Односкладні речення — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення залишається зрозумілим і без другого головного члена.
Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:
Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода).
Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам. (Л. Костенко).
Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:
Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)).
На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).
Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:
Неозначено-особові — це речення, в яких дійова особа виконує дію неозначено, вся увага зосереджена на дії або на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:
Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.
Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ї особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:
Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:
Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко).
А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).
Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).
Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).
У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).
Ніде немає літа (Л. Костенко).
Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.
Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Он Говерла. Ось гуцульський край.
Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-06-14 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=459312