Святий Юрій

Святий Георгій
	Святий Георгій перемагає дракона; Рафаель, 1506.
мученик
Народився	256/285; Каппадокія, Римська імперія
Помер	23 квітня 303; Нікомедія, Віфінія, Римська імперія; ·обезголовлювання
Поховання	Лод
У лику	чудотворець і великомученик
День пам'яті	23 квітня (6 травня)
Патрон	монархів, лицарів, воїнів
Атрибути	спис, дракон
	Медіафайли на Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий Георгій (значення).

Святий Гео́ргій (грец. Γεώργιος, лат. Georgious; 256/285 — 23 квітня 303) — римський воїн, християнський святий, мученик. Походив із греків Каппадокії. Син римського офіцера Гіротонія та його дружини християнки Поліхронії. Був гвардійцем та сподвижником римського імператора Діоклетіана. Під час гонінь на християн втратив усі посади. Мужньо прийняв смерть, відмовившись зректися своєї віри в Ісуса Христа. У середньовічній «Золотій легенді» постає як еталон лицаря, переможець дракона. У європейському живописі зображувався у вигляді воїна-вершника, зазвичай хрестоносця, що вбиває змія списом. Знаком святого став Хрест святого Георгія. Вшановувався у християнстві як патрон воїнів; вважався покровителем військових правлячих родів (імператорів, королів, князів), лицарства, зокрема хрестоносців. В українській традиції був патроном Русі, Київщини, Галичини, Володимира, Львова, козацтва, українського війська тощо. На честь святого названий один з найбільших українських храмів — Собор святого Юра. День вшанування — 23 квітня (6 травня за григоріанським календарем).

Біографія

Святий Юрій Змієборець. Холмська школа. XVI ст.

Святий Юрій (Георгій) народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Лідду. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Святий Юрій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодому віці став полководцем і трибуном при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Юрій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і став на захист віри свого батька — християнства. Сильний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них.

Одним із найбільш відомих чудес св. Юрія вважають «Чудо зі змієм», яке часто можна побачити на іконах святого. Подія сталася, коли Юрій проїжджав верхи попри місто, яке тримав у страху лютий дракон. Мешканці міста були змушені віддавати на поталу змієві молодих юнаків та дівчат. Юрій нагодився якраз тоді, коли черга надійшла до царської доньки. Відважний воїн став зі змієм на герць і переміг його. Після чудесного визволення мешканці міста прийняли християнство, а святий отримав епітат «Змієборець»^[1].

До Юрія звертаються з проханням про здоров'я душевне та тілесне, про родючість землі, про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі. Такі численні «обов'язки», очевидно, й забезпечили святому широку славу і поклоніння багатьох народів.

Вшанування

Альбрехт Дюрер. Святий Юрій на коні, 1508.

Святий Григорій Переможець, монастир Зограф — Афон.

Святий Георгій на стінах монастиря (Афон)

Ікона св.Юрія Переможця зі Станилі (Львівщина)

Шанування святого Юрія почалося з V століття, його вшановували, як мученика і воїна. Юрій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів, у яких ім'я Юрія стає улюбленим. На Русі святий Юрій відомий з часів прийняття християнства наприкінці X століття. Він з'явився серед інших християнських святих із Візантії, де шанування його мало вже багатовікову традицію.

Саме з місця особливого шанування святого великомученика Юрія Переможця почалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.

Особливо багато для утвердження шанування святого Юрія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім'я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр'їв, тобто місто Юрія. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.

День освячення першого на Русі храму святого Юрія — 26 листопада 1051 р. — був відзначений установленням щорічного святкування цієї події. Він увійшов у народну пам'ять під назвою дня Юрія, або осіннього Георгія. З тих пір на колишній території Київської Русі Юрій стає ледве не першим у сонмі православних святих.

Класик російської літератури М. С. Лєсков, описуючи побут українського села Фарбованого у XIX ст. зазначає:

«Слово „русський“, в смысле малороссийский или южнорусский, тогда здесь резко противопоставлялось „московскому“ или великороссийскому, северному. Московское и „русськое“ — это были два разные понятия и на небе и на земле. Земные различия всякому были видимы телесными очами, а расчисления, относимые к небесам, познавались верою. По вере же великорусские дела подлежали заботам чудотворца Николая, как покровителя России, а дела южнорусские находили себе защиту и опору в попечениях особенно расположенного к малороссиянам святого Юрия или, по нынешнему произношению, св. Георгия.»

День Святого Юрія

День загибелі святого Великомученика — 23 квітня (6 травня н.с.) — відзначається Церквами східного обряду і віднесений до числа церковних свят.

Юріївське свято характерне багатьма цікавими звичаями, які в різних місцевостях України мають свої відмінності. Дохристиянські ритуали тут щільно переплелися з пізнішими — церковними.^[2].

