано Парламентом ЧРІ на початку 1997.^[11] уряд очолював Глава Кабінету міністрів.

Після того, як Доку Умаров оголосив себе аміром Імарату Кавказ (чим де-факто склав з себе обов'язки президента ЧРІ) вищою посадовою особою Ічкерії став прем'єр-міністр (голова уряду в екзилі) Ахмед Закаєв.

Парламент

Найвищим органом законодавчої влади був Парламент, склад якого обирали громадяни ЧРІ терміном на 5 років. Вибори проводили за мажоритарною системою.^[11] Парламент затверджував Конституцію і закони, склад Кабінету міністрів, членів Конституційного, Верховного та Арбітражного суду, а також суддів міст і районів. Парламент також призначав Генерального прокурора і контролював роботу органів виконавчої влади.^[11]

Судова система

З 1991 по 1996 роки в республіці зберігалася світська судова система, що залишилася ще з радянських часів. Навесні 1995 за указом Дудаєва в республіці вперше з'являються шаріатські суди, а з 1996 світські суди було офіційно скасовано і з 1997 їх повністю замінили шаріатські. Головним судовим органом був Верховний шаріатський суд Чеченської Республіки Ічкерія.^[11]

Державна безпека

Спеціальна служба, відповідальна за безпеку і контррозвідку іменувалася Департаментом Державної Безпеки (ДДБ ЧРІ). Існувало також Міністерство Шаріатського Державної Безпеки (МШГБ).

Збройні сили

Докладніше: Збройні сили Чеченської Республіки Ічкерія

Законність і правопорядок в Чеченській Республіці Ічкерія

Місцеві органи самоврядування

Після закінчення першої чеченської кампанії в серпні 1996, в ЧРІ відбулася зміна керівників місцевих органів влади: глав адміністрацій районів, міст і сіл. Прихильників проросійської адміністрації Докку Завгаєва було усунуто. Механізм зміни влади на місцях був досить простий: загін входив у місто чи село та оголошував про усунення представників проросійського уряду. Головою адміністрації призначали командира загону або когось із його родичів або прихильників. Так, у населених пунктах Шалі, Аргун, Ведено, Курчалой, Бамут, Зандак та деяких інших владу здійснювали безпосередньо польові командири загонів, виведених із Грозного в кінці серпня^[11].

Правоохоронні органи

Правоохоронними органами ЧРІ вважалися:^[11]

• Міністерство внутрішніх справ (МВС);
• Національна служба безпеки (НСБ);
• Генеральна прокуратура;
• Антитерористичний центр при президенті ЧРІ;
• Деякі спеціальні правоохоронні органи та підрозділи.

Критика правового устрою

Поза тим, що де-юре Ічкерія була світською державою, їй закидали суперечність деяких законів щодо Конституції, фактичне домінування шаріатських законів та правовий хаос. Зокрема начальник Управління з нагляду за виконанням законів на території Чечні Головного управління прокуратури РФ на Північному Кавказі Ігор Кисельов в інтерв'ю «Російській газеті» сказав таке: «У переважній більшості своїх положень [Кримінальний] кодекс суперечить навіть проголошеній Конституції Ічкерії. За цим документом, як покарання застосовують смертну кару шляхом відсікання голови, забивання камінням або таким же шляхом, яким злочинець позбавив життя свою жертву.»^[12]

Відсутність правового порядку всередині республіки відзначав колишній міністр внутрішніх справ Ічкерії Казбек Махашев: «Фактично в республіці напередодні війни з Росією панував правовий хаос, владу захопили озброєні групи, чинний президент Аслан Масхадов не впливав на ситуацію. (…) За конституцією Ічкерія була світською республікою, а фактично насаджувалася шаріатська форма правління»^[13]

Проголошення Кавказького емірату і ліквідація ЧРІ

6 жовтня 2007 самопроголошений президент ЧРІ Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ й проголосив утворення Кавказького Емірату. У своєму зверненні Умаров проголосив себе «аміром моджахедів Кавказу», «ватажком Джихаду», а також «єдиною законною владою на всіх територіях, де є моджахеди».^[14] Через кілька днів він оформив свої рішення указами («Омранами») :

• Омран № 1 «Про створення Імарату Кавказ»^[15]
• Омран № 4 «Про перетворення Чеченської Республіки Ічкерія в Вілайєт Нохчій-чо (Ічкерія) Імарату Кавказ»^[16] 

Обидва омрани датовані 10 жовтня 2007 року.

