Пісенний конкурс «Євробачення»

Пісенний конкурс «Євробачення»
Логотип конкурсу з 2015 року
Дати	травень
Місце проведення	Країни-члени Європейської мовної спілки
Роки існування	1956—дотепер
Відкрито	1956
Засновано	Європейська мовна спілка
Вебсайт
www.eurovision.tv

Пісенний конкурс «Євробачення» (англ. Eurovision Song Contest; фр. Concours Eurovision de la chanson) — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської мовної спілки (ЄМС).

Менеджмент конкурсу з української сторони здійснює Національна суспільна телерадіокомпанія України. Загальну координацію цього міжнародного конкурсу здійснює Європейська мовна спілка.

Виконавчим директором Євробачення з 2020 року став шведський продюсер Мартін Естердаль. З 2011 до 2020 року цю посаду обіймав норвежський продюсер Юн Ула Санн^[1].

Заснування

Зовнішні відеофайли
	Фрагмент виступу переможниці конкурсу «Євробачення-1956» ЛІз Ассії. [2]

У 1950-х роках, коли зруйнована Другою світовою війною Європа все ще відбудовувалася, у Європейській мовній спілці з'явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь у єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах, що є членами спілки. Ця ідея народилася в 1955 році, під час зустрічі ЄМС у Монако, в одного з його співробітників — швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії. Ця ідея була також сміливим технологічним експериментом: у ті дні це було дуже амбітним проєктом — з'єднати разом багато країн у велику мережу для трансляції на широкій території. Супутникового телебачення ще не існувало й Мережа Євробачення^[en] користувалася наземною мікрохвильовою мережею.

Перший конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Лугано, Швейцарія. У ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження — одна пісня від кожної країни-учасниці. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймальна країна — Швейцарія. Спочатку програма була відома як «Eurovision Grand Prix». Цю назву прийняли франкомовні країни, а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на «Concours Eurovision de la chanson». Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту й різноманітних спеціальних подій. Проте, Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄМС і з часом став синонімом слова «Євробачення».

Формат

До 2004 року пісенний конкурс Євробачення складався лише з фіналу. У 2004 році був створений додатковий раунд кваліфікації — півфінал, у зв'язку з постійним збільшенням країн, що бажали взяти участь у конкурсі, і відбувався він у четвер.

2004—2008

Конкурс складається з півфіналу та фіналу. Фінал складався зі співаків 24 країн. «Велика четвірка» та 10 країн, які посіли з 10 по 1 місце у фіналі минулого конкурсу, потрапляють до фіналу автоматично. Інші 10 країн потрапляють до фіналу з півфіналу. Якщо країна «Великої Четвірки» посідає з 10 по 1 місце на торішньому конкурсі, то з півфіналу до фіналу потрапляє 11 країн, і так далі (це залежить від кількості країн «Великої четвірки», які посіли з 10 по 1 місце у фіналі торішнього конкурсу).

2008—дотепер

Починаючи з 2008 року пісенний конкурс Євробачення складається з двох півфіналів та фіналу. Півфінали відбуваються у вівторок та в четвер відповідно. Фінал відбувається в суботу о 22 годині за київським часом.

Фінал складається з 25 або 26 країн (залежить від того, яка країна перемогла минулого року). Шість (п'ять, якщо країна-переможниця входить до «Великої п'ятірки») країн потрапляють до фіналу автоматично, це «Велика п'ятірка» (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія та Італія) та країна-переможниця попереднього конкурсу. Якщо торішньою країною-переможницею є країна «Великої п'ятірки», то у фіналі змагатимуться 25 країн (приклад — Пісенний конкурс Євробачення 2011). Якщо ж торішньою країною-переможницею є країна, яка не входить до «Великої п'ятірки», то у фіналі змагатимуться 26 країн (приклад — Пісенний конкурс Євробачення 2012).

Всі інші 20 країн потрапляють до фіналу з півфіналів (десять — з першого півфіналу, десять — з другого півфіналу).

Велика п'ятірка

Починаючи з Пісенного конкурсу Євробачення 2000 діяло правило «Великої четвірки». Воно означало, що до фіналу автоматично, незалежно від зайнятого місця на конкурсі, потрапляють чотири країни — Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Це право було надане цим країнам завдяки тому, що вони є засновниками та спонсорами конкурсу. Саме вони вкладають більшу частку фінансів в організацію конкурсу.

