Жан-Поль Бельмондо

  1. Домашня сторінка
  2. Українська Вікіпедія
  3. Жан-Поль Бельмондо
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бельмондо.
Жан-Поль Бельмондо
фр. Jean-Paul Belmondo
Зображення
Ім'я при народженні фр. Jean Paul Charles Belmondo[1][2]
Інші імена Bébel
Народився 9 квітня 1933(1933-04-09)[3][4][…]
Нейї-сюр-Сен, Сена[d], Іль-де-Франс, Франція[6][7][8]
Помер 6 вересня 2021(2021-09-06)[9][10] (88 років)
Париж, Іль-де-Франс, Франція[9]
Громадянство Flag of France.svg Франція[11]
Діяльність кінопродюсер, кіноактор, каскадер, актор театру, актор
Alma mater Ельзаська школаd, Вища національна консерваторія драматичного мистецтва і ліцей Людовика Великого
Вчителі Henri Rolland і Raymond Girardd
Роки діяльності 1953 — 2015
У шлюбі з Élodie Constantd і Natty Tardiveld
Діти Поль Бельмондо, Stella Belmondod, Patricia Belmondod і Florence Belmondod
Батьки Поль Бельмондо[12]
Брати / сестри Alain Belmondod[13]
IMDb nm0000901
Автограф Belmondo signature 2012.png
Нагороди та премії
CMNS: Жан-Поль Бельмондо у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Жан-Поль Бельмондо́ (фр. Jean-Paul Belmondo; 9 квітня 1933 — 6 вересня 2021) — французький актор, славу якому принесла роль у маніфесті французької «нової хвилі» — фільмі «На останньому подиху» (1960). У перших своїх картинах він створив образ юного бунтаря з чарівною усмішкою (нагадував голлівудського Джеймса Діна), став об'єктом культового поклоніння європейської молоді («бельмондизм»). У зрілішому віці перекинувся на гострохарактерні ролі в комедіях та бойовиках.

Біографія

Ранні роки

Жан-Поль Бельмондо народився 9 квітня 1933 року в Неї-сюр-Сен, передмісті Парижа (сьогодні увійшло в межі міста), він був другим з трьох дітей відомого скульптора, професора витончених мистецтв Поля Бельмондо (1898—1982), який мав італійське походження. Мати Жан-Поля, Мадлен Ріно-Рішар (1901—1997), була художником-живописцем, вона познайомилася з Полем Бельмондо під час навчання у Вищій національній школі образотворчих мистецтв. За словами Жан-Поля мистецтво стало частиною його життя з дитинства, тому що в майстерні батька бували великі художники, письменники, артисти Франції. Вони вели жваві дискусії щодо сучасного живопису і скульптури, театру та кіно — що в майбутньому вплинуло на його вибір професії актора. «Яких тільки знаменитостей я не зустрічав в майстерні батька, яких тільки бесід не чув, — згадував у своїй автобіографії Жан-Поль. — Тут я придбав більше знань, ніж за десятиліття навчання у школі». До того ж батьки любили театр і часто відвідували його з дітьми. Окрім кіно, Жан-Поль довгий час захоплювався і цирком, через що він мріяв навіть стати клоуном. Бабуся по лінії матері італійка Розіна Серріто була акторкою балету. Пізніше Жан-Поль використав її прізвище (тільки з одним «р») для назви своєї кінокомпанії («Cerito Films»). Жан-Поль проводив багато часу в майстерні батька, який неодноразово намагався виліпити скульптурний портрет сина, що довго не вдавалося через його непосидючість. Через багато років Жан-Поль, який зібрав повну колекцію творів свого батька, шкодував, що серед неї немає його скульптурного портрета. Жан-Поль дуже любив батька, що вплинуло пізніше на його відмову від вищої кінематографічної нагороди Франції «Сезар» за фільм «Улюбленець долі» режисера Клода Лелуша, тому що скульптор Сезар, який створив статуетку, зневажливо відгукнувся щодо робіт його батька. Пізніше Жан-Поль зізнавався, що однією з причин бувати в дитинстві в кабінеті батька було те, що йому часто позували привабливі напівголі натурниці. «Жінками я почав цікавитися рано — років з шести, — згадував Жан-Поль. — Особливо подобалася мені наша красуня покоївка Жаннет, яка часто служила моделлю батькові. Коли вона йшла до нього в майстерню, у нас з братом моментально з'являлося безліч питань до тата, і ми стрімголов летіли до нього». Батько намагався прищепити Жану-Полю любов до скульптурного ремесла, мріючи, що він стане продовжувачем справи, але синові було цікавіше проводити час в іграх з однолітками.

