Стефанчук Руслан Олексійович

  1. Домашня сторінка
  2. Українська Вікіпедія
  3. Стефанчук Руслан Олексійович
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Стефанчук.
Стефанчук Руслан Олексійович
Стефанчук Руслан Олексійович
15-й Logo of the Verkhovna Rada of Ukraine.svg Голова Верховної Ради України
Прем'єр-міністр: Денис Шмигаль
Президент: Володимир Зеленський
Попередник: Дмитро Разумков
Перший заступник Голови Верховної Ради України
29 серпня 2019 — 7 жовтня 2021
Попередник: Ірина Геращенко
Представник Президента України у Верховній Раді
21 травня 2019 — 7 жовтня 2021
Попередник: Ірина Луценко
 
Народження: 29 жовтня 1975(1975-10-29) (45 років)
Тернопіль, Українська РСР, СРСР
Країна: Україна
Освіта: Хмельницький університет управління та права
Ступінь: доктор юридичних наук
Партія: «Слуга народу»
Батько: Олексій Стефанчук
Нагороди:
Заслужений діяч науки і техніки України
Премія КМУ за особливі досягнення молоді у розбудові України.png

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Русл́ан Олекс́ійович Стефанч́ук (нар. 29 жовтня 1975, Тернопіль) — український правознавець та політик, голова Верховної Ради України з 8 жовтня 2021[1][2]. У 2019—2021 роках — радник Президента України, представник президента у Верховній Раді[3]. Є одним з ідеологів партії «Слуга народу»[4]. Член Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) з 14 жовтня 2021 року[5].

Життєпис

Народився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у сім'ї студентів-медиків. У 1996 грав у КВК за команду «Три товстуни»[6].

Освіта

Професійна діяльність

До 2019 року займався освітньою, науковою та адвокатською діяльністю. Працював у Хмельницькому університеті управління та права (на сьогодні — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова), Інституті законодавства Верховної Ради України, Національній академії прокуратури України та Вищій школі адвокатури.

Напрямки професійної діяльності: правотворчість, проблеми цивільного (приватного) права, особисті немайнові права, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське приватне право, діяльність Європейського суду з прав людини, юридична освіта та наука.[7]

Був помічником-консультантом народного депутата шостого скликання (від блоку «Наша Україна — Народна самооборона») Анатолія Матвієнка[8], а також радником віцепрем'єра Степана Кубіва[9].

Політична діяльність

18 квітня 2019 року кандидат у Президенти Зеленський в ток-шоу «Право на владу» назвав Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів та законопроєктної роботи.

З 21 травня 2019 року по 7 жовтня 2021 року  — радник президента, представник президента у Верховній Раді[10][11][12][3][13] (19 серпня 2019 року двома виданими в один день указами Зеленський звільнив і знову перепризначив Стефанчука своїм представником у Раді)[14][15].

Народний депутат України

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 2 у списку.[16] Безпартійний.[17]

Обраний народним депутатом України за партійним списком партії «Слуга народу», повноваження набув 29 серпня 2019 року[18].

Перший заступник Голови Верховної Ради України

29 серпня 2019 року був обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України.[19] Серед своїх пріоритетів на посаді визначав підняття якості національного законодавства, його систематизацію та розвиток інститутів прямої демократії.

Входить до складу Національної ради реформ[20], Національної ради з питань антикорупційної політики[21]. У Верховній Раді України очолював робочі групи з розробки законопроєктів у сфері народовладдя; з розробки законопроєкту про парламентську опозицію; з рекодифікації цивільного законодавства. Автор низки законопроєктів.

Голова Верховної Ради України

8 жовтня 2021 року обраний головою Верховної Ради України. За Стефанчука проголосував 261 депутат за мінімально необхідних 226[22][23]. 3 депутати виступили «проти», 63 — утрималися, 29 — не голосували. Кандидатами також були двоє представників фракції «Європейська солідарність» — Олексій Гончаренко та Яна Зінкевич, які отримали 44 та 146 голосів відповідно[24].

Сім'я

Діти — син Олесь і дочка Злата. Навчаються на юристів, син в Україні, дочка — у Відні. Дочка знає 6 мов.[25]

Критика

За інформацією руху «Чесно», Стефанчук, як народний депутат, який не має у власності житла у місті Києві, отримує з державного бюджету компенсацію орендної плати за винайм квартири у матері його дружини.[26] Зі свого боку Стефанчук заявив, що попри те, що має повне право на таку компенсацію і не порушив при цьому закону, отримані як компенсацію кошти повернув.[27]

Наукові ступені та вчені звання

  • кандидат юридичних наук (2000 р.);
  • доцент (2003—2019 роки);
  • доктор юридичних наук (2008 р.);
  • професор з 2008 р.;
  • член-кореспондент Національної академії правових наук України (з 2009 р.);
  • дійсний член (академік) Національної академії правових наук України (з 2020 р).

