Населення України

Природний рух

Докладніше: Природний рух населення України

• Коефіцієнти загального руху населення
• 

  Народжуваність (блакитний), смертність (червоний) і природний рух (зелений) населення України

• 

  Історична динаміка природного руху населення України

За 2017 рок чисельність населення зменшилася на 198 139 осіб, природне скорочення становило 210 136 осіб^[30]. Природний приріст населення в країні 2017 року був негативним і становив -0,41 % (депопуляція) (220-те місце у світі)^[31]. 2013 року природне скорочення чисельності населення в Україні становило 158,7 тис. осіб, або −3,5 ‰ (-3,5 особи на кожну 1 тис. осіб населення). Загалом, додатний природний приріст населення 2013 року спостерігався лише в 4 регіонах (2012 року в 6) — Волинській (+1,0 ‰), Закарпатській (+2,9 ‰), Рівненській (+2,5 ‰) областях та Києві (+1,9 ‰). В решті регіонів зафіксовано природне скорочення (депопуляція), яке коливалося від −0,1 ‰ у Чернівецькій області до −9,4 ‰ у Чернігівській^[32].

Міське населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю скоротилося на 82,3 тис. осіб (-2,6 ‰), сільське — на 76,4 тис. осіб (-5,4 ‰). Природний приріст міського населення 2013 року спостерігався в Києві та 8 областях Західної України, найбільший коефіцієнт природного руху був у Рівненській (+3,2 ‰), Закарпатській (+2,4 ‰) та Волинській (+2,2 ‰) областях. У решті областей смертність серед міського населення перевищувала народжуваність, найбільше природне скорочення було зафіксовано у Донецькій (-6,3 ‰) та Луганській (-6,4 ‰) областях.

Серед сільського населення народжуваність перевищувала смертність тільки у 4 регіонах — Закарпатській (+3,2 ‰) та Рівненській (+1,9 ‰) областях, Автономній Республіці Крим (+0,6 ‰), та Севастопольській міськраді (+0,4 ‰). Найбільше перевищення смертності над народжуваністю було зафіксоване серед сільського населення Чернігівської (-18,5 ‰) та Сумської (-13,5 ‰) областей^[32][33].

Природний рух населення України в 1950—2019 роках^[34]

Рік	Ч-ть населення (тис. осіб)	Живих народжень	Смертей	Природний приріст	Народ-сть, (‰)	Смертність, (‰)	Природний приріст, (‰)	Фертильність	Міська фертильність	Сільська фертильність	Офіційних абортів
1950	36 905	844 585	315 300	529 300	22,9	8,5	14,3	2,81
1951	37 569	858 052	327 500	530 600	22,8	8,7	14,1
1952	38 141	846 434	325 700	520 700	22,2	8,5	13,7
1953	38 678	795 652	326 800	468 900	20,6	8,4	12,1
1954	39 131	845 128	318 500	526 600	21,6	8,1	13,5
1955	39 506	792 696	296 200	496 500	20,1	7,5	12,6	2,70
1956	40 082	822 569	293 000	529 600	20,5	7,3	13,2
1957	40 800	847 781	304 800	543 000	20,8	7,5	13,3
1958	41 512	873 483	286 700	586 800	21,0	6,9	14,1	2,30
1959	42 155	880 552	316 800	563 800	20,9	7,5	13,4	2,29
1960	42 469	878 768	296 171	582 597	20,7	7,0	13,7	2,24
1961	43 097	843 482	304 346	539 136	19,6	7,1	12,5	2,17
1962	43 559	823 151	331 454	491 697	18,9	7,6	11,3	2,14
1963	44 088	794 969	323 556	471 413	17,9	7,3	10,6	2,06
1964	44 664	741 668	315 340	426 328	16,5	7,0	9,5	1,96
1965	45 133	692 153	342 717	349 436	15,3	7,6	7,7	1,99
1966	45 548	713 492	344 850	368 642	15,6	7,5	8,1	2,02
1967	45 997	699 381	368 573	330 808	15,1	8,0	7,2	2,01
1968	46 408	693 064	374 440	318 624	14,9	8,0	6,8	1,99
1969	46 778	687 991	404 151	283 840	14,7	8,6	6,0	2,04
1970	47 127	719 213	418 679	300 534	15,2	8,9	6,4	2,10			1 130 315
1971	47 507	736 691	424 717	311 974	15,4	8,9	6,5	2,12
1972	47 903	745 696	443 038	302 658	15,5	9,2	6,3	2,08
1973	48 274	719 560	449 351	270 209	14,9	9,3	5,6	2,04
1974	48 571	736 616	455 970	280 646	15,1	9,4	5,8	2,04
1975	48 881	738 857	489 550	249 307	15,1	10,0	5,1	2,02			1 110 223
1976	49 151	747 069	500 584	246 485	15,2	10,2	5,0	1,99
1977	49 388	726 217	517 967	208 250	14,7	10,5	4,2	1,94
1978	49 578	732 187	529 681	202 506	14,7	10,7	4,1	1,96
1979	49 755	735 188	552 019	183 169	14,7	11,1	3,7	1,96
1980	50 044	742 489	568 243	174 246	14,8	11,4	3,5	1,95			1 197 000
1981	50 222	733 183	568 789	164 394	14,6	11,3	3,3	1,93			1 112 734
1982	50 388	745 591	568 231	177 360	14,8	11,3	3,5	1,94			1 131 437
1983	50 573	807 111	583 496	223 615	16,0	11,6	4,4	2,11			1 125 686
1984	50 768	792 035	610 338	181 697	15,6	12,0	3,6	2,08			1 127 627
1985	50 941	762 775	617 548	145 227	15,0	12,1	2,9	2,02			1 179 000
1986	51 143	792 574	565 150	227 424	15,5	11,1	4,4	2,13			1 166 039
1987	51 373	760 851	586 387	174 464	14,8	11,4	3,4	2,07			1 168 136
1988	51 593	744 056	600 725	143 331	14,4	11,6	2,8	2,04			1 080 029
1989	51 770	690 981	600 590	90 391	13,3	11,6	1,7	1,92	1,78	2,33	1 058 414
1990	51 838	657 202	629 602	27 600	12,7	12,1	0,6	1,84	1,69	2,27	1 019 038
1991	51 944	630 813	669 960	−39 147	12,1	12,9	−0,8	1,77	1,61	2,33	957 022
1992	52 056	596 785	697 110	−100 325	11,4	13,4	−2,0	1,67	1,48	2,19	932 272
1993	52 244	557 467	741 662	−184 195	10,7	14,2	−3,5	1,56	1,37	2,07	860 996
1994	52 114	521 545	764 669	−243 124	10,0	14,7	−4,7	1,47	1,28	1,97	798 538
1995	51 728	492 861	792 587	−299 726	9,6	15,4	−5,8	1,40	1,22	1,86	740 172
1996	51 297	467 211	776 717	−309 506	9,2	15,2	−6,1	1,33	1,16	1,77	687 035
1997	50 818	442 581	754 151	−311570	8,7	14,9	−6,2	1,27	1,11	1,68	596 740
1998	50 370	419 238	719 954	−300 716	8,4	14,4	−6,0	1,20	1,04	1,62	525 329
1999	49 918	389 208	739 170	−349 962	7,8	14,9	−7,0	1,12	0,97	1,51	495 760
2000	49 429	385 126	758 082	−372 956	7,8	15,4	−7,6	1,11	0,96	1,49	434 223
2001	48 923	376 479	745 953	−369 474	7,7	15,3	−7,6	1,085	0,96	1,41	369 750
2002	48 457	390 687	754 911	−364 224	8,1	15,7	−7,6	1,12	1,03	1,47	345 967
2003	48 003	408 591	765 408	−356 817	8,5	16,0	−7,5	1,17	1,09	1,48	315 835
2004	47 622	427 259	761 263	−334 004	9,0	16,0	−7,0	1,21	1,12	1,53	289 065
2005	47 280	426 085	781 964	−355 879	9,0	16,6	−7,6	1,21	1,16	1,48	263 950
2006	46 929	460 368	758 093	−297 725	9,8	16,2	−6,4	1,31	1,21	1,61	229 618
2007	46 646	472 657	762 877	−290 220	10,2	16,4	−6,2	1,34	1,28	1,69	210 454
2008	46 372	510 588	754 462	−243 874	11,0	16,3	−5,3	1,46	1,31	1,72	201 087
2009	46 143	512 526	706 740	−194 214	11,1	15,3	−4,2	1,46	1,33	1,77	194 845
2010	45 962	497 689	698 235	−200 546	10,8	15,2	−4,4	1,44	1,31	1,78	176 774
2011	45 778	502 595	664 588	−161 993	11,0	14,5	−3,5	1,46	1,32	1,80	156 193
2012	45 633	520 704	663 139	−142 435	11,4	14,5	−3,1	1,53	1,39	1,87	141 396
2013	45 553	503 656	662 368	−158 712	11,1	14,6	−3,5	1,51	1,37	1,83
2014#	43 001	465 882	632 296	−166 414	10,8	14,7	−3,9	1,50	1,35	1,83	70 694
2015#	42 844	411 783	594 795	−183 012	10,7	14,9	−4,2	1,51	1,39	1,71
2016#	42 672	397 039	583 631	−186 592	10,3	14,7	−4,4	1,47	1,36	1,64
2017#	42 386	363 987	574 123	−210 136	9,4	14,5	−5,1	1,37
2018#	42 153	335 900	587 700	−233 200	8,7	14,8	−6,1				46 552
2019#	41 902	308 817	581 114	−272 297	8,1	14,7	−6,6				74 606

(#) — дані по тимчасово окупованому Росією Кримському півострову та адміністративних даних частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях не включено.

• Природний рух населення України
• 

  2003 рік

• 

  Міське населення областей, 2009 рік

• 

  Міське населення районів, 2009 рік

• 

  Сільське населення, 2009 рік

• 

  2010 рік

• 

  2011 рік

• 

  2012 рік

Коефіцієнт природного руху населення України (на 1000 осіб)^[23][35][36]

1860	1911	1926	1940	1950	1955	1960	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015	2019
+15,0	+17,5	+24,0	+13,0	+14,3	+12,6	+13,6	+6,4	+5,1	+3,5	+2,9	+0,5	‒5,8	–7,6	‒7,6	‒4,4	‒4,2	‒6,6

Коефіцієнт природного руху населення України за областями (‰)^[32]

Область/Регіон	1990	1991	1993	1995	1997	1999	2001	2003	2005	2007	2009	2010	2011	2012	2013	Абсолютна величина (1990—2012)
Вінницька	-2,1	-3,2	-5,4	-6,7	-7,0	-7,7	-8,3	-8,5	-9,2	-7,5	-5,3	-5,5	-4,6	-4,2	-4,9	−270 363
Волинська	4,0	2,0	1,4	-1,1	-1,5	-2,7	-31	-3,4	-3,2	-1,4	0,6	0,5	0,8	1,6	1,0	−15 273
Дніпропетровська	0,5	-0,8	-4,4	-7,2	-7,9	-8,6	-8,8	-8,4	-9,0	-7,4	-5,2	-5,7	-4,8	-4,3	-4,5	−538 455
Донецька	-1,2	-2,5	-6,2	-9,7	-9,6	-9,9	-10,3	-10,3	-10,3	-9,1	-7,1	-7,3	-6,6	-6,3	-6,5	−928 145
Житомирська	-0,3	-1,0	-2,8	-4,9	-5,9	-7,3	-8,5	-8,5	-9,0	-7,6	-5,3	-5,1	-4,1	-4,1	-4,6	−185 656
Закарпатська	7,5	6,4	4,4	1,8	1,4	-0,3	-0,4	-0,1	-0,6	0,2	2,1	2,7	3,1	3,3	2,9	60 825
Запорізька	0,5	-0,7	-4,1	-6,9	-6,9	-8,1	-8,6	-8,4	-8,0	-7,1	-5,4	-5,8	-4,9	-4,2	-4,7	−276 093
Івано-Франківська	5,1	3,7	2,4	0,8	-0,3	-2,0	-2,7	-3,2	-2,7	-1,9	-0,2	-0,9	-0,1	0,2	-0,5	−9554
Львівська	3,6	2,4	1,1	-0,8	-1,9	-3,3	-3,7	-3,8	-3,6	-2,9	-1,1	-1,6	-0,9	-0,6	-0,8	−86 928
Луганська	-0,6	-1,7	-5,9	-9,0	-10,0	-10,7	-10,9	-10,7	-10,9	-9,1	-7,6	-7,8	-7,0	-6,4	-6,8	−498 447
Київська	-0,7	-2,4	-5,1	-6,9	-7,2	-8,7	-9,4	-8,9	-9,0	-7,6	-4,7	-5,0	-3,9	-3,6	-3,9	−275 845
Кіровоградська	-1,9	-2,8	-5,6	-7,7	-8,5	-9,7	-9,8	-9,9	-10,5	-8,8	-6,7	-7,0	-6,1	-5,5	-6,0	−201 865
Крим	2,5	0,9	-2,7	-5,8	-5,1	-5,5	-6,7	-6,5	-6,7	-4,8	-2,5	-2,7	-2,1	-1,1	-1,5	−195 914
Миколаївська	1,7	0,2	-2,4	-4,9	-5,6	-7,0	-7,5	-7,6	-7,7	-6,4	-4,7	-5,0	-3,8	-3,2	-3,7	−148 685
Одеська	0,2	-1,2	-3,2	-6,1	-5,8	-6,4	-7,0	-7,0	-6,7	-5,0	-2,9	-3,1	-1,9	-1,4	-1,9	−269 148
Полтавська	-2,5	-3,4	-6,7	-8,1	-9,1	-9,9	-11,1	-11,2	-11,2	-9,8	-8,0	-8,0	-6,9	-6,5	-6,9	−323 103
Рівненська	5,2	3,9	3,1	1,0	0,7	-0,7	-1,6	-1,7	-1,7	-0,3	1,8	1,8	3,0	3,5	2,5	26 888
Сумська	-3,1	-4,0	-7,5	-8,2	-9,4	-10,3	-11,2	-11,3	-12,1	-10,2	-8,9	-8,4	-7,2	-6,9	-7,7	- 272 692
Тернопільська	1,4	0,4	-1,2	-1,7	-3,3	-4,7	-5,4	-5,6	-5,2	-4,5	-3,0	-3,5	-2,6	-2,5	-2,7	−82 551
Харківська	-1,4	-2,9	-6,2	-8,5	-8,4	-8,9	-9,0	-8,8	-8,6	-7,2	-5,5	-5,7	-5,0	-4,7	-4,6	−482 311
Херсонська	2,7	1,5	-1,2	-4,3	-4,6	-6,3	-7,3	-6,7	-7,2	-5,9	-4,2	-3,7	-3,5	-3,0	-3,5	−117 266
Хмельницька	-0,6	-1,7	-36	-4,8	-6,2	-6,5	-7,7	-7,9	-8,4	-6,9	-5,3	-4,8	-4,2	-4,2	-4,6	−185 780
Черкаська	-2,1	-3,3	-6,2	-7,5	-8,1	-8,8	-10,0	-9,9	-10,9	-9,3	-7,2	-7,2	-6,5	-6,2	-6,6	−258 427
Чернівецька	3,8	2,9	0,9	-0,3	-1,1	-2,2	-2,9	-3,7	-3,2	-2,6	-0,7	-0,8	0,1	0,3	-0,1	−18 641
Чернігівська	-4,0	-5,7	-8,5	-10,7	-10,7	-12,2	-13,1	-13,2	-14,1	-13,1	-10,5	-10,5	-9,2	-9,2	-9,4	−315 353
Київ	3,4	1,8	-1,7	-3,5	-2,5	-2,9	-3,0	-1,9	-1,4	-1,0	1,5	1,2	1,8	2,2	1,9	−48 475
Севастополь	3,2	1,7	-2,7	-6,9	-4,8	-5,6	-6,1	-5,4	-5,8	-5,0	-3,3	-3,7	-3,0	-1,7	-2,2	−36 496
Україна	0,5	-0,8	-3,5	-5,8	-6,2	-7,1	-7,6	-7,5	-7,6	-6,2	-4,2	-4,4	-3,5	-3,1	-3,5	‒5 953 735