Всю війну і окупацію мадам Бельмондо прожила з дітьми в провінції, в Клермонтані, нічим не виділяючись серед інших жителів, як і всі переносячи тяготи війни, вистоюючи в чергах за продуктами, економлячи на всьому і рятуючись у підвалі від бомбардувань союзників. Глава сім'ї, Поль Бельмондо, провів ці роки в Парижі, продовжуючи працювати у своїй майстерні. Через війну і німецьку окупацію, грошей від його праць ледве вистачало на утримання сім'ї.

Після закінчення війни сім'я возз'єдналася і мешкала в XIV окрузі Парижа, в будинку № 4 по вулиці Віктор-Консідеран, де знаходилася квартира батька, а поблизу, на авеню Денфер-Рошеро, — майстерня. Через свій неспокійний характер Жан-Поль змінив безліч шкіл, і в кожній як новачкові йому доводилося затверджуватися серед однокласників, часто за допомогою бійок. Спочатку він відвідував школу на вулиці Анрі Барбюса, але не протримався там і року. Батьки перевели його в інший навчальний заклад в VI окрузі, в так звану «ельзаську школу». Звідки його виключили за погану поведінку. У виданій Жан-Полю вчителями характеристиці йшлося, що він відрізнявся нестерпним і безглуздим характером. З п'ятнадцяти років Жан-Поль ходив до престижного паскалівського коледжу в XVI окрузі Парижа — в цей район надовго переїхали його батьки. Але й у цьому коледжі Жан-Поль став учасником різноманітних витівок. Навчався Жан-Поль середньо. В коледжі під час бійки Жан-Полю перебили ніс, через що він отримав на все життя так званий «боксерський ніс». Саме цього часу Жан-Поль став цікавитися боксом (до цього він мав схильність до велосипедного спорту та футболу, у школі він був воротарем), особливо після того, як його кумир, боксер-чемпіон Франції в середній вазі Марсель Сердан, переміг непереможного до цього чемпіона світу американця Тоні Заля.

Коли Жан-Полю було шістнадцять років, він зазнав первинного зараження туберкульозом і батьки відправили до Алланшу, в гори Оверні, що славилися цілющими джерелами, де він одужав. Жан-Поль прожив цілий рік серед місцевих селян, допомагав їм у сільськогосподарських роботах, ходив на танці, залицявся до дівчат, яким дуже лестила увага «справжнього парижанина». У ті часи в багатьох французьких селах у недільні дні влаштовувалися веселі гуляння і ярмарки. «Я регулярно відправлявся на них і брав участь у всіляких конкурсах, часто виграючи призи, — згадував Жан-Поль. — Я вдавав із себе клоуна, намагаючись розсмішити присутніх селян. Коли мені це вдавалося, я був просто на вершині блаженства. Потреба смішити, дарувати людям гарний настрій народилася у мене в Алланші».

