Свято-Успенська Святогірська лавра

Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ МП

Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ МП(2014)
49°01′43″ пн. ш. 37°34′04″ сх. д. / 49.02861° пн. ш. 37.56778° сх. д. / 49.02861; 37.56778Координати: 49°01′43″ пн. ш. 37°34′04″ сх. д. / 49.02861° пн. ш. 37.56778° сх. д. / 49.02861; 37.56778
Розташування	Святогірськ Україна вул. Зарічна, 1
Конфесія	Українська Православна Церква (Московський Патріархат)
Єпархія	Донецька єпархія
Тип монастиря	Чоловічий монастир
Відомі насельники	єпископ Іларіон (Григорович)
Реліквії	мощі преподобного Іоанна затворника Святогірского, Святогірська ікона
Настоятель	митрополит Арсеній (Яковенко)
Стан	діючий
svlavra.church.ua
Свято-Успенська Святогірська лавра у Вікісховищі

Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ МП — монастир УПЦ МП у Святогірську (Донецька область)^[1]. Розташований на високому крейдяному правому березі Сіверського Донця (так звані Святі гори). Окрім наземних будівель, має крейдяні печери. У лаврі зберігаються мощі преподобного Іоанна, затворника Святогірського.

Історія

Святогірський монастир у колишньому Слов'яногорську над Сіверським Дінцем бере свій початок із часів перед татарською навалою, коли Бату-хан руйнував «матір міст руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р., академік Д. І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період». Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з'явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену іконоборством Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Дінцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.

Щоб дістатися верхівки скелі, треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.

Саме в цих краях у середині IX століття проповідували хозарам православну віру Кирило і Мефодій.

Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, у якому говориться, що в 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха.

Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.

У VIII—IX століттях тут переховувалися від іконоборців шанувальники святих ікон, у XII—XIII століттях благочестиві християни намагалися тут врятуватися від монголо-татарських орд Тамерлана, у XVI—XVII століттях монастир був форпостом на кордоні з татарським степом та католицькою Польщею. Саме сюди у ті часи переселялася братія із захопленої унією Почаївської Лаври.

Пізніше князівство Московське, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі.

Тепер господарями монастиря поступово стають ченці Московської патріархії. Підступність московських володарів, які намагалися заволодіти не лише Святогірським монастирем, а й усіма землями вольностей запорізьких козаків, розумів слобідський полковник Іван Богун, який декілька разів намагався вигнати з монастиря царську сторожу. 1654 р. після Переяславської ради він не присягнув московському цареві.

Монастир захищали з одного боку пучини річки, з другого — глухі ліси. Це давало змогу Ізюмському полку, на території якого перебував монастир до 1764 року, успішно відбивати ворожі атаки. Зокрема, Кримська армія п'ять разів (у 1664, 1679, 1680, 1691 і 1737) нападала на нього, але не знищила його. Щоразу після нападу він поновлювався.

Після російської окупації Криму в 1788 монастир втратив військове значення. Унаслідок реформи російської імператриці Катерини II про запровадження штатів та секуляризацію церковного майна монастир було закрито й Святі гори подаровано своєму фавориту — князю Таврійському Григорію Потьомкіну. Пізніше Святими горами володіли Енгельгардти.

Вдруге відкрито монастир тільки в 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший із них важив 6354 кг. У Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.

Радянський період

Перед Першою світовою війною у монастирі проживало понад 600 ченців. Жовтневий переворот та початок радянської окупації перервали перебіг життя монастиря. Після проголошення 1918 року Донецько-Криворізької Радянської Республіки почалися систематичні утиски монастиря, що супроводжувалися святотатством, дискредитацією, знущаннями та вбивством братії. У 1918 р. кількість ченців скоротилася з 700 до 200 осіб. Щоб припинити «використовування краси природи з метою затемнення народу», голова Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) Е. Й. Квірінг постановив у жовтні 1922 перетворити всі будівлі та майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром.

Більшовики розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасів монастирські скити, Зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч із монастирем установили пам'ятник революціонеру Артему. Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ — Слов'яногорськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема.

У 1980 ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.