З поверненням на конкурс у 2011 році Італії, яка тривалий час бойкотувала конкурс, «Велика четвірка» стала «Великою п'ятіркою».

У 2015 році до участі в ювілейному, 60-му, конкурсі було запрошено Австралію, яка кілька років перед тим транслювала у себе Євробачення. Виконавцю від цієї країни було відразу надано місце у фіналі. Таким чином, у фіналі Євробачення-2015 виступало 27 країн. У разі перемоги конкурсанта від Австралії, наступний конкурс все ж планувалося проводити в Європі.

Основні принципи конкурсу

• Співаки країн-учасниць представляють пісні, що виконуються наживо у телевізійній програмі, яка транслюється ЄМС через Мережу Євробачення одночасно в усіх країнах. «Країна», як учасник, представляється однією телекомпанією з цієї країни.
• Програма відбувається в одній з країн-учасників і трансляція йде з концертного залу в приймальному місті.
• Під час програми, після того, як всі пісні було виконано, країни починають процес голосування за пісні інших країн: голосувати за пісню власної країни не можна.
• Наприкінці програми пісня, яка набирає найбільшу кількість очок, оголошується переможцем. Країна, співак якої став переможцем, запрошується наступного року бути приймальною країною конкурсу.
• Програму незмінно відкриває один чи кілька ведучих, що запрошують глядачів до перегляду шоу. Більшість приймальних країн намагаються витягти максимальну користь з того, що вони ведуть програму з такою широкою міжнародною аудиторією, зазвичай це має форму своєрідних відеолистівок, що неначе рекламують туризм.
• Між блоком пісень та оголошенням початку голосування виконується проміжний розважальний номер, що може мати будь-яку форму.
• До та після трансляції Конкурсу (а також інших подій що транслюються ЄМС) програється музична заставка ЄМС, якою є прелюдія до твору Марка-Антуана Шарпантьє Te Deum.

Участь

Учасники після 1956 року:

   Брали участь хоча б один раз

   Країни, що брали участь у конкурсі як частина іншої держави, але ніколи самостійно

   Ніколи не брали участь, хоча мають на це право

   Планували брати участь, але потім відмовилися

Міста, які приймали пісенний конкурс Євробачення.

   Був один конкурс

   Було декілька конкурсів

Право брати участь у конкурсі мають активні члени (на відміну від асоційованих членів) Європейської мовної спілки. Активними членами є держави, що знаходяться в Європейській телерадіомовній зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська телерадіомовна зона визначається Міжнародною спілкою Телекомунікацій. Активні члени складаються з телерадіомовних організацій, чиї трансляції є доступними всьому населенню країн, де ці організації розташовані.

Якщо організація, що є активним членом ЄМС, бажає взяти участь у конкурсі, то вона має виконати умови встановлені правилами конкурсу (нова копія яких публікується щороку). Станом на 2007 рік, це включає вимогу трансляції програми попереднього року в своїй країні, а також сплату ЄМС внеску учасника до закінчення строку сплати, що його встановлено правилами конкурсу поточного року.

Право брати участь у конкурсі не визначається географічним розташуванням на європейському континенті, попри корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, 1980 року участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко, а з 2015 року бере участь Австралія.

Ідея участі СРСР

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну із утаємничених раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві освіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу на престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Веселов Георгій Петрович (міністр освіти СРСР) запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана у КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві освіти більшість була налаштована на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1], [2]^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Процедура відбору

Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні, що були випущені більше ніж за визначений період до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.

Країни можуть вибирати свої пісні наступними способами:

1. Закритий національний відбір

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, національна телерадіокомпанія країни-учасниці обирає сама без участі телеглядачів.

2. Відкритий національний відбір

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, обирають шляхом відкритого телеголосування та голосування журі у співвідношенні 50×50.

(Саме таким чином з 2009 року здійснюється національний відбір до Євробачення представника України^[3].)

3. Змішаний національний відбір

При змішаному відборі виконавець обирається національною телерадіокомпанією країни-учасниці, а пісня шляхом відкритого телеголосування. (Приклад 2008 рік: коли Національна телекомпанія України обрала представником Ані Лорак, а пісня обиралася шляхом відкритого телеголосування). Або навпаки, коли пісню обирає національна телерадіокомпанія країни-учасниці, а виконавець, який заспівав цю пісню найкраще, обирається шляхом відкритого телеголосування.

