Прилуки | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Прилуцька міська рада | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Регіон | Чернігівська область | ||||||||
Район | Прилуцький район | ||||||||
Рада | Прилуцька міська рада | ||||||||
Засноване | — | ||||||||
Перша згадка | 1085 | ||||||||
Магдебурзьке право | 1582 | ||||||||
Статус міста | з 1924 року | ||||||||
Населення | 56 270 (2017)[1] | ||||||||
- повне | 56 270 (2017)[1] | ||||||||
Площа | 42 км² | ||||||||
Поштові індекси | 17500—17511 | ||||||||
Телефонний код | +380-4637 | ||||||||
Координати | 50°35′21″ пн. ш. 32°23′08″ сх. д. / 50.58917° пн. ш. 32.38556° сх. д. | ||||||||
Водойма | р. Удай | ||||||||
Назва мешканців | прилучани, прилучанин, прилучанка | ||||||||
Міста-побратими | див. тут | ||||||||
День міста | 18 вересня святкування — перша субота після 17 вересня[2] | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Прилуки | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- залізницею | 150 км | ||||||||
- автошляхами | 165 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- фізична | 135 км | ||||||||
- автошляхами | 127 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | вул. Незалежності, 82 | ||||||||
Вебсторінка | pryluky.org | ||||||||
Міський голова | Попенко Ольга Михайлівна | ||||||||
|
Прилу́ки — місто обласного підпорядкування, районний центр Чернігівської області, залізничний вузол. Місто розташоване на півдні Чернігівської області на берегах річки Удай, є адміністративним, економічним і культурним центром Прилуцького району. Територія Прилук — 42 км². Місто має зручне автомобільне та залізничне сполучення з іншими регіонами України; знаходиться на відстані 135 км від столиці України м. Києва.
Населення Прилук зменшується в результаті механічного й природного руху.
1999 року в суспільному виробництві було зайнято 34,9 тис. осіб, що становить 49,4 % від усього населення. Розподілені трудові ресурси так:
Національний склад м. Прилуки (2001):
українці — 92.3 %
росіяни — 6.5 %
білоруси — 0.3 %.
1781 | 1802 | 1833 | 1840 | 1859 | 1897 | 1926 |
---|---|---|---|---|---|---|
7 500 | 5 471 | 5 493 | 8 118 | 10 261 | 18 532 | 28 624 |
1939 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2017 |
---|---|---|---|---|---|---|
36 881 | 43 719 | 57 474 | 65 303 | 71 954 | 64 861 |
українська мова | російська | білоруська |
---|---|---|
92.91 % | 6.77 % | 0.12 % |
На території міста є чимало архітектурних та історичних пам'яток, що становлять своєрідний літопис Прилук. Попередні покоління залишили нам цінну культурну спадщину, ці надбання — гордість нащадків, які творять нове, світле, прекрасне місто.
На територію правого берега річки Удай люди прийшли ще у сиву давнину, в часи, коли формувалася східнослов'янська або праукраїнська народність на обширах Придніпров'я, Побужжя й Придністров'я. Археологи назвали їх черняхівцями та визначили умовний вік існування: 2-5 століття нової ери. Залишки поселення черняхівської культури в Прилуках, неподалік від міських валів, дослідили чернігівські археологи у 1990 році.
Як повідомляє літописець, у 988 році великий князь київський Володимир починає будівництво й заселення укріплених міст по берегах річок Десни, Остра, Трубежа, Стугни і Сули. І хоча в літописі не згадується Прилуки й річка, але за припущенням археологів, можливо, що саме тоді воно й було засноване під іменням Прилук-город[джерело?]. Про це свідчать археологічні знахідки на території давнього прилуцького Валу, на Опанасівському узвозі та на старовинному Квашинському посаді.
Першу письмову згадку про Прилук-город залишив нащадкам київський князь Володимир Мономах. У своєму знаменитому «Повчанні» дітям, князь-воїн розповів про те, як 1085 року вирушив із дружиною зі стін княжого столичного Переяслава назустріч половецькій орді. Зустрівшись зненацька з ординцями у полі, князь уникнув сутички й увійшов у Прилук-город під захист стін фортеці. Зібравшись із силами, він виступив із дружиною і прилучанами проти нападників і винищив їх у кривавій битві під Білими Вежами. Про це свідчить величний пам'ятник на Валу — чотириметрова бронзова скульптура старого князя Мономаха.
1092 року половці напали на Київщину під час великої літньої засухи і взяли міста Пісочен, Переволоку і Прилуки, спустошили багато сіл[3].
