Пато́н Бори́с Євге́нович (нар. 14 листопада 1918 (у паспортних даних помилково вказано 27 листопада 1918)[6], Київ, Українська Держава — 19 серпня 2020[7], Київ, Україна) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук (1952); Президент НАН України (1962—2020), двічі Герой Соціалістичної Праці, перший нагороджений відзнакою «Герой України».
Директор Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України (з 1953); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (з 1986); президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з березня 1996); голова Комітету з Державної премії України в галузі науки і техніки (з грудня 1996); член Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (з березня 2003); перший заступник голови Національної ради зі сталого розвитку України (з травня 2003).
Член ЦК КПУ (1960—1991). Кандидат у члени ЦК КПРС (1961—1966). Член ЦК КПРС (1966—1991). Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань, заступник голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР. Народний депутат СРСР (1989—1991). Депутат Верховної Ради УРСР 5—11-го скликань. Член Президії Верховної Ради УРСР 6—9-го скликань.
Народився 14 листопада 1918 року[8] в Києві в сім'ї відомого вченого Євгена Оскаровича Патона (1870—1953), пізніше директора та засновника Інституту електрозварювання, та Наталії Вікторівни Патон (у дівоцтві Наталія Будде, 1885—1971), домогосподарки. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.
1941 року закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-електрик; захистив кандидатську дисертацію на тему «Аналіз роботи зварювальних головок і засобів їх живлення при зварюванні під флюсом» (1945); докторська дисертація — «Дослідження умов стійкого горіння зварювальної дуги і її регулювання» (1952). Член КПРС з 1952 року.
У період 1941—1942 років — інженер електротехнічної лабораторії, завод «Красное Сормово», місто Горький. 1942—1945 — молодший науковий співробітник, 1945 — старший науковий співробітник, 1945—1950 — завідувач відділу, 1950—1953 — заступник директора з наукової роботи, з 1953 — директор Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. 1986—1994 — голова Міжвідомчої наукової ради з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при Президії АН УРСР і Держплані УРСР (з 1992 — при Мінекономіки України).
Член Президії АН СРСР (1963—1991). 1963—1991 — член Президії Комітету з Ленінської і Державної премій СРСР в галузі науки і техніки; 1989—1991 — голова Комітету з міжнародної Ленінської премій миру. Член-кореспондент АН УРСР (1951). Академік АН СРСР (1962; з 1992 — РАН), іноземний член Болгарської АН (1969), Чехословацької АН (1973), Академії наук і мистецтв Боснії та Герцеговини (1975), АН НДР (1980), Шведської королівської академії інженерних наук (1986), Національної АН Індії (1994), Національної АН Республіки Вірменія (1994), АН Білорусі (1995), АН Казахстану (1995), АН Грузії (1996), Національної АН Таджикистану (2001), Національної АН Киргизької Республіки (2004), Академії Європи (1991), Міжнародної АН освіти, індустрії і мистецтва (США, 1997), Міжнародної академії астронавтики (США, 1997), член Міжнародної інженерної академії (1991), Американського зварювального товариства (1978), Міжнародного товариства з матеріалознавства (1994); почесний член, президент Української асоціації Римського клубу (1990); почесний доктор Московського державного університету (2005)[9]; Почесний член міжнародної організації «Інститут інженерів з електротехніки та електроніки» (ІЕЕЕ) (2020)[10].
Працював головним редактором журналів «Автоматическая сварка», «Техническая диагностика и неразрушающий контроль», «Современная электрометаллургия», «Вісник Національної академії наук України». 1992—1995 — голова Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. У період 1992—1994 та з серпня 1997 по лютий 2005 року — член Ради національної безпеки України. Квітень — жовтень 1992 року — член Колегії з питань науково-технічної політики Верховної Ради України.
27 листопада 2018 року, до 100-літнього ювілею Патона українська пошта випустила в обіг марку «100 років Борису Патону»[11].
У березні 2020 року стало відомо, що Борис Патон не подав свою кандидатуру на вибори Президента Національної академії наук України, які мали відбутися 16 квітня (через ситуацію з коронавірусом перенесені на пізніший строк), і залишає цю посаду[12].
У своєму останньому інтерв'ю в липні 2020 року Патон зізнався, що бачить своїм наступником на посаді президента НАНУ Анатолія Загороднього, тому голосуватиме за нього[13]. На виборах 7 жовтня 2020 року переміг саме Загородній, ставши новим президнтом НАНУ.
Помер у віці 101 року в Києві 19 серпня 2020 року[7].
Автор понад 1000 публікацій[14], зокрема 20 монографій; понад 400 винаходів.