Відкриті відбори деяких країн є настільки ж великими як і сам Пісенний Конкурс Євробачення, або навіть більшими. Шведський відкритий національний відбір Melodifestivalen (буквальний переклад — Фестиваль Мелодій) складається з 32 пісень, що виконуються протягом чотирьох півфіналів, які проходять перед широкою аудиторією у великих концертних залах по всій країні, з фіналом у Стокгольмі. Протягом років Melodifestivalen став найпопулярнішою програмою року, з найвищим глядацьким рейтингом на шведському телебаченні.

Проведення конкурсу

Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події, а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймальної країни як місця для туризму. Влітку 2005 року Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.

Підготовка до проведення Конкурсу починається за кілька тижнів потому, як країна перемагає і надсилає до ЄМС підтвердження того, що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал, придатний до події такого масштабу.

Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Паркен у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.

Тиждень Євробачення

Термін «Тиждень Євробачення» вживається для опису тижня, в який відбувається Конкурс. Оскільки шоу транслюється наживо, це вимагає того, щоб учасники добре відрепетирували свої номери, для того, щоб шоу пройшло бездоганно. На додаток до репетицій вдома, кожному учаснику надається можливість репетиції в концертному залі, де буде проходити Євробачення. Ці репетиції проходять протягом кількох днів напередодні суботнього шоу, і через це делегації країн приїздять до приймаючого міста задовго до самої події. Це, своєю чергою, значить, що журналісти і фани також приїздять заздалегідь, і події Євробачення тривають набагато довше ніж кілька годин телепрограми. Декілька офіційно акредитованих готелів вибираються для розміщення делегацій, організуються автобуси-шатли, що перевозять учасників та їх команди до залу, де буде проходити конкурс.

Кожна телекомпанія-учасник назначає Голову Делегації, в задачі якого входить координація пересувань членів делегації і який відіграє роль представника країни для офіційних осіб ЄМС у приймальній країні. Членами делегації зазвичай є виконавці, автори слів та музики, офіційні представники преси і якщо використовується живий оркестр, або цього вимагає пісня — диригент. За бажанням, до делегації може долучатися коментатор — кожна країна може надавати свій власний коментар для місцевої трансляції. Коментаторам надаються спеціальні кабіни, розташовані в концертному залі позаду від глядачів.

Репетиції та пресконференції

Традиційно делегації прибували в суботу перед Конкурсом, щоб мати змогу почати репетиції в понеділок зранку. Однак, після введення півфіналу — і, таким чином, збільшення кількості країн-учасників — з 2004 року репетиції починаються в тиждень, що передує Тижню Євробачення. Зараз країни, що беруть участь у півфіналах (з 2008 року їх два), репетирують шість днів з вівторка по неділю, на кожну країну дозволено по два періоди репетицій. Країни, що вже автоматично потрапили в фінал, репетирують в понеділок та вівторок Тижня Євробачення.

Після того, як кожна країна завершує репетиції, делегація країни зустрічається із артистичним директором шоу в кімнаті для відеоперегляду. Там вони проглядають щойно відзняту репетицію, обговорюють кути камери, освітлення та хореографію задля досягнення максимального естетичного ефекту від телетрансляції. На цьому етапі голови делегацій висловлюють власні особливі побажання, необхідні для виконання номера, і можуть наполягати на їх виконанні телекомпанією країни — господаря конкурсу.

Після цієї зустрічі делегація проводить пресконференцію, під час якої представники акредитованої преси можуть ставити до учасників питання. Репетиції та пресконференції проводяться паралельно, тобто одна країна проводить пресконференцію, а інша в цей час проводить репетицію у залі, де відбудеться шоу. Друкований підсумок всіх питань та відповідей з пресконференції виробляється пресофісом приймальної країни та розкладається в особисті поштові скриньки журналістів.

У середу Тижня Євробачення проходять три генеральні репетиції (двох півфіналів та фіналу). Генеральна репетиція першого півфіналу відбувається у вівторок, другого півфіналу в четвер. Для фіналу проводяться дві генеральні репетиції: в п'ятницю ввечері та в суботу зранку (в день, коли й транслюється фінал в прямому ефірі).

