Немченко Олександр Дмитрович | ||||
---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Немченко Олександр Дмитрович | |||
Народився |
12 листопада 1953 Рівне, УРСР | |||
Помер |
1 листопада 2020 (66 років) Вінниця, Україна[1] | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | Україна | |||
Діяльність | актор | |||
Дружина | Немченко Жанна | |||
Діти | донька - актриса і балерина Вікторія Немченко | |||
Провідні ролі | В бій ідуть тільки «старики» (Іван Федорович) | |||
Нагороди та премії | ||||
(1986) | ||||
| ||||
Немченко Олександр Дмитрович у Вікісховищі |
Олександр Дмитрович Немченко (* 12 листопада 1953, Рівне — 1 листопада 2020, Вінниця[1][2]) — український актор кіно і драми. Заслужений артист УРСР (1986)[3][4].
Народився в місті Рівне 12 листопада 1953 року в родині Дмитра Немченка, керівника театрального оркестру, і Валентини Немченко, актриси Рівненського обласного театру.[5][6] В 1963 році родина переїхала до Вінниці, де батьки отримали роботу в облмуздрамтеатрі ім. М. К. Садовського.
В 1975 закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого. Будучи студентом другого курсу в 1973 знявся у фільмі Л.Бикова «В бій ідуть тільки «старики»», де зіграв роль добродушного, веселого, безвідмовного барабанщика другої співаючої ескадрильї Івана Федоровича.
В 1975—1976 — актор Херсонського музично-драматичного театру.
З травня 1976 до травня 1977 служив у Казахстані, у звуковій розвідці — начальником акустичної бази.[4]
Після цього 12 років працював у Вінницькому академічному музично-драматичному театрі ім. М. К. Садовського, де серед інших зіграв роль Мішки Япончика в «Биндюжник і король», блазня в шекспірівській «Дванадцятій ночі», негативного персонажа Єрмакова в п'єсі В.Дозорцева «Останній відвідувач». Всього в театрі зіграв 122 ролі. В ці ж роки знявся в 4-х фільмах, одним з яких була польська короткометражка.
В 1989 створив естрадний театр мініатюр «Іван Іванович», де був художнім керівником. Працював репетитором у Вищій Лізі КВВ України та у Київському естрадно-цирковому училищі. Після розпаду СРСР разом з колегами створив «Парадокс-дует Ігорьки», який з спектаклем «Граємо Хармса» став дипломантом конкурсу на Кубок Райкіна «Море сміху-92» в Ризі.
З 1996 до 2006 працював в Одесі у медичному центрі Порошина. Повернувшись до Вінниці в 2006 протягом декількох років продовжував практику цілителя. Професійно займався нетрадиційною (холістичною) медициною: валеолог, натуропат-ендоеколог, вібротерапевт. Атестований Українською Асоціацією Народної медицини з лікувального масажу і валеології.
У 2012 році на базі Вінницького будинку культури вчителя створив театральну студію «Ігра». У дворічний період студійці навчалися театрального мистецтва, а після закінчення більшість із них вступила до театральних ВУЗів. У теперішній час Олександр Дмитрович — пенсіонер.
Разом з колегами, з якими знявся у фільмі «В бій ідуть тільки „старики“» їздить на зустрічі з глядачами[7]/
Колишня дружина — народна артистка України Таїсія Славінська.[6] Донька Олександра Дмитровича Вікторія Немченко[6] працювала в театрі ім. М. К. Садовського, як балерина виступала у всіх виставах репертуару театру, де задіяний балет. Серед останніх робіт: «Майська ніч», «Ревізор», «Украдене щастя», «Як повернути чоловіка», «Наталка Полтавка», «Лісова пісня».
Дружина — Немченко Жанна. У шлюбі з 2012 р.
Пішов з життя 1 листопада 2020 року у Вінниці від наслідків важкої форми діабету[1][2].
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-06-14 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=1374858