Наукові дослідження присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для електродугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умовам тривалого горіння дуги та її регулювання; проблемам керування зварювальними процесами, створення нових перспективних конструкцій і функціональних матеріалів майбутнього. Під його керівництвом створений принципово новий спосіб зварювання — електрошлаковий. Патон очолив дослідження із впровадження зварювальних джерел теплоти для підвищення якості металу, що виплавляється, на основі чого заснована нова галузь металургії — спецелектрометалургія (електрошлаковий, плазмово-дуговий та електронно-променевий переплави). Уперше почав і активізував дослідження в галузі використання зварювання і споріднених технологій у космосі, створення космічних конструкцій; визнаний лідер у цій сфері діяльності. Головний ініціатор створення унікальної технології зварювання живих тканин, що використовується в хірургії[15].
1942 року приступив до інженерної діяльності в Інституті електрозварювання АН УРСР, евакуйованому з Києва до Нижнього Тагіла (Свердловська область). Взяв участь у розробці і впровадженні в екстремальних умовах воєнного часу технологічної інновації — автоматичного зварювання броні танків, що зробила визначний внесок у перемогу у війні. Розробив електричну схему нових автоматичних зварювальних голівок, що реалізовують явище саморегулювання дуги, яке 1942 року відкрив В. І. Дятлов[15].
1943 року вніс (разом з Арсенієм Макарою) істотний вклад у прояснення фізичної картини зварювального процесу при зварюванні під флюсом[15].
У післявоєнні роки активно включився в дослідження процесів металургії зварювання, теплових процесів при нагріванні та плавленні електродного дроту. Дослідження процесу нагріву електрода при автоматичному зварюванні під флюсом стали теоретичною базою для розробки способу і технології зварювання під флюсом тонким електродним дротом (1948). Цей спосіб дістав назву шлангового напівавтоматичного дугового зварювання під флюсом[15].
У результаті досліджень залежності параметрів зварних швів від напруги на дузі й інших умов механізованого зварювання Патон заклав основи нового наукового напряму — автоматичного регулювання зварювальних процесів дією на дугу і на параметри шва через систему, що їх живить. Були сформульовані принципи автоматичного регулювання процесу зварювання через джерело живлення, розроблені різні типи регуляторів напруги дуги при живленні змінним струмом. Ці розробки поклали початок науково обґрунтованим методикам розрахунку і конструювання трансформаторів для автоматичного зварювання[15].
Очоливши Інститут електрозварювання АН УРСР, Патон став організатором широкого фронту фундаментальних і цілеспрямованих досліджень, які стали основою для створення і широкого застосування багатьох способів зварювання: напівавтоматичного, у середовищі захисних газів, електрошлакового, мікроплазмового та інших. Сконцентрував зусилля колективу дослідників на поглибленому вивченні природи електрошлакового процесу, на визначенні його стійкості й автоматизації основних режимних параметрів з одночасною розробкою технології застосування цього процесу[15].
Глибоке вивчення природи електрошлакового переплаву, його фізико-хімічних закономірностей і електротехних характеристик було узагальнене в монографії «Електрошлаковий переплав» (1963), що незабаром була перевидана в США і Великій Британії. Технологічні розробки увінчалися створенням десятків винаходів, втілених у промисловій апаратурі для електрошлакового переплаву. Розробки Інституту електрозварювання АН УРСР запатентовані в розвинених країнах, включаючи США, ФРН, Японію. Провідне положення вітчизняної зварювальної науки і техніки в галузі електрошлакового переплаву широко визнане у світі[15].
Важливим стратегічним напрямом розвитку зварювальних і електрометалургійних технологій Патон вважає розробку принципово нових автоматизованих систем керування процесами зварювання, установками й механізованими лініями з використанням комп'ютерної і мікропроцесорної техніки, створення зварювальних роботів[en]. Велику увагу приділяв вивченню металургії зварювання, удосконаленню металевих матеріалів, тих, що існують, і створенню нових[15].
Очоливши 1962 року АН УРСР, Патон розумів, що вона потребує істотної реорганізації. Від 1930-х років частка прикладних досліджень в академічній науці безперервно зростала. Разом із тим академічна наука саме за рахунок прикладних досліджень довела своє значення для розвитку економіки країни. Програма реформ в АН УРСР, яку розпочав Патон, засновувалася на тому, що головний ресурс академічної науки полягає у фундаментальних дослідженнях. Тому інститути з великою часткою прикладних розробок повинні були різко підняти рівень фундаментальних досліджень. Це стосувалося й рідного Інституту електрозварювання АН УРСР, який на той час уже мав високий рейтинг у країні. Цей процес фундаменталізації наукового пошуку в академічних установах, де прикладна тематика домінувала, і став основою розвитку АН УРСР на два десятиліття[15].