Вечірки у Євроклубі

У понеділок тижня Євробачення традиційно відбувається Приймання Мера, на якому міська адміністрація святкує той факт, що Євробачення прийшло до міста. Ця зустріч зазвичай відбувається у великому об'єкті муніципальної власності у центрі міста. Запрошуються всі делегації і вечірка зазвичай супроводжується живою музикою, безкоштовним частуванням та випивкою, і в останні роки — феєрверками.

Після півфіналів та фіналу відбуваються післявечірки, які проходять або в тому ж приміщенні, де проходять концерти, або в іншому пристосованому до цього приміщенні.

Євроклуб проходить кожної ночі протягом тижня у нічному клубі, до якого запрошується увесь акредитований персонал. Також протягом тижня окремі делегації проводили власні вечірки на додаток до тих, що спонсорувалися офіційно. Однак, у новому тисячолітті з'явилася тенденція до більшої централізованості зусиль національних делегацій і проведення вечірок країн у Євроклубі.

Голосування

Система голосування в конкурсі змінювалася протягом років. Поточна система діє з 1975 року і є адаптацією так званого «ранжованого голосування». Країни присвоюють пісням серію очок від 1 до 8, потім 10 і нарешті 12. Дванадцять очок отримує улюблена пісня.

Історично, набір очок вирішувався внутрішнім журі кожної країни, але у 1997 році п'ять країн (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Швеція і Велика Британія) зробили експеримент із телеголосуванням, надаючи членам аудиторії цих країн можливість масово голосувати за їх улюблену пісню. Експеримент виявився успішним і з 1998 року всі країни заохочувалися користуватись телеголосуванням, коли це можливо. Запасні журі все ще використовуються на випадок збою телеголосування. В наші дні, глядачі можуть також голосувати з допомогою SMS, на додаток до телеголосування. З 2009 року окрім глядачів голосує також журі — 5 професіоналів від кожної країни; результат обчислюється за допомогою врахування як народного голосування, так і голосування в журі. Який би метод голосування не використовувався, неможливо голосувати за пісню країни, з якої надсилається голос, тобто країни не можуть голосувати за власні пісні.

З 2016 року система голосування дещо змінена. Речники країн оголошують тільки кому віддало 12 балів професійне журі. А потім у зростальному порядку оголошуються підсумовані бали від глядачів.