Народжуваність

Докладніше: Народжуваність в Україні

Коефіцієнт народжуваності в регіонах України (1950—2019)^[37][38][39]

Регіон	1950	1960	1970	1990	2000	2012	2014	2019
Крим	23,0	20,6	16,0	13,0	7,3	12,6	—	—
Вінницька	22,4	19,2	14,2	12,4	8,4	11,2	10,9	7,6
Волинська	24,7	25,0	17,9	15,3	11,2	14,8	14,1	10,1
Дніпропетровська	20,4	20,4	15,1	12,3	7,1	11,2	11,1	7,1
Донецька	27,1	21,4	14,0	10,9	6,1	9,8	8,2	—
Житомирська	26,1	22,3	15,9	12,9	8,9	12,2	12,0	7,9
Закарпатська	31,4	27,3	20,7	16,8	11,5	15,1	14,6	10,4
Запорізька	21,9	19,7	15,0	12,4	7,1	10,6	10,6	6,8
Івано-Франківська	24,3	24,8	18,2	15,5	10,3	12,4	12,2	8,8
Київська	20,4	18,9	15,6	12,3	7,3	12,2	12,1	8,0
Кіровоградська	21,6	17,1	14,5	12,6	7,9	11,0	10,8	6,8
Луганська	26,2	23,5	14,4	11,6	6,2	9,6	5,1	—
Львівська	23,4	24,0	17,1	14,0	9,1	11,9	11,9	8,7
Миколаївська	21,1	19,4	15,5	13,7	8,0	11,5	11,2	7,1
Одеська	24,1	19,2	14,8	12,6	8,0	12,7	12,3	8,8
Полтавська	18,6	16,3	13,1	11,8	7,0	9,9	10,0	6,5
Рівненська	26,9	26,7	19,3	15,8	11,8	15,9	14,8	10,7
Сумська	21,6	18,4	13,2	11,5	7,0	9,7	9,2	6,0
Тернопільська	21,3	21,6	15,7	14,2	9,2	11,3	10,9	7,6
Харківська	19,7	17,3	14,0	11,4	6,8	9,9	10,1	6,8
Херсонська	20,8	21,4	16,6	14,3	8,5	11,7	11,5	8,1
Хмельницька	23,4	19,8	14,8	12,9	8,5	11,3	11,2	7,9
Черкаська	20,5	17,9	14,4	12,3	7,5	10,0	9,8	6,4
Чернівецька	24,7	21,8	17,0	14,8	10,1	12,8	12,9	9,2
Чернігівська	22,0	18,3	12,7	10,8	6,9	9,4	9,0	6,1
Київ		17,4	15,9	12,0	7,3	12,0	12,1	11,0
Севастополь				12,5	7,0	12,0	—	—
Україна	22,8	20,5	15,2	12,6	7,8	11,4	11,1	8,1

Народжуваність в Україні, станом на 2017 рік, дорівнює 10,3 ‰ (189-те місце у світі)^[31]. 2012 року середній коефіцієнт народжуваності становив 11,4 ‰ (народжень на 1000 осіб). Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою — 12,6 ‰ проти 10,9 ‰ у міських поселеннях^[23]. Найвищий коефіцієнт народжуваності спостерігається у західних областях — Рівненській (15,9 ‰), Закарпатській (15,1 ‰), Волинській (14,8 ‰). 2012 року найбільша народжуваність в Україні була зафіксована на півночі Рівненської області: у Рокитнівському (25,8 ‰), Володимирецькому (22,5 ‰) та Березнівському (22,0 ‰) районах. Найнижчий коефіцієнт народжуваності спостерігається у північних та східних областях: Чернігівській (9,4 ‰), Луганській (9,6 ‰), Сумській (9,7 ‰), Донецькій (9,8 ‰). 2012 року найнижча народжуваність в Україні була зафіксована у деяких сільських районах лівобережних областей та в містах Донбасу (менш як 8 ‰).

• Коефіцієнт народжуваності в Україні
• 

  2003 рік

• 

  2010 рік

Фертильність

Коефіцієнт потенційної народжуваності 2017 року становив 1,54 дитини на одну жінку (191-ше місце у світі)^[31]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 25,8 року (оцінка на 2010 рік)^[31]. Найвища фертильність спостерігається у західних і південних областях, особливо у Волинській, Рівненській та Закарпатській, де рівень народжуваності — 1,92—2,08 дитини на 1 жінку 2012 року близький до рівня відтворення населення. Найнижча фертильність традиційно характерна для областей Донбасу, Лівобережжя та міста Києва;— 1,32—1,40 дитини на 1 жінку.

• Коефіцієнт фертильності (кількість дітей на 1 жінку)
• 

  1990 рік

• 

  2000 рік

• 

  2009 рік

• 

  2011 рік

Кількість дітей, народжених жінками у віці 15—49 років залежно від рівня освіти, перепис 2001 року^[40]

Населення	Середня кількість народжень	Повна вища	Базова вища	Неповна вища	Повна середня	Базова середня	Початкова загальна	Без початкової
Міське	1,7	1,5	1,4	1,7	1,7	2,0	2,2	2,4
Сільське	2,3	1,9	1,7	2,0	2,2	2,5	2,7	2,8
Загалом	1,9	1,6	1,4	1,7	1,9	2,2	2,5	2,6

Планування сім'ї

• Коефіцієнти загального руху населення
• 

  Народження й аборти в Україні у 1966—2010 роках

• 

  Позашлюбна народжуваність, 2011 рік

Рівень застосування контрацепції 65,4 % (станом на 2012 рік)^[31]. Позашлюбна народжуваність 2011 року серед міського населення становила 21,1 %, серед сільського — 23,3 %. Кількість абортів в Україні останні півстоліття невпинно знижується, особливо сильно за часів незалежності, що пов'язане з підвищеним рівнем обізнаності про сімейне планування і контрацепцію, а також доступністю різноманітних засобів останньої в порівнянні з радянськими часами. Так 1960 року в Україні було здійснено 1,2 млн абортів, 1980 року — 1,1 млн, 1990 року — 1 млн, 2000 року — 0,4 млн, а 2010 року лише 0,18 млн^[41].

Кількість абортів на 100 народжених^[41]

1960	1966	1970	1975	1980	1985	1990	1995	1997	2000	2002	2004	2006	2008	2010
138	185	157	150	153	149	155	150	135	113	68	48	38	43	36

Позашлюбна народжуваність у % від загальної кількості народжених

1970	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015
9,2	8,8	8,3	11,2	13,2	17,3	21,4	21,9	20,6

Історична динаміка

До 1860—1870-х років українські землі характеризувалися традиційним типом народжуваності, яка була надзвичайно високою. У 1859—1863 роках становила приблизно 50 ‰ (50 народжень на 1000 осіб), тоді як у західноєвропейських державах народжуваність була значно нижчою — 40 в Австрії та Пруссії, 35—36 в Італії та Великій Британії, 32—33 у Швеції та Норвегії й тільки 27 у Франції^[42]. Найбільшою народжуваність була у лівобережних і степових губерніях (50—55 народжень на 1000 осіб). Дещо нижчою (45—47 ‰) була в правобережних губерніях, серед населення яких більший відсоток становили євреї, поляки, німці та інші народи з нижчими показниками народжуваності. З цієї ж причини нижчою була народжуваність і на території Західної України у складі Австро-Угорщини^[42].

Економічне зростання та швидка урбанізація наприкінці XIX століття призводили до поступового зменшення народжуваності, хоча абсолютна кількість народжень постійно зростала. З 1860 по 1913 кількість народжень збільшилась більше ніж вдвічі. У 1906 році на українських землях народилося приблизно 1460 тис. дітей, з них 1243,3 тис. в межах губерній Російської імперії і 210—220 тис. — в Австро-Угорщині. До 1911 року кількість народжень в російській частині збільшилася — до 1260,0 тис., хоча коефіцієнт народжуваності зменшився — з 44 до 40 на 1000 осіб. Кількість народжень на західноукраїнських землях майже не змінювалась через велику перенаселеність та еміграцію^[43].

Народжуваність в межах сучасної України до здобуття незалежності^{[23][43][44][45][46]}

Рік	1860	1896	1906	1913	1925	1940	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990
Кількість народжень	—	—	—	~1500,0	~1400,0	~1100,0	841,4	790,1	870,6	690,5	716,3	738,1	740,6	764,2	657,2
Коефіцієнт народжуваності	~50,0	~47,5	~44,0	~40,0	~38,0	27,3	22,8	20,0	20,5	15,3	15,2	15,1	14,8	15,0	12,7
Коефіцієнт фертильності	—	—	—	~6,00	5,39	—	2,81	—	2,24	—	2,10	—	1,95	—	1,84

Народжуваність в межах сучасної України за незалежності

Рік		1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
К-ть народжень, тис. осіб		630,8	596,8	557,5	521,5	492,9	467,2	442,6	419,2	389,2	385,1	376,5	390,7	408,6	427,3	428,3
Коефіцієнт	народжуваності	12,1	11,4	10,7	10,0	9,6	9,2	8,7	8,4	7,8	7,8	7,7	8,1	8,5	9,0	9,0
	фертильності					1,33					1,11					1,22
Рік		2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020
К-ть народжень, тис. осіб		460,4	472,7	510,6	512,5	497,7	502,6	520,7	503,7	465,9	411,8	397,0	364,0	335,9	308,8	293,4
Коефіцієнт	народжуваності	9,8	10,2	11,0	11,1	10,8	11,0	11,4	11,1	10,8	10,7	10,3	9,4	8,7	8,1
	фертильності					1,44					1,506			1,301

Попри значне скорочення коефіцієнту народжуваності (приблизно з 50 до 40 ‰ за 1860—1910 роки), розрив у народжуваності між українськими землями та європейськими країнами збільшився. Так, у 1911—1914 роках народжуваність у Німеччині становила 28, Швеції й Великій Британії — 24, у Франції тільки 19 ‰^[42]. Найбільша народжуваність 1911 року, як і в середині XIX століття спостерігалася у південно-східних губерніях — Катеринославській (51,3), Харківській (45,6). Найнижчою вона була у Чернігівській (37,7), Полтавській (36,9), Волинській (37,7) та Подільській (31,1), в яких проживала значна кількість народів з порівняно низькою народжуваністю (у 1910 році в губерніях європейської частини імперії народжуваність серед православних і мусульман становила 47,1, католиків — 30,5, а серед протестантів та євреїв тільки 22,3 і 21,7 відповідно)^[43][47].

Перша світова війна, громадянська війна призвели до катастрофічного зниження народжуваності, яка у 1919 році зменшилась на третину порівняно з 1913 роком. Довоєнний рівень народжуваності відновився у 1925 році, але з кінця 20-х років знову почав знижуватися. Коефіцієнт фертильності в УРСР за 1925—1929 роки зменшився з 5,4 до 4,2 і продовжував зменшуватись. У 1958–1959 сумарний коефіцієнт народжуваності в УРСР (2,3) був одним з найнижчих у СРСР і за цим показником поступався всім республікам, за винятком Латвії (1,94) та Естонії (1,95). У 1970-х роках коефіцієнт фертильності опустився нижче рівня відтворення населення (2,05) і 1990 року знизився до 1,84.

У 1990-ті роки спад народжуваності значно прискорився і на початку XXI століття коефіцієнт народжуваності в Україні став одним із найнижчих у Європі (7,7 у 2001). З 2001 року народжуваність почала збільшуватися, через збільшення кількості жінок дітородного віку. За 2001—2009 кількість народжень збільшилась на 36 % і перевищила рівень 1995 року. На 34 % збільшився і коефіцієнт фертильності, досягнувши у 2008 році майже 1,5 народжених дитини на 1 жінку дітородного віку^[23].

У 2008—2009 роках сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні становив 1,46 дітей на 1 жінку. Традиційно він є вищим у сільського населення (1,8 дітей проти 1,3 у міського). У порівнянні з 1988—1989 роками коефіцієнт фертильності скоротився більш ніж на 20 % — з 1,9 дітей. Найбільше скорочення (близько 30 %) було характерне для міського населення. У сільського населення сумарний коефіцієнт народжуваності скоротився приблизно на 20 %^[32]. Найвищий сумарний коефіцієнт народжуваності спостерігається у сільського населення Рівненської (2,5 дітей), Волинської (2,2), Одеської (2,0) областей. Найнижчий рівень народжуваності (1,2) характерний для міського населення Луганської, Сумської, Харківської, Полтавської, Черкаської, Чернівецької областей^[32].

Смертність

Докладніше: Смертність в Україні

Смертність населення України (1990—2019 роки)^[23][32]

Рік	Загалом	Коефіцієнт смертності, (‰)	Померло дітей у віці до 1 року	Коефіцієнт смертності дітей, (‰)
1990	629 602	12,1	8 525	12,8
1991	669 960	12,9	8 831	13,9
1992	697 110	13,3	8 429	14,0
1993	741 662	14,2	8 431	14,9
1994	764 669	14,7	7 683	14,5
1995	792 587	15,4	7 314	14,7
1996	776 717	15,2	6 779	14,3
1997	754 151	14,9	6 282	14,0
1998	719 954	14,4	5 423	12,8
1999	739 170	14,9	5 065	12,8
2000	758 082	15,4	4 606	11,9
2001	745 952	15,3	4 283	11,3
2002	754 911	15,7	4 023	10,3
2003	765 408	16,0	3 882	9,6
2004	761 261	16,0	4 024	9,5
2005	781 961	16,6	4 259	10,0
2006	758 092	16,2	4 433	9,8
2007	762 877	16,4	5 188	11,0
2008	754 460	16,3	5 049	10,0
2009	706 739	15,3	4 801	9,4
2010	698 235	15,2	4 564	9,1
2011	664 588	14,5	4 511	9,0
2012	663 139	14,5	4 371	8,4
2013	662 368	14,6	4 030	7,9
2014[24]	632 667	14,7	3 603	7,7
2015[24]	594 796	14,9	3318	7,9
2016[24]	583 631	14,7	2955	7,4
2017	574 123	14,5	2786	7,6
2018	587 665	14,8	2397	7,0
2019	581 114	14,7	2189	7,0
2020	616 835

Смертність в Україні 2017 року становила 14,4 ‰ (5-те місце у світі)^[31]. 2013 року в Україні померло 662 368 осіб, що становить 14,6 випадку на 1000 осіб. У порівнянні з 2012 роком кількість померлих зменшилась на 0,1 %, у порівнянні з 2005 роком, коли був зафіксований найбільший пік смертності з 1995 року — на 15,3 %. У регіонах показник смертності коливався від 9,9 на 1000 у Києві до 18,7 у Чернігівській області. Найвищі показники смертності характерні для північно-східних районів Чернігівської та Сумської областей, де найбільш виражений процес старіння населення і де коефіцієнт смертності перевищує 25 осіб на 1000^[23]. Смертність сільського населення перевищує смертність міського населення. 2012 року середній коефіцієнт смертності у містах був на рівні 13,1 випадку на 1000 осіб (від 9,5 у Рівненській області до 15,8 у Донецькій), тоді як у селах коефіцієнт смертності дорівнював 17,7 особи на 1000, від 12,1 у Закарпатській області до понад 27,2 у Чернігівській області^[32]. Найнижча смертність (менше 7—8 випадків на 1000 осіб) традиційно фіксується у містах Вараш, Теплодар, Нетішин, Южноукраїнськ, Енергодар, які характеризуються молодою структурою населення^[32].