Згадується місто і 1138 року в числі зруйнованих міст Переяславщини у смутні часи міжусобних воєн між чернігівськими князями й синами Мономаха. Татаро-монгольська навала 1239 року знищила місто, після чого воно відбудувалося лише у 15 столітті українськими князями Глинськими і згадується в історичних літописах 1459 року. Та проіснувало місто всього лише сорок літ і знову страшна руїна 1482 року від кримської орди хана Менглі-Гирея.
Після Люблінської унії 1569 року, яка об'єднала Королівство Польщі і Велике князівство Литвовське, Руське і Жематійське, Прилуки увійшли до Речі Посполитої і перебували в її складі до серпня 1648 року.
1582 року король Сигізмунд III особливим привілеєм надав прилуцьку маєтність князям Вишневецьким. Водночас місто отримало магдебурзьке право, яке було дароване Прилукам, як зазначалося у привілеї, в такій самій мірі, як і Кракову та Львову. Герб міста, затверджений королем тоді ж, являв собою частину великого родового герба князів Вишневецьких — видозмінений шляхетський герб «Пом'ян» із зображенням пробитої шаблею бичачої голови на блакитному тлі.[4]
1592 року, князі Вишневецькі почали «ставити слободу». Місто-красень виросло дуже швидко і через 10-12 років було досить значним і великим. У 1604 році місто зненацька захопило військо московського царя Годунова. Як повідомляють тогочасні літописи: «…людей многих мужской і женскої плоті, на остаток і діток на смерть побили й помордовали…»
У середині 17 століття в Прилуках постала неприступна козацька фортеця з валами й ровами, стінами й вежами, церквами й палацами, громадськими будівлями, будинками козацької старшини, купців і ремісників. Тут у 1648 році прилуцьке козацтво було об'єднане у Прилуцький козацький полк, який уписав немало славних сторінок в історію Визвольної війни українського народу.
З 1692 по 1708 рік Прилуцький полк очолював полковник Дмитро Горленко. Він значно розбудував місто й посад, укріпив фортецю, заселив навколишні степи хуторами, сприяв розвитку ремесел і торгівлі, опікувався церквами, школами, притулками, побудував у Прилуках новий собор Різдва в 1697 році, Петропавлівську та Миколаївську церкви з мурами в Густині, заснував у Прилуках два щорічні ярмарки: Іванівський літній та Дмитрівський — осінній. Горленко за свої кошти побудував церкву, названу на честь гетьмана Мазепи Іванівською.
Прилуки, як і кожне місто тієї пори, мало свої символи: герб і прапор. Герб, наданий місту князями Вишневецькими наприкінці 16 століття, являв собою геральдичний щит блакитного кольору, на якому зображена золота голова бика, проткнута кривою козацькою шаблею.
Від козацької доби збереглися до наших часів і безцінні архітектурні пам'ятки міста, які пов'язані з розквітом українського бароко й правлінням Прилуцьким полком полковників Гната та Григорія Галаганів.
За даними на 1859 рік, у місті мешкала 10261 особа (5165 чоловічої статі та 5096 — жіночої), налічувалось 1551 дворове господарства, існували 6 православних церков, 2 єврейських молитовних будинки, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція та завод, відбувалось 4 ярмарків на рік[5]. 1886 року телеграфна станція (відкрита в серпні 1880 року) та поштова контора для пересилки листів і грошових повідомлень були об'єднані в одну установу. Тоді стійловий пункт земських поштових коней у Прилуках налічував 15 особин[6].
У першій половині 19 століття стали широко відомі імена двох уродженців Прилук педагогів і письменників Антонського-Прокоповича та Білецького-Носенка. Професор Антон Антонович Антонський-Прокопович (1762—1848) видатний український педагог, випускник знаменитої Київської Академії, ректор Московського університету, автор 26 томів наукових праць. Павло Павлович Білецький-Носенко (1774—1856) — людина феноменальних знань з усіх галузей науки, талановитий педагог, письменник, філолог, етнограф, фольклорист, художник, автор одного з найперших українських словників, повістей, романів, поем, байок, наукових досліджень і розвідок. З Прилуками пов'язані імена двох перших почесних громадян міста Галагана й Скоропадського. Григорій Павлович Галаган (1819—1888) видатний діяч української культури, меценат, громадський і державний діяч, засновник одного з найвідоміших навчальних закладів України — Колегії Павла Галагана. Іван Михайлович Скоропадський (1804—1887) український меценат засновник всесвітньо-відомого Тростянецького дендрологічного парку. З Прилуками і Прилуччиною тісно пов'язане життя й творчість видатних українців Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Остапа Вересая. Край завжди славився народними майстрами, співцями, музиками, не перевелися вони й нині. Деякий час у Прилуках проживала відома українська актриса Ганна Затиркевич-Карпинська, подекуди вона виступала під псевдонімом Прилуцька.