Відновлення монастиря та надання статусу Лаври

Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир є значним духовним центром православної пастви Східної України, Слобожанщини, Подоння та Кубані. Зважаючи на давність святині, її історичну роль, численні звернення православних віруючих, а також активне відродження монастиря та його благодатний вплив на духовне життя регіону та України, Священний Синод Української православної церкви 9 березня 2004 року ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус Лаври. Таким чином, Святогірський монастир став третьою в Україні (після Києво-Печерської і Почаївської) православною Лаврою. Останній раз освячення Лаври на нашій землі відбувалося понад 170 років тому.

Відновлювальні роботи тривали у 1992—1995 рр. У цей період збільшилася кількість братії, розпочалася реставрація та відбудова храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успенський собор, монастирську дзвіницю з Покровською церквою, найдавнішим храмом обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, у якому з благословення чільного архієрея братія вдягається у стародавню форму облачення. Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Оригінальною пам'яткою дерев'яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев'яним храмом на честь всіх святих нашої землі.

Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть понад сотню ченців, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують віддалені від суєтного життя Святі Гори.

У 2004 р., заслухавши доповідь митрополита Донецького та Маріупольського Іларіона, Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ МП (Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогорською Лаврою.

Назважаючи на заборону влади, 19 квітня 2020 року в лаврі провели службу, де перебувала велика кількість людей без масок, які не дотримувались вимог щодо дистанції. З огляду на це поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 325 (Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням)^[2].

Під час російського вторгнення в Україну

2022 року лавра кілька разів постраждала від обстрілів та бомбардувань російських військ, що вторглися в Україну. При цьому на її території перебували сотні людей, що ховалися від війни. Так, 12 березня недалеко від входу і готелю лаври розірвалася російська авіабомба, вибивши вікна та двері в будівлях і поранивши кількох людей^[3][4]. 4 травня російська армія обстріляла лавру, пошкодивши гуртожиток і поранивши принаймні 7 людей^[5][6]. 7 травня був зруйнований Георгіївський скит лаври в селі Долина^[7][8][9], 9 травня пошкоджений скит Іоанна Шанхайського в селі Адамівка^[10], 12 травня — собор святих мучениць у місті Святогірськ^[7], 17 травня знищена церква на честь ікони «Всіх скорботних Радість» Богородичного скиту в селі Богородичне^[7][11]. 30 травня та 1 червня були обстріляні келейні корпуси лаври^[12][7]. 4 червня від обстрілів згоріла головна церква Всіхсвятського скиту в селі Тетянівка^[13][14].

• Споруди лаври після російських обстрілів 2022 року
• 

  Готель

• 

  Георгіївська церква Георгіївського скиту

• 

  Церква ікони «Всіх Скорботних Радість»

• 

  Скит Іоанна Шанхайського

Колабораціонізм під час російської збройної агресії проти України

Охорона Ігоря Гіркіна в Святогірській лаврі

Під час проросійських виступів в Україні весною 2014 тут помічали терористів^[15]. Тим не менше, в 2018 році у лавру православне подружжя з Вінниччини відправило сімнадцять фургонів допомоги^[16][17].

Колишній ватажок терористів «ДНР», екс-співробітник ФСБ Ігор Гіркін (Стрєлков) заявив про участь ченців Свято-Успенської Святогорської Лаври в конфлікті на Донбасі:

Моя особиста охорона складалася з духовних синів, ченців, ієромонахів Святогірської Лаври. Повністю. До останньої людини. Вона була не дуже велика, але, тим не менше, це були... У нас одним з підрозділів у слов'янської бригаді командував послушник Святогірської Лаври. Причому послушник займав досить серйозне становище в Лаврі[18].