• 

  Смертність міського/сільського населення, 2009 рік

• 

  Кількість смертей на 1 народження у районах та містах, 2003 рік

• 

  Кількість смертей на 1 народження у районах та містах, 2010 рік

• 

  Коефіцієнт смертності у районах та містах, 2010 рік

Коефіцієнт смертності (на 1000 осіб)^[23][48][49]

1860	1878	1898	1911	1926	1940	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015	2019
33,0	32,0	28,0	23,0	18,1	14,3	8,5	7,4	6,9	7,6	8,9	10,0	11,4	12,1	12,1	15,4	15,4	16,6	15,2	14,9	14,7

Основні причини смертності населення України, 2010-2019 роках^[24][23]

Захворювання	2010		2014		2019
	Кількість смертей		Кількість смертей		Кількість смертей
	тис. осіб	%	тис. осіб	%	тис. осіб	%
Серцево-судинна система (I00-I99)	465 093	66,6	425 607	67,3	389 348	67,0
Новоутворення (C00-D48)	88 767	12,71	83 894	13,3	78 223	13,46
Зовнішні причини смерті (V01-Y98)	43 955	6,3	40 135	6,3	30 009	5,16
Органи травлення (K00-K93)	26 817	3,84	25 225	4,0	24 144	4,16
Органи дихання (J00-J99)	19 480	2,8	14 810	2,3	12 504	2,15
Інфекційні та паразитарні (A00-B99)	14 642	2,1	10 974	1,7	8 120	1,4
Інші	39481	5,65	31 651	5,0	38 766	6,67
Загалом	698 235	100,0	632 296	100,0	581 114	100,0

Дитяча смертність

Докладніше: Дитяча смертність в Україні

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 8,12 ‰ (153-тє місце у світі); хлопчиків — 9,03 ‰, дівчаток — 7,16 ‰^[31].Висока смертність серед дітей була головною причиною надвисокої смертності серед населення в Російській імперії. У 1867–1881 році 58 % всіх смертей припадало на дітей у віці до 5 років, тоді як на осіб після 55 років припадало лише 16 % смертей. Особливо високою була смертність серед дітей до 1 року. По 50 губерніях європейської частини Російської імперії у 1867—1910 вона становила близько 260 випадків на 1000 живонароджених^[43]. В українських губерніях ситуації з дитячою смертністю була дещо кращою. Так, у 1867–1881 найбільша смертність серед дітей серед українських губерній спостерігалась у Чернігівській (216 на 1000) і Харківській губерніях (205), а найнижча — у Катеринославській (152) та Таврійській (160). В середньому по губерніях європейської частини Російської імперії вона становила 271 на 1000 і збільшувалась із заходу на схід — від 150 у прибалтійських губерніях до 350 у нечорноземних великоросійських губерніях^[43].

Смертність дітей до 1 року (на 1000 народжених живими)^[50]

1898	1908	1925	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2015	2019
235	192	146	30	20	17	20	17	16	13	15	12	10	9,1	7,9	7,0

Природний приріст населення в країні 2015 року був негативним і становив -0,6 % (депопуляція) (228-ме місце у світі)^[31].

Вікова структура

Докладніше: Вікова структура населення України

Середній вік населення України становить 40,6 року (45-те місце у світі): для чоловіків — 37,4, для жінок — 43,7 року^[31]. Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40 % на початку XX ст. до 15 % на поч. XXI ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60—62 %. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення віком за 60 років  — від 3-4 % на початку XX століття до 21 % на початку XXI століття^[51].

• Статево-вікові піраміди населення України
• 

  1939 рік

• 

  1959 рік

• 

  1989 рік

• 

  2013 рік

• 

  2016 рік

Вікова структура населення України, станом на 2017 рік, має такий вигляд:

• діти віком до 14 років — 15,76 % (3 571 358 чоловіків, 3 366 380 жінок);
• молодь віком 15-24 роки — 9,86 % (2 226 142 чоловіка, 2 114 853 жінки);
• дорослі віком 25-54 роки — 44,29 % (9 579 149 чоловіків, 9 921 387 жінок);
• особи передпохилого віку (55-64 роки) — 13,8 % (2 605 849 чоловіків, 3 469 246 жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 16,3 % (2 409 049 чоловіків, 4 770 461 жінка)^[31].

В Україні спостерігаються відмінності у віковій структурі населення між різними регіонами. Станом на 1 січня 2009 року найбільш молоде населення було характерне для Закарпатської (середній вік — 36,2 року), Рівненської (36,7), Волинської (37,3) областей. Закарпатська та Рівненська області — єдині в Україні, в яких кількість дітей до 15 років перевищує кількість осіб, старшого за працездатний вік. Найстаріше населення — у Чернігівській області (середній вік 42,7 року), Донецькій, Сумській (41,7), Луганській (41,6).

• 

  Динаміка вікової структури населення України

• 

  Середній вік населення, 2010 рік

Старіння населення найхарактерніше для областей центральної України та Донбасу. У Чернігівській, Сумській, Полтавській областях особи старші за працездатний вік становлять 27—30 %, а середній вік коливається в межах 41—43 роки. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей. В областях Донбасу спостерігається найнижча частка дітей — 12—13 %.

За 1989—2013 роки середній вік населення України збільшився на 4 роки, з 36,5 до 40,5 року. Особливо швидко цей процес проходив серед міського населення, де середній вік збільшився на 5,6 року, з 34,8 до 40,4, тоді як серед сільського лише на 0,9 років — з 39,8 до 40,7. Середній вік жінок у 2013 році становив 42,9 року, на 5,2 року більше ніж у чоловіків (37,7), що пов'язано з вищою смертністю та нижчою тривалістю життя чоловічого населення^[51].

• Вікова структура населення України на 1 січня 2013 року
• 

  Населення віком 0—14 років

• 

  Населення віком після 65 років

• 

  Відношення кількості населення віком до 14 років до групи за 65 років

Зміна середнього віку населення за роками^[32][51]

Населення	1989	1991	1993	1995	1997	1999	2001	2003	2005	2007	2009	2011	2013	2014	2020
Міське	34,8	35,2	35,5	36	36,6	37,2	37,9	38,5	39,0	39,4	39,7	40,1	40,4	40,5	42,0
Сільське	39,8	39,8	39,8	39,8	39,8	40	40,1	40,3	40,6	40,7	40,8	40,8	40,7	40,7	41,3
Загалом	36,5	36,7	36,9	37,2	37,6	38,1	38,6	39,1	39,5	39,8	40,1	40,3	40,5	40,6	41,8

Тривалість життя

Докладніше: Тривалість життя в Україні

Середня очікувана тривалість життя в Україні при народженні

Рік	Міське та сільське			Міське населення			Сільське населення
	Загалом	Чоловіки	Жінки	Загалом	Чоловіки	Жінки	Загалом	Чоловіки	Жінки
2002	68,32	62,7	74,13	68,6	63,08	74,21	67,64	61,93	73,89
2003	68,24	62,64	74,06	68,53	62,94	74,16	67,62	62,01	73,81
2004	68,22	62,6	74,05	68,57	63	74,19	67,44	61,78	73,76
2005	67,96	62,23	73,97	68,47	62,81	74,18	66,89	61,07	73,51
2006	68,1	62,38	74,06	68,67	63,05	74,33	66,85	61,06	73,47
2007	68,25	62,51	74,22	68,86	63,22	74,5	66,9	61,05	73,57
2008	68,27	62,51	74,28	68,95	63,31	74,57	66,77	60,86	73,58
2009	69,29	63,79	74,86	69,98	64,6	75,21	67,78	62,14	74,09
2010	70,44	65,28	75,5
2011	71,02	65,98	75,88
2012	71,15	66,11	76,02
2013	71,37	66,34	76,22
2014	71,37	66,25	76,37
2015	71,38	66,37	76,25
2016	71,68	66,73	76,46
2017	71,98	67,02	76,78
2018	71,76	66,69	76,72

• 

  Середня очікувана тривалість життя при народженні, 2012 рік

• 

  Динаміка зміни середньої тривалості життя населення України (1991—2009)

Очікувана середня тривалість життя в Україні потроху збільшується і 2017 року становила 72,1 року (150-те місце у світі), для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 77,1 року^[31]. Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2009 роках становила 69,3 року, в тому числі у міських поселеннях — 70,0 року, сільських — 67,8 року.

Тривалість життя у міських поселеннях на 2,2 року вища ніж у сільських (69,0 проти 66,8 року), Це характерно для всіх регіонів України, за винятком Закарпатської області, де тривалість життя в сільській місцевості на 0,9 року вища ніж у містах. Найбільше перевищення тривалості життя у міських поселеннях над сільськими зафіксоване у Чернігівській (5,5 року) і Житомирській (4,4 року) областях.

Середня тривалість життя чоловіків на 11,1 року менше ніж у жінок (63,8 та 74,9 відповідно). Цей розрив є більшим у сільських поселеннях (11,9 року), ніж у міських (10,6 року). Найбільше перевищення (13,8 року) спостерігається у Чернігівській області, причому серед сільського населення воно становить 15,9 року). Найменші відмінності у тривалості життя чоловіків і жінок характерні для міста Києва (9 років) та Чернівецької області (9,6 року).

Історична динаміка

Середня очікувана тривалість життя на території губерній Російської імперії, до якої входила більша частина території України, становила у 1838—1850 роках приблизно 26 років (чоловіки — 24,6, жінки — 27,0 року). Темпи зростання тривалості життя були невисокими — у 1874—1883 роках вона становила приблизно 29 років (чоловіки 28,0, жінки 30,2 року), у 1904—1913 — приблизно 33 роки (чоловіки 32,4, жінки 34,5 року)^[52]. Тривалість життя в українських губерніях була істотно вищою, ніж у середньому в європейській частині Російської імперії. Так, у 1896—1897 роках середня тривалість життя в українських губерніях становила для чоловіків — 35,9 року, для жінок — 36,9 року, що на 4 роки більше, ніж у середньому по Російської імперії (31,3 і 33,4 року, відповідно). Водночас найнижчою тривалість життя була в губерніях центральної Росії, Поволжя та Уралу — 29,4 року в чоловіків, 31,7 у жінок, а найвищою — у прибалтійських губерніях — 40,4 і 44,4 року, відповідно.

Динаміка середньої тривалості життя в Україні за роками^[53]

Рік	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2004	2008	2013
Чоловіки	61,3	65,4	67,4	67,9	66,3	65,5	64,6	65,2	65,7	61,3	62,3	62,0	62,2	66,3
Жінки	69,7	72,2	73,9	74,6	74,3	74,2	74,0	74,0	75,0	72,6	73,6	73,6	74,2	76,2

Статевий склад

Співвідношення статей в областях України

Регіон	Чоловіки (%)	Жінки (%)
Крим	46,1	53,9
Вінницька	45,7	54,3
Волинська	47,1	52,9
Дніпропетровська	46,1	53,9
Донецька	45,9	54,1
Житомирська	46,4	53,6
Закарпатська	48,1	51,9
Запорізька	46,0	54,0
Івано-Франківська	47,2	52,8
Київська	46,3	53,7
Кіровоградська	46,0	54,0
Луганська	45,9	54,1
Львівська	47,4	52,6
Миколаївська	46,5	53,5
Одеська	46,8	53,2
Полтавська	45,8	54,2
Рівненська	47,4	52,6
Сумська	45,7	54,3
Тернопільська	46,4	53,6
Харківська	46,0	54,0
Херсонська	46,7	53,3
Хмельницька	46,1	53,9
Черкаська	45,5	54,5
Чернівецька	46,8	53,2
Чернігівська	45,4	54,6
Київ	46,7	53,3
Севастополь	45,7	54,3

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, кількість чоловіків становила 22 млн 441 тис. осіб, або 46,3 % загальної кількості населення країни, жінок — 26 млн 16 тис. осіб, або 53,7 %^[54]. Станом на 2013 рік, в Україні налічувалося 20 962 744 чоловіків (46,2 %) та 24 409 948 жінок (53,8 %). Серед міського населення чоловіки становлять 45,8 %, жінки 54,2 %, серед сільського населення — 47,0 % та 53,0 % відповідно.

• Частка чоловіків у населенні країни
• 

  1959 рік

• 

  2001 рік

Статеве співвідношення населення України (оцінка 2016 року):

• при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 15-24 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 25-54 років — 0,96 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці 55-64 років — 0,75 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• у віці за 64 роки — 0,5 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
• загалом — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої^[31].

Динаміка статевого складу населення України (%)^[55]

Рік	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2013
Чоловіки	48,4	47,7	44,4	45,2	45,6	46,2	46,3	46,2
Жінки	51,6	52,3	55,6	54,8	54,4	53,9	53,7	53,8

Статевий склад серед основних вікових груп^[51]

Вікова група	Чоловіки		Жінки
Молодше 15 років	3 405 479	51,4 %	3 215 119	48,6 %
У віці 15-64 років	15 277 112	48,0 %	16 569 664	52,0 %
Старше 65 років	2 280 153	33,0 %	4 625 165	67,0 %
Загалом	20 962 744	46,2 %	24 409 948	53,8 %

Шлюбність — розлучуваність

• Співвідношення кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень
• 

  2009 рік

• 

  2010 рік

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,7; коефіцієнт розлучуваності — 2,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 42 (дані за 2010 рік)^[56][57]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 27 років, жінки — 25 років, загалом — 26 років (дані за 2014 рік)^[58].

2012 року в Україні було зареєстровано 278,3 тис. шлюбів, що на 21,8 % менше, ніж у 2011 році. Коефіцієнт шлюбності становив 6,1 на 1000 осіб населення і коливався від 5,1 на 1000 у Сумській та Чернігівській областях до 8,2 у Севастополі. Коефіцієнт шлюбності міського населення (6,8 на 1000) перевищив відповідний показник сільського населення (4,7 на 1000). Максимальний рівень шлюбності було зафіксовано серед міського населення Чернівецької області (8,4 на 1000 осіб), мінімальний — серед сільського населення Донецької області (2,3 на 1000)^[51].

Розлучень 2012 року було зареєстровано 49,8 тис., що на 19,5 % менше ніж 2011 року. Середній коефіцієнт розлучуваності становив 1,1 на 1000 осіб населення, від 0,5 у Закарпатській області до 1,8 у Севастопольській міськраді. Найнижча розлучуваність спостерігалася 2012 року серед сільського населення Волинської, Закарпатської, Львівської та Рівненської областей (0,4 %), найвища — серед міського населення Севастополя (1,8) та Дніпропетровської області (1,6)^[51].

Кількість розлучень на 1000 осіб^[59]

1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1992	1995	1997	2000	2003	2006	2009	2010[60]	2011[60]	2012[60]
1,2	1,7	2,9	3,4	3,6	3,6	3,7	3,9	4,2	4,0	3,7	3,7	3,8	3,2	2,7	1,4	1,1

Кількість розлучень на 100 шлюбів^[23]

1990	1992	1994	1996	1998	2000	2002	2004	2006	2008	2010	2011	2012	2013
39,8	56,6	51,9	63,3	58,1	71,4	57,6	61,0	51,0	51,4	40,3	51,3	60,5	54,2

Розселення

Населення країни розміщене нерівномірно. Велика кількість населення сконцентрована у великих промислових центрах східних областей (Донецька, Луганська, Харківська) і Центрального Придніпров'я, навколо приморських міст Північного Причорномор'я, Південного узбережжя Криму, у столиці та навколо неї. Водночас сільське населення найбільше сконцентроване в Прикарпатті, Галичині та на Поділлі. Найменш заселеними залишаються заболочена лісова частина Полісся, вершини Карпат, Східна Слобожанщина, окремі степові райони на півдні та у Криму. На північ від Києва навколо Чорнобильської атомної електростанції 30-км зона відчуження, звідки внаслідок аварії на ЧАЕС населення було відселене в інші місця. Наприклад, місто Прип'ять було відселене в новозбудоване на території Чернігівської області місто Славутич (адміністративний анклав Київської області).

