Андрій Таран | |||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Андрій Васильович Таран | ||||||||||||||
Народження |
4 березня 1955[1] (66 років) Франкфурт-на-Одері, НДР[1] | ||||||||||||||
Національність | українець | ||||||||||||||
Країна | Україна | ||||||||||||||
Освіта | Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних військ СРСР (КВАІУ) | ||||||||||||||
Звання | Генерал-лейтенант | ||||||||||||||
Командування |
| ||||||||||||||
Нагороди |
Андрій Васильович Таран (нар. 4 березня 1955, Франкфурт-на-Одері, НДР[2]) — український військовий та державний діяч, генерал-лейтенант, з 4 березня 2020 року 16-й Міністр оборони України[3][4].
Народився 4 березня 1955 року в Франкфурті-на-Одері (НДР) у родині військового, що служив у групі військ СРСР.
У 1970-х закінчив Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних військ СРСР (КВАІУ) за спеціальністю військового інженера-радіотехніка. Служив у армії СРСР.
У 80-х закінчив Військову академію ППО Сухопутних військ в Києві за спеціальністю «Управління бойовими діями». Також пройшов перепідготовку в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дипломатичної служби, та Національному університеті оборони США у Вашингтоні. Здобув ступінь магістра за спеціальністю «Стратегія національних ресурсів». Вільно володіє англійською мовою[5].
1995—1996 — навчався в Національному університеті оборони США у Вашингтоні, де здобув кваліфікацію магістра за спеціальністю «стратегія національних ресурсів»[6].
У 1992—1994 роках проходив службу в центральному апараті Міноборони України, далі перейшов до Головного управління розвідки Міноборони[7].
Працював у РНБО експертом центру стратегічного планування та аналізу, далі повернувся до центрального апарату Міністерства оборони у 1996—1998 роках.
З 2005 по 2008 рік — начальник управління у Міноборони, з 2008 — заступник керівника Головного управління розвідки Міноборони.
У грудні 2015 — квітні 2016 — перший заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ.
2016 — звільнений у запас через вік. Генерал-лейтенант Збройних сил України у відставці.
У 1999—2004 роках військовий аташе при посольстві України у США.
2011—2014 — представник Міністерства оборони у представництві України при ООН.
З вересня по листопад 2015 року працював у підгрупі з питань безпеки у ТКГ в Мінську[8].
З квітня по серпень 2015 — представник України у Спільному центрі контролю і координації на Донбасі (СЦКК), який був створений для мирного врегулювання за участю представників України та РФ.
У 2019 році очолював виборчий штаб кандидата в президенти Ігора Смешка[9][10]. На парламентських виборах 2019 року балотувався за списком партії «Сила і честь» під 24 номером[11], проте партія до парламенту не потрапила.
4 березня 2020 призначений Міністром оборони України в кабінеті Дениса Шмигаля[12].
Член РНБО з 13 березня 2020 року[13].
Одружений, має двох дітей.
|
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-06-12 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=3462831