Повернувшись з Алланшу, він вирішує стати актором і навчається у Раймонда Жирара. 1950 року починає виступати в лікарнях міста Парижа у виставі «Спляча красуня». За шість місяців, Раймонд Жирар допоміг підготуватися до іспитів до Національної консерваторії драматичного мистецтва у Парижі, які Бельмондо завалив, але в жовтні 1951 його взяли вільним слухачем. У січні 1952, він повторно здає іспити, але знову зазнає невдачі. Тільки в жовтні 1952 року його, нарешті, зарахували. Його взяв на свій курс прекрасний актор і педагог П'єр Дюкс, який розгледів у ньому задатки комедійного актора.

1950-ті

За чотири роки в консерваторії Жан-Поль Бельмондо потоваришував з Жаном Рошфором, Жан-П'єр Мар'єлем, Бруно Кремером, П'єром Верньє і Мішелем Боном. Він також брав участь у театральних постановках під керівництвом Мішеля Галабрю. У 1953 році він зустрів Елоді Константу, танцюристку на прізвисько Рене Константа, яка стала його компаньйонкою. Хоч пара жила життям богеми, але у 1954 році у них народилася дочка — Патриція.

Після завершення навчання Жан-Поль починає професійну діяльність на сцені та проводить значну частину свого життя 50-х років, працюючи у театрі (на схилі літ також).

Проходячи стажування в «Комеді Франсез», Бельмондо грав у клоделівській драмі «Оголошення, зроблене Марі», вольтерівському «Кандиді», в опереті Франсіса Лопеца «Андалусія» і в мольєрівських «Скупий» і «Жоржі Дандене». У 1956 році Бельмондо випускає дипломний спектакль «Любов і рояль» за п'єсою Фейдо і удостоюється позитивної оцінки. Починаються виснажливі гастролі по провінції з різними трупами. «Приміщення не опалюється, і ми, щоб зігрітися, розігрували на сцені пристрасті…» — згадує актор.

Бельмондо дебютує в кіно. Фільм Еснера «Неділя… Ми будемо красти» (1956) з його участю пройшов непомітно. Потім він з'являється в картинах «Будь красивою і мовчи», «Дивна неділя» Марка Аллегре і «Обманщики» Марселя Карне (1957). У «Ошуканець» Жан-Поль грав злодюжку Лу, ​​а в масовці була зайнята його майбутня дружина балерина Рене Констан. Через роки вона зізнається, що Бельмондо підкорив її незбагненним шармом, на який зліталися як метелики жінки. Саме тоді Жан-Поль придумав коханій нове ім'я — Елоді.

Після психологічної сімейної драми «На подвійний поворот ключа» Клода Шаброля Бельмондо знімається в головній ролі в першому повнометражному фільмі Жан-Люка Годара «На останньому подиху». Його герой, Мішель Пуакар, викрадає машину, вбиває поліцейського; потім, приїхавши в Париж, намагається умовити подружку-американку втікати разом з ним, але та видає його поліції. Мішель може сховатися, але воліє померти від кулі поліцейського. Годар кожен день щось вигадував. Жан-Поль і його партнерка Джин Сіберг постійно імпровізували. У результаті фільм став сенсацією світового кінематографа.

«Все моє життя після фільму на останньому диханні нагадувала казку, — згадує Бельмондо. — Телефон дзвонив з ранку до вечора. Мені здавалося, що це довго не триватиме, і тому давав згоду на участь в будь-якій картині. Словом, життя була схоже на сон. Особливо, коли я раптом опинився в обіймах Софі Лорен, Джини Лоллобріджиди і Клаудії Кардинале. То були 60-ті роки „солодкого життя“. У закладах на Віа Венето в Римі можна було побачити найкрасивіших жінок світу. Божевілля тривало всі ночі. Я пробув там шість місяців і зробив чотири фільми підряд».

Наступного року Бельмондо закріпив своє реноме, зігравши у найкращому фільмі великої Софі Лорен — «Дві жінки», за який їй було присуджено американську кінопремія «Оскар». Свої власні найкращі ролі він зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: того ж Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з „Міссісіпі“», 1969), Клода Шаброля («Доктор Пополь», 1972).