Місто було важливим центром влади Української Народної Республіки, яка мала постійну загрозу з боку комуністичної Росії. Починаючи з 1918 року, влада у місті кілька разів переходить із рук в руки. Відповідно до закону про новий адміністративний поділ України, який ухвалила Мала Рада 6 березня 1918 року, Прилуки ставали центром землі під назвою Переяславщина. Остаточна комуністична окупація встановлена у 1920 році.
Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933.
Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: «… важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим далі більшу кількість колгоспників… Ми провели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік…Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий… на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників… є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять…».
До міста стікалися десятки тисяч селян, яких тероризували голодом. Проте самі Прилуки як місто суто українське також було в харчовій облозі, тож навіть заводські їдальні не могли зменшити ці масові убивства.
20 травня 1942 року в рамках «очистки Чернігівської області від євреїв» зондеркоманда СД «Плат» в Прилуках знищила 1290 євреїв[7].
Прилуки були одним із центрів комплектування Азербайджанського легіону (азерб. Azərbaycan Legionu, нім. Der Aserbaidschanische Legion) — з'єднання, що складалося з колишніх полонених червоноармійців-азербайджанців[8]. Азербайджанський легіон входив до складу Вермахту.
28 лютого ліквідовано танкову роту російських окупантів[9]. 7 березня під Прилуками ЗСУ розбили російську колону бензовозів.[10]
13 червня 2022 року о 13:15 в Прилуках були зафіксовані ракетні обстріли з боку російських військ[11]. Удар російських ракет прийшовся по об'єкту, що розташований поблизу Прилук. Здетонували боєприпаси. Пожежу вдалось того ж дня локалізувати[12].
Прилуки є важливим промисловим центром Чернігівської області, де розвинені такі галузі, як нафтогазовидобувна, машинобудування, хімічна, деревообробна, легка, харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів.
Промисловий комплекс міста представлений такими провідними підприємствами[13]:
Заклади освіти міста Прилук[14]:
У місті Прилуки функціонують 4 вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації та один професійний ліцей[15]:
На території міста за адресою вул. Київська, 220, розміщена GPS/GNSS-станція «Прилуки» PRYL — одна з 12 станцій Української мережі перманентних GPS-станцій.[17]
Прилуки є культурним осередком Чернігівщини — тут працює декілька клубних і музейних установ, 2 школи естетичного виховання, бібліотеки, діють аматорські самодіяльні мистецькі колективи[18].
Клубні заклади культури Прилук:
У місті діють дитяча музична школа (вул. Земська, 11), школа мистецтв (вул. Київська, 176), Центр творчості дітей та юнацтва (вул. 1 Травня, 80).
Прилуцькі музеї:
Бібліотеки міста:
З кількох кінотеатрів міста, що функціонували ще за СРСР наприкінці 1980-х років[19], не залишилося жодного. У найбільшому Червоному залі колишнього міського кінотеатру з травня 1997 року по теперішній час функціонує нічний диско-клуб.
Найбільш значущою подією в сучасному культурному житті міста є Міжнародний молодіжний фестиваль «Мистецькі барви». Він був заснований в 2002 році як регіональний. У 2005 році фестиваль набув статусу Всеукраїнського, а вже в 2006 став міжнародним — у ньому вперше взяли участь виконавці з Росії. У наступні роки у фестивалі «Мистецькі барви» брали участь конкурсанти з Росії, Білорусі, Китаю, Болгарії, Туреччини. У 2012 році з 3 по 6 січня проходив XI Міжнародний молодіжний фестиваль «Мистецькі барви — 2012».[20]
З 2002 в місті діє «Культурно-просвітницька спілка поляків міста Прилуки».
Серед монументальних мурованих споруд міста Прилук найстарішою є полкова скарбниця. Вона була побудована для зберігання полкового скарбу, клейнодів і зброї. Стіни цієї зовсім невеликої за розмірами споруди сягають метрової товщини, торці увінчані барочними фронтонами, фасади декоровані пілястрами, профільованим карнизом. Реставрована вона 1989 року. 1720 року в Прилуках на кошти Гната Галагана звели полкову Спаську церкву й високу муровану дзвіницю, яка одночасно слугувала й брамою-проїздом на територію замку. Ця гарна, ошатна споруда, разом із невеличкою однонефною церквою Святого Миколая-Чудотворця побудована у стилі бароко.
На початку 19 століття, після пожежі, пам'ятку дещо перебудували у модному тоді стилі ампір. Ця чудова архітектурна пам'ятка була дуже пошкоджена. Реставрована і повністю відновлена у 1986 році. Усі ці три споруди і утворюють єдиний архітектурний ансамбль неповторної краси.
