Лановий Василь Семенович

  1. Домашня сторінка
  2. Українська Вікіпедія
  3. Лановий Василь Семенович
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лановий.
Василь Лановий
рос. Василий Лановой
Lanovoy4.jpg
Народився 16 січня 1934(1934-01-16)
Одеса, УРСР
Помер 28 січня 2021(2021-01-28) (87 років)
Москва, Росія
·коронавірусна інфекція
Поховання Новодівичий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Національність українець
Діяльність актор, театральний педагог
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Знання мов російська[1]
Заклад Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Членство Q4330217?
Роки активності 1954 — 2021 — 2021
Партія Комуністична партія Радянського Союзу (з 1968 по 1991)
Комуністична партія Російської Федерації (з 1993 по 2021) (не виходив з партії)
У шлюбі з Тетяна Самойлова,
Тамара Зяблова,
Ірина Купченко
Діти сини — Олександр і Сергій
Нагороди
IMDb nm0487025
Сайт vakhtangov.ru/persones/lanovoi

Васи́ль Семе́нович Лановий (16 січня 1934(19340116)—28 січня 2021, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно, майстер художнього слова (чтець), громадський діяч, театральний педагог, Народний артист СРСР (1985), російський націоналіст, один з організаторів руху на підтримку Російського маршу 2006 року[2].

Життєпис

Народився 16 січня 1934 року у Москві.

Після школи вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов в Щукінське училище.

Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, у 1957, він став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).

Він багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).

Помер 28 січня 2021 року у Москві від коронавірусної інфекції.

Громадянська позиція

У передмові до книги Дмитра Гордона «Від печалі до радості», яка вийшла 2009 р., артист писав: «Те, що сьогодні в українсько-російських відносинах відбувається, викликає в мені неймовірний біль: кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко»[3].

У лютому 2014 разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктор Януковича із закликом застосування сили до учасників Євромайдану[4].

Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.

Виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч.[5] Там він заявив:

«Є тільки одна велика російська мова, все інше — говірки»
Оригінальний текст (рос.)
«есть только один великий русский язык, все остальные — наречия»

В оприлюдненому 2 червня 2020 року пропагандистському відео RT разом з іншими його учасниками закликав до внесення змін до конституції РФ, які, зокрема, дають змогу Путіну практично безкінечно керувати країною на посаді її президента.[6]

Фільмографія

  1. 1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
  2. 1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
  3. 1956 — Павло Корчагін
  4. 1960 — Сильніше за ураган
  5. 1961 — Червоні вітрила — Артур Грей
  6. 1961 — Смугастий рейс
  7. 1963 — Колеги
  8. 1965 — Йду на грозу
  9. 1967 — Пароль не потрібен
  10. 1967 — Анна Кареніна — Вронський
  11. 1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
  12. 1968 — Шосте липня
  13. 1970 — Любов Ярова
  14. 1971 — Офіцери — Ваня Варава
  15. 1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
  16. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
  17. 1973 — Іркутська історія
  18. 1973 — Юнга Північного флоту
  19. 1974 — Ганна і командор — Командор
  20. 1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
  21. 1976 — Власна думка
  22. 1977 — Дивна жінка
  23. 1977 — Зустріч на далекому меридіані
  24. 1977 — Солдати свободи
  25. 1980 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
  26. 1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
  27. 1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
  28. 1990 — Біс до ребра
  29. 1992 — Сльоза Князя Тьми
  30. 1992 — Дрібниці життя (серіал)
  31. 1992 — Чорний квадрат
  32. 1992 — Непередбачувані візити
  33. 1993 — Падіння
  34. 1995 — Панна-селянка
  35. 1998 — Невидимий подорожній
  36. 2000 — Лицарський роман
  37. 2005 — Брежнєв (серіал) — Юрій Андропов
  38. 2006 — Офіцери (серіал)

Нагороди

Родина

Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ Маршируют все! (рос.)
  3. ↑ Василий ЛАНОВОЙ: «Несколько лет Украина смешит весь мир, и мне как хохлу это горько. Разве могу я смириться с тем, что мои земляки становятся слугами американцев?». bulvar.com.ua. Процитовано 2021-01-29. 
  4. ↑ Відкритий лист до Президента України
  5. ↑ Російський актор Лановий в Криму сказав, що «є тільки одина велика російська мова, всі інші — наріччя»(рос.)
  6. ↑ Принимаем вместе: 1 июля пройдёт голосование по поправкам к Конституции РФ

Джерела

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лановий Василь Семенович
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль

Інформація

Стаття Лановий Василь Семенович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

Про сторінку

Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-06-14 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=249569