1970-ті

У 1973 році Бельмондо продюсує фільм Алена Рене «Стависький» і сам знімається в головній ролі. Публіка обурилася, чому аферист у його виконанні такий привабливий? Актор заперечував. «Та хіба буває непривабливий шахрай? Якщо він несимпатичний, йому ж нікого не обдурити!».

У «Страху над містом» (1974) Бельмондо зіграв безстрашного комісара Летельє, здатного вершити чудеса за праве діло. Фільм ряснів небезпечними сценами. Жан-Поль бігав по даху поїзда, що їде у метро, висів на тросі, прикріпленому до гелікоптера. Режисер Анрі Верней захоплювався ним: «Я не знаю нікого, крім нього, хто міг би з нормальної ситуації перейти до каскадерських трюків, а після них просто продовжувати те, що потрібно при зйомках любовних сцен… Він завжди бездоганний… Однак не зашкодить, коли, наприклад, режисер трошечки приборкує його темперамент…».

1980-ті

1987 — повернення на театральну сцену вперше з 1959 року, і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі. Актор створив компанію «Cerito» (дівоче прізвище його бабусі) для виробництва власних фільмів.

У 1989 році Бельмондо був нагороджений премією «Сезар» за фільм «Улюбленець долі». Актор відмовився від трофею, бо Бальдаччіні Сезар — скульптор статуетки премії, колись не дуже добре відгукувався про роботи його батька, скульптора Поля Бельмондо.

1990-ті

У 1992 році Жан-Поль продає комерційному телебаченню — «Каналу плюс» права на ті фільми, які були зроблені за участю його компанії, і купує приміщення театру «Вар'єте» на Монмартрівському бульварі. «Цей театр, — говорить Жан-Поль Бельмондо, — населений привидами дорогих мені людей. Саме на цій сцені Фредерік Леметр зіграв Кіна. Я бачу у всьому цьому перст долі. Від стін „Вар'єте“ виходять добрі хвилі».

У своєму театрі він зіграв в 1993 році «Дамського кравця». У цьому ж році його спіткало велике горе: у пожежі загинула рідна дочка — Патрісія, заснувши біля каміна.

Незадовго до свого шістдесятиріччя Бельмондо говорив в інтерв'ю: "Я втомився від злочинців і поліцейських … Зіграно їх предостатньо. Зараз мене приваблюють комедійні і класичні ролі. Якщо мої мрії здійсняться, я заради театру кину кіно … " Але кіно він не кидає. Після «Улюбленця долі» Бельмондо знімається у Жоржа Лотнера у фільмі «Незнайомець в домі» (1992). Він показує відродження свого героя, адвоката Ектора Лурсена. Опустившогося і неохайного спочатку, юрист перетворюється у фіналі картини, і з блиском веде захист на суді.

Не менш переконливо Бельмондо грає Фонтена-батька і Фонтена-сина в картині «Знедолені» (1995) режисера Лелуша. Потім виходить фільм за відомою п'єсою Саши Гітрі «Дезіре» у постановці Бернара Мюра. Демонструючи весь арсенал акторських виражальних засобів, Жан-Поль вимовляє дотепні і палкі монологи драматурга.

Нарешті настала ясність в його особистому житті. Розлучившись з Лаурою Антонеллі, Бельмондо якийсь час залицявся до бразильської манекенниці Карлос Сотомайер, дочки великого банкіра. Але і цей роман виявився недовговічним. Після Сотомайер в його життя надовго увійшла парижанка, колишня танцівниця Наталі Традівіл.

Восени 1995 року, коли вже була оголошена театральна прем'єра комедії Фейдо «Блоха у вусі» («Ревнивець»), Жан-Поль несподівано опинився в клініці з інсультом. Одна нога відмовлялася йому коритися. Йому довелося розпустити трупу, розрахуватися з усіма, повернути гроші за квитки. На лікування пішло кілька місяців. Прем'єра «Блохи у вусі» відбулася в середині жовтня 1996 року і пройшла з великим успіхом. Бельмондо з'являється на сцені в ролі Емануеля Шандебіза, директора компанії, а потім, за геніальної примхи Фейдо, раптом виявляється в зовсім іншій іпостасі, в ролі готельного слуги, випиваки. «Для актора це приголомшливе перевтілення, і сценічне, і розумове», — стверджував Жан-Поль.