Загадковою й романтичною спорудою є ще одна кам'яниця в центрі старого міста, що раніше нагадувала середньовічний шляхетський замок із баштою та вузькими вікнами-бійницями, збудований у старовинній родовій садибі знаменитого козацько-старшинського роду Скоропадських. Ця двоповерхова споруда, за багато років свого існування, декілька разів перебудовувалась, але й нині зберігає елементи барокової архітектури 18 століття.
Ось так, у 18 столітті, старовинні Прилуки, прикрасилися чудовими архітектурними пам'ятками козацької доби, які й нині, майже через три століття, викликають захоплення й повагу до майстрів-будівничих тієї давньої пори.
Лишило по собі сліди в Прилуках і наступне 19 століття, яке в архітектурі вважається епохою класицизму, тобто, класичного або ампірного стилю. Найзначнішою й найкращою спорудою ампірного стилю є собор Різдва Пресвятої Богородиці, побудований у 1806—1817 роках, на місці двох старовинних прилуцьких церков. Новий храм із трьома престолами на честь Різдва Пресвятої Богородиці, Варвари Великомучениці та Святого Олександра Невського освячений у 1817 році. Усередині, на стінах збереглися залишки олійного розпису початку 19 століття.
У цей же період побудовані й храми у колишніх передмістях, які збереглися до наших днів і є оригінальними архітектурними пам'ятками міста. 1865 року побудована Іванівська мурована церква з дзвіницею, її стрункий силует чудово вписався в панораму старовинного міста. Без сумніву, вона була тоді, та й нині є однією з найкращих архітектурних споруд у місті. Нині храм відновлено у первісному вигляді. Така ж мурована, одноверха, разом із дзвіницею, Миколаївська церква, побудована у стилі українського модерну на Сорочинцях. У так званому «парафіяльному» стилі споруджено 1878 року, на місці старовинної церкви, дерев'яний п'ятибанний храм в ім'я Трьох Святителів на Кустівцях.
Починаючи з другої половини 19 століття Прилуки інтенсивно забудовувалися будинками-особняками і громадськими спорудами з оригінально й самобутньо трактованими фасадами. В основному це були дерев'яні рублені будинки обкладені цеглою, прикрашені дерев'яним різьбленням, керамічними кахлями, вазами, ліпниною
Досить цікавими, загалом унікальними є архітектурні ансамблі заїжджого двору Густинського монастиря з Пантелеймонівською церквою, готелем для ченців і притулком для бідних.
На зміну класицизму, наприкінці 19 — на початку 20 століть у європейській архітектурі запанував стиль модерн. У Прилуках збереглися лише три пам'ятки, побудовані у цьому стилі, але трактовані дещо стримано й самобутньо. Це — невеликий садибний будинок Льодіна на Лапинцях (вул. Густинська), будинок-особняк купця Косицького, в якому містився Російсько-Азійський банк, а нині міститься ресторан «Удай» і магазини на Київській вулиці. Найкраще зберігся модерновий особняк колишнього міського голови купця Кисловського (міський відділ земельних ресурсів) на центральній вулиці, але й він утратив оригінальний парковий фасад із сходами.
Однією з найпомітніших споруд у панорамі старовинного міста є Стрітенський мурований собор на Галаганівській вулиці, побудований 1889 року в пам'ять про загиблого російського імператора Олександра ІІ. Це досить рідкісна споруда, за типом — тринефна базиліка з трьома куполами (не збереглися) над головним входом. З 1930 року в храмі розмістився краєзнавчий музей, заснований в 1919 році. Колись музей мав велику і надзвичайно цінну художню колекцію, яка складалася із шедеврів українського, російського та західноєвропейського мистецтва 17-19 століття. Нині собор відновлений і діючий.
У місті близько 2 десятків пам'ятників.
Багатовіковий дуб, Два вікових дуби, Віковий дуб, Чотири вікові дуби.
Прилуки мають партнерські відносини з 3-ма закордонними містами:
З весни 1946 року по листопад 2000 року на південний захід від міста базувався 184 гвардійський Полтавсько-Берлінський ордена Леніна Червонопрапорний важкий бомбардувальний авіаційний полк. Був елітним, одним з найбільш досвідчених та боєздатних авіаційних полків у Дальній авіації Радянського Союзу, саме цей полк був основною базою найновіших стратегічних авіаційних комплексів СРСР — Ту-160.
Після розформування полку військове містечко № 12 гарнізону було передане в комунальну власність міста. Військовий аеродром на момент написання статті (2013) законсервований, не діє.
Вокзал станції Прилуки
Собор Різдва Богородиці та Соборна площа
Трьохсвятительська церква на Кустівцях
Пам'ятник Тарасові Шевченку
Пам'ятник українському науковцю Василю Маслову
Пам'ятник Володимиру Мономаху
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Прилуки |
|
|
|
|
|
Стаття Прилуки в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-06-23 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=12725