Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару | |||
---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Софія Михайлівна Ротар | ||
Псевдо | сценічне: Софія Ротару | ||
Народилася |
7 серпня 1947 (74 роки) Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР | ||
Країна | Україна | ||
Національність | молдованка | ||
Діяльність | співачка, кіноактриса, актриса | ||
Галузь | естрада | ||
Відома завдяки | співачка | ||
Alma mater | Чернівецьке музичне училище | ||
Знання мов | молдавська, російська, німецька, італійська і українська | ||
Роки активності | 1968 — тепер. час | ||
Жанр | попмузика, поп-фолкd, Диско, рокмузика і національна музикаd | ||
Родичі |
батько Михайло Федорович (1918—2004); брати: Анатолій, Євгеній. | ||
Брати, сестри | Ауріка Ротару | ||
У шлюбі з | Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002) | ||
Діти | Євдокименко Руслан Анатолійович (1970) | ||
Нагороди | |||
Премії |
| ||
Звання |
| ||
IMDb | ID 0744719 | ||
Сайт | www.sofiarotaru.com | ||
|
Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару[1][2]; нар. 7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — радянська та українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР (11.05.1988), Народна артистка України (1976), Народна артистка Молдавської РСР (1983), Герой України (2002), Національна легенда України[3] (2021). Нагороджена орденами Святого Миколая-Чудотворця (1998), «Різдва Христового» 2 ступеня (2007),[4] «Співдружність»[ru] (2013).[5]
Зовнішні зображення | |
---|---|
Софія Михайлівна Ротару. Євпаторія, Крим. 1977. |
Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.
У 1964 році вступила та у 1968 році закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.
Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.
Водночас вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.
У 1968 році стала лауреаткою IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).
Разом з тим починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.
У 1971 році знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).
Співачка у 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».
З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлена і драматичних нот), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.
Музично-акторське обдаровання Ротару вшановане численними нагородами та преміями: у 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дамянова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).
У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 році — народною артисткою УРСР, у 1983 році — Народною артисткою Молдови, а у 1988 році — народною артисткою СРСР.
Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).
У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проєкті з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».
У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.
У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).
У 2001 році виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.
У 2011 році Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить у рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).
У серпні 2018 року Софія Ротару пережила гіпертонічний криз. Після лікування з березня 2019 року продовжила виступи, зокрема на фестивалі радянської та російської пісні «Пісня року» у Німеччині (Дюссельдорф, 2 березня 2019)[6], на конкурсі «Нова хвиля»[7] (Сочі, 28 та 29 серпня)[8], на концерті «Пісня року» (Москва, ВТБ АРЕНА, 7 грудня 2019)[9].
Своєю другою мамою Ротару називала визначну єврейську актрису та співачку Сіді Таль, що разом з чоловіком Пінкусом Фаліком були її професійними та духовними наставниками в Чернівцях[10].
Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.
Фільмографія |
---|
«Соловей із села Маршинці», 1966 |
«Червона рута», 1971 |
«Пісня буде поміж нас», 1975 |
«Монолог про любов», |
«Де ти, любове?», 1980 |
«Душа», 1981 |
Сорочинський ярмарок, 2004 — циганка |
Зоряні канікули, 2006 — Діва |
Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» — 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, унаслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.
П'єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[18] містить згадку про Софію Ротару.
З 70-річним ювілеєм співачку привітали Міністерство культури України[19], президент Росії[20] та президент Білорусі[21].
У 2019 році її критикували росіяни за можливе спонсорування АТО, звинувачували в підтримці України, коли стало відомо, що Ротару хоче виступити в Росії. Пізніше концертний директор артистки Сергій Лавров заявив, що артистка ніколи не спонсорувала АТО.[22]
У 2020 році Ротару виступила в Росії, попри російсько-українську війну, що триває з 2014 року, чим викликала обурення українського суспільства.[23][24] Виступала на Пісні року.[25] У 2021 році виступала на конкурсі "Нова Хвиля"[26][27] у Сочі.
Ауріка Ротару, сестра Софії Михайлівни, у одному із своєму інтерв'ю заявила, що вся сім'я чекає на повернення Криму, чим обурила російських політиків.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ротару Софія Михайлівна |
|
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-01-05 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=72769