Олександр Владиславович Ткаченко | |
---|---|
17-й Міністр культури та інформаційної політики України | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 4 червня 2020 |
Президент | Володимир Зеленський |
Прем'єр-міністр | Денис Шмигаль |
Попередник | Володимир Бородянський |
Народився |
22 січня 1966 (57 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Відомий як | політик, журналіст, медіаменеджер, виробник |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка |
Політична партія | Слуга народу |
Батько | Ткаченко Владислав Михайлович |
Рідня | батько — Ткаченко Владислав Михайлович |
Професія | політик, журналіст, медіа-менеджер |
Олександр Владиславович Ткаченко на сайті Верховної Ради | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Народний депутат України | |||
---|---|---|---|
9-го скликання | |||
Слуга народу | 29 серпня 2019 | — | 11 червня 2020 |
|
Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ, Україна) — український політик, журналіст, телепродюсер, медіаменеджер. Народний депутат IX скликання від політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Міністр культури та інформаційної політики України з 4 червня 2020 року.[1]
Народився 22 січня 1966 року в Києві.
1990 — закінчив КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики.
2016 року отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».
У 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».
1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.[2]
1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.
1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».[3]
З 1994 року — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичноїпрограми «Післямова».[4]
1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997 з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997 залишив канал.[5]
1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».
1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.[6]
Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 року став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».[7]
2005 року очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.[8]
Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співавтором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).[9]
2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».[10]
Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».[11] [12]
23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.[13]
За керівництва Ткаченка, у 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.[14]
20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1»[15]. 1+1 media, за словами Ткаченка змінить структуру управління, а сам Олександр стане почесним президентом медіахолдингу[16], ставши Почесним президентом 1+1 Медіа. 1+1 медіа змінила структуру управління, створивши Правління. Генеральним директором ТОВ ТРК «Студія 1+1» став В'ячеслав Мієнко.[17]
2019 обраний народним депутатом від партії «Слуга народу»[18]. На момент обрання — генеральний директор ТОВ «Телерадіокомпанія „Студія 1+1“, безпартійний, включений до виборчого списку під № 9.[19] В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019)[20]. Перебуваючи на цій посаді анонсував перегляд Закону про державну мову[21][22], проте втілити зміни у життя не встиг. Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією[23].
Під час депутатської діяльності (серпень 2019-червень 2020), увійшов до списку найбільших активних депутатів-законотворців.[24] За цей період встиг долучитися до підготовки та подання 17 законопроєктів та подати 53 поправки.[25]
Зокрема, за участі Олександра Ткаченка було внесено зміни до Законів України „Про державну підтримку кінематографії в Україні“, „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення“,[26] а також до Закону „Про систему іномовлення України“ (щодо програмної політики та території розповсюдження)».[27]
З 4 червня 2020 року — Міністр культури та інформаційної політики.[28] Депутатське місце Ткаченка у Верховній раді посів Денис Маслов[29].
4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України[30]. За час керування Олександром Ткаченком Міністерством культури та інформаційної політики України з 2020 року і донині було втілено низку ініціатив:[31]
Ухвалено законопроєкт № 3851, який передбачає зменшення ставки ПДВ для культури та креативних індустрій до 7 %;[32] виділено 1 млрд грн для підтримки сфери культури в умовах пандемії — заклади культури можуть надавати низку послуг, не сплачуючи оренду та витрачаючи 100 % зароблених коштів на розвиток власної матеріально-технічної бази;[33][34][35] виділені кошти на грантову підтримку галузі у сумі майже на 700 млн грн (прийняття законопроєкту № 3377);[36] збільшено бюджет на культуру на 2021 рік (12,5 млрд грн.);[37] реалізовано пілотний проєкт з інклюзивної мистецької освіти в 17 мистецьких школах 12 регіонів.[38]
Ратифіковано Угоду про спільне виробництво аудіовізуальних творів між Кабінетом Міністрів України та урядом Канади;[39] запущено механізм кеш-ребейтів для кіновиробництва і розпочато міжнародні знімання в Україні;[40] Україна приєдналася до Eurimages — європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних творів.[41]
Ратифікований Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;[42] 175 об'єктів культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму внесено до державного реєстру нерухомих пам'яток;[43] в Україну повернуті дві картини, які були втрачені в ході Другої світової війни, а також одну картину передано в дар Україні; започатковано проєкт «Велика Реставрація», в рамках якої заплановано відреставрувати близько 150 культурних пам'яток України. Вже розпочато роботи над Олеськівським замком на Львівщині та Національним художнім музеєм в Києві.[44] прийнято закон, що включає музеї до переліку структурних підрозділів закладів вищої освіти.[45]
Реалізовано всеукраїнський проєкт «Мандруй Україною»;[46] розроблено регіональні стратегії розвитку туризму та визначено «туристичні магніти» регіонів.[47][48]
Запущено Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови та розроблено онлайн-платформу з вивчення української мови.[49]
Український борщ внесено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО 1 липня 2022 року на 5-ому позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[50]. Результат об’єднаних зусиль експертів Євгена Клопотенка та Марини Соботюк, МКІП, МЗС України, Постійного представництва України при ЮНЕСКО, Посольства України у Франції.
