Цю сторінку запропоновано перейменувати на Тайвань (острів) 2.
Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії. Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей. |
Тайвань | |
---|---|
Карта | |
Географія | |
23°46′ пн. ш. 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д.Координати: 23°46′ пн. ш. 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д. | |
Континент | Азія |
Місцерозташування | Південна Азія |
Акваторія | Східнокитайське море, Південнокитайське море, Філіппінське море, Тайванська протока |
Площа | 35882,6258 км² (39-те місце) |
Довжина | 394 км |
Ширина | 144 км |
Берегова лінія | 1239,5756 км |
Найвища точка | Юйшань, 3952 м (4-те місце) |
Країна | |
Китайська Республіка | |
Адм. одиниця |
Провінція Тайвань Тайвань (провінція Китайської Народної Республіки) Республіка Китай |
Населення |
23 269 633 особи (2016) (8-ме місце) |
Тайвань у Вікісховищі |
Тайва́нь (рідко Тайва́н[1]; спрощ.: 台灣; кит. трад.: 臺灣; піньїнь: Táiwān; певедзі: Tâi-oân) — острів у Східній Азії. Керується урядом Республіки Китай, яка також володіє Орхідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.
Окрім Республіки Китай, на володіння островом претендує комуністичний уряд Китайської Народної Республіки (див. два Китаї). Найбільше місто — Новий Тайбей[2]. Розташований у південній частині Східної Азії, на південний схід від континентального Китаю. На сході і північному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході і Східнокитайським морем на сході. Площа острова становить 35.801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км[3]. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними і субтропічними лісами.
Традиційна європейська назва — Формо́за (порт. Formosa, МФА: [fuɾ.ˈmo.zɐ][4] «Красива»).
Острів витягнутий з півночі на південь на 394 км, ширина близько 140 км, площа 35 834 км².
Східні береги часто обривисті, західні пологі. Протяжність берегової лінії — 1566 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[6][7].
Уздовж усього острова тягнуться вкриті лісами Тайванські гори (найвища точка — гора Юйшань, 3952 м); на півночі — група згаслих вулканів, на заході — прибережна рівнина (тут мешкає 90 % населення острова).
Клімат на півночі субтропічний, на півдні — тропічний мусонний. Сума опадів на рівнинній частині — 1500—2500 мм, у горах понад 5000 мм. У серпні і вересні часті тайфуни.
На Тайвані із червня по серпень триває сезон дощів. Для північної частини острова характерна висока хмарність упродовж усього року. На півдні 90 % річних опадів випадає під час сезону дощів.
|
Річки острова — гірські і багатоводні. Використовуються для зрошення і гідроенергетики. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 67 км³[7]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 3820 км² зрошуваних земель[7].
Вологі тропічні ліси з великою видовою різноманітністю (понад 3000 видів, з яких понад 1500 ендемічні — Chamaecyparis formosensis, ялиця Кавакамі Abies kawakamii, Cinnamonum camphora).
На нижніх частинах схилів — вологі вічнозелені ліси з панданусів, пальм, бамбуку, ліан; вище — широколистяні листопадні і змішані ліси з камфори, кипарисів, ялини, ялиці, деревоподібних папоротей, та ін.
На висоті 3300 м ліси заміщаються поясами кущів рододендрону і високогірними луками. Прибережні рівнини зайняті полями рису, батату, плантаціями цукрової тростини, ананасів та ін. Уздовж узбережжя — місцями мангрові ліси.
У минулому в гірських лісах траплялося багато ендемічних видів — лазурова сорока, тайванський чорний ведмідь, плямистий олень, прісноводний лосось і багато інших.
Природні ресурси: невеликі родовища золота, міді, кам'яного вугілля, природного газу, вапняку, мармуру та азбесту.
Понад половину території острова займають ліси і чагарники, переважно в гірських районах, 24 % — орні землі (в основному на рівнині), 15 % території використовується для інших потреб. 5 % території займають пасовища, 1 % — багаторічні культури.
До найбільш серйозних екологічних проблем відносяться забруднення повітря, забруднення води промисловими водами і каналізацією, зараження джерел питної води, незаконне вивезення тварин, занесених до Червоної книги, а також забруднення радіоактивними відходами. Загрозу здоров'ю населення і місцевих лісах становлять кислотні дощі. На думку місцевих вчених, понад половина кислотних опадів потрапляє на острів з материкової частини Китаю під час періоду мусонів.
Населення острова часто потерпає від землетрусів і тайфунів. 21 вересня 1999 в центрі острова стався землетрус, в результаті якого загинуло більше 2 тисяч осіб. До людських жертв і значних руйнувань призводять і селеві потоки і зсуви, що виникають унаслідок проливних дощів.
На острові налічується 17 заказників, 20 біосферних заповідників, 8 національних парків:
34 лісових резерватів (загальна площа 452 тис. га). Створено 13 особливих ландшафтних зон: Північного узбережжя, Північно-Східного узбережжя, Східного узбережжя, затоки Дапен, Маулін, Сіраю, гори Алішань, Жіюетань (Озеро Сонця і Місяця), Південного узбережжя, Острови Пенху, Східна рифтова долина Хуадун, гори Саншань, Островів Мацзу.
Історія острова Тайвань сягає десятків тисяч років. Вважається, що раптова поява культури, заснованої на сільському господарстві приблизно в 3000 році до нашої ери, відображає прибуття предків сучасних корінних народів Тайваню. З кінця 13-го до початку 17-го століть китайці поступово вступали в контакт з Тайванем і почали там оселятися. Південна частина острова, названа португальськими дослідниками Формозою, була колонізована голландцями в 17 столітті, а іспанці побудували поселення на півночі. Ці європейські поселення супроводжувалися прибуттям хокло, включаючи хакка.
У 1662 році Коксінґа, вірний династії Мін, який втратив контроль над материковим Китаєм у 1644 році, переміг голландців і створив базу на острові. Його війська зазнали поразки від династії Цін у 1683 році, і частини Тайваню все більше інтегрувалися в імперію Цін. Після першої японо-китайської війни 1895 року Цін поступився Тайванем разом із Пенху Японській імперії. Тайвань виробляв рис і цукор для експорту до Японської імперії, а також служив базою для японського вторгнення в Південно-Східну Азію та Тихий океан під час Другої світової війни. Японська імперська освіта була реалізована на Тайвані, і багато тайванців також воювали за Японію під час війни.
У 1945 році, після завершення бойових дій у Другій світовій війні, націоналістичний уряд Республіки Китай на чолі з Гоміньданом взяв під свій контроль Тайвань. У 1949 році, після втрати контролю над материковим Китаєм під час громадянської війни в Китаї, уряд Республіки Китай відійшов на Тайвань, а Чан Кайші оголосив воєнний стан. Гоміньдан керував Тайванем (разом з островами Кінмень, Уцю та Мацзу на протилежному боці Тайванської протоки) як однопартійною державою протягом сорока років, до демократичних реформ у 1980-х роках, які призвели до перших в історії прямих президентських виборів (1996). У післявоєнний період Тайвань пережив швидку індустріалізацію та економічне зростання, відоме як «тайванське диво», був відомий як один із «чотирьох тигрів».
|
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-08-13 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=59136