За ініціативою Патона на початку 1960-х років в АН УРСР почала формуватися власна приладобудівна база для дослідних цілей, а потім — і для дрібносерійного виробництва, що дало змогу частково компенсувати зменшення імпорту устаткування в результаті різкого зростання цін на наукову техніку на світовому ринку в 1970-х роках[15].
Патон — автор ідеї[16] та один з розробників методу електрозварювання м'яких тканин. За розробку та освоєння методу колектив авторів у 2004 році було відзначено Державною премією в галузі науки і техніки.[17]
Україна є чи не єдиною в світі великою країною, де протягом останніх 30 років відбулося скорочення ресурсів наукової системи до рівня слаборозвинених країн, хоча на початку дев’яностих років і за чисельністю дослідників, і за рівнем наукоємності ВВП вона входила до кола найбільш розвинених європейських країн, у тому числі була одним із визнаних світових лідерів серед космічних держав. Потрібно, щоб наші політики чітко розуміли, що в сучасному конкурентному світі жодна країна не здатна домогтися успіхів у соціально-економічному розвитку, зберегти свій статус провідної космічної держави, якщо науковців-дослідників у ній стає набагато менше, ніж держслужбовців, працівників правоохоронних органів, служителів релігійний культів, якщо на підтримку вітчизняної науки вкладаються кошти, обсяг яких (за рівнем наукоємності ВВП) на порядок менший, ніж середньосвітовий показник. На жаль, тенденція до скорочення ресурсів вітчизняної науки і ганебного витіснення її на узбіччя державних пріоритетів продовжується дотепер.[18] |
Намагання кожної влади вирішити проблеми подальшого розвитку України без науки, сучасних технологій та інновацій, лише за допомогою ринкової лібералізації економічного життя, повальної приватизації, іноземних запозичень та інших ринкових і монетарних засобів виявилося помилковим і недієздатним. Жоден з урядів не зміг забезпечити реальний перехід на інноваційну модель розвитку країни, чим посилював економічне відставання країни, її детехнологізацію та деіндустріалізацію, поглиблював економічну нерівність населення, посилював недовіру народу до влади і знижував спроможність країни до відвертання й ліквідації внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці.[19] |
Україні після багатьох років економічної стагнації та соціального занепаду знов буде потрібна сильна власна наука, свої талановиті вчені, інженери, висококваліфіковані фахівці, які неодноразово доводили свою здатність продукувати і впроваджувати у всі сфери життя нові знання, технології, виробничі та управлінські новації. В сучасному світі ці джерела економічного зростання і соціального поступу за своєю ефективністю, як відомо, набагато випереджають будь-які інші. Вони визначають і могутність країни, і благополуччя її народу, і повагу до неї в світі.[20] |
Після пандемії Україна, як, напевно, і весь світ, зміниться. Вона змужніє, а ми правильніше зрозуміємо і оцінимо загрози і свої можливості, на які дотепер не звертали уваги. Будемо точніше сприймати і більш зріло осмислювати наші переваги в світі та способи просування країни шляхом прогресу. Ми більш раціонально і з вигодою для всього народу почнемо використовувати своє національне багатство: щедрі природні ресурси, благодатну родючу землю і особливо талановитий людський капітал. Ми більш впевнено зможемо дивитись у майбутнє України, бачити її дійсно процвітаючою і шанованою у світі.[20] |
Хоч як це несподівано для вас звучатиме, але Україна досі має першорядну за європейськими мірками науку. Це першою чергою стосується природничих і технічних дисциплін. Але цей статус збережено не завдяки державі, а завдяки ентузіазмові та героїзмові наших учених. Думаю, пам’ятник колись поставлять професору Патону — людині консервативній, але вольовій і порядній. Саме він свого часу не дав розкрасти комплекс Академії наук у 1990-ті роки. | ||
Це, безумовно, вчений зі світовим ім’ям. Свою першу наукову роботу він опублікував у 1948 р., а всього у нього близько 1000 наукових публікацій, більш як 400 патентів. Він керував Інститутом електрозварювання (ви тільки вдумайтеся!) 67 років, 58 років очолював Академію. Це була людина з дуже високими моральними ідеалами. Він був на диво уважним до людей, обов’язковим при виконанні своїх обіцянок, ніколи нічого не забував і вирізнявся глибокою людяністю, що, відверто кажучи, досить рідко трапляється не лише в нашому суспільстві, а й у будь-якій спільноті | ||
У моєму пантеоні визначних особистостей найвищого калібру, з ким я мав щастя спілкуватися і працювати, Борис Патон як людина і як видатний керівник науки стоїть поруч із такими постатями, як генетик Джеймс Уотсон чи фінансист Джордж Сорос.