Ініціатива «Інформаційний Рамштайн»[51] як єдиного інформаційного фронту країн-союзників.
Презентація запуску Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки для ефективної боротьби з дезінформацією і фейками з боку Росії.[52][53]
31 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про медіа»[54], який наблизив національне законодавство до Директиви 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги.
«Історичний центр Одеси» внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою[55]. 25 січня 2023 року на 18-й позачерговій сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (КВС).
Верховний суд Нідерландів постановив повернути «скіфське золото» Україні, експонати виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі»[56]
За ініціативи Міністра, відповідаючи на запит суспільства у контексті повномасштабного вторгнення росії в Україну, створили дорадчий орган – Експертну раду Міністерства культури та інформаційної політики з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму. Перші кроки Ради були сфокусовані на розгляді найбільш гучних і проблемних символів та наданні рекомендацій органам місцевого самоврядування[57]. Дерусифікація (деколонізація) у 2022 році в цифрах: було перейменовано понад 7 650 топонімів; демонтовано 28 пам’ятників Пушкіну, 9 – Горькому, близько 20 пам’ятників та пам’ятних знаків на честь радянських визволителів та ін. Одним із найрезонансніших прикладів деколонізації публічного простору у 2022 році став демонтаж і перенесення до музею памʼятника російській імператриці Катерині II в Одесі.[58]
Міністр Олександр Ткаченко ініціював заміну герба СРСР на український тризуб. 21 липня 2022 року закінчилось голосування у застосунку «Дія» — «Як бути з гербом СРСР на щиті Батьківщини-Матері у Києві». 85% відсотків українців проголосували за заміну герба СРСР на тризуб.[59]
МКІП розробило законопроєкт, який став відомий як «АнтиПушкін». 3 травня 2023 року в другому читанні було ухвалено проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Реєстру окремих об'єктів культурної спадщини».[60]
29 листопада 2022 року Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко взяв участь у засіданні Ради Міністрів освіти, молоді, культури та спорту ЄС у Брюсселі. Україна вперше була представлена у засіданні такого формату очно.[61]
13 грудня 2022 року Міністр Олександр Ткаченко разом з Першою леді Оленою Зеленською та Президенткою Лувру Лоранс де Кар підписали меморандум про співпрацю між музеєм, МКІП та Посольством України у Франції. В результаті цього відвідувачі Лувру зможуть досліджувати музей українською мовою.[62] Меморандум також включав пункт про розширення співпраці та багаторівневі партнерські проєкти з музеями України.
Міністр Олександр Ткаченко очолив процес повернення майна Києво-Печерської Лаври до держави з користування УПЦ (МП). Договір безоплатного користування УПЦ (МП) Києво-Печерською Лаврою був розірваний 29 березня 2023 року. Це справедливе рішення спровокувало організовані хвилі хейту[63] на Міністра та керівництво держави з боку прихильників УПЦ (МП). Однак попри всі перешкоди робота з «деокупації» Лаври була успішно продовжена. З березня по червень 2023 року було проведено інвентаризацію, повернуто на баланс Заповідника 79 об'єктів Нижньої лаври, поновлено роботу та доступ відвідувачів до Великої лаврської дзвіниці, розпочато роботу з оцифрування Лаври, а також розроблено та затверджено порядок надання доступу до Успенського собору та Трапезної церкви щодо відспівування загиблих захисників України. Розпочато розробку стратегічної візії Києво-Печерської Лаври 2023-2051 «Нова формація українськості».[64]
7 березня 2023 року було розміщено петицію з вимогою зняти Олександра Ткаченка з посади Міністра культури та інформаційної політики[65]. Автор петиції аргументував необхідність такого кроку «стагнацією у культурній сфері». Необхідні для розгляду Урядом 25000 голосів петиція набрала через три місяці – 2 червня 2023 року. [66]
19 червня 2023 року Кабінет Міністрів України опублікував відповідь, де пояснюється, що зі змісту розглянутої петиції неможливо встановити факти та обставини, які б давали чіткі підстави для здійснення Прем’єр-міністром України своїх повноважень щодо порушення перед Верховною Радою України питання про звільнення Міністра культури та інформаційної політики Ткаченка О. В.[67].
