Соледа́р (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Соледарська міська рада.
Розташоване за 18 км від Бахмута, за 3 км від залізничної станції Сіль та за 2 км від залізничної станції Деконська (дизель) при впадінні річки Мокрої Плотви в Бахмутку (притока Сіверського Дінця).
Населення 13 151 чол. (перепис 2001 р.). Основна промисловість — видобуток солі, комбінат будівельних деталей та сумішей. Статус міста з 1965. У цьому ж році до нього приєднано селище Білокам'янське. До 05.07.1991 місто називалось Карло-Лібкнехтівськ на честь Карла Лібкнехта. У 1999 до складу Соледара включені смт Дворіччя (у народі — Свердловка) і Сіль.
До 08.09.2016 місто входило до складу Бахмутської міської ради. Було передане до складу Бахмутського району з присвоєнням категорії міста районного значення.
Історія Соледара тісно пов'язана з розвитком Бахмутських соляних промислів. В останній чверті XVII ст., коли в районі р. Бахмутки почали видобувати сіль, навколо соляних промислів виникло с. Брянцівка. Першими його мешканцями були козаки Ізюмського полку й переселенці з північних областей України. На початку XVIII ст. соляні промисли перейшли у відання царського двору. Проте в умовах кріпосництва та браку робочої сили, соляна промисловість розвивалася дуже повільно.
За даними 1859 р. Михайлівка (Диконівка, Деконська), панське село, над Мокрою Пліткою. Мешкало 25 господ та 170 чол.[2]
Становище змінилося після реформи 1861. У 1877—1878 рр. в районі Бахмута, поблизу с. Брянцівки на правому березі р. Мокрої Плотви, інженер Н. Г. Іванов провів розвідувальні роботи для виявлення запасів кам'яної солі. Він пройшов бурову свердловину завглибшки 292 м і відкрив 9 соляних шарів, у тому числі найбільший (39,5 м) Брянцівський шар.
У 1879 на цьому місці приватна промислова компанія, яку очолював Н. Н. Литуновський, розпочала будівництво першої соляної шахти, назвавши її Брянцівською копальнею. У 1881 вона видала понад 4 тис. т солі. У 1884—1885 рр. в Бахмутському повіті стали до ладу 5 рудників: Нова Величка, Харламівський, Петро Великий, Деконсько-Покровський і Пшеничний. На Брянцівському і Девонському рудниках у 1884 налічувалося близько 800 робітників. Неподалік від с. Брянцівки було знайдено також поклади кварцитів і вогнетривкої глини. На їх базі в 1897 акціонерне товариство Ковальського спорудило Девонський алебастровий завод. У 1901—1903 рр. харківські купці Богомолов і Косич поблизу станції Деконська купили в німецьких колоністів 6 га землі і збудували ще три алебастрові заводи.
Навколо рудників і заводів виросли робітничі селища Нова Величка і Девонське, які входили до складу Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Наприкінці XIX ст. в них мешкало понад 1,5 тис. чол.[3]
Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу, де на місці мілководної затоки древнього Пермського моря близько 250 млн років тому утворилися величезні поклади кам'яної солі. Історики свідчать про те, що ще до нашої ери люди могли отримувати цей життєво важливий мінерал шляхом випаровування його з солоної ропи Торських та Бахмутських озер, розташованих на місці розвіданого згодом Артемівського родовища кам'яної солі. Але лише у XVI ст. видобуток виварювальної солі на Донбасі став регулярним.
Із розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.
Припущення про наявність у районах Бахмута і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII ст. Але лише у 1880 видатний російський учений-геолог О. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.
Здійснена у 1876—1880 рр. гірничим інженером П. І. Івановим проходка так званої «Урядової свердловини» біля с. Брянцівка, за 10 верст від Бахмута, показала наявність у земній товщі 9 соляних пластів, у тому числі найпотужнішого — Брянцівського, товщина якого становила близько 40 м.
Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, які розгорнули у регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.
Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 була введена в експлуатацію перша шахта, що належала приватній промисловій компанії генерала Н. І. Летуновського.
У подальших роках уведені в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню видобутку мінералу і насиченню соляного ринку.
З 1926 робітниче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта.
У 1889 було засноване католицьке с. Деконська (Катеринославська губернія, Бахмутський повіт, Іванівська волость) У радянський період — Сталінська/Донецька область, Артемівський район. Мешканці: 401 272/249 німці (1926).[4]
Під час Німецько-радянської війни соляні копальні були повністю зруйновані. У 1947 було закінчено відновлення останньої з усіх зруйнованих копалень.
