Дмитро Іванович Коцюбайло Дмитро Іванович Коцюбайло | |||
---|---|---|---|
Лейтенант (посмертно) | |||
Дмитро Коцюбайло у Верховній Раді отримує звання Героя України, 2021 | |||
Загальна інформація | |||
Народження |
1 листопада 1995 Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна | ||
Смерть |
7 березня 2023 (27 років) Бахмут (осколкове поранення в шию від обстрілу системою Град) | ||
Поховання | Аскольдова могила | ||
Національність | українець | ||
Alma Mater | Івано-Франківський професійний будівельний ліцей | ||
Псевдо | «Да Вінчі» | ||
Військова служба | |||
Роки служби | 2014—2023 | ||
Приналежність | Україна | ||
Вид ЗС | Збройні сили | ||
Рід військ | Механізовані війська | ||
Формування | |||
Війни / битви | |||
Командування | |||
| |||
Нагороди та відзнаки | |||
Коцюбайло Дмитро Іванович у Вікісховищі |
Дмитро́ Іва́нович Коцюба́йло (позивний «Да Вінчі»; 1 листопада 1995, с. Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна — 7 березня 2023, Бахмут, Донецька область, Україна) — український доброволець, лейтенант (посмертно) , командир 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2021). Член Проводу національно-визвольного руху «Правий сектор» (2020).
Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво[1].
2022 року був включений до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes»[2].
Народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області України. Прадід Дмитра воював у складі УПА.
Закінчив Бовшівську загальноосвітню школу, Івано-Франківський професійний будівельний ліцей. Дмитро навчався в Івано-Франківську на художника. Його позивний «Да Вінчі» пов'язаний саме з талантом — він гарно малював[3].
Учасник російсько-української війни, зокрема — командир взводу добровольців (2014) та роти (2015). 2014 року отримав важке поранення в Пісках Донецької області: в обличчя влучив уламок снаряда, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком перебило ключицю, медикам довелося встановлювати пластину для скріплення, також були пошкоджені ребра. Через три місяці повернувся на фронт[4].
17 березня 2016 року призначений командиром 1-шої окремої штурмової роти «Вовки Да Вінчі» ДУК ПС, переформатованої в батальйон[5].
Брав участь у звільненні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою[6].
17 березня 2016 року Коцюбайла призначено командиром 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС «Вовки Да Вінчі».
Російське вторгнення Дмитро з підрозділом зустріли на Донбасі, в лютому 2022 рота воювала поблизу Щастя на Луганщині[7]. Навесні 2022 року штурмову роту «Вовки Да Вінчі» переформовано на 1-й окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
7 березня 2023 року Коцюбайло загинув у битві за Бахмут[8]. За словами друга Капусти, заступника Дмитра, після втримання траси на Хромове вони повернулися до міста Часів Яр, де їх накривала ворожа артилерія. Їх було троє: Капуста, Мітчел і ДаВінчі. Мітчел забіг в під'їзд, а Капуста з Дмитром були в дверях, коли відбувся вибух. Дмитро розвернувся і видавлював з себе, що він поранений, а через хвилину знепритомнів. Незважаючи на швидку евакуацію поранення Дмитра було в шию і несумісне з життям[9].
9 березня відбулося прощання з Дмитром у Бовшеві та Бурштині[10], 10 березня відбулося прощання в Києві. Тисячі українців прощалися з Дмитром на Майдані. Віддати останню честь прийшли президент Володимир Зеленський і вище військове керівництво України: головнокомандувач Валерій Залужний, голова розвідки Кирило Буданов, міністр оборони Олексій Резніков і бригадні генерали ЗСУ.
Дмитра поховано на Аскольдовій Могилі[11].
З 2017 року був у стосунках з керівницею медичної служби «Ульф» та політиком Аліною Михайловою.[12] Був вірянином Української греко-католицької церкви.
19 квітня 2023 року в місті Краматорськ вулицю Шмідта перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі»[18].
21 квітня 2023 року у Львові відкрили фонтан, який присвятили Дмитрові та усім добровольцям російсько-української війни[19].
30 травня 2023 року в місті Нікополь вулицю Маяковського перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[20].
13 червня 2023 року в місті Харків вулицю Державінська перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[21].
15 червня 2023 року в місті Івано-Франківськ вулицю Урожайну перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[22]
У місті Покровськ вулицю Центральну перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».
У місті Куп'янськ вулицю Лермонтова перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла.[23]
У селі Мала Рогань вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла.[24]
У місті Київ планують назвати сквер між вулицею Михайла Омеляновича-Павленка та Іподромним провулком на честь Дмитра Коцюбайла.[25]
У місті Яготин вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла.
|title=
(довідка)
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Пам'яті Героя України! Невідомі факти про «Да Вінчі», які зробили його легендою на YouTube // ТСН. — 2023. — 11 березня. | |
Останнє інтерв'ю з легендарним ДаВінчі. Героям Слава на YouTube // Front 18. — 2023. — 8 березня. | |
Як святкує свій 20 день народження легендарний боєць «Правого сектору» Да Вінчі на YouTube // ТСН. — 2015. — 3 листопада. | |
«Звільнити всі наші території!» або що ще задумав ДУК ПС: інтерв'ю командира Дмитра Коцюбайла на YouTube // Yanina Sokolova. | |
Мріяв стати художником, але пройшов революцію і війну — Герой України Дмитро Коцюбайло на YouTube // ТСН. — 2021. — 1 грудня. |
Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 223 30 листопада 2021 |
Наступник: |
Хамраєв Рустам Шонійозович | Полицяк Петро Петрович |
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2023-11-10 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=4386961