Густота

Докладніше: Густота населення України

Динаміка густоти населення (осіб/км²) в межах сучасної України^{[61][62][63][64]}

Рік	Міське	Сільське	Загалом
1900[65]	5,7	42,0	47,7
1913[65]	9,6	54,3	63,9
1930[65]	12,9	54,9	67,7
1940[65]	23,2	45,0	68,2
1950[65]	21,2	39,4	60,6
1959	31,7	37,6	69,4
1970	42,6	35,5	78,1
1979	50,2	32,2	82,4
1989	57,2	28,4	85,7
2001	54,0	26,3	80,3
2014	51,9	23,3	75,3

Густота населення країни 2015 року становила 77,4 особи/км² (131-ше місце у світі); на 1 січня 2018 року — 75,15 осіб/км²^[31]. Найбільша густота населення спостерігається на сході (Донбас) і заході (Прикарпаття), а також у Київській області (разом з Києвом). Значна кількість населення групується навколо великих міст: Київ, Харків, Львів, Дніпро, Кривий Ріг, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Горлівка. Досить низька густота населення у поліських і степових областях України. Максимальна густота населення (165,0 осіб/км²) зафіксована у Донецькій області, мінімальна (33,8 осіб/км²) — у Чернігівській.

Певний вплив на густоту населення мають природні показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим. Низькі показники густоти населення характерні для посушливих районів степових областей: Херсонській області (38,4 осіб на 1 км²), а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи й особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15 % території України.

• Історія змін густоти населення районів та повітів України
• 

  1794 рік

• 

  1851 рік

• 

  1897 рік

• 

  1913 рік

• 

  1939 рік

• 

  1959 рік

• 

  1970 рік

• 

  2010 рік

• 

  2010 рік

• 

  2020 рік

Густота населення регіонів України
(на 1.4.2021)

Область/Регіон	Площа (км²)	Населення (осіб)	Густота (осіб/км²)
Автономна Республіка Крим	26 081	1 967 200	75,43
Вінницька область	26 513	1 524 063	57,48
Волинська область	20 143	1 026 392	50,96
Дніпропетровська область	31 914	3 132 385	98,15
Донецька область	26 517	4 091 777	154,31
Житомирська область	29 832	1 191 486	39,94
Закарпатська область	12 777	1 248 236	97,69
Запорізька область	27 180	1 660 779	61,1
Івано-Франківська область	13 928	1 357 917	97,5
Київська область	28 131	1 787 407	63,54
Кіровоградська область	24 588	916 436	37,27
Луганська область	26 684	2 117 192	79,34
Львівська область	21 833	2 492 247	114,15
Миколаївська область	24 598	1 104 662	44,91
Одеська область	33 310	2 363 898	70,97
Полтавська область	28 748	1 367 328	47,56
Рівненська область	20 047	1 147 124	57,22
Сумська область	23 834	1 049 618	44,04
Тернопільська область	13 823	1 028 397	74,4
Харківська область	31 415	2 626 227	83,6
Херсонська область	28 461	1 013 549	35,61
Хмельницька область	20 629	1 240 311	60,12
Черкаська область	20 900	1 174 210	56,18
Чернівецька область	8 097	895 119	110,55
Чернігівська область	31 865	972 531	30,52
Київ	839	2 958 669	3526,42
Севастополь	1 079	385 900	357,65
Україна	603 628	45 363 300	75,15

Домогосподарства

Чисельність домогосподарства за кількістю осіб, 2001 рік

Склад	Домогосподарств	%
1 особа	4 721 241	25,9
2 особи	4 832 090	26,5
3 особи	4.005 830	22,0
4 особи	2 885 032	15,9
5 осіб	1 105 256	6,1
6 осіб	438 974	2,4
7 осіб	133 429	0,7
8 і більше осіб	78 715	0,4

Станом на 2001 рік в Україні налічувалося 18 200 567 домогосподарств (12 471 210 домогосподарств у міських поселеннях і 5 729 357 — у сільських). Середня величина становила 3,2 особи (3,1 — в міських поселеннях, 3,4 — в сільських).

Міські домогосподарства є меншими за сільські. На малі домогосподарства (1‒2 особи) у них припадає 52,6 % загальної кількості (у сільських — 52,2 %), на середні (3-4 особи) — 40,0 % (у сільських 33,2 %), на великі (5 і більше осіб) — 7,4 % проти 14,6 % у сільських домогосподарств.

У 2001 році налічувалось 6 935 309 домогосподарств (38,1 % загальної кількості), які мали дітей у віці до 18 років. У порівнянні з 1989 їхня кількість зменшилася на 12,6 %. Найвищий відсоток таких домогосподарств спостерігався у Закарпатській (52,4 %), Івано-Франківській (44,9 %), Волинській, Рівненській (44,0 %) областях, найнижчий — у Чернігівській (32,4 %), Харківській (35,0 %), Полтавській (35,3 %), Черкаській та Луганській (35,4 %).

Серед домогосподарств, які мають дітей, переважають малодітні — з однією дитиною — 64,1 %, та двома — 30,2 %. 4,3 % домогосподарств мають трьох дітей, 0,9 % — чотирьох, 0,5 % — п'ять і більше.

Кількість дітей у сім'ях зменшується з заходу на схід. Серед домогосподарств, у складі яких є діти, частка сімей з однією дитиною становила у 2001 р. у західних областях 49-52 %, з двома — 38-40 %, з трьома і більше — 9-14 %. У центральних та південних 60-64 % з однією дитиною, 28-34 % — з двома, 4-6 % — з трьома і більше. У східних областях налічується 69-72 % домогосподарств з 1 дитиною, 25-26 % — з двома, 3-4 % — з трьома і більше. Найбільш малодітні домогосподарства характерні для міст Києва та Севастополя — у 74-75 % домогосподарств — 1 дитина, 23 % — 2 дитини, 2-3 % — 3 і більше^[66].

Урбанізація

Докладніше: Урбанізаційні процеси в Україні та Міста України

Рівень урбанізації України, 1926 рік^[67]

Підрайон	Міське населення		Сільське населення
	Ч-сть (тис. осіб)	%	Ч-сть (тис. осіб)	%
Подільський	429,0	14,5	2530,0	85,5
Правобережний	1450,0	16,1	7547,7	83,9
Лівобережний	1117,2	15,8	5949,7	84,2
Степовий	1061,6	19,1	4506,7	80,9
Дніпропетровський	464,0	19,4	1927,1	80,6
Гірничопромисловий	851,6	41,8	1184,6	58,2

Україна високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 70,1 % населення країни (станом на 2017 рік), темпи збільшення частки міського населення — 0,35 % % (оцінка тренду на 2015—2020 роки)^[31]. Процес урбанізації на території України розпочався у XIX столітті. Особливо він прискорився після скасування кріпацтва в 1861 році та початку швидкого розвитку промисловості. Але міське населення й далі становило незначну частку всього населення: Частка міського населення 1897 року^[68].

• Волинська губернія — 7,8 %;
• Катеринославська губернія — 11,4 %;
• Київська губернія — 12,9 %;
• Курська губернія — 9,3 %;
• Подільська губернія — 7,4 %;
• Полтавська губернія — 9,9 %;
• Таврійська губернія — 20,0 %;
• Харківська губернія — 14,7 %;
• Херсонська губернія — 28,9 %;
• Чернігівська губернія — 9,1 %.

За переписом населення 1926 року в УРСР міське населення становило 5,37 млн осіб (18,5 %) від усього населення в 29,0 млн осіб^[67].

• 

  Частка міського населення, 1897—1900 роки

• 

  Частка міського населення, 1926 рік

• 

  Зміна частки міського населення впродовж 1989-2001 років

• 

  Частка міського населення, 2010 рік

• 

  Частка міського населення по областях, 2019 рік

Відсоток міських жителів у населенні України та її регіонів (у сучасних кордонах областей) від 1926 року^[38][69][70]

Область/Регіон	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2014	2019
Вінницька	11,2	11,9	17,0	25,4	34,4	43,9	45,9	50,0	51,7
Волинська		16,3	25,9	32,1	39,2	48,6	49,8	51,8	52,3
Дніпропетровська	22,1	53,1	70,2	76,2	80,3	83,2	82,9	83,5	84,0
Донецька	39,4	78,0	85,8	87,4	89,0	90,2	90,0	90,6	90,9
Житомирська	16,3	20,5	25,8	34,9	43,9	52,9	55,6	58,4	59,3
Закарпатська			28,8	29,7	36,7	40,7	36,7	36,8	37,2
Запорізька	11,6	39,3	56,6	65,7	70,9	75,6	75,4	76,9	77,4
Івано-Франківська		22,9	22,8	30,7	35,6	41,7	41,7	43,1	44,4
Київська	9,0	12,2	25,5	35,7	45,0	53,3	57,2	61,6	62,1
Кіровоградська	10,8	18,4	30,4	43,8	51,6	59,5	60,0	62,4	63,4
Луганська	21,6	65,8	79,3	82,6	84,4	86,3	86,0	86,8	87,1
Львівська		31,7	38,9	47,3	52,4	59,1	58,9	60,4	61,1
Миколаївська	17,9	27,0	39,6	52,7	60,1	65,5	66,1	67,7	68,6
Одеська	37,9	37,7	47,0	55,9	61,7	65,7	65,3	66,5	67,2
Полтавська	12,4	20,2	29,7	39,8	49,5	56,1	58,2	61,2	62,5
Рівненська		13,2	17,0	27,5	35,6	45,2	46,4	47,4	47,5
Сумська	12,9	19,1	32,4	43,5	52,6	61,5	64,6	67,9	69,4
Тернопільська		14,4	16,6	23,3	30,6	40,5	42,2	44,0	45,6
Харківська	25,5	52,6	62,5	69,3	74,7	78,4	78,3	80,2	81,2
Херсонська	13,6	22,5	49,3	53,9	57,7	61,1	59,9	61,0	61,4
Хмельницька	11,4	11,8	19,0	26,7	35,4	47,1	50,7	55,5	57,4
Черкаська	10,5	14,0	23,0	36,7	43,7	52,5	53,4	56,3	56,9
Чернівецька		20,4	26,2	34,6	37,5	41,9	40,1	42,3	43,3
Чернігівська	12,1	15,7	22,4	34,6	43,9	53,1	58,0	63,5	65,5
Київ	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Крим і Севастополь	46,3	52,1	64,5	63,2	66,1	69,3	67,2	67,4	—
Україна	19,2	33,5	45,7	54,5	60,8	66,7	66,9	68,7	69,5

Співвідношення міського і сільського населення України за даними переписів^[55]

Рік	Міське		Сільське
	Ч-ть, тис. осіб	%	Ч-сть, тис. осіб	%
1926	5374	18,5	23 645	81,5
1939	11 190	36,2	19 756	63,8
1959	19 147	45,7	22 722	54,3
1970	25 689	54,5	21 438	45,5
1979	30 169	60,8	19 440	39,2
1989	34 297	66,7	17 155	33,3
2001	32 574	67,2	15 883	32,8
2011	31 442	68,7	14 337	31,3
2020[24]	29 139	69,5	12 763	30,5

Розселення населення України за типами та величиною населених пунктів, 2011 рік^[71]

Тип населених пунктів	Загальне населення	% від населення України
Міста > 1 млн мешканців	5 263 782	11,53
Міста 500—1000 тис. мешканців	4 117 289	9,02
Міста 100—500 тис. мешканців	8 699 378	19,06
Міста 50—100 тис. мешканців	3 002 027	6,58
Міста 20—50 тис. мешканців	3 502 016	7,67
Міста 10—20 тис. мешканців	2 267 791	4,97
Міста < 10 тис. мешканців	677 793	1,49
смт > 10 тис. мешканців	551 460	1,21
смт < 10 тис. мешканців	3 299 337	7,23
Села	14 252 764	31,23

• Зміна чисельності населення районних центрів та міст обласного підпорядкування
• 

  1970—1989 роки

• 

  1989—2010 роки

Станом на 1 січня 2009 року в Україні налічується 1345 міських поселень. З них 459 міст (з яких 159 — міста республіканського або обласного значення) та 886 селищ міського типу. Найбільша кількість міст у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (без Києва) (26), Дніпропетровській (20) областях. Найменше міст у Херсонській, Миколаївській (по 9), Волинській, Житомирській, Рівненській, Чернівецькій (по 11) областях. Головні міста держави: Київ (столиця) — 2,94 млн осіб, Харків — 1,44 млн осіб, Одеса — 1,01 млн осіб, Дніпро — 957,0 тис. осіб, Донецьк — 934,0 тис. осіб, Запоріжжя — 753,0 тис. осіб (дані за 2014 рік)^[31].

п о р Найбільші міста України Державна служба статистики України
	№	Назва	Область/Регіон	Населення	№	Назва	Область/Регіон	Населення
Київ Харків	1	Київ	Київ	2 967 360	11	Севастополь	Севастополь	403 893	Одеса Дніпро
	2	Харків	Харківська	1 443 207	12	Луганськ	Луганська	401 297
	3	Одеса	Одеська	1 017 699	13	Вінниця	Вінницька	370 707
	4	Дніпро	Дніпропетровська	990 724	14	Сімферополь	Крим	342 054
	5	Донецьк	Донецька	908 456	15	Макіївка	Донецька	341 362
	6	Запоріжжя	Запорізька	731 922	16	Херсон	Херсонська	286 958
	7	Львів	Львівська	724 314	17	Чернігів	Чернігівська	286 899
	8	Кривий Ріг	Дніпропетровська	619 278	18	Полтава	Полтавська	286 649
	9	Миколаїв	Миколаївська	480 080	19	Черкаси	Черкаська	286 649
	10	Маріуполь	Донецька	436 569	20	Хмельницький	Хмельницька	273 713

п о р Міські агломерації України Алчевсько-Кадіївська (Центральнолуганська) · Бердянська · Вінницька · Горлівсько-Єнакієвська · Дніпровська · Довжанська · Донецько-Макіївська · Дрогобицька · Житомирська · Запорізька · Івано-Франківська · Калуш-Долинська · Кам'янець-Подільська · Каховська · Київська · Краматорська · Кременчуцька · Криворізька · Кропивницька · Троєград · Луганська (Північнолуганська) · Луцька · Львівська · Маріупольська · Мелітопольська · Миколаївська · Нікопольська · Одеська · Павлоградська · Покровська · Полтавська · Рівненська · Севастопольська · Сімферопольська · Сорокинська · Стрийська · Сумська · Тернопільська · Ужгородсько-Мукачівська (Закарпатська) · Харківська · Херсонська · Хмельницька · Хрустальненська агломерація · Червоноградська · Черкаська · Чернівецька · Чернігівська · Шахтарська · Ялтинська (Південнокримська) Жирним шрифтом позначено агломерації з населенням понад 1 млн осіб.

Згідно з даними перепису 2001 року, в Україні налічувалося 454 міста, в яких проживало 28,185 млн осіб, та 889 селищ міського типу з населенням 4,105 млн осіб. Серед міських поселень переважали малі міста (з населенням до 50 тис. осіб) — 1246. У малих поселеннях мешкало 10434,6 тис. осіб (32,3 % міського населення). У 52 середніх містах (з населенням від 50 тис. до 100 тис.) мешкало 3603,4 тис. осіб (11,2 % міського населення). У 20 великих містах (з населенням від 100 тис. до 250 тис.) мешкало 3235,9 тис. осіб (10,0 % міського населення). У 16 надвеликих містах (з населенням від 250 тис. до 500 тис.) мешкало 5216,6 тис. осіб (16,2 % міського населення). У 4 найбільших містах (з населенням від 500 тис. до 1 млн) мешкало 2711,7 тис. осіб (8,4 % міського населення). У 5 містах-мільйонерах (з населенням понад 1 млн) мешкало 7088,5 тис. осіб (22,0 % міського населення).

• 

  Динаміка чисельності міського населення (1989-2010 роки)

• 

  Динаміка чисельності міського населення (2005-2010 роки)

• 

  Зміна чисельності населення обласних центрів у 1989—2014 роках

• 

  Частка населення обласних центрів у населенні регіонів, 2011 рік

Найбільша концентрація селищ міського типу у східних областях — Донецькій (131), Луганській (109), Харківській (61). Найменша у Чернівецькій (8), Черкаській (15), Рівненській (16), Миколаївській (17)^[72].