Патону як людині не пощастило... Він не мав ресурсів, аби дати Академії змагатися із Заходом на рівних. Це було заздалегідь неспортивне змагання, тому Патон, попри все його визнання колегами й суспільством, є для мене трагічною і печальною фігурою в історії, генієм менеджменту, якому доля довірила занадто маленьку гру. Маючи чимало прямого спілкування з президентами міжнародних та національних академій і генеральними директорами великих компаній, як-от німецький Bayer, американський Pfizer чи японська Denka, можу стверджувати, що жоден із цих керівників навіть близько не мав того професійного калібру менеджера, який мав Патон. |
||
Володів англійською та німецькою мовами.[джерело?] Захоплювався спортом.
На честь Бориса Патона як двічі Героя Соціалістичної Праці, відповідно до радянських законів, було встановлено прижиттєве погруддя на батьківщині — в місті Києві. Б. Є. Патон — єдиний киянин, увічнений у такий спосіб.
У 1973 році став одним із підписантів так званого «листа академіків» (40 членів Академії наук СРСР) у якому засуджувалася поведінка академіка А. Д. Сахарова, який
відійшов від активної наукової діяльності та виступив з низкою заяв, що ганьблять державний лад, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу... Ми висловлюємо своє обурення заявами академіка А.Д.Сахарова і рішуче засуджуємо його діяльність, яка ганьбить честь і гідність радянського вченого |
3 серпня 2011 року було оприлюднено так званий «Лист української інтелігенції на підтримку політики Президента України Віктора Януковича» одним з підписантів якого був і Борис Патон; повний текст листа опублікували, зокрема, УНН та Українська правда.[38][39][40] У відповідь на цей лист Янукович заявив, що він дуже вдячний за підтримку української інтелігенції та що лист допоміг йому відчути надійне плече інтелігентних соратників.[41][42] Українська громадськість різко осудила підтримку інтелігенції антиукраїнського президента Януковича назвавши лист «уклоном інтелігенції перед Януковичем у найгірших традиціях „совка“», а експерти назвали лист «повернення до радянських традицій і виправдання для репресій».[43][44][45] При цьому зі слів одного з підписантів, Сергія Квіта, відомо, що підписанти лист не писали і фізично не підписували, з його змістом були ознайомлені в загальних рисах по телефону і погодилися дати дозволи використати свої імена на вимогу діючої влади.[46]
У 2019 році телеканал Інтер випустив документальний телефільм «Борис Патон. Людина майбутнього», де на питання журналіста про те, як Патон ставиться до «переписування історії й перейменування вулиць у межах законів про декомунізацію», відповів що він «ставиться повністю негативно» до цього, що це неприпустимо, що «це дійсно Велика вітчизняна війна».[47]
Академія бере активну участь у підтримці бійців, які беруть участь в АТО, і допомоги їм. Я, наприклад, особисто звернувся до членів Академії з проханням про перерахування ними їхніх особистих коштів на лікування та реабілітацію поранених учасників АТО. На сьогодні загальна сума, вже перерахована членами Академії склала близько 1,3 млн. грн. ...
Що стосується вирішення конфлікту і встановлення громадянського миру в Україні, то хочу сказати, що тут ми маємо справу зі складними, глобальними світовими процесами. Навряд чи ця задача має ефективне локальне рішення. Україна завжди відстоювала позицію мирного врегулювання ситуації на Донбасі і приклала максимум зусиль для того, щоб не допустити ескалації протистояння. Тому рішення конфлікту знаходиться, перш за все, в політичній сфері. Україна і Росія повинні знайти спільну лінію виходу з цієї ситуації і позначити основні шляхи подальшого відновлення двосторонніх відносин на ґрунті взаєморозуміння. Необхідно знайти точки дотику інтересів та об’єднати зусилля в пошуку взаємоприйнятних рішень |
||
— Борис Патон: Ніколи не припускав, що Росія здатна настільки жорстоко і несправедливо вчинити стосовно України, Сьогодні, 30 грудня 2014 |
Анексію Криму я сприйняв з болем і як громадянин, і як вчений, адже наша країна позбулася однією з найважливіших частин своїй території. У той же час постраждала і наша Академія, оскільки в Криму є цілий ряд важливих академічних організацій, які плідно працювали.
Як і багато наших громадян, ніколи не припускав, що Росія здатна настільки жорстоко і несправедливо вчинити стосовно України. Упевнений, що подібні питання слід вирішувати виключно в рамках демократичних процедур і суворого дотримання правових норм. Згідно з українським законодавством і міжнародним правом Крим є невід’ємною частиною України. Це визначає і позицію Академії щодо наших наукових установ, розташованих у Криму |
||
— Борис Патон: Ніколи не припускав, що Росія здатна настільки жорстоко і несправедливо вчинити стосовно України, Сьогодні, 30 грудня 2014 |
|
|
|
|
Стаття Патон Борис Євгенович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-06-14 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=10480