Хронологія участей країн у конкурсі

Рік	Країна-господар	Дата	Усього	Дебюти	Повернення	Залишили конкурс	Переможець
1956	Швейцарія	24 травня	12/7[4]	7: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, Швейцарія	—	—	Швейцарія
1957	Німеччина	3 березня	10	3: Австрія, Велика Британія, Данія			Нідерланди
1958	Нідерланди	12 березня		1: Швеція		1: Велика Британія	Франція
1959	Франція	11 березня	11	1: Монако	1: Велика Британія	1: Люксембург	Нідерланди
1960	Велика Британія	29 березня	13	1: Норвегія	1: Люксембург	—	Франція
1961	Франція	18 березня	16	3: Іспанія, Фінляндія, Югославія	—		Люксембург
1962	Люксембург			—			Франція
1963	Велика Британія	23 березня					Данія
1964	Данія	21 березня		1: Португалія		1: Швеція	Італія
1965	Італія	20 березня	18	1: Ірландія	1: Швеція	—	Люксембург
1966	Люксембург	5 березня		—	—		Австрія
1967	Австрія	8 квітня	17			1: Данія	Велика Британія
1968	Велика Британія	6 квітня				—	Іспанія
1969	Іспанія	29 березня	16			1: Австрія	Велика Британія Іспанія Нідерланди Франція
1970	Нідерланди	21 березня	12			4: Норвегія, Португалія, Фінляндія, Швеція	Ірландія
1971	Ірландія	3 квітня	18	1: Мальта	5: Австрія, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Швеція	—	Монако
1972	Велика Британія	25 березня		—	—		Люксембург
1973	Люксембург	7 квітня	17	1: Ізраїль		2: Австрія, Мальта
1974	Велика Британія	6 квітня		1: Греція		1: Франція	Швеція
1975	Швеція	22 березня	19	1: Туреччина	2: Мальта, Франція	1: Греція	Нідерланди
1976	Нідерланди	3 квітня	18	—	2: Австрія, Греція	3: Мальта, Туреччина, Швеція	Велика Британія
1977	Велика Британія	7 травня			1: Швеція	1: Югославія	Франція
1978	Франція	22 квітня	20		2: Данія, Туреччина	—	Ізраїль
1979	Ізраїль	31 березня	19		—	1: Туреччина
1980	Нідерланди	19 квітня		1: Марокко	1: Туреччина	2: Ізраїль, Монако	Ірландія
1981	Ірландія	4 квітня	20	1: Кіпр	2: Ізраїль, Югославія	2: Італія, Марокко (назавжди)	Велика Британія
1982	Велика Британія	24 квітня	18	—	—	2: Греція, Франція	Німеччина
1983	Німеччина	23 квітня	20		3: Греція, Італія, Франція	1: Ірландія	Люксембург
1984	Люксембург	5 травня	19		1: Ірландія	2: Греція, Ізраїль	Швеція
1985	Швеція	4 травня			2: Греція, Ізраїль	2: Нідерланди, Югославія	Норвегія
1986	Норвегія	3 травня	20	1: Ісландія	2: Нідерланди, Югославія	2: Греція, Італія	Бельгія
1987	Бельгія	9 травня	22	—	2: Греція, Італія	—	Ірландія
1988	Ірландія	30 квітня	21		—	1: Кіпр	Швейцарія
1989	Швейцарія	6 травня	22		1: Кіпр	—	Югославія
1990	Югославія	5 травня			—		Італія
1991	Італія	4 травня			1: Мальта	1: Нідерланди	Швеція
1992	Швеція	9 травня	23		1: Нідерланди	—	Ірландія
1993	Ірландія	15 травня	25	3: Боснія і Герцеговина, Словенія, Хорватія	—	1: Югославія (назавжди)
1994		30 квітня		7: Естонія, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Угорщина		7: Бельгія, Данія, Ізраїль, Італія, Люксембург (назавжди), Словенія, Туреччина
1995		13 травня	23	—	5: Бельгія, Данія, Ізраїль, Словенія, Туреччина	7: Естонія, Литва, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Швейцарія	Норвегія
1996	Норвегія	18 травня			5: Естонія, Нідерланди, Словаччина, Фінляндія, Швейцарія	5: Данія, Ізраїль, Німеччина, Росія, Угорщина	Ірландія
1997	Ірландія	3 травня	25		5: Данія, Італія, Німеччина, Росія, Угорщина	3: Бельгія, Словаччина, Фінляндія	Велика Британія
1998	Велика Британія	9 травня		1: Північна Македонія	5: Бельгія, Ізраїль, Румунія, Словаччина, Фінляндія	6: Австрія, Боснія і Герцеговина, Данія, Ісландія, Італія, Росія	Ізраїль
1999	Ізраїль	29 травня	23	—	5: Австрія, Боснія і Герцеговина, Данія, Ісландія, Литва	7: Греція, Північна Македонія, Румунія, Словаччина, Угорщина Фінляндія, Швейцарія	Швеція
2000	Швеція	13 травня	24	1: Латвія	5: Північна Македонія, Росія, Румунія, Фінляндія, Швейцарія	5: Боснія і Герцеговина, Литва, Польща, Португалія, Словенія	Данія
2001	Данія	12 травня	23	—	6: Боснія і Герцеговина, Греція, Литва, Польща, Португалія, Словенія	7: Австрія, Бельгія, Кіпр, Північна Македонія, Румунія, Фінляндія, Швейцарія	Естонія
2002	Естонія	25 травня	24		7: Австрія, Бельгія, Кіпр, Північна Македонія, Румунія, Фінляндія, Швейцарія	6: Ірландія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія	Латвія
2003	Латвія	24 травня	26	1: Україна	6: Ірландія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія	5: Данія, Литва, Північна Македонія, Фінляндія Швейцарія	Туреччина
2004	Туреччина	12/15 травня	36	4: Албанія, Андорра, Білорусь, Сербія та Чорногорія	6: Данія, Литва, Монако, Північна Македонія, Фінляндія, Швейцарія	—	Україна
2005	Україна	19/21 травня	39	2: Болгарія, Молдова	1: Угорщина		Греція
2006	Греція	18/20 травня	37[5]	1: Вірменія	—	3: Австрія, Сербія та Чорногорія (назавжди), Угорщина	Фінляндія
2007	Фінляндія	10/12 травня	42	4: Грузія, Сербія, Чехія, Чорногорія	2: Австрія, Угорщина	1: Монако (назавжди)	Сербія
2008	Сербія	20/22/24 травня	43	2: Азербайджан, Сан-Марино	—	1: Австрія	Росія
2009	Росія	12/14/16 травня	42	—	1: Словаччина	2: Грузія, Сан-Марино	Норвегія
2010	Норвегія	25/27/29 травня	39		1: Грузія	4: Андорра (назавжди), Угорщина, Чехія, Чорногорія	Німеччина
2011	Німеччина	10/12/14 травня	43		4: Австрія, Італія, Сан-Марино, Угорщина	—	Азербайджан
2012	Азербайджан	22/24/26 травня	42		1: Чорногорія	2: Вірменія, Польща	Швеція
2013	Швеція	14/16/18 травня	39		1: Вірменія	4: Боснія і Герцеговина, Португалія, Словаччина (назавжди), Туреччина (назавжди)	Данія
2014	Данія	6/8/10 травня	37		2: Польща, Португалія	4: Болгарія, Кіпр, Сербія, Хорватія	Австрія
2015	Австрія	19/21/23 травня	40	1: Австралія	3: Кіпр, Сербія, Чехія	1: Україна	Швеція
2016	Швеція	10/12/14 травня	42	—	4: Болгарія, Боснія і Герцеговина, Україна, Хорватія	2: Португалія, Румунія	Україна
2017	Україна	9/11/13 травня			2: Португалія, Румунія	2: Боснія і Герцеговина, Росія	Португалія
2018	Португалія	8/10/12 травня	43		1: Росія	—	Ізраїль
2019	Ізраїль	14/16/18 травня	41		—	2: Болгарія, Україна	Нідерланди
2020	Нідерланди	12/14/16 травня			2: Болгарія, Україна	2: Угорщина (назавжди), Чорногорія	Конкурс не відбувся через пандемію коронавірусу
2021		18/20/22 травня	39		—	2: Білорусь (дискваліфікація), Вірменія	Італія
2022	Італія	10/12/14 травня	40		2: Вірменія, Чорногорія	1: Росія (дискваліфікація)[6]	Україна