11 листопада 2021 року, Олександр Ткаченко написав заяву про відставку з посади Міністра культури та інформаційної політики України[68], 15 листопада Апарат Верховної Ради отримав його заяву[69]. Проте, у підсумку документ не був зареєстрований [70], зокрема, через відсутність підтримки рішення про відставку зі сторони фракції «Слуги народу», у зв’язку з чим надалі ситуація переросла у довгостроковий процес перемовин[71].
20 липня 2023 року після півтора роки повномасштабної війни Ткаченко вважає : «Це нормально, що під час війни держава підтримує у тому числі серіальне виробництво». Також Ткаченко вважає доречним добудову музею Голодомору під час війни за понад 500 мільйонів грн.[72] У вечірньому зверненні Президент України Володимир Зеленський, рекомендував пріорітизувати витрати державних коштів, та оплачувати виробництво кіноіндустрії з залучених коштів інвесторів.[73]
21 липня 2023 року Олександр Ткаченко, в черговий раз, написав заяву про звільнення з посади Міністра культури та інформаційної політики України[74].[75]
«Культура під час війни важлива, бо це війна не тільки за території, а за людей, а люди – це наша памʼять, історія, мова, творчість попри війну, спадщина і минуле заради майбутнього», – написав Ткаченко.[76]
Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).
Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — ексдиректорка 1+1 Digital та Інновації[77], з січня 2021 року — голова digital-департаменту проросійських телеканалів «Kyiv.live» та «Odesa.live».[78]
З 1989 по 2009 рік був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.[79]
2018 року задекларував у власності:
Спільно з дружиною є власником 9 компаній[80].
У період правління Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.[81]
1 листопада 2018 року потрапив до списку 322 громадян України, проти яких були введені російські санкції.[82]
4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми «Гроші» про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.[83]
30 червня 2021 року телеведуча Кароліна Ашіон заявила, що Олександр Ткаченка ніби-то робив расистські висловлювання щодо неї під час кастингу ведучих для ранкового шоу на телеканалі «2+2», що відбувався, за її словами, 6 років тому. Кароліна була шокована й звільнилася з телеканалу. Олександр Ткаченко заявив, що проведення кастингів не було його прямою роботою.[84][85]
22 серпня 2022 року взяв участь у всеукраїнському флешмобі «#тризубнезалежності», в якому громадянам пропонувалось в якості вітання із днем прапора показувати жест із трьох пальців у відповідності до букви «Н» української дактильної абетки, який би означав першу букву слова «Незалежність»[86]: вказівного, середнього та мізинця (великий та безіменний при цьому мають бути зігнуті). Цей жест викликав хвилю критики у зв’язку з віддаленим нагадуванням схожого жаргонного жесту, який має сексуальний підтекст.[87][88][89]
У квітні 2023 року вийшов огляд під назвою «Чому українці вимагають відставки Міністра культури Олександра Ткаченка»[90].
23 червня 2023 року на фестивалі «Книжковий арсенал» під час дискусії «Критичність моменту: державна політика у сфері книговидання» за участі Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка відбулася акція з вимогою відставки посадовця. Протестувальники тримали плакати з написами «Ткаченко має піти», «Ткаченко геть», «Ткаченка у відставку», «Розграбовані музеї = діяльність Ткаченка», «Ткаченко знищує культуру» тощо. Претензії активістів, зокрема, стосувалися правил виїзду за кордон українських артистів, ситуації навколо «Довженко-Центру», ставлення до російської культури, відсутності охорони пам'яток і музеїв під час війни, репрезентації української культури, розподілення бюджету тощо.[91][92][93]. Після свого виступу Олександр Ткаченко підійшов до протестувальників поспілкуватися, а також запросив їх на особисту зустріч, під якої всі охочі змогли б озвучити справедливі претензії та запитання[94]. 26 червня в Національному художньому музеї України Олександр Ткаченко зустрівся з небайдужою громадськістю. Він публічно відповів на всі запитання присутніх й запропонував більше та регулярно обговорювати все, що турбує громадськість. Активісти, які влаштували акцію протесту на фестивалі «Книжковий арсенал», на зустріч не прийшли[95].
Виступив продюсером телефільмів:
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ткаченко Олександр Владиславович |
Попередник: | Міністр культури України 4 березня 2020 — |
Наступник: |
Володимир Бородянський | - |
|
|
|
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2023-07-26 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=39595