Дзюба Іван Михайлович

Дзюба Іван Михайлович
Іван Дзюба у 2004 році
1-й Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
10 жовтня 2001 — 30 серпня 2005
Президент	Леонід Кучма, Віктор Ющенко
Попередник	—
Наступник	Роман Лубківський
2-й Голова Комітету з Державних премій України імені Тараса Шевченка
13 липня 1999 — 10 жовтня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Яворівський
Наступник	—
2-й Міністр культури України
17 листопада 1992 — 19 серпня 1994
Президент	Леонід Кравчук, Леонід Кучма
Попередник	Лариса Хоролець
Наступник	Дмитро Остапенко (Міністр культури і мистецтв України; з 1995)
Народився	26 липня 1931(1931-07-26) село Миколаївка, Волноваський район, Українська Радянська Соціалістична Республіка,  СРСР
Помер	22 лютого 2022(2022-02-22) (90 років) Київ, Україна
Відомий як	письменник, політик, публіцист, правозахисник
Місце роботи	НАН України
Громадянство	СРСР →  Україна
Освіта	ДонНУ
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Миха́йлович Дзю́ба ( 26 липня 1931, с. Миколаївка, Волноваський район — 22 лютого 2022, Київ) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України^[1].

Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України.^[2]

Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «ЄвроАтлантика» тощо.

Життєпис

Народився в селянській сім'ї у с. Миколаївка Ольгинського району Сталінської області в родині Михайла Івановича Дзюби (1909-1943) та Ольги Никифорівни Дзюби (у дівоцтві Гнітько) (1912-1981