• 

  Середня людність сільських населених пунктів, 2011 рік

• 

  Динаміка чисельності сільського населення (1989-2010)

• 

  Динаміка чисельності сільського населення (2005-2010)

Міграції

Докладніше: Міграції населення України

Зовнішня міграція для України була тривалий час бурхливим явищем, що мало своїм витоком драматичну історію українського народу, гноблення різноманітними окупантами та відсутність власної державності. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, у 1990-х року з України щороку емігрувало 300 тис. осіб (переважно євреїв та німців), одночасно щороку до України на постійне проживання прибувало близько 300 тис. мігрантів із сусідніх країн^[73]. Наразі в Україні переважає еміграція. Найбільш інтенсивним залишається обмін населенням між Україною і колишніми республіками СРСР, проте його обсяги значно зменшилися. Так 2008 року брутто-міграція становила 44,8 тис. осіб, тобто була майже в 15 разів меншою, ніж у перші роки після розпаду СРСР^[74].

За січень — листопад 2017 року міграційний приріст населення України становив 7889 осіб^[75]. Міграційний приріст в Україні протягом тривалого часу був додатнім (до країни приїжджало більше людей, ніж виїжджало з неї^[61]:

• 1950—1960 +549 тис. осіб;
• 1961—1970 +530 тис. осіб;
• 1971—1980 +200 тис. осіб;
• 1981—1987 −228 тис. осіб.

За переписом 1989 р. різниця між кількістю уродженців союзних республік СРСР, що проживали в УРСР, та кількістю уродженців УРСР в інших союзних республіках становила 396,3 тис. осіб. Найбільше додатне сальдо міграції УРСР було з Російською РФСР (616,1 тис.) та Білоруської РСР (151,0 тис.), додатним воно було і з республіками Закавказзя (всього 89,8 тис.). З іншими республіками Союзу УРСР мала від'ємне сальдо міграції, найбільше — з Казахською РСР (167,0 тис.), Молдавською РСР (79,6 тис.) та Латвійською РСР (72,6 тис.)^[76].

Швидке міграційне зростання спостерігалось на початку 1990-х років, коли протягом 1990—1993 років населення країни збільшилося лише за рахунок іммігрантів на 572 тисячі осіб. Економічні труднощі, які виникли в Україні у зв'язку з переходом до ринкових відносин істотно вплинули на інтенсивність і територіальні напрями міграцій. З 1992 року міграційний приріст почав швидко зменшуватися — від 287,8 тис. до 54,5 тис. у 1993 році. У 1994 році вже спостерігалося міграційне скорочення, яке становило 142,9 тис. За 1994—2001 роки кількість емігрантів з України перевищила кількість іммігрантів на 1155,8 тис. осіб, щорічне міграційне скорочення становило 144 тис. осіб. Найбільше людей з України емігрувало в Російську Федерацію, США, Німеччину, Канаду, Ізраїль. Значну частину емігрантів становили євреї та члени їх сімей: за 1990—2006 роки єврейська еміграція оцінюється у 0,5 млн осіб, з яких 314,5 тис. виїхали до Ізраїлю, 94,9 тис. до США та 55,8 тис. до Німеччини^[77].

• Міграційний приріст населення України
• 

  2009 рік

• 

  2011 рік

• 

  2012 рік

З 2002 року міграційне скорочення швидко зменшувалось і за 2002—2004 роки становило 65,6 тис., або 22 тис. на рік. З 2005 року спостерігається міграційний приріст який за 2005—2013 становив 190,8 тис. осіб, в середньому 21,2 тис. на рік. Найбільший міждержавний міграційний приріст населення характерний для Києва, Одеської, Харківської областей та Криму.

Міграційний приріст населення України (на 1000 осіб)^[23][78]

1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2004	2007	2009	2011	2012	2013	2014	2020
2,9	-0,7	1,1	1,4	1,9	0,4	0,1	0,4	1,5	-2,6	-2,7	-2,9	0,3	0,3	0,4	1,4	0,7	0,5	0,96

62,5 % населення України проживає на місці свого постійного проживання все життя. Серед міського населення цей показник становить 57,8 %, серед сільського — 72,2 %. Найвищим він є у західних областях (70-87 %), найнижчим — у Автономній Республіці Крим — 39,4 %, Севастополі — 39,5 %, Києві — 47,2 %.

Крім виїзду за кордон власних громадян, включення у світові міграційні процеси після здобуття незалежності, виявилося для України в тому, що територія держави стала використовуватись в якості як транзитного коридору для нелегальних мігрантів, так і кінцевого місця призначення шукачів притулку громадян країн Африки й Азії^[74].

Україна є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)^[79].

Внутрішні міграції

Постійні внутрішні міграції в Україні загалом відбувалися на початку 1990-х років між містами: 40 % — переважно з малих міст у великі, 30 % припадає на переселення з села в місто, 15 % — з міста в сільську місцевість і тільки 10 % — між селами. 70 % усіх цих потоків зосереджено в межах своїх областей. У середині 1990-х років ця загальна тенденція дещо порушилася через невизначеність з умовами проживання у містах у період економічної кризи, проте пізніше вона знову набрала попереднього вигляду^[80].

Незначні міжобласні потоки мігрантів в основному спрямовуються із західного регіону на схід та у південні області. Частину з них в минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій 1999 року було характерне для Києва (6,7 ‰, тобто 6,7 на 1000 осіб) та Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської областей, міста Севастополя (0,8 ‰), найменше — для Кіровоградської (-2,0 ‰)^[80].

Маятникові міграції, як правило, здійснюються у великі міста з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька і Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська)^[80]. Цьому сприяли густа сітка транспортних шляхів у них, а також високий рівень розвитку індустрії на Донбасі та велика густота сільського населення у західних областях^[80].

Еміграція

Докладніше: Еміграція з України

Річний рівень еміграції 2015 року становив 2,25 ‰ (171-ше місце у світі)^[31]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. За період 1991—2008 років з України до країн Заходу виїхало понад 600 тис. громадян^[74]. Пік еміграції припав на 1990 рік (понад 90 тис. осіб, понад 60 % становили євреї), 2008 року еміграція становила 7,5 тис. осіб (лише 5,6 % з них євреї)^[74]. Окрім етнічного забарвлення змінилася і географія країн призначення: 1995 року до Ізраїлю прямували 38,9 % емігрантів, 2008 року — більше половини до США і Німеччини, до Ізраїлю лише 14,3 %^[74].

Відкриття кордонів створило можливості для досягнення громадянами основної мети еміграції — підвищення рівня життя шляхом тимчасових поїздок за кордон з метою заробітку. Це спричинило зростання тимчасової трудової міграції, яка в 2010-х роках сягнула 2–3 млн осіб (Росія — 1 млн заробітчан, Польща — 300 тис. заробітчан, Італія — 200 тис., Чехія — 200 тис., Португалія — 150 тис., Іспанія — 100 тис., Туреччина — 35 тис., США — 20 тис. заробітчан)^[74]. Масштаби сучасної трудової міграції з України оцінюються у 1,4-2,7 млн осіб, з них більше половини — нелегали. Основні країни трудової міграції — Росія (48 %), Чехія (12 %), Італія (13 %), Польща (8 %), Угорщина, Іспанія (3 %), Португалія (3 %)^[81]. Станом на початок 2012 року громадяни України становили найбільшу групу легальних мігрантів у країнах ЄС^[82]. Трудова міграція забезпечує добробут багатьох сімей, є джерелом валютних надходжень (у 2010-х роках 4–6 млрд доларів США щорічно)^[74]. Серйозною проблемою залишається нелегальна трудова міграція, торгівля людьми, зокрема продаж жінок у сексуальне рабство^[74].

За даними дослідження трудової міграції з України, 29,5 % трудових мігрантів перебувають у віці 15—29 років, 30,3 % у віці 30—39 років, 40,2 % у віці після 40 років. Повну, базова або неповну вищу освіту мали 31 % мігрантів, 59 % — повну середню освіту і 10 % — неповну середню освіту. Значні відмінності спостерігаються у напрямах трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, жінки переважають серед мігрантів до Італії, Греції, Туреччини, Японії. Чоловіча міграція спрямована переважно до Росії, Португалії, Польщі, Чехії. Мігранти-чоловіки зайняті переважно у сфері будівництва. У Росії також спостерігається підвищена частка зайнятих у сфері зв'язку та транспорту, у Польщі — в сільському господарстві. Серед жінок, які працюють у Росії, найбільша зайнятість спостерігається у торгівлі та будівництві, у Чехії — в громадському харчуванні й промисловості, у Польщі та Італії — в сільському господарстві та як домашня прислуга^[83].

Імміграція

Докладніше: Імміграція в Україну

Частка народжених на території України серед найчисельніших національностей^[66]

Національність	Загальна кількість	Народжених на території України	Частка народжених на території України (%)
Українці	37 541 693	36 517 880	97,3
Росіяни	8 334 141	4 962 990	59,6
Білоруси	275 763	71 056	25,8
Молдовани	258 619	179 250	69,3
Кримські татари	248 193	76 382	30,8
Болгари	204 574	194 276	95,0
Угорці	156 566	154 770	98,9
Румуни	150 989	149 448	99,0
Поляки	144 130	129 838	90,1
Інші	737 595	401 268	54,4
Не вказали	188 639	72 316	38,3
Всього	48 240 902	42 909 474	88,9

Для початку 1990-х років для України було типовим значне переважання в'їзду над виїздом; додатне міграційне сальдо швидко збільшувалося (1989 рік — 44,3 тис., 1992 рік — 288 тис. осіб)^[74]. Міграційний приріст забезпечувався передусім поверненням на батьківщину вихідців з України; з «гарячих точок» прибували представники корінного населення (62 тис. біженців із Придністров'я (Молдова); 3 тис. осіб з Абхазії (Грузія); 2 тис. з Ічкерії (Росія); 5 тис. осіб з Таджикистану^[74]. За період 1991—2008 років до України в'їхало приблизно 150 тис. осіб із країн Заходу (більшість військовослужбовці Радянської армії, що виводилася з країн Центральної Європи)^[74]. На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану; до Криму повертаються депортовані кримські татари^[73]. У середині 1990-х відбулося значне скорочення імміграції, вперше за повоєнний період сальдо міграції було від'ємним (1994 рік -91,6 тис. осіб)^[74]. Після стабілізації економіки міграція між новоутвореними республіками набула паритетного характеру, 1999 від'ємне сальдо впало до –0,5 тис., а від 2004 набуло додатного значення (2008 рік додатне сальдо у 15 тис. осіб)^[74]. За період 1991—2008 років до України з країн колишнього СРСР прибуло понад 2,2 млн осіб, вибуло приблизно 2 млн, додатне сальдо становило приблизно 250 тис. осіб^[74].

За переписом 2001 року, з 48,24 млн жителів України 42,91 млн (88,9 %) народились на території України. На території держав СНД народились 4,837 млн (10,0 %), серед них в Росії — 3,6 млн (7,5 %), Білорусі — 270,75 тис. (0,6 %), Казахстану — 245,07 тис. (0,5 %). У державах Європи народились 288,5 тис. (0,6 %), у тому числі 145,106 (0.3 %) — в Польщі. Народженими у країнах Америки є 3,16 тис. осіб, 24,32 тис. — Азії, 2,7 тис. — Африки, 281 — Австралії та Океанії. Не вказали місце народження 175,19 тис. осіб^[66]. Найвищий відсоток людей, народжених на території України, спостерігається у західних та центральних областях (без Києва) — 91-97 %. Меншим він є у східних — 85-87 %, південних — 65-87 %, а також у містах Києві — 87,0 % та Севастополі — 65,9 %^[66].

У 2000-х роках в імміграційних потоках України переважає обмін населенням з країнами колишнього СРСР. За повідомленням Державного комітету статистики лише у 2011 році в Україну на постійне місце проживання приїхало 20 тисяч мешканців Росії. Ця країна посіла перше місце за кількістю іноземців, які переїхали до України^[84]. Серед нелегальних іммігрантів зросла частка уродженців з країн СНД — Молдови і Грузії, а також російських громадян із Чечні^[84].

• Населення регіонів України за країною народження (перепис 2001 року)
• 

  Україна

• 

  Росія

• 

  Білорусь

• 

  Польща

Відсоток населення України за країною народження

Країна	1989	2001
Україна	86,2	88,9
Росія	10,1	7,5
Білорусь	0,8	0,6
Казахстан	0,7	0,5
Інші країни СНД та Балтії	1,2	1,6
Інші країни	1,0	0,9

Громадянство

У країні, станом на 2015 рік, мешкає 35 228 осіб без громадянства^[31]. Громадянами України за переписом 2001 року було 99,35 % населення України, громадянами країн СНД 0,33 %, 86,0 тис. осіб без громадянства (0,18 %)^[66]. Законом України громадянство було надане автоматично усім, хто на час здобуття незалежності 1991 року проживав на території держави. Кримські татари, корейці, що прибули до країни після 1991 року, а також особи з паспортами СРСР, що вчасно не змінили їх на українські зіткнулись з певними проблемами в натуралізації. Проблеми репатрійованих кримських татар вирішувались на міждержавному рівні урядами України та Узбекистану^[31].

Біженці й вимушені переселенці

Близько 2 тис. іноземців щорічно клопочуться про набуття статусу біженця в Україні. Офіційно в України перебувають біженці з понад 40 країн світу, найбільше серед них афганців^[74]. Упродовж 1991—2008 років на кордонах України було затримано понад 100 тис. нелегальних мігрантів (1991 рік — 148 осіб, 1999 рік — 14,6 тис. осіб). Найбільше серед них громадян Молдови, Російської Федерації, Індії, Пакистану, Афганістану^[74]. Посилення охорони державного кордону, удосконалення візового контролю дали змогу загальмувати наростання нелегальної міграції через Україну^[74].

Станом на 2016 рік, в країні офіційно зареєстровано 800 тис. внутрішньо переміщених осіб через збройний конфлікт між урядовими силами і колаборантами на південному сході, що спонсоруються владою Російської Федерації^[31]. Точне число уточнюється Верховним комісаром ООН у справах біженців.

Расово-етнічний склад

Етноси

Докладніше: Національний склад населення України та Національні меншини в Україні

Етнічні групи в Україні станом на 2001 рік

Національність	Загалом	%	У містах	%	У селах	%
Українці	37 541 693	77,82	23 658 227	73,27	13 883 466	87,04
Росіяни	8 334 141	17,28	7 236 704	22,41	1 097 437	6,88
Білоруси	275 763	0,57	214 635	0,66	61 128	0,38
Молдовани	258 619	0,54	73 593	0,23	185 026	1,16
Кримські татари	248 193	0,51	84 116	0,26	164 077	1,03
Болгари	204 193	0,42	84 483	0,26	120 091	0,75
Угорці	156 566	0,32	56 611	0,18	99 955	0,63
Румуни	150 989	0,31	32 401	0,10	118 588	0,74
Поляки	144 130	0,30	99 646	0,31	44 484	0,28
Євреї	103 591	0,21	102 085	0,32	1 506	0,01
Вірмени	99 894	0,21	79 145	0,25	20 749	0,13
Греки	91 548	0,19	61 873	0,19	29 675	0,19
Татари	73 304	0,15	58 954	0,18	14 350	0,09
Цигани	47 587	0,10	33 432	0,10	14 155	0,09
Азербайджанці	45 176	0,09	36 849	0,11	8 327	0,05
Грузини	34 199	0,07	29 836	0,09	4 363	0,03
Німці	33 302	0,07	24 605	0,08	8 697	0,05
Гагаузи	31 923	0,07	8 554	0,03	23 369	0,15
Інші	366 091	0,76	314 980	0,98	50 730	0,32
Україна	48 240 902	100,00	32 290 729	100,00	15 950 173	100,00

Основні етноси країни: українці — 77,8 %, росіяни — 17,3 %, білоруси — 0,6 %, молдовани — 0,5 %, кримські татари — 0,5 %, болгари — 0,4 %, угорці — 0,3 %, румуни — 0,3 %, поляки — 0,3 %, євреї — 0,2 %, інші — 1,8 % населення (перепис 2001 року)^[31].