Також Ігор Гіркін заявив:

З самого початку нашої «Слов'янської епопеї», як у Слов'янську, так і в Донецьку, ми постійно відчували підтримку з боку кліриків Російської православної церкви, з боку ченців. Від Святогірської лаври в першу чергу. Вони, незважаючи на можливі репресії, відкрито їхали і благословляли ополчення. У тому числі проїжджали через українські блокпости і явно сповідували свою позицію. Мало хто знає, що Святогірська лавра закрила ворота перед президентом Порошенко, який прилетів на наступний день після свого обрання і забажав отримати благословення від ієреїв лаври. Лавра просто не впустила його на свою територію, і Порошенку довелося давати інтерв'ю, стоячи перед зачиненими воротами монастиря. Всі священики, з якими мені доводилося зустрічатися, підтримували нашу боротьбу. Причому робили це не з національної, а з релігійної точки зору: вони розуміли, що і хто прийшов до влади в Києві. Прийшли сили, які можна назвати сатанинськими, адже всі їхні дії спочатку базуються на брехні, оскаженілій і концентрованій. Сатана брехун і батько брехні! Ніщо, засноване на брехні, не може бути від Бога[19].

У 2014 році в монастирі знайшли притулок 800 біженців із зони бойових дій, у тому числі 300 дітей^[20].

12 січня 2018 року в інтерв'ю телеканалу ATR Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що, зокрема, у Святогірській лаврі клір УПЦ МП від самого початку російської збройної агресії переховував зброю й бойовиків^[21].

Форум «люди миру»

21 вересня 2020 року у лаврі пройшов форум «Люди миру», організований УПЦ МП^[22]. Форум підтримав політик Віктор Медведчук.^[23] До форуму був залучений Юрій Молчанов, який раніше заявляв, що «мутований націоналізм» призвів до розколу суспільства^[24]. Також був присутній нагороджений Володимиром Путіним співак Олег Карамазов^[25]. Крім того, на форумі вірянка УПЦ МП, жительниця міста Піски, заявивила, що як тільки в звільнене місто Піски заходила українська армія, то українські солдати заходили в будинок і «все виносили». Також за її словами українська армія бомбила мирних жителів й порадила викопати окопи в себе вдома^[26]. «Ми всі говоримо, що нас звільнили від усього. Мені було, знаєте, дуже, як кажуть українською, „прикро“ дивитися: коли звільнявся дім, туди заходив український солдат і виносив усе»^[27]. У проєкті взяв участь намісник Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), який раніше висловлював думку, що Україна перша почала війну з Росією^[28].

Структура

Перші ченці викопали церкви й келії в горішньому ярусі. Через маленькі віконні прорізи в них проникало світло, яке освічувало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, приступку, прорізи для дверей. Келії з'єднуються з квадратним залом зі склепінням, що спирається на масивний стовп у центрі. У східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 р. Спочатку вона називалася Успенською, потім Миколаївською, а в XIX ст. Іоано-Предтеченською.

Від цієї печерної церкви розгалужуються лабіринти хідників і келій. Один невеличкий хідник з'єднує її з квадратною трапезною, на північ від якої ішов хідник на горішній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий хідник веде до долішнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою висотою до 4 м. За давнім переказом саме в цій церкві ченці влаштували були кімнату тортур. У 1753 р. сюди заслав царат розкольника Чекменьєва, який «сіяв між простим народом єресі». Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги й була відділена від основного простору пілястрами, на які спирається арка, де кріпиться іконостас.

У непомітному місці всередині крейдяної гори розташована церква преподобних самітників (затворників) Антонія і Феодосія.

Невеличкий коридор, вирубаний у льосовій породі, розгалужується на три коридори, які ведуть до головного місця у церкві. Заснували її послідовники київських ченців, які втекли сюди від Батиєвих орд. Неподалік від неї археологи знайшли посуд VIII—X ст. Можливо тут жили ще в кам'яну добу, сюди втікали люди під час небезпеки, тут відправляли погани (язичники) й перші християни свої культові обряди.

На майданчику крейдяного стрімчака стирчать залишки трьохкамерної Миколаївської церкви, збудованої в Харківсько-Ізюмському стилі української архітектури. Згідно з малюнком монастиря в 1679 р. на тому місці здіймалися три масивні крейдяні стіжки (конуси) з прорубленими віконцями. Очевидно печерна Успенська церква під впливом природи або людини частково завалилася і оголила частину інтер'єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, але й стала її окрасою. Як у інших українських церквах, її бані розташовані по осі схід-захід. Українські майстри XVI—XVII ст., намагаючись надати церквам стрункішого вигляду, зазвичай ставили на восьмигранник більшого об'єму восьмигранник меншого об'єму. Над вівтарем церкви піднімається пірамідальна баня з невеличким барабаном і грушоподібною маківкою. Подібною банею увінчано західний вівтар. Центральну вежу оздоблено декоративним орнаментом з цегли по обводу (периметру) бані.