Відзнаки

Публікації

Опублікував понад 500 наукових та навчально-методичних праць. Обрані:[31] «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві: монографія» (2001); «Правознавство: навчальний посібник» (2002, 2008); «Цивільне право України: навчальний посібник» (2004, 2009); «Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України: монографія» (2006); «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія» (2007, 2008); «Юридичне Поділля. Інформаційно-довідкове видання» (2007); «Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т.» (у співавт., 2009); «Актуальні проблеми цивільного права: особисті немайнові права» (у співавт., 2010); «Право світової організації торгівлі: Основні установчі акти. Англо-російсько-український глосарій» (у співавт., 2011); «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011); «Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах» (у співавт., 2011); «Правове письмо: навчально-методичні матеріали» (2011); «Регистрация субъектов предпринимательской деятельности: Россия и СНГ» (у співавт., 2012); «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин» (у співавт., 2012); «Цивільне законодавство України в контексті розвитку європейського приватного права: монографія»; «Науково-практичний класифікатор цивільного законодавства: науково-практичний посібник» (у співавт., 2013); «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (у співавт., 2013 (укр.), 2017 (англ.)); «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді: підручник» (у співавт., 2014); «Класифікаційний адвокатський іспит: навчальний посібник» (у співавт., 2017); «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» (у співавт., 2020); «Emergency legal regimes and direct exercise of power by Ukrainian society» (у співавт., 2020 (англ.)).

Примітки

  1. ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода. 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  2. ↑ Стефанчука призначили новим спікером Ради. Укрінформ (українською). 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  3. ↑ а б Указ Президента України від 6 жовтня 2021 року № 522/2021 «Про увільнення Р.Стефанчука від виконання обов’язків Представника Президента України у Верховній Раді України»
  4. ↑ Партія "Слуга народу" іде на парламентські вибори: хто увійшов до списку. 24 канал. Процитовано 2019-06-15. 
  5. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 665/2019 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  6. ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (uk). Процитовано 2021-10-10. 
  7. ↑ Стефанчук Руслан Олексійович. НАПрН України (ua). Процитовано 2021-05-05. 
  8. ↑ Посіпаки: Стефанчук Руслан Олексійович, помічник народного депутата. 
  9. ↑ Міністр економіки Кубів призначив собі п'ять позаштатних радників. Українські новини. 26 вересня 2016. 
  10. ↑ Указ Президента України № 312/2019 «Про призначення Р.Стефанчука Радником Президента України — Представником Президента України у Верховній Раді України»
  11. ↑ Команда Зеленського в ефірі. Зе!блог. 2019-04-19. Процитовано 2019-05-09. 
  12. ↑ Зеленський представив команду. РБК-Україна (ru). Процитовано 2019-06-04. 
  13. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №522/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-10-09. 
  14. ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Україна (ru). Процитовано 2019-08-19. 
  15. ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Украина (ru). Процитовано 2021-10-09. 
  16. ↑ На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  17. ↑ Центральна виборча комісія
  18. ↑ Керівництво Верховної Ради України. Стефанчук Руслан Олексійович
  19. ↑ Першим заступником Голови Верховної Ради України обрано Руслана Стефанчука (відео). www.rada.gov.ua. Процитовано 2021-05-05. 
  20. ↑ Президент увів Стефанчука до складу Нацради реформ. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2021-05-06. 
  21. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №207/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-05-06. 
  22. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Процитовано 2021-10-09. 
  23. ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (uk). Процитовано 2021-10-09. 
  24. ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2021-10-09. 
  25. ↑ Спікер Стефанчук розповів, де навчаються його діти і скільки платить за їхню освіту, Главком, 10 жовтня 2021
  26. ↑ Цензор.НЕТ. Віцеспікер Верховної Ради Стефанчук винаймає квартиру в тещі й отримує компенсацію з бюджету "за житло іногороднім", - "ЧЕСНО". Цензор.нет (uk). Процитовано 2021-05-05. 
  27. ↑ Стефанчук каже, що повернув компенсацію за оренду квартири тещі. Українська правда (uk). Процитовано 2021-05-05. 
  28. ↑ Кабінет Міністрів України - Про присудження Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 2019-04-28. 
  29. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №398/2017. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2019-04-03. 
  30. ↑ Руслан Стефанчук став лавреатом Премії імені Ярослава Мудрого. www.golos.com.ua (uk). Процитовано 2021-05-05. 
  31. ↑ Національна академія правових наук України. www.aprnu.kharkiv.org. Процитовано 2019-04-03. 

Посилання

Фото, відео та аудіо
Нормативний контроль
Керівники українського парламенту
Україна УНР (1917)
Голови Центральної Ради
УРСР УСРР (1918–1938)
Голови ВУЦВК 
Голови Верховної Ради
Голови Президії Верховної Ради
Україна Україна (з 1991)
Голови Верховної Ради

Інформація

Стаття Стефанчук Руслан Олексійович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

Про сторінку

Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-10-15 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=1846066