За національним складом Україна належить до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами. За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8 % загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90 %) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90 %) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60 % лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50 % і становить 24,3 %. Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8 % населення області.

• Національний склад населення України
• 

  Секторна діаграма національного складу населення (англ.)

• 

  Мовний склад населення українських земель за переписом 1897 року

• 

  Перепис 1926 року

• 

  Перепис 1939 року

• 

  Перепис 2001 року

• Частка українців у містах і селах за переписом 2001 року
• 

  Все населення

• 

  Частка в міському населенні

• 

  Частка в сільському населенні

Етнічний склад населення України в сучасних кордонах у відсотках (%) за період 1897—2001 років^[85][62]

Етнічні групи	1897—1900 роки[86]	1926—1930 роки	1959 рік	1989 рік	2001 рік	2001 до 1897—1900 (%)
Українці	72,0	74,8	76,8	72,7	77,8	177,9
Росіяни	8,8	8,1	16,9	22,1	17,3	374,1
Євреї	9,0	6,5	2,0	0,9	0,2	4,0
Поляки	4,4	5,4	0,9	0,4	0,3	11,5
Німці	2,1	1,5	0,1	0,1	0,1	5,4
Молдовани/румуни	1,0	1,1	0,8	0,9	0,8	97,7
Загалом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	164,1

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 17,3 % загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3 %). До 40 % загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькій областях і представляють близько третини усіх росіян України. З 1897 року по 2001 чисельність росіян в межах сучасної України збільшилась на 374,1 %^[4].

Близько 5 % населення України представлене західними (поляки, чехи, словаки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдовани та румуни), фіно-угорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці та гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1 % загальної чисельності населення держави. За регіонами ці показники виглядають інакше. Так, 12 % населення Автономної Республіки Крим становлять кримські татари; 1,6 % населення Донецької області — греки; 3,5 % населення Житомирської та 1,6 % — Хмельницької областей — поляки. В Закарпатській області в структурі населення 12,1 % становлять угорці, 1,1 % — цигани, 2,6 % — румуни, на яких у Чернівецькій області припадає 12,5 %. У Запорізькій та Одеській областях проживають болгари (1,4 та 6,1 % відповідно). Молдовани становлять 5 % населення Одеської та понад 7 % — Чернівецької областей.

Національний склад серед уродженців України та мігрантів за даними перепису 2001 року^[87]

Національність	Уродженці України (%)	Іммігранти (%)	Населення загалом
Українці	85,1	19,2	77,8
Росіяни	11,6	63,2	17,3
Білоруси	0,2	3,8	0,6
Молдовани	0,4	1,5	0,5
Кримські татари	0,2	3,2	0,5
Болгари	0,5	0,2	0,4
Угорці	0,4	0,0	0,3
Румуни	0,3	0,0	0,3
Поляки	0,3	0,3	0,3
Інші	0,9	6,3	1,6
Не вказано	0,2	2,2	0,4

• Національний склад населення України, перепис 2001 року
• 

  Частка етнічних меншин у населенні

• 

  Перша за чисельністю національність

• 

  Друга за чисельністю національність

• 

  Третя за чисельністю національність

п о р Національні меншини України Понад 100 тис. осіб Росіяни Білоруси Молдовани Болгари Угорці Румуни Поляки Євреї Від 10 до 100 тис. осіб Вірмени Волохи Греки Татари Цигани Азербайджанці Грузини Німці Гагаузи Корейці Узбеки Дагестанці Чуваші Від 1 до 10 тис. осіб Мордва Турки Литовці Араби Словаки Чехи Казахи Латиші Осетини Удмурти Таджики Башкири Марійці В'єтнамці Туркмени Албанці Ассирійці Чеченці Естонці Китайці Курди До 1 тис. осіб Серби Пакистанці Італійці Шведи Хорвати Іспанці Французи Англійці Корінні народи України: Кримські татари, Караїми, Кримчаки

Генетика

Докладніше: Антропологічні типи українців

• 

  Спадкові компоненти балто-слов'янської популяції (англ.)

• 

  Генетична структура балто-слов'янської популяції (англ.)

У антропологічному і генетичному відношенні населення України є відносно одноманітним. Населена переважно представниками східнослов'янських народів, що належать до великої європеоїдної раси. Більшість росіян, українців, білорусів і деяких інших народів, включно з кримськими татарами, відносяться до перехідних (між європеоїдною та монголоїдною) малих рас європеоїдів^[88]. Це є наслідком тривалого, майже два тисячоліття, проживання в контактній зоні Великого степу, своєрідного етнографічного коридору масованого переселення народів з Азії до Європи (гуни, тюрки, монголи, калмики). Представники негроїдної раси в населенні України — зникаюче мала величина.

Антропологічні дослідження населення території сучасної України мають довгу історію. Перші його описи зафіксовані в античну епоху: у Геродота і Аристотеля про скіфів, Помпонія Мели про сарматів, Амміана Марцелліна та Йордана про аланів^[89]. Сучасний науковий підхід до антропологічних досліджень уперше був застосований українцем Павлом Чубинським; росіянами Анатолієм Богдановим, Дмитром Анучиним, Олексієм Івановським, Віктором Бунаком; поляками Ізидором Коперницьким, Ю. Талько-Гринцевичем і Яном Чекановським; французами Е. Амі й Жозефом Денікером; німцями Гансом Ґютером і Егоном Айкштедтом^[89]. Пік антропологічних досліджень народів, зокрема й України припав на першу половину XX століття і згас у 1940-х, внаслідок дискредитації таких досліджень нацистськими політичними колами. Перші систематичні антропологічні досліди на всіх українських землях провів український вчений Федір Вовк, пізніше дослідження продовжили представники його школи: Іван Раковський, Лев Ніколаїв, Анатолій Носов і Ростислав Єндик^[89][90].

• Антропологічні типи українців за Ф. Вовком
• 

  Чоловіки

• 

  Жінки

Згідно з антропометричними дослідженнями Федора Вовка, населення України відносно однорідне з переважанням темноволосих, темнооких, вищого за середній зросту; круглоголове, розмірно високоголове (доліхокефальне), вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, із розмірно короткими горішніми та довгими долішніми кінцівками^[91]. За цими ознаками українці виявляють найбільшу спорідненість із південними слов'янами. Він відносив українців до так званої ядранської раси (динарської), виділяючи окремі смуги антропологічних підтипів:

1. Північна. Полісся від Холмщини до Курщини. Населення здебільшого середнього росту, зі світлим волоссям й очами, переважно півкруглоголові, доліхокефальні, середньолиці, ніс широкий, часто кирпатий^[91].
2. Середня. Від Волині та Східної Галичини до Східної Слобожанщини та Вороніжчини. Населення вищого за середній зросту, темніше волосся й очі, голови круглясті, доліхокефальні, лице середньо-широке, ніс вузький, переважно рівного профілю^[91].
3. Південна. Від Закарпаття, Бойківщини, Гуцульщини, через південь Поділля, Причорномор'я, Запоріжчину до Криму й Кубані. З анклавом Бачка (Сербія). Населення високого зросту, темноволосі й кароокі, голова кругла й висока, лице — середньошироке, видовжене, ніс вузький, у профілі переважно рівний, часом орлиний^[91].

Згідно останніх генетичних досліджень єдина балто-слов'янська гілка підродини індоєвропейських народів дві тисячі років зазнала швидкої дивергенції внаслідок просторової експансії з Центральної Європи на схід та південь (Балканський півострів), особливо в часи раннього Середньовіччя^[92]. Це розширення призвело до включення генетичних компонентів численних автохтонних популяцій до слов'янського генофонду. Для сучасного населення України таким елементом слугував субстрат іранських народів (скіфів-землеробів, сарматів), що населяли Північне Причорномор'я та Середнє Подніпров'я. Генетичні відстані серед популяцій балто-слов'янських народів, заснованих на аутосомних та Y-хромосомних локусах, показують високу кореляцію як між собою (0,9), так і з географією розселення (0,7), мітохондріальною ДНК та мовною приналежністю^[92]. Різноманітність сучасних слов'янських народів була сформована вже на місцях, завдяки місцевим автохтонними субстратами^[92].

Мови

Докладніше: Мови в Україні та Етномовний склад населення України

Рідна мова населення України згідно з переписами у %^[61][93]

Рік перепису	Українська	Російська	Інша
1897-1900	70,7	9,6	19,7
1920-1926	71,3	11,9	16,8
1959	73,0	24,3	2,7
1970	69,4	28,1	2,5
1979	66,4	31,3	2,3
1989	64,7	32,8	2,5
2001	67,5	29,6	2,9

Офіційна мова^[94]: українська — розмовляє 67,5 % населення країни. Інші мови: російська (офіційна регіональна в деяких південних і східних областях) — 29,6 %, інші мови (кримськотатарська, румунська, угорська) — 2,9 % (оцінка 2001 року). Конституція України гарантує вільний розвиток мов національних та етнічних меншин що проживають на території України^[95]. Статус регіональної для мов нацменшин, згідно з законом 2012 року, може бути наданий в окремих адміністративних одиницях, якщо кількість носіїв цієї мови перевищує 10 %. Регіональна мова може на рівних застосовуватись в судочинстві, державних органах влади, закладах освіти. Україна як член Ради Європи 2 травня 1996 року підписала і ратифікувала 19 вересня 2005 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 січня 2006 року). Регіональними мовами визнані: білоруська, болгарська, кримськотатарська, гагаузька, грецька, німецька, угорська, іврит, їдиш, румунська, польська, російська, словацька^[96].

• Найбільші розповсюджені рідні мови, 2001 рік
• 

  У районах та містах обласного підпорядкування

• 

  У міських, селищних та сільських радах

Рідна мова населення України, перепис 2001 року^[97]

Мова	Кількість носіїв	%
Українська	32 577 468	67,53
Російська	14 273 670	29,59
Кримськотатарська	231 382	0,48
Молдовська	185 032	0,38
Угорська	161 618	0,34
Румунська	142 671	0,30
Болгарська	134 396	0,28
Білоруська	56 249	0,12
Вірменська	51 847	0,11
Гагаузька	23 765	0,05
Циганська	22 603	0,05
Інша	178 764	0,38
Не вказали	201 437	0,42

Українська

Докладніше: Українська мова

В Україні єдина державна мова — українська. У світі, нею користуються близько 45 млн людей, і вона належить до третього десятка найпоширеніших мов світу. За даними Всеукраїнського Перепису Населення України 2001 року, українську мову вважають за рідну 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису населення 1989 року. Українською мовою вільно володіють 87,8 % громадян. Найвищий відсоток осіб, які вільно володіють українською мовою, спостерігається серед населення західних (99-89 %), північних (99-95 %) та центральних (понад 70 %) областей. Російською мовою володіє дві третини населення України. Вона більше поширена на півдні та сході України. У великих містах сходу й півдня України помітна перевага російської мови в щоденному спілкуванні, попри значну частку населення, що вказало українську як рідну мову.

• Рідна мова, перепис 2001 року
• 

  Українська мова як рідна

• 

  Українська мова як рідна за районами

• 

  Російська мова як рідна

• 

  Діаграма співвідношення

Інші

За даними першого Всеукраїнського Перепису населення 2001 року, понад 85 % українців (78 % міських та 97 % сільських жителів), близько 96 % росіян та 92 % кримських татар назвали рідною мову своєї національності. Загалом у більшості областей України простежується тенденція до збереження етнічними спільнотами мови своєї національності при поширенні дво- та багатомовності.

• Рідні мови національних меншин, перепис 2001 року
• 

  Російська

• 

  Румунська і молдовська

• 

  Кримськотатарська

• 

  Болгарська

• 

  Угорська

Релігії

Докладніше: Релігія в Україні

Кількість релігійних громад в Україні^[98]

Рік	Всього	Греко- католики	Православні			Протестанти	Католики	Інші конфесії
			УПЦ МП	УПЦ КП	УАПЦ
2000	23 400	3 268	8 951	2 760	1 013	5 751	798	859
2001	24 919	3 289	9 423	3 010	1 052	6 376	818	951
2002	26 343	3 292	9 950	3 186	1 107	6 943	840	1 025
2003	27 569	3 328	10 310	3 352	1 154	7 355	854	1 216
2004	28 481	3 386	10 566	3 484	1 172	7 530	870	1 473
2005	29 262	3 438	10 763	3 685	1 164	8 008	872	1 332
2006	29 913	3 476	10 972	3 824	1 154	8 209	883	1 395
2007	30 670	3 526	11 233	3 963	1 178	8 417	895	1 458
2008	31 257	3 566	11 444	4 093	1 183	8 574	901	1 496
2009	31 940	3 597	11 704	4 251	1 194	8 733	904	1 557
2010	33 977	3 825	12 251	4 508	1 227	9 360	1 081	1 725
2011	34 586	3 881	12 536	4 594	1 248	9 479	1 089	1 759

Основні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: православ'я (Православна церква України (ПЦУ), Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ-МП)), греко-католицтво — 8-10 %, римо-католицтво, протестантизм, іслам — менше 1 %, юдаїзм — менше 1 % (станом на 2013 рік)^[31]. Населення України в переважній своїй більшості християнське, до двох третин з них ідентифікують себе православними.

• 

  Кількість релігійних громад в Україні, 2004 рік^[99]

• Частка релігійних громад (зареєстрованих та незареєстрованих) по регіонах України, 2010 рік
• 

  Православні (УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ)

• 

  Католицькі (УГКЦ, РКЦ)

• 

  Протестантські (баптисти, п'ятидесятники, харизмати, адвентисти та ін.)

• 

  Ісламські

Освіта

Докладніше: Освіта в Україні

Освіта населення за переписами (на 1 тис. осіб)^[55]

Рік	Повна вища	Неповна вища	Повна середня	Базова середня	Початкова
1959	21	55	64	233	299
1970	40	79	138	236	278
1979	65	119	225	222	252
1989	95	179	285	172	203
2001	136	177	349	160	142

Рівень письменності 2015 року становив 99,8 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,8 % — серед чоловіків, 99,7 % — серед жінок^[31]. Державні витрати на освіту становлять 6 % ВВП країни, станом на 2014 рік (35-те місце у світі)^[31]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2017 рік). Населення України відзначається порівняно високим рівнем освіти. Станом на 2001 рік з 45 802 450 осіб старше 5 років наявного населення країни мали освіту:^[100]

• повну вищу — 5 658 192 осіб (12,9 %);
• базову вищу — 309 247 осіб (0,7 %);
• неповну вищу — 8 024 682 осіб (17,5 %);
• повну загальну середню — 15 249 889 осіб (33,3 %);
• неповну загальну середню — 13 304 905 осіб (29,0 %);
• не мають початкової загальної — 3 110 813 осіб (6,8 %);
• неписьменні — 269 624 осіб (0,6 %).

Рівень освіти за місцем проживання (на 1 тис. осіб), перепис 2001 року^[100]

Населення	Повна вища	Базова вища	Неповна вища	Повна середня	Базова середня	Початкова
Міське	166	9	204	348	136	114
Сільське	54	4	119	350	212	202

За результатами перепису 2001 року, письменними є понад 99 % населення після 10 років. Серед неграмотного населення, якого налічувалося 151 217 осіб, абсолютно переважали жінки (135 455 осіб; 89,6 %) та сільські жителі (100 879 осіб; 66,7 %).