У 1965 селище отримало статус міста.
У липні 1991 місто Карло-Лібкнехтовськ перейменоване в Соледар.
6 травня 2014 року Олександр Бригенець повідомив про початок штурму та захоплення міста Соледар проросійськими терористами.[5]
21-22 липня 2014 року сили антитерористичної операції України перебрали контроль над Соледаром.[6][7]
14 січня 2015 року правоохоронці знайшли тіло депутата міської ради Соледара Івана Резніченка. Депутат зник 21.06.2014 — був закатований на замовлення проросійських терористів. Тіло Резніченка виявив його товариш, який самостійно займався пошуками, теж депутат Соледарської міськради, в одній із соляних копанок. Правоохоронці затримали двох злочинців, котрі на замовлення сепаратистів убили Резніченка[8].
На початку лютого 2015 бійці мобільної групи 72-ї бригади знищили колону ворожої техніки — 6 одиниць, поблизу Білокам'янського[9].
Після повномасштабного вторгнення росіян місто неодноразово зазнавало обстрілів, значну частину мешканців було евакуйовано[10].
28 травня 2022 внаслідок удару терористів зруйновано будівлю копальні підприємства «Артемсіль»[11].
26 грудня 2022 року Олександр Сирський заявив про те що було зірвано плани військ РФ щодо захоплення міста Соледар до 26 грудня 2022 року.[12]
7 січня 2023 року Юрій Бутусов заявив що 46 ОДШБр продовжує захист міста і опублікував селфі на фоні брами ДП Артемсіль (центральний вхід Музею соляної промисловості), що знаходиться у передмісті Соледару.[13][14] Того ж дня в ефірі національного телемарафону речник ОК Схід Сергій Череватий заявив про те що Соледар і Бахмут залишаються під контролем ЗСУ.[15]
9 січня 2023 року ворог розпочав потужний штурм. Російські окупанти не зважають на великі втрати свого особового складу та продовжують активно штурмувати місто.[16]
25 січня 2023 року Сергій Череватий, речник східного угруповання ЗСУ, повідомив, що українські війська відійшли від Соледара[17].
У центрі Соледара встановлений пам'ятник академіку О. П. Карпінському — вчений-геолог, що в 1880 р. довів існування соляних запасів у цих краях. Поряд — сквер із пам'ятником трьом воїнам-інтернаціоналістам, які не повернулись з Афганістану.[18]
За даними перепису 2001 р. населення міста становило 13182 чол., із них 60,10 % зазначили рідною мовою українську, 39,43 % — російську, 0,11 % — вірменську, 0,09 % — білоруську, 0,05 % — циганську, 0,02 % — молдовську та болгарську, 0,01 % — грецьку, польську, румунську та караїмську мови[19].
У місті до російського вторгнення в Україну у 2022 році діяли 3 дитячих дошкільних установи, 2 загальноосвітні школи, професійно-технічне училище, музична школа, спортивний комплекс із плавальним басейном, 5 бібліотек, палац культури, Центр дитинства та юнацтва. Наразі доля цих закладів не відома.
Найвідомішим у місті є державне підприємство «Артемсіль». Це об'єднання випускає якісну та широко відому в світі кам'яну сіль. У відпрацьованих соляних шахтах на глибині 300 м відкрито спелеосанаторій «Соляна симфонія» для профілактики та лікування астми, захворювань дихальних шляхів. Тут лікують бронхіальні астми та хронічні бронхіти, запалення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.
Колективне підприємство воїнів-інтернаціоналістів «Память» проводить екскурсії, під час якої є змога спуститися на глибину 300 м у справжню соляну шахту для того, щоб побачити скарби Соледара: музей, діючу підземну церкву, соляні скульптури, самородний кристал солі розміром із людський зріст. Ці визначні пам'ятки дозволили Соледару потрапити в книгу рекордів Гіннеса. В одній із виробок проводяться концерти симфонічної музики.
Також у місті є гіпсовий комбінат «KNAUF» — підприємство-філія німецького концерну «KNAUF».
У місті працює єдиний в Україні розплідник із промислового вирощування блакитних і сріблястих ялин.
Уродженцем міста є:
|
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2023-01-27 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=33703