Рекорди і досягнення

Рекорд за кількістю проведених конкурсів у себе вдома має Велика Британія — 8 разів вона приймала Євробачення: 4 рази внаслідок своїх перемог та ще 4 рази після відмов інших країн-переможниць від проведення конкурсу. Серед місць проведення Євробачення пальму першості має Дублін: саме місто аж 6 разів приймало конкурс, а місцевий Пойнт-театр — 3 рази (більше за будь-який концертний майданчик). Найбільшою ареною за місткістю глядачів є данський стадіон «Паркен» у Копенгагені — у 2001 році він зібрав 38 тисяч глядачів. Найменшим містом-господарем Євробачення є ірландський Мілстріт, що налічує 1500 осіб, але це не завадило йому прийняти у 1993 році набагато більшу кількість людей.

Рекордсменом Євробачення за кількістю перемог серед країн є Ірландія — 7 разів її конкурсанти займали перше місце на конкурсі (в тому числі мав місце випадок, коли Ірландія перемагала тричі поспіль — єдиний подібний випадок на цей час, жодна країна поки не змогла перевершити чи хоча б повторити цей рекорд, хоча ще до того, як Ірландія встановила таке досягнення, були випадки, коли одна й та ж країна перемагала двічі поспіль). Також, Ірландії належить і наступний рекорд: єдиний виконавець, котрий перемагав на конкурсі більше, ніж один раз (Джонні Логан). Його землячка Лінда Мартін, котра також двічі брала участь у конкурсі, займала друге (за першої участі) і перше (за другої участі). Ті самі результати, що й Лінда Мартін, мають: швейцарка Ліз Ассія, росіянин Діма Білан та італійка Джільйола Чінкветті. Француженка Ізабель Обре, шведка Карола та ще одна француженка Анн-Марі Давід (окрім Франції представляла Люксембург) посідали на конкурсі третє і перше місця. Також, слід сказати, що грецька співачка Єлена Папарізу також займала на конкурсі третє місце (2001 року, у складі гурту «Antique») та перше місце (2005 року, коли виступала на Євробаченні як самостійна виконавиця).