Динаміка рівня грамотності населення України у віці 9-45 років (%)^[100][38]

Рік перепису	1897	1920	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001
Загалом	27,9	51,9	63,6	88,2	99,1	99,8	99,9	99,9	99,9
Міське	53,9	73,8	82,1	94,2	99,1	99,9	99,9	99,9	99,9
Cільське	23,5	44,8	58,7	85,0	99,1	99,7	99,9	99,9	99,9

Середня

Докладніше: Загальна середня освіта в Україні

В Україні запроваджено систему загальної обов'язкової шкільної освіти на базі державних і приватних ліцензованих закладів. Система середньої загальної освіти країни, станом на 2017 рік, представлена 16 719 закладами денного навчання, в яких навчається 3,9 млн учнів 1-11 класів, яким викладають 438 тис. педагогів^[101]. На фоні скорочення дітей шкільного віку відбувається скорочення шкільних закладів, їхнє укрупнення та централізація. У 2008—2009 навчальному році в країні в 20 047 денних загальноосвітніх навчальних закладах навчалось 4,4 млн учнів. Для підготовки педагогічних кадрів у кожному обласному центрі діє педагогічний виш, що забезпечує випуск повного спектра вчителів для середніх шкіл. Загальними теоретичними і прикладними питаннями педагогічної науки займається створена Національна академія педагогічних наук України^[80].

Вища

Докладніше: Вища освіта в Україні

Станом на січень 2017 року в Україні налічується 358 вишів (з них 232 державних і 126 приватних) III—IV рівнів акредитації та 593 виші (з них 517 державних і 76 приватних) I—II рівнів. Серед них 176 університетів (з них 141 державної та 35 приватної форми власності), 61 академія (52 та 9 відповідно), 121 інститут і консерваторія (39 та 82 відповідно), 183 коледжі (128 та 55 відповідно), 249 технікумів (231 та 18 відповідно) і 162 училища (158 та 3 відповідно)^[102].

• Провідні університети України
• 

  Київський

• 

  Києво-Могилянська академія

• 

  Київська політехніка

• 

  Львівський

• 

  Харківський

• 

  Одеський

Охорона здоров'я

Докладніше: Охорона здоров'я в Україні та здоров'я в Україні

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,54 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)^[31]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 9,0 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)^[31]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,1 % ВВП країни (66-те місце у світі)^[31].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2017 рік, становила 7,8 ‰ (158-ме місце у світі); хлопчиків — 8,7 ‰, дівчаток — 6,9 ‰^[31]. Рівень материнської смертності 2017 року становив 24 випадки на 100 тис. народжень (125-те місце у світі)^[31].

Україна входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання

Чисельність виявлених хворих на СНІД збільшується, 2016 року було зареєстровано 240,0 тис. ВІЛ-інфікованих (23-тє місце у світі), це 0,9 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (46-те місце у світі)^[31]. Смертність від цієї хвороби поступово знижується, 2016 року померло 8,5 тис. осіб (22-ге місце у світі)^[31].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2017 року становила 24,1 % (61-ше місце у світі)^[31].

Санітарія

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 95,5 % населення в містах і 97,8 % в сільській місцевості; загалом 96,2 % населення країни^[31]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 97,4 %, в сільській місцевості — 92,6 %, загалом по країні — 95,9 % (станом на 2015 рік)^[31]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 19,24 км³ на рік, або 415,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 24 % припадає на побутові, 69 % — на промислові, 7 % — на сільськогосподарські потреби^[31].

Соціально-економічне положення

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 44, % (станом на 2017 рік): частка дітей — 21,8 %; частка осіб похилого віку — 23 %, або 4,3 потенційно працездатного на 1 пенсіонера^[31]. Загалом ці показники характеризують рівень потрібності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 24,1 % населення країни^[31].

Станом на 2017 рік, уся країна була електрифікована, усе населення мало доступ до електромереж^[31].

Трудові ресурси

Динаміка структури зайнятості населення України за минуле століття

Сфера зайнятості	2008 рік[103]		1897 рік[104]
	Зайнятих (тис.)	%	Зайнятих (тис.)	%
Торгівля, сфера обслуговування	4744,4	22,6	1054,8	17,8
Промисловість, ремесла	3871,4	18,4	664,9	11,2
Сільське, лісове господарство	3222,1	15,4	3353,3	56,4
Освіта	1702,4	8,1	45,8	0,8
Транспорт, зв'язок	1465,8	7,0	120,5	2,0
Охорона здоров'я	1369,9	6,5	23,8	0,4
Операції з нерухомістю, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	1150,4	5,5	—	—
Державне управління, збройні сили	1067,5	5,1	271,2	4,6
Будівництво	1043,4	5,0	110,7	1,9
Комунальні послуги, культура та спорт	840,1	4,0	4,6	0,1
Фінансова діяльність	394,9	1,9	203,9	3,4
Зайняте населення	20972,3	100,0	5940,6	100,0

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 17,4 млн осіб (37-ме місце у світі)^[31]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється так:

• аграрне, лісове і рибне господарства — 5,8 %;
• промисловість і будівництво — 26,5 %;
• сфера послуг — 67,8 % (оцінка на 2014 рік)^[31].

356,21 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (7 % загальної кількості) 2005 року були залучені до дитячої праці^[31].

Безробіття з початку економічної кризи 2014 року різко збільшилось з 9,5 % до 22,4 % працездатного населення (67-ме місце у світі); 22,7 % серед чоловіків, 21,9 % серед жінок^[31]. Серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 23,1 %, серед юнаків — 23,7 %, серед дівчат — 22,4 % (67-ме місце у світі)^[31]. Реальний незареєстрований рівень безробіття значно більший, велика кількість працездатного постійно або тимчасово працює закордоном.

Демографічне навантаження

Демографічне навантаження на працездатне населення вище у сільського населення — 792 на 1000 працездатних проти 592 у міського. Це є наслідком більшої частки населення молодшого за працездатний вік (312 проти 226 у міського населення) та старшого за працездатний вік (480 і 366 відповідно). Найбільше демографічне навантаження на 1 січня 2009 спостерігалося в областях центральної України — Чернігівській (743 на 1000 працездатних), Вінницькій (735), Житомирській (720), що пов'язано з високою часткою осіб старших за працездатний вік. Найменше демографічне навантаження спостерігається у Києві, де на 1000 працездатних припадає лише 528 осіб непрацездатного віку.

Найбільше демографічне навантаження особами у віці, молодшому за працездатний вік, зафіксовано у західних областях — Волинській (334 на 1000), Рівненській (347), Закарпатській (329). Найнижче — у місті Києві (207 на 1000), Севастополі (219), а також у Донецькій (214), Харківській, Луганській областях (по 208).

Найбільше навантаження особами у віці, старшому за працездатний вік, спостерігається у центральних областях — Чернігівській (503 на 1000), Кіровоградській (453), Вінницькій (454), Полтавській (447). Найменше — у м. Києві (321 на 1000 працездатних) і західних областях — Закарпатській (303), Рівненській (331), Волинській (348)^[32].

Демографічне навантаження на населення (на 1000 осіб працездатного віку)^[32][105]

Роки	1989	1991	1993	1995	1997	1999	2001	2003	2005	2007	2009	2011	2013	2014
Особами у віці 0-14 років	323	322	319	311	298	275	250	229	215	205	201	202	208	212
Особами у віці 65 років і старше	176	185	195	206	211	207	205	218	230	236	228	217	217	220
Загальне	499	507	514	517	509	482	455	447	445	441	429	419	425	432

Вже нині^[коли?] у пенсійній системі України на 10 платників страхових внесків припадає 9 пенсіонерів. Хоча в останні роки рівень старіння дещо знизився через підвищення народжуваності, в найближчі роки процес старіння населення прискориться (за прогнозними розрахунками, протягом 2011—2015 років середньорічна чисельність наявного населення України буде зменшуватися приблизно на 160 тис. осіб щороку (з 45,73 млн осіб — у 2011 році до 45,09 млн осіб — у 2015 році)^[106]. Крім того, після 2010 року (коли у працездатний вік почне входити покоління громадян, які народилися у період низької народжуваності 90-х років) відбудеться не тільки кількісне скорочення працездатного населення, але і якісне погіршення — старіння його економічно активної частини.

На структуру та динаміку всієї чисельності населення України найближчим часом дуже впливатимуть також демографічні «хвилі», закладені у попередні роки.

Кримінал

Докладніше: Злочинність в Україні

Наркотики

Обмежене вирощування конопель і опійного маку на ринок СНД; виробництво синтетичних наркотиків на західний ринок. Обмежена державна боротьба з вирощуванням наркотичних рослин. Перевантажний пункт наркотрафіку з Африки, Латинської Америки й Туреччини до Європи й Російської Федерації. Після поліпшення контролю по боротьбі з відмиванням грошей, країну було виключено з чорного списку ФАТФ в лютому 2004 року^[31].

Торгівля людьми

Докладніше: Торгівля людьми в Україні

Україна — країна-постачальник, транзитний пункт (до країн Європи) і кінцеве місце призначення для чоловіків, жінок і дітей (переважно з країн Азії) призначених для примусової праці і сексуальної експлуатації. Громадяни України стають жертвами торгівлі людьми здебільшого в країнах колишнього СРСР (Росія, Казахстан, Молдова), Європи (Польща, Іспанія, Чехія, Португалія, Італія, Чорногорія, Велика Британія, Греція, Кіпр), Близького Сходу (Туреччина, Ірак, Ізраїль, Об'єднані Арабські Емірати), Східної Азії (Китай, Південна Корея) та Африки (Сейшельські Острови, Туніс)^[31]. Головним постачальником трудових ресурсів на нелегальний ринок праці стають сільські регіони, де обмежені перспективи знайти роботу. Для цього широко застосовуються методи шахрайства, примусу та боргової кабали. Невелика кількість іноземців з Молдови, Росії, В'єтнаму, Узбекистану, Пакистану, Камеруну та Азербайджану стають жертвами експлуатації в самій країні^[31].

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд України докладає значних зусиль у боротьбі з явищами примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але не в повній мірі, країна перебуває у списку спостереження другого рівня^[107][108]. Зусилля правоохоронних органів щодо розслідування випадків торгівлі людьми були ослаблені з 2014 року через виклики зовнішньої безпеки з боку Росії. За 2014—2015 роки не проводилося жодних великих розслідувань, переслідувань чи впливу на відповідальних державних службовців, незважаючи на повідомлення про їхню співучасть в процесах сексуальної експлуатації, торгівлі дітьми, що перебувають на утриманні в державних закладах^[31]. Головні зусилля в боротьбі з такими явищами та допомозі жертвам було перекладено на плечі неурядових громадських організацій та окремих волонтерів^[31].

Демографічні дослідження

Населення України
Рік	Населення	Зміна
1950	36 905 000	—
1955	39 506 000	+7.0%
1960	42 469 000	+7.5%
1965	45 133 000	+6.3%
1970	47 127 000	+4.4%
1975	48 881 000	+3.7%
1980	50 044 000	+2.4%
1985	50 941 000	+1.8%
1990	51 838 000	+1.8%
1995	51 728 000	−0.2%
2000	49 429 000	−4.4%
2005	47 280 000	−4.3%
2010	45 962 000	−2.8%
2015	42 844 000	−6.8%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[34].

Демографічні дослідження в країні ведуться низкою державних і наукових установ:

• Державна служба статистики України.
• Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України.

Переписи

Докладніше: Переписи населення України

Перші дані про чисельність людності на теренах сучасної України доходять з перших спроб перепису часів Київської Русі, що відбувалися, аби визначити данину, але не раніше часів княгині Ольги, що першою спробувала впорядкувати розмір данини й спосіб її збирання. У часи Російської імперії імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року, який запровадив державні ревізії, яких було 10 у період з 1719 по 1858 роки. 1763 року відбулося остаточне закріпачення селян за місцем приписки. Перший перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся в Російській імперії 9 лютого 1897 року. Перший радянський загальний перепис відбувся 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися 17 січня 1939 року — третій, 15 січня 1959 року — четвертий, 15 січня 1970 року — п'ятий, 17 січня 1979 року — шостий, 12 січня 1989 року — останній, сьомий. На західноукраїнських землях до Другої світової війни польською владою було проведено два загальнодержавних переписи населення 30 вересня 1921 року — перший, 9 грудня 1931 року другий.

5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення за часів незалежної України. На 2020 рік, згідно з рекомендаціями ООН, заплановано наступний перепис населення.

Демографічні прогнози

Докладніше: Демографічні прогнози для України

Прогноз показників фертильності, тривалості життя та міграції

Фертильність	Тривалість життя	Міграція	2011	2014	2020	2030	2040	2050	2060
середня	середня	середня	45 598	45 110	44 302	42 822	40 964	39 195	37 147
висока	висока	висока	45 598	45 199	44 852	44 430	44 094	44 245	44 370
низька	низька	низька	45 598	44 950	43 193	39 828	36 385	33 224	29 836
константа	константа	константа	45 598	44 976	43 374	39 804	36 007	31 989	27 927
середня	середня	відсутня	45 598	45 059	44 079	41 919	39 322	36 873	34 210
висока	низька	висока	45 598	45 008	43 753	41 634	39 796	38 935	38 465
низька	висока	низька	45 598	45 141	44 288	42 594	40 602	38 358	35 392

Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України з 2006 року проводиться прогнозування основних демографічних компонентів, що визначають чисельність і статево-вікову структуру населення у перспективі^[109]. За даними останнього перерахунку 2011 року, населення України за середнім варіантом прогнозу становитиме 2020 року 44,3 млн осіб і зменшиться до 39,2 млн 2050 року, та до 37,1 млн 2060 року. Низький варіант прогнозу передбачає до 2060 року зменшення чисельності населення України на 35 % порівняно з 2011 роком до 29,8 млн осіб, тоді як за високим варіантом це зменшення становитиме лише 3 %^[110].

Станом на 1 січня 2014 року населення України за даними Держкомстату становило 45,4 млн осіб, що на 200—450 тис. більше, ніж за прогнозними даними^[111].

За демографічним прогнозом ООН чисельність населення України за середнім прогнозом зменшиться до 40 млн наприкінці 2020-х і до 30 млн на початку 2060-х років^[112]. Проте в Інституті демографії та соціальних досліджень НАНУ не погоджуються з таким песимістичним прогнозом ООН, пояснюючи це тим, що за останні роки прогнози постійно коригуються на користь більш оптимістичних варіантів. Це пов'язано з поступовим покращенням демографічних показників: підвищенням тривалості життя, зростанням народжуваності, скороченням депопуляції населення^[113].