Зображення

У середньовічній «Золотій легенді» постає як еталон лицаря, переможець дракона. Описаний в житії святого великомученика Юрія порятунок їм царівни від змія (дракона), вчинений ним вже після смерті, відтворений в іконографії даного святого, став самим впізнаваним його зображенням. Тому у європейському живописі зображувався у вигляді воїна-вершника, зазвичай хрестоносця, що вбиває змія списом. Знаком святого став хрест святого Юрія.

Храми

Україна

Собор св. Юрія у Львові увінчаний статуєю св. Юрія на коні, який списом пробиває дракона

Храми, присвячені Юрію, споруджуються у всіх землях Русі. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом і Володимиром були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах. Під час служб в них читали уривки з Житія і чудес Святого Юрія.

Львів:
- Собор святого Юра (УГКЦ)
- Церква святого Георгія (Львів) (УПЦ-МП)
- Церква святого Георгія (ПЦУ)
Одеса:
- Одеса з дня свого заснування перебуває під особливим духовним заступництвом Святого Великомученика і Переможця Георгія. Його зображення присутнє на старому гербі міста. Багато видатних одеситів і правителів міста були георгіївськими кавалерами. Однак у місті ніколи не було церкви, яка носила б ім'я Св. Великомученика. Історичну справедливість відновлено лише за наших днів. Єдиний Свято-Георгіївський храм. Одеси розташований на території 411-ї батареї, наповнюючи Меморіальний комплекс бойової слави міста особливим духовним змістом. У дерев'яній однобанній красуні-церкві багато молильників. Поминальні служби за полеглих воїнів «Душу свою, за други своя положивших» поєднуються з Божественною Літургією, за якою возносяться до Престолу Царя Небесного прохання про жертводавців існуючого і майбутнього храму. Настане час, і золота баня червоно-цегельної, під розшивку, церкви (червоний колір — колір мученицької крові), встромиться в безоднє небо. Зажевріє ще одна молитовна лампада перед іконою Всехвального Чудотворця і Переможця Георгія.
Вінниця
- Свято-Георгіївський храм (Вінниця)

Патрон

Святий Юрій на гербі Погоня Руська.

Святий Юрій здавна став покровителем воїнів. Весь православний світ відзначає Юріїв день, як день захисника Вітчизни. Він є офіційним святом у Грузії, Болгарії, Сербії, Хорватії. Колись широко святкувався, як день Захисника Вітчизни і, взагалі, чоловічий день в Україні.

Україна: Володимир-Волинський, Дрогобич, Львів; руські князі, козацтво; Пласт (організація)
Велика Британія: Англія
Греція; Армія Греції
Грузія: вся Грузія
Ефіопія: вся Ефіопія
Іспанія: іспанські королі; Каталонія
Італія: Генуя, Феррара
Литва: вся Литва
Португалія: вся Португалія;
- муніципалітети: Велаш
- парафії: Калдаш-де-Сан-Жорже, Канеду
Росія: вся Росія; Москва, Владивосток

Українські народні звичаї

В українській народній традиції вважається повелителем вовків, на білому коні він полює у супроводі їх зграї^[3]. Також відомий як винищувач гадів, замовляння від їхніх укусів були частиною українських традицій^[4].

Геральдика

Святий Юрій був на гербі Брацлавщини.

Див. також

Примітки

↑ Ніна Полліщук. Нам поможе святий Юрій. Унікальні ікони святого Змієборця та інших святих воїнів представлені у Львові//Про виставку «Юрій Змієборець і святі воїни» на сайті РІСУ.
↑ Ольга Рутковська, з книги «Забуте і воскресле», К.: 2007. – С. 32 – 36. «Святий Юрій небо відмикає, росу випускає...». Жінка-УКРАЇНКА. Процитовано 2016-05-06.
↑ Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології, Прага 354 с. (170 с.). Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 28 березня 2017.
↑ Таланчук О. М. Українські чари — К. : Либідь, 1994. — 43 с.

Посилання

Георгій-Побідоносець // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Юрій Святий // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2110-2112. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Святий Юрій

[1] Ніна Полліщук. Нам поможе святий Юрій. Унікальні ікони святого Змієборця та інших святих воїнів представлені у Львові//Про виставку «Юрій Змієборець і святі воїни» на сайті РІСУ.

[2] Ольга Рутковська, з книги «Забуте і воскресле», К.: 2007. – С. 32 – 36. «Святий Юрій небо відмикає, росу випускає...». Жінка-УКРАЇНКА. Процитовано 2016-05-06.

[3] Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології, Прага 354 с. (170 с.). Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 28 березня 2017.

[4] Таланчук О. М. Українські чари — К. : Либідь, 1994. — 43 с.

[1]

[2]

[3]

[4]