Односкладне речення

Односкладні речення — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення залишається зрозумілим і без другого головного члена.

Види односкладних речень

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

1. Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою);
2. Із головним членом-підметом (Літо.Море. Краса).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода).

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам. (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:

Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)).

На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:

1. Бережи рідну землю!
2. Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня… (Л. Костенко).

Неозначено-особові — це речення, в яких дійова особа виконує дію неозначено, вся увага зосереджена на дії або на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:

1. У газетах детально описують події тижня.
2. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Т. Шевченко).
3. Виступ президента покажуть по телебаченню.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.

Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ї особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:

1. Шилом моря не нагрієш.
2. Готуй сани влітку.
3. На переправі коней не міняють.

Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

• безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом:

Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко).

А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).

• дієслівними формами на -но, -то:

Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).

• неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:

Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

• прислівником (зі зв'язкою або без неї):

У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

• словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:

Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

• Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява… Смуга стежок… Сонливиці левади… (Л. Костенко).

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Он Говерла. Ось гуцульський край.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

Послідовність розбору односкладного речення

1. Навести речення.
2. Охарактеризувати його за метою висловлювання, інтонацією, за наявністю другорядних членів.
3. Довести, що речення односкладне.
4. Визначити тип односкладного речення.
5. Вказати, чим виражений головний член односкладного речення.

Див. також

• Двоскладні речення
• Речення

Посилання

• Генітивне ре́чення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 217.