Наймолодшою учасницею в історії конкурсу є француженка Наталі Пак, якій у 1989 році було майже 12 років. Найбільш віковим учасником Євробачення є Еміль Рамзауер, контрабасист швейцарського гурту Takasa, який вийшов на сцену Євробачення-2013 у 95-річному віці. Найстарішим сольним виконавцем на Євробаченні є британець Енгельберт Гампердінк — на Євробаченні-2012, що проходило у Баку, йому було 76 років. Наймолодшою переможницею в історії Євробачення є бельгійка Сандра Кім, яка у 1986 році завоювала золото у віці 13 років. Найстарший переможець конкурсу — карибський виконавець Дейв Бентон (50 років і 4 місяці), який у 2001 році виступав під естонським прапором.

Рекордсменами Євробачення за кількістю участей серед виконавців є бельгієць Фуд Леклерк (1956, 1958, 1960, 1962), швейцарський гурт «Peter, Sue and Marc» (1971, 1976, 1979, 1981), представниця Сан-Марино Валентина Монетта (2012, 2013, 2014, 2017) та шведсько-норвезька співачка Елізабет Андреассен (1982, 1985, 1994, 1996) — кожен з цих чотирьох виступав на пісенному конкурсі по 4 рази.

Україна — єдина країна на Євробаченні, яка щоразу виступала у фіналі протягом всіх років її участі в конкурсі^{[джерело?]}. Також Україна є країною, чия пісня набрала рекордну кількість балів у підсумковому голосуванні від телеглядачів — 439, що відбулось на «Євробачення-2022».

Критика

Деякі оглядачі західних країн вважають, що конкурс є дедалі менше пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на змагання геополітичних симпатій, де в останні роки домінують країни Східної Європи. Після конкурсу 2008 року в британській пресі заявлялося, що «змагання постає під загрозою перетворитися на гарячий казан в результаті блокового голосування Східної Європи».^[7]

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пісенний конкурс «Євробачення»

Див. також

• Україна на пісенному конкурсі Євробачення
• Переможці пісенного конкурсу Євробачення
• Список міст, де проходив пісенний конкурс Євробачення
• Congratulations (Євробачення)
• Пісенний конкурс Євробачення 2017

Посилання

• Офіційний сайт
• Офіційна сторінка на сайті
• Eurovision History
• www.eurovision-info.net
• Eurovision Song Contest
• Шоу-голос. Кто за кого голосует на «Евровидении»: интерактивная инфографика «Ленты.ру». 10 мая 2014

п о р Пісенний конкурс Євробачення Країни • Міста проведення • Переможці • Мови • Ведучі • Правила • Голосування • Премія Марселя Безансона • Премія Барбари Декс Категорія • Портал

п о р Конкурси Європейської мовної спілки Пісенний конкурс Євробачення Лугано 1956 • Франкфурт-на-Майні 1957 • Гілверсум 1958 • Канни 1959 • Лондон 1960 • Канни 1961 • Люксембург 1962 • Лондон 1963 • Копенгаген 1964 • Неаполь 1965 • Люксембург 1966 • Відень 1967 • Лондон 1968 • Мадрид 1969 • Амстердам 1970 • Дублін 1971 • Единбург 1972 • Люксембург 1973 • Брайтон 1974 • Стокгольм 1975 • Гаага 1976 • Лондон 1977 • Париж 1978 • Єрусалим 1979 • Гаага 1980 • Дублін 1981 • Харрогейт 1982 • Мюнхен 1983 • Люксембург 1984 • Гетеборг 1985 • Берген 1986 • Брюссель 1987 • Дублін 1988 • Лозанна 1989 • Загреб 1990 • Рим 1991 • Мальме 1992 • Мілстріт 1993 • Дублін 1994 • Дублін 1995 • Осло 1996 • Дублін 1997 • Бірмінгем 1998 • Єрусалим 1999 • Стокгольм 2000 • Копенгаген 2001 • Таллінн 2002 • Рига 2003 • Стамбул 2004 • Київ 2005 • Афіни 2006 • Гельсінкі 2007 • Белград 2008 • Москва 2009 • Осло 2010 • Дюссельдорф 2011 • Баку 2012 • Мальме 2013 • Копенгаген 2014 • Відень 2015 • Стокгольм 2016 • Київ 2017 • Лісабон 2018 • Тель-Авів 2019 • Роттердам 2020• Роттердам 2021 • Турин 2022 • Україна 2023 Дитячий пісенний конкурс Євробачення Копенгаген 2003 • Ліллехамер 2004 • Гассельт 2005 • Бухарест 2006 • Роттердам 2007 • Лімасол 2008 • Київ 2009 • Мінськ 2010 • Єреван 2011 • Амстердам 2012 • Київ 2013 • Марса 2014 • Софія 2015 • Валетта 2016 • Тбілісі 2017 • Мінськ 2018 • Глівіце 2019 • Варшава 2020 • Париж 2021 • Єреван 2022 Пісенний конкурс Євробачення Азії Голд-Кост 2019 Танцювальний конкурс Євробачення Лондон 2007 • Глазго 2008  Євробачення юних музикантів Манчестер 1982 • Женева 1984 • Копенгаген 1986 • Амстердам 1988 • Відень 1990 • Брюссель 1992 • Варшава 1994 • Лісабон 1996 • Відень 1998 • Берген 2000 • Берлін 2002 • Люцерн 2004 • Відень 2006 • Відень 2008 • Відень 2010 • Відень 2012 • Кельн 2014 • Кельн 2016 • Единбург 2018 • Загреб 2020 • Монпельє 2022 Євробачення Юних Танцюристів Реджо-нель-Емілія 1985 • Шветцінген 1987 • Париж 1989 • Гельсінкі 1991 • Стокгольм 1993 • Лозанна 1995 • Гданськ 1997 • Ліон 1999 • Лондон 2001 • Амстердам 2003 • Варшава 2005 • Осло 2011 • Гданськ 2013 • Пльзень 2015 • Прага 2017 Магічне Циркове Шоу Женева 2010 • Женева 2011 • Женева 2012 Євробачення: Хор року Рига 2017 • Гетеборг 2019 Ювілейні шоу Congratulations • Greatest Hits Категорія* Портал