• 

  Андріївська каплиця XIX ст.

• 

  Чернечий скит

• 

  Монастирський пташник

• 

  Ківорій

• 

  Святогірська Богородиця (скульптор Микола Шматько)

• 

  Схеми печер

Галерея

Святогірська Лавра у нумізматиці

У 2005 році Національним банком України були випущені монети номіналом у 5 і 10 гривень, присвячені відомій архітектурно-історичній пам'ятці (XVII — XIX ст.) — Святогірському Успенському монастирю.

На аверсі монети зображено Чудотворну ікону Божої Матері Святогірської, по обидва боки якої два ангели тримають дари — монети, хрести, підвіски тощо, вгорі напівколом напис УКРАЇНА, праворуч — малий Державний Герб України, ліворуч — рік карбування монети — 2005, знизу напівколом :

• на монеті зі срібла ДЕСЯТЬ ГРИВЕНЬ, а також позначення металу, його проби — Ag 925, маси в чистоті — 31,1 та логотип Монетного двору Національного банку України.
• на монеті з нейзильберу — П'ЯТЬ ГРИВЕНЬ; логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети на березі річки зображено давній Святогірський Успенський монастир, розташований біля підніжжя крейдяних гір, укритих густим лісом, та вгорі напівколом напис СВЯТО-УСПЕНСЬКА СВЯТОГІРСЬКА ЛАВРА.

В обігу — монета зі срібла з 20 жовтня 2005 року, монета з нейзильберу з 8 грудня 2005 року

Джерела та література

• В. В. Вечерський. Святогірська лавра // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 484. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свято-Успенська Святогірська Лавра

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Лаврів П. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк: Український культурологічний центр, 1994 .

Див. також

• Історичний музей Святогірського історико-архітектурного заповідника
• Преподобний Іоанн Святогірський
• Святогірські святі

Примітки

Посилання

• Святогірський Успенський монастир // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Сайт Української православної церкви
• Тут був я. «Святогірська лавра»
• Сім чудес України
• Українська спадщина
• Фотографії Святогірської Лаври
• Мармурова скульптура Короля мармуру Миколи Шматько
• Святогірська Свято-Успенська Лавра. Історія Лаври
• Свято-Успенська Святогірська Лавра
• Білі гори Донбасу

п о р Лаври України Києво-Печерська лавра (УПЦ МП, 1688) Почаївська лавра (УПЦ МП, 1833) Унівська лавра (УГКЦ, 1898) Святогірська лавра (УПЦ МП, 2004) У дужках вказана приналежність та рік присвоєння статуса

п о р Православні лаври Україна Києво-Печерська лавра (Українська православна церква (Московський патріархат)) Почаївська лавра (Українська православна церква (Московський патріархат)) Святогірська лавра (Українська православна церква (Московський патріархат)) Росія Троїце-Сергієва лавра (Російська православна церква) Олександро-Невська лавра (Російська православна церква) Греція  Велика лавра (Константинопольська православна церква) Агія-Лавра (Елладська православна церква) Палестина Лавра Сави Освяченого (Єрусалимська православна церква) Грузія Давид-Гареджі (Грузинська православна церква) Румунія Нямецька лавра (Румунська православна церква)  Польща Супрасльська лавра (Польська православна церква)

п о р Замки та палаци Донецької області‎ збережені Донецьк (Горелика) • Донецьк (Кроля) • Донецьк (Нестерова) • Донецьк (Рутченків) • Святогірськ (лавра) частково збережені Донецьк (Юзів) повністю зруйновані Маріуполь

Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия Нормативний контроль Freebase: /m/02qv2sl · LCCN: n96066421 · VIAF: 122736891 · WorldCat: lccn-n96066421