При цьому він відрікся від «конституції» ЧРІ 1992 року — «закону Тагуті», у якому йшлося, що «Народ Чеченської Республіки Ічкерія є єдиним джерелом всієї влади в державі» і оголосив єдиним джерелом влади не народ, а Аллаха.^[17].

Ці рішення призвели до розколу серед чеченського визвольного руху: Ахмед Закаєв оголосив себе «прем'єр-міністром Ічкерії» в результаті «телефонного голосування»^[18], що призвело до «внутрішніх розслідувань»^[19]; головою парламенту ЧРІ Закаєв оголосив Жаллоуді Сараляпова, зазначивши, що «21 з 41 обраних» «парламентаріїв» перебувають в Європі. У Європі існує і ще один альтернативний парламент Ічкерії, на чолі з Апті Шахгірієвим; цей парламент обрав прем'єр-міністром Ахмеда Хусіханова і порушив кримінальну справу проти закаєвского Сараляпова «за незаконну діяльність». Ситуація з парламентом Ічкерії є заплутаною^[20], а Закаєву, на інформаційних сайтах Емірату Кавказ, повісили ярлик «Прем'єр Євроічкерії».

Хронологія

Передісторія

• 27 листопада 1990 — прийняття Декларації про державний суверенітет Чечено-Інгушетії Верховною Радою ЧІАРСР.^[21]

Див. також

• Чечня
• Kavkaz Center
• Батальйон імені Джохара Дудаєва
• Міжнародне визнання Чеченської Республіки Ічкерія

Примітки

Посилання

• (рос.) (фр.) Historical and cultural heritage of Chechens [Архівовано 1 жовтня 2009 у Wayback Machine.] — міжнародний історико-культурний чеченський фонд.

п о р Організація непредставлених націй та народів Європа дійсні  Косово Лезгистан Зихія Савойя Бретань Кримські татари Трієст колишні²  Інгушетія  Татарстан  Чувашія  Башкортостан  Удмуртія  Марій Ел  Республіка Комі Інгрія Кумикія  Латвія¹  Естонія¹ Гагаузія Русини Албанці в Македонії Греки в Албанії Угорці в Румунії Боснійці Санджаку Сканія Чеченська Республіка Ічкерія Азія дійсні  Абхазія Талиші Південний Азербайджан Іранський Курдистан Туркомани Хузестан Ассирійці Белуджистан Західний Белуджистан Гілгіт-Балтистан Сінд Нагаленд Читтагонгський гірський район Чин Тхионги Кхмер-кром Хмонги Ачех Республіка Південно-Молуккських островів Кордильєрський адміністративний регіон Сулу  Тайвань  Тибет Східний Туркестан Південна Монголія колишні²  Бурятія  Республіка Саха  Тува  Грузія¹  Вірменія¹  Палау¹  Східний Тимор¹ Халістан Іракський Курдистан Західний Бенгал Таміл-Ілам М'янма (опозиція) Шани Мони Карени Африка дійсні Африканери Бастери Сомаліленд Огоні Оромія Харатін (народи) Огаден Баротселенд Тва Бербери колишні² Масаї Південний Камерун Венда Занзібар Республіка Кабінда Америка дійсні Мапуче колишні² Лакота Дене Науа Бальсасу Нухалки Цімшиани Океанія дійсні Республіка Західне Папуа колишні² Бугенвіль Таїті Австралійські аборигени Гаваї ¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН. ² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене.

Тематичні сайти Google Новини Нормативний контроль Freebase: /m/0dfrl8