У 1998 році на знімальному майданчику знову зустрілися Бельмондо і Делон. Постановник фільму «Один шанс з двох» Патріс Леконт запропонував акторам ролі двох немолодих французів з досить невиразним минулим. За сюжетом в їх життя вторгається молода жінка (Ванесса Параді), яка дізналася від вмираючої матері, що хтось із них — її батько. Гостросюжетний фільм, насичений трюками, був тепло прийнятий публікою.

2000-ні роки

На початку серпня 2001-го Бельмондо переніс інсульт. У той сонячний літній день він грав з друзями у футбол на Корсиці і раптом впав, як підкошений — було діагностовано інсульт. Свідомість повернулася досить швидко, але мова оніміла, і тіло не слухалося. Лікарі вважали, що світло життя в очах актора може потьмяніти в будь-який момент. З тих пір Жан-Поль припинив роботу в театрі і кіно.

2008 року 74-річний актор повертається на знімальний майданчик, знявшись у фільмі режисера Франсіса Юстера «Чоловік та його собака». В інтерв'ю журналу «Парі-Матч» Бельмондо сказав про цю свою роботу: «Хоча я знявся в 95 фільмах і зіграв 40 театральних ролей, на цих зйомках я був щасливий як ніколи. Цей фільм не схожий на те, що я робив раніше, ця робота — зовсім в іншому ключі».

Французький шансоньє Шарль Азнавур, який помер 1 жовтня 2018 року, напередодні своєї смерті оприлюднив світлину в Інстаграм, де він зображений із помітно постарілим Жан-Полем Бельмондо. Фото підписане: «Мій друг назавжди Жан-Поль» (фр. Mon ami de toujours Jean-Paul)[14].

Смерть

6 вересня 2021 року помер на 89-му році життя. За словами адвоката, останній час хворів і погано себе почував[15][16]. 9 вересня 2021 року з актором Жаном-Полем Бельмондо пройшла церемонія прощання. Жалобна церемонія пройшла у дворі історичного Будинку інвалідів у Парижі. На ній, крім родичів артиста, були присутні, зокрема, президент Франції Емманюель Макрон, члени уряду. 10 вересня 2021 року похорони пройшли у сімейному колі[17].