 

Прогноз коефіцієнту фертильності у 2011—2060 роках^[110]

Варіант прогнозу	2010	2011	2012	2014	2020	2025	2030	2035	2040	2045	2050	2055	2060
Високий	1,43	1,45	1,47	1,51	1,68	1,84	1,93	1,97	1,98	1,98	1,99	1,99	1,99
Середній	1,43	1,43	1,46	1,50	1,58	1,63	1,64	1,64	1,65	1,67	1,69	1,70	1,70
Низький	1,43	1,41	1,44	1,47	1,49	1,46	1,46	1,46	1,47	1,48	1,49	1,49	1,46
Факт (дані Держкомстату)	1,43	1,46	1,53	1,50

Прогноз тривалості життя при народженні у 2011—2060 роках^[110]

Варіант прогнозу	Стать	2010	2011	2012	2013	2014	2020	2025	2030	2035	2040	2045	2050	2055	2060
Високий	Чоловіки	65,21	65,9	66,6	67,2	67,8	70,9	72,9	74,4	75,8	77,0	77,9	78,7	79,5	80,2
	Жінки	75,20	75,7	76,1	76,5	76,9	78,9	80,1	81,2	82,0	82,7	83,3	83,8	84,3	84,8
Середній	Чоловіки	65,21	65,6	65,9	66,3	66,6	68,3	69,4	70,2	70,9	71,6	72,2	72,8	73,3	73,9
	Жінки	75,20	75,4	75,6	75,8	76,0	76,9	77,5	78,0	78,5	78,9	79,3	79,8	80,2	80,6
Низький	Чоловіки	65,21	65,0	64,9	64,9	64,8	64,6	64,9	65,5	65,9	66,4	66,8	67,1	67,3	67,6
	Жінки	75,20	75,1	75,0	74,9	74,8	74,6	74,7	74,9	75,2	75,5	75,8	76,0	76,3	76,5

Прогноз чисельності населення України у 2015—2060 роках від ООН

Варіант прогнозу	2015	2020	2025	2030	2035	2040	2045	2050	2055	2060
Високий	45 061	44 173	43 207	43 207	40 906	40 051	39 509	39 137	38 793	38 463
Середній	44 646	43 164	41 560	39 842	38 135	36 554	35 084	33 658	32 244	30 859
Низький	44 231	42 155	39 914	37 644	35 392	33 176	30 960	28 731	26 528	24 388

Див. також

• Населення Землі
• Населення Європи

Примітки

Література

Українською

• Національний атлас України / гол. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. — К. : НАН України, Інститут географії, ДНВП «Картографія», 2007. — 440 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
• Атлас. 9 клас. Економічна і соціальна географія України / упорядники : О. Я. Скуратович. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-617-1.
• Балушок В. Чи «перегнала» Україна СРСР за кількістю національностей? // Дзеркало тижня : щотижневик. — К., 2005. — № 568 (14 жовтня — 21 жовтня). Архівовано з джерела 9 лютого 2018 року. Процитовано 9 лютого 2018 року.
• Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
• Вовк Х. К. [Студії з української етнографії та антропології ] — П. : УГВФ, 1928. — 354 с.
• Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
• Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
• Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
• Домогосподарства України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / за ред. О. Г. Осауленка. — К., 2004.
• Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Єндик Ростислав. Антропологічні прикмети українського народу. — Л., 1934.
• Заставний Ф. Д. Географія України. У 2-х кн / Ред. M. П. Парцей. — Л. : Світ, 1994. — 472 с. — ISBN 5-7773-0043-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Жінки і діти України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник. — К., 2004. — 289 с.
• Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
• Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р / за ред. чл.-кор. НАНУ, д. е. н., проф. Е. М. Лібанової. — К. : Український центр соціальних реформ, 2006. — 138 с. — ISBN 966-8998-22-7.
• Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
• Кульчицький С. В. Демографічні втрати України // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 322. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Кульчицький С. В. Демографічні втрати України // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — 10 000 прим. — ISBN 944-02-3354-X.
• Лозинський Р. М. Мовна ситуація в Україні (суспільно-географічний погляд). — Л. : Вид-во ЛНУ імені І. Франка, 2008. — 502 с.
• Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
• Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
• Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
• Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. — К. : Державна служба статистики України, 2004.
• Населення України за 2011 рік. Демографічний щорічник. — К. : Державна служба статистики України, 2012.
• Регіони України 2009. Статистичний збірник. — К., 2009. — Т. 1.
• Хомич Л. В. Зовнішня трудова міграція населення України: масштаби, сучасні ознаки та географія // Регіональні проблеми України : Географічний аналіз та пошук шляхів вирішення : зб. наук. пр. — Херсон : ПП Вишемирский, 2007. — 360 с.
• Чорний С. М. Національний склад населення України в XX столітті. Довідник. — К. : ДНВП «Картографія», 2001. — 88 с. — (Україна на межі тисячоліть) — ISBN 966-631-111-9.

Російською

• (рос.) Украинская Советская Социалистическая Республика // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
• (рос.) Украина // Страны и народы. Советский Союз. Республики Прибалтики. Белоруссия. Украина. Молдавия / Редкол. : Г. М. Лаппо (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1984. — 349 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
• (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
• (рос.) Боярский А. Я. Население и методы его изучения. — М., 1975.
• (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
• (рос.) Вишневский А. Г., Волков А. Г. Воспроизводство населения СССР. — М., 1983.
• (рос.) Городские поселения в Российской империи. — СПб., 1860.
• (рос.) Естественное движение населения Союза ССР в 1926 г. — М. : Издание ЦСУ СССР, 1929. — Т. I. Выпуск 2. — 180 с.
• (рос.) Кабузан В. М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: Форм. этн. и политических границ укр. этноса. — М. : Наука, Институт российской истории РАН, 2006. — 658 с. — ISBN 5-02-033991-1.
• (рос.) Константинов В. Еврейское население бывшего СССР в XX веке : социально-демографический анализ. — Иерусалим : Издательство ЛИРА, 2007. — 307 с. — ISBN 9657088585.
• (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
• (рос.) В. де Ливрон. Статистическое обозрение Российской империи. — СПб., 1874.
• (рос.) Миронов Б. Н. История в цифрах. Математика в исторических исследованиях. — Л. : Наука, 1991. — 165 с.
• (рос.) Новосельський С. А. Смертность и продолжительность жизни в России. — П., 1916.
• (рос.) Народное хозяйство СССР 1922—1982 : Юбилейный статистический ежегодник. — М., 1982.
• (рос.) Численность, состав и движение населения СССР. — М. : Статистика, 1965. — 565 с.
• (рос.) Население СССР (Численность, состав и движение населения). 1973. Статистический сборник / Отв. за выпуск Р. М. Дмитриева. — М. : Статистика, 1975. — 208 с.
• (рос.) Птуха М. В. Очерки по статистике населения. — М. : Госстатиздат ЦСУ СССР, 1960. — 459 с.
• (рос.) Рашин А. Г. Население России за 100 лет (1811—1913 гг.) / под ред. академика С. Г. Струмилина. — М., 1956.
• (рос.) Статистический ежегодник России 1913 г. — СПб., 1914.
• (рос.) Смертность и продолжительность жизни населения 1926—1927 гг : Таблицы смертности. — М.-Л., 1930. — С. 124—125, 128—129, 132—133.
• (рос.) Статистика поземельной собственности и населенных мест Европейской России. — СПб., 1880.
• (рос.) Тройницкий Н. А. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи, 1897 г. — СПб., 1899—1904.
• (рос.) Урланис Б. Ц. Рост населения в Европе (опыт исчисления). — М. : ОГИЗ-Госполитиздат, 1941. — 436 с.
• (рос.) Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года). — М., 1984.
• (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання

• Демографія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 318. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення України

• Всеукраїнський перепис населення 2001 : [укр.] : [арх. 13 лютого 2018 року] // Державний комітет статистики України. — . — Дата звернення: 13 лютого 2018 року.
• Демографічна та соціальна статистика. Населення та міграція : [укр.] // Державний комітет статистики України. — . — Дата звернення: 13 лютого 2018 року.
• Населення України : [укр.] : [арх. 13 лютого 2018 року] // Державний комітет статистики України. — Дата звернення: 13 лютого 2018 року. — демографічна статистика України.
• World Population Prospects : [англ.] // United Nation. Department of Economic and Social Affairs. — демографічні показники населення світу.
• Global Health Observatory. Ukraine : [англ.] // World Health Organization (WHO). — медико-статистичні показники України.
• Demographic and Health Surveys : [англ.] // U.S. Agency for International Development. — репрезентативні дані про стан здоров'я і населення в країнах, що розвиваються.
• At a glance: Ukraine. Statistics and Monitoring : [англ.] // UNICEF. — статистичні дані про стан і положення дітей України.
• Ukraine. World Bank Open Data : [англ.] // The World Bank. — статистично-економічні показники України.
• Ukraine. Country Profile : [англ.] // International Labor Organization. — економіко-статистичні показники України від Міжнародної організації праці.
• United Nations Development Programme in Ukraine : [англ.] // UNDP. — сторінка локального відділення Програми розвитку ООН.
• United Nations Economic Commission for Europe (UNECE) : [англ.]. — Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).
• World Population Estimates : [англ.] // U.S. Census Bureau. — оцінки населення світу.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.

п о р Населення країн світу Європа Австрія • Албанія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Ватикан • Велика Британія • Греція • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Іспанія • Італія • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Північна Македонія • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Польща • Португалія • Росія • Румунія • Сан-Марино • Сербія (Косово) • Словаччина • Словенія • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція Азори • Аланди • Гернсі • Гібралтар • Джерсі • Мен • Фарери • Шпіцберген • Ян-Маєн Азія Азербайджан • Афганістан • Бангладеш • Бахрейн • Бруней • Бутан • В'єтнам • Вірменія • Грузія • Ємен • Ізраїль • Індія • Індонезія • Ірак • Іран • Йорданія • Казахстан • Камбоджа • Катар • Киргизстан • Китай (Гонконг • Макао • Тайвань) • Кіпр • Республіка Корея • КНДР • Кувейт • Лаос • Ліван • Малайзія • Мальдіви • Монголія • М'янма • Непал • ОАЕ • Оман • Пакистан • Палестина (Західний берег річки Йордан • Сектор Гази) • Саудівська Аравія • Сінгапур • Сирія • Східний Тимор • Таджикистан • Таїланд • Туреччина • Туркменістан • Узбекистан • Філіппіни • Шрі-Ланка • Японія Акротирі і Декелія • Британська Територія в Індійському Океані • Кокосові Острови • Острів Різдва • Синай Африка Алжир • Ангола • Бенін • Ботсвана • Буркіна-Фасо • Бурунді • Габон • Гамбія • Гана • Гвінея • Гвінея-Бісау • Джибуті • Екваторіальна Гвінея • Еритрея • Ефіопія • Єгипет • Замбія • Західна Сахара • Зімбабве • Кабо-Верде • Камерун • Кенія • Комори • ДР Конго • Республіка Конго • Кот-д'Івуар • Лесото • Ліберія • Лівія • Маврикій • Мавританія • Мадагаскар • Малаві • Малі • Марокко • Мозамбік • Намібія • Нігер • Нігерія • Південний Судан • ПАР • Руанда • Сан-Томе і Принсіпі • Свазіленд • Сейшели • Сенегал • Сомалі • Судан • Сьєрра-Леоне • Танзанія • Того • Туніс • Уганда • ЦАР • Чад Канари • Мадейра • Майотта • Мелілья • Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья • Реюньйон • Сеута • Сокотра Північна Америка Антигуа і Барбуда • Багами • Барбадос • Беліз • Гаїті • Гватемала • Гондурас • Гренада • Домініка • Домініканська Республіка • Канада • Коста-Рика • Куба • Мексика • Нікарагуа • Панама • Сальвадор • Сент-Вінсент і Гренадини • Сент-Кіттс і Невіс • Сент-Люсія • США • Тринідад і Тобаго • Ямайка Американські Віргіни • Ангілья • Аруба • Бермуди • Британські Віргіни • Гваделупа • Гренландія • Каймани • Кюрасао • Мартиніка • Монтсеррат • Пуерто-Рико • Сан-Андрес-і-Провіденсія • Сен-Бартельмі • Сен-Мартен • Сінт-Мартен • Сен-П'єр і Мікелон • Теркс і Кайкос Південна Америка Аргентина • Болівія • Бразилія • Венесуела • Гаяна • Еквадор • Колумбія • Парагвай • Перу • Суринам • Уругвай • Чилі Французька Гвіана • Фолкленди Австралія і Океанія Австралія • Вануату • Кірибаті • Маршалли • Мікронезія • Науру • Нова Зеландія • Палау • Папуа Нова Гвінея • Самоа • Соломонові Острови • Тонга • Тувалу • Фіджі Американське Самоа • Волліс і Футуна • Гаваї • Гуам • Острови Кука • Ніуе • Нова Каледонія • Норфолк • Пасхи • Північні Маріани • Піткерн • Токелау • Французька Полінезія Антарктика Антарктида Південна Джорджія та Південні Сандвічеві Острови • Французькі Південні і Антарктичні Території Населення Землі

п о р Населення України Основні теми Вік • Густота населення • Демографічні прогнози • Еміграція • Імміграція • Історична демографія • Народжуваність (Місця народження) • Смертність • Тривалість життя • Чисельність населення Переписи населення 1897 (Російська імперія) • 1919 (Київ) • 1959 (УРСР) • 1989 (УРСР) • 2001 • 2023 Народи Національний склад • Національні меншини • Етномовний склад • Сім етнографічних чудес Азербайджанці • Албанці • Араби • Білоруси • Болгари (Бессарабія) • (Буджацькі татари) • В'єтнамці • Вірмени (Крим) • Гагаузи • Греки (Крим, Понтійці, Приазов'я) • Грузини • Дагестанці • Євреї (Галицькі, Кримчаки, Литваки) • Іспанці • Італійці (Крим) • Караїми • Китайці • Корейці • Кримські татари • Литовці • Молдовани • Німці (Бессарабія, Волинь, Крим) • Пакистанці • Поляки • Росіяни (Буковина, Закарпаття, Кіровоградщина) • Румуни (Буковина) • Серби • Словаки • Татари • Турки • Угорці • Узбеки • Українці (Русини) • Роми (Волохи, Закарпаття, Ловарі, Серви) • Чемериси • Чехи (Волинь) • Чеченці • Чуваші • Шведи Населення регіонів Вінницька • Волинська • Дніпропетровська • Донецька • Житомирська • Закарпатська • Запорізька • Івано-Франківська • Київська • Кіровоградська • Крим • Луганська • Львівська • Миколаївська • Одеська • Полтавська • Рівненська • Сумська • Тернопільська • Харківська • Херсонська • Хмельницька • Черкаська • Чернівецька • Чернігівська Населення міст Державного значення Київ • Севастополь Обласні центри, центр АР Крим Вінниця • Дніпро • Донецьк • Житомир • Запоріжжя • Івано-Франківськ • Кропивницький • Луганськ • Луцьк • Львів • Миколаїв • Одеса • Полтава • Рівне • Сімферополь • Суми • Тернопіль • Ужгород • Харків • Херсон • Хмельницький • Черкаси • Чернівці • Чернігів Інші великі міста Біла Церква • Кам'янське • Кременчук • Кривий Ріг • Макіївка • Маріуполь Мови українська • російська • кримськотатарська • польська • білоруська • їдиш • румунська • угорська • циганська • болгарська

п о р  Україна в темах Географія Рельєф Геологічна будова Корисні копалини Карпати Кримські гори Чорне море Азовське море Річки Озера Клімат Ґрунти Вулкани Природоохоронні території Національні природні парки Устрій Територія Адміністративний устрій Області Райони Столиця Міста Смт Історія Доісторична Україна Грецькі міста-держави Київська Русь Галицьке князівство Волинське князівство Галицько-Волинське князівство Київське князівство Чернігівське князівство Переяславське князівство Монгольська навала Запорозька Січ Гетьманщина УНР ЗУНР Гуцульська Республіка Карпатська Україна УСРР/УРСР Символи Герб Прапор Гімн Офіційні символи глави держави Нагороди Ukraine NOW Державний лад Конституція Конституційний процес Конституційний Суд Президент Парламент Уряд Судова система Партії Вибори Політика Внутрішня Зовнішня Міжнародні відносини Оборона Збройні сили Сухопутні війська Військово-морські сили Повітряні сили Сили спеціальних операцій Десантно-штурмові війська Національна гвардія Воєнний стан в Україні Безпека Рада національної безпеки і оборони Прокуратура (Спеціалізована антикорупційна прокуратура) Державне бюро розслідувань Національне антикорупційне бюро Національна поліція історія Кіберполіція Податкова міліція Служба безпеки Розвідка Прикордонна служба Державна охорона Економіка Господарство (історія економіки) Валюта Банківська система Національний банк Банки Бюджет Економічні райони Сільське господарство Промисловість Електроенергетика Зовнішня торгівля Транспорт і зв'язок Автошляхи Аеропорти Водний транспорт Газотранспортна система Залізниця Міський транспорт Порти Пошта історія та поштові марки Радіо Телебачення Мобільний зв'язок Інтернет Соціум Населення Склад населення Мови Релігія Медицина (Здоров'я) Спорт Права жінок ЛГБТ Злочинність (Корупція) Знання Освіта Середня Вища Наука Техніка Культура Література Музика Україна на Євробаченні Опера Архітектура Образотворче мистецтво Кіно Театр Відеоігри Танці Кухня Мода Свята Туризм Сім чудес Світова спадщина Замки Монастирі Палаци Храми Музеї Портал:Україна Україна

Географія   Європа   Україна   Соціологія   Етнологія   Медицина   Освіта   Релігія

Тематичні сайти Quora