п о р Переможці пісенного конкурсу Євробачення 1950-ті Ліз Ассія · Коррі Броккен · Андре Клаво · Тедді Схолтен 1960-ті Жаклін Буає · Жан-Клод Паскаль · Ізабель Обре · Грета та Юрген Інгманни · Джильйола Чинкветті · Франс Галль · Удо Юргенс · Сенді Шоу · Массіель · Фріда Боккара · Ленні Кюр · Лулу · Саломе 1970-ті Дана · Северін · Вікі Леандрос · Анн-Марі Давід · ABBA · Teach-In · Brotherhood of Man · Марі Міріам · Іцгар Коен / Alphabeta · Галі Атарі / Milk and Honey 1980-ті Джонні Логан · Bucks Fizz · Ніколь · Корін Ерме · Herreys · Bobbysocks · Сандра Кім · Джонні Логан · Селін Діон · Riva 1990-ті Тото Кутуньйо · Карола · Лінда Мартін · Ніам Кавана · Пол Харрінгтон / Чарлі Макгеттіган · Secret Garden · Еймар Квінн · Katrina and the Waves · Дана Інтернешнел · Шарлотта Переллі 2000-ні Брати Олсен · Танель Падар / Дейв Бентон / 2XL · Marie N · Сертаб Еренер · Руслана · Єлена Папарізу · Lordi · Марія Шерифович · Діма Білан · Олександр Рибак 2010-ті Лена Маєр-Ландрут · Ельдар Гасимов / Нігяр Джамал · Лорін · Еммелі де Форест · Кончіта Вурст · Монс Сельмерлев · Джамала · Салвадор Собрал · Нетта Барзілай · Дункан Лоренс 2020-ті 2020 · Måneskin  · Kalush Orchestra Категорія* Портал

У соціальних мережах Instagram · Facebook · Google+ · Subreddit · Twitter · Twitter topic Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Вікісховище · Sveriges Television · YouTube Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Metacritic · MusicBrainz · Know Your Meme Тематичні сайти Archive of Our Own · Quora · Yleinen suomalainen ontologia Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · BabelNet · Brockhaus Enzyklopädie · Cultureel Woordenboek · Encyclopædia Britannica · Klexikon · Uppslagsverket Finland Довідкові видання довідка РІА Новини · KBpedia · Французька Вікідія · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Fandom (англ.) · Namuwiki Нормативний контроль Freebase: /m/02q3s · GND: 4364714-5 · J9U: 987007313856705171 · LCCN: n00068749 · LIBRIS: 20dhqvll0kxwpmh · NKC: ko2007396121 · NLI: 000382267 · SELIBR: 385218 · VIAF: 168042371 · WorldCat: lccn-n00068749