Нагороди

Фільмографія

  1. 1956 — Мольєр / Moliere
  2. 1957 — Пішки, верхи та на машині / A pied, a cheval et en voiture
  3. 1958 — Дурисвіти / Les Tricheurs
  4. 1958 — Недільні друзі / Les Copains du dimanche
  5. 1958 — Будь красивою та помовчуй / Sois belle et tais-toi
  6. 1958 — Дивна неділя / Un drole de dimanche
  7. 1959 — Єдиний ангел на землі / Ein Engel auf Erden
  8. 1959 — На подвійний поворот / A double tour
  9. 1959 — На останньому подиху / A bout de souffle
  10. 1959 — Три мушкетери / Les Trois mousquetaires
  11. 1960 — Зваж на всі ризики / Classe tous risques
  12. 1960 — 7 днів, 7 ночей / Moderato cantabile
  13. 1960 — Француженка та кохання / La Francaise et l'amour
  14. 1960 — Розваги / Les Distractions
  15. 1960 — Шарлотта та її Жюль / Charlotte et son Jules
  16. 1960 — Листи послушниці / Lettere di una novizia
  17. 1961 — Чочара / La Ciociara
  18. 1961 — Леон Морен, священик / Leon Morin, pretre
  19. 1961 — Жінка є жінка / Une Femme Est Une Femme
  20. 1961 — Бездоріжжя (Ла В'ячча) / La viaccia (Le mauvais chemin)
  21. 1961 — Знамениті любовні історії / Amours celebres — Льозен
  22. 1961 — Помста Марсельця / Un nomme La Rocca
  23. 1961 — Розповідь Рів'єри / Riviera-Story
  24. 1962 — Картуш / Cartouche
  25. 1962 — Мавпа взимку / Un singe en hiver
  26. 1962 — Стукач / Le Doulos
  27. 1962 — Дон Джованні з Блакитного Берегу / I Dongiovanni della Costa Azzurra
  28. 1962 — Найкоротший день / Il Giorno piu corto
  29. 1962 — Щедре серце / Un coeur gros comme ca
  30. 1963 — Бананова шкірка / Peau de banane
  31. 1963 — Старший Фершо / l'Aine des Ferchaux
  32. 1963 — Драже з перцем / Dragees au poivre
  33. 1963 — Бурне море / Mare matto
  34. 1964 — Людина з Ріо / l'Homme de Rio
  35. 1964 — Сто тисяч доларів на сонці / Cent mille dollars au soleil — Рокко
  36. 1964 — Щаслива втеча / Echappement libre
  37. 1964 — Вихідні на березі океану / Week-end a Zuydcoote
  38. 1964 — Полювання на чоловіка / la Chasse a l'homme
  39. 1965 — Чудовим літнім ранком / Par un beau matin d'ete
  40. 1965 — Безтямний П'єро / Pierrot le fou
  41. 1965 — Пригоди китайця в Китаї / Les Tribulations d'un Chinois en Chine
  42. 1966 — Чи горить Париж? / Paris brule-t-il ?
  43. 1966 — Ніжний пройдисвіт / Tendre voyou
  44. 1967 — Казино «Ройяль» / Casino Royale
  45. 1967 — Злодій / Le Voleur
  46. 1968 — Називайте мене «О»! / Ho!
  47. 1969 — Мозок / Le Cerveau
  48. 1969 — Сирена з «Міссісіпі» / la Sirene du Mississippi
  49. 1969 — Бог вибрав Париж / Dieu a choisi Paris
  50. 1969 — Чоловік, який мені подобається / Un homme qui me plait
  51. 1970 — Борсаліно / Borsalino
  52. 1971 — Повторний шлюб / Les Maries de l'an II
  53. 1971 — Зломники / le Casse
  54. 1972 — Доктор Пополь / Docteur Popaul
  55. 1972 — Скумон / la Scoumoune
  56. 1973 — Спадкоємець / l'Heritier
  57. 1973 — Надзвичайний / le Magnifique
  58. 1974 — Ставіски / Stavisky…
  59. 1975 — Страх над містом / Peur sur la ville
  60. 1975 — Невиправний / l'Incorrigible
  61. 1976 — Приватний детектив / L'Alpagueur
  62. 1976 — Труп мого ворога / le Corps de mon ennemi
  63. 1977 — Потвора / l'Animal
  64. 1979 — Хто є хто / Flic ou voyou
  65. 1980 — Гра в чотири руки / le Guignolo
  66. 1981 — Професіонал / le Professionnel
  67. 1982 — Ас із асів / l'As des as
  68. 1983 — Людина за гранню (Поза законом) / le Marginal
  69. 1984 — Авантюристи / les Morfalous
  70. 1984 — Весела Пасха / Joyeuses Paques
  71. 1985 — Пограбування / Hold-up
  72. 1987 — Одинак / le Solitaire
  73. 1988 — Улюбленець долі / Itineraire d'un enfant gate
  74. 1992 — Невідомий в будинку / l'Inconnu dans la maison
  75. 1995 — Сто та одна ніч Симона Сінема / les Cent et une nuits de Simon Cinema
  76. 1995 — Знедолені / Les Miserables
  77. 1996 — Дезіре / Desire
  78. 1998 — Один шанс на двох / Une chance sur deux
  79. 2000 — Можливо / Peut-etre
  80. 2000 — Актори / les Acteurs
  81. 2000 — Амазонія / Amazone
  82. 2001 — Вільне падіння / L'Aine des Ferchaux
  83. 2008 — Чоловік та його собака / Un homme et son chien

Література

  • Александр Брагинский. «Жан-Поль Бельмондо». Издательство: Панорама, 1997. ISBN 5-85220-528-1
  • Александр Брагинский. «Жан-Поль Бельмондо». Издательство: Феникс, 1998. ISBN 5-222-00271-3

Примітки

  1. ↑ http://www.cineartistes.com/?page=images&id=795&type=3
  2. ↑ Les gens du cinéma
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ Filmportal.de — 2005.
  6. ↑ Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118508733 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  7. ↑ http://explore.bfi.org.uk/4ce2b9f4b9b90
  8. ↑ http://www.lipstickalley.com/showthread.php?t=230212&page=109
  9. ↑ а б Jean-Paul Belmondo est mort — Paris: Societe Editrice Du Monde, 2021. — 364240 екз. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  10. ↑ https://www.lefigaro.fr/cinema/jean-paul-belmondo-le-magnifique-est-mort-20210906
  11. ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  12. ↑ https://www.cnews.fr/culture/2021-09-06/son-pere-paul-sa-carriere-son-heritagequand-jean-paul-belmondo-nous-parlait-de
  13. ↑ https://fr.news.yahoo.com/jean-paul-belmondo-va-tr%C3%A8s-130339386.html
  14. ↑ Фото «Мій друг назавжди Жан-Поль» / charlesaznavour_official
  15. ↑ Помер Бельмондо. УП. 6 вересня 2021. Процитовано 6 вересня 2021. 
  16. ↑ Помер Жан-Поль Бельмондо – легенда французького кіно. УП. 6 вересня 2021. Процитовано 6 вересня 2021. 
  17. ↑ У Франції попрощалися з Жаном-Полем Бельмондо // Радіо Свобода, 2021-09-09

Джерела

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жан-Поль Бельмондо
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жан-Поль Бельмондо
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
César d'honneur 1993 — Gérard Oury (centré).jpg
1976: Філіпп Нуаре · 1977: Мішель Галабрю · 1978: Жан Рошфор · 1979: Мішель Серро · 1980: Клод Брассер · 1981: Жерар Депардьє · 1982: Мішель Серро · 1983: Філіпп Леотар · 1984: Колюш · 1985: Ален Делон · 1986: Крістофер Ламберт · 1987: Данієль Отей · 1988: Рішар Боренже · 1989: Жан-Поль Бельмондо · 1990: Філіпп Нуаре · 1991: Жерар Депардьє · 1992: Жак Дютрон · 1993: Клод Ріш · 1994: П'єр Ардіті · 1995: Жерар Ланвен · 1996: Мішель Серро · 1997: Філіпп Торретон · 1998: Андре Дюссольє · 1999: Жак Вільре · 2000: Данієль Отей · 2001: Сержі Лопес · 2002: Мішель Буке · 2003: Едрієн Броуді · 2004: Омар Шариф · 2005: Матьє Амальрік · 2006: Мішель Буке · 2007: Франсуа Клюзе · 2008: Матьє Амальрік · 2009: Венсан Кассель · 2010: Тахар Рахім · 2011: Ерік Ельмосніно · 2012: Омар Сі · 2013: Жан-Луї Трентіньян · 2014: Гійом Гальєнн  · 2015: П'єр Ніне  · 2016: Венсан Лендон  · 2017: Гаспар Ульєль · 2018: Сванн Арло · 2019: Алекс Лутц · 2020: Рошді Зем

Інформація

Стаття Жан-Поль Бельмондо в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

Про сторінку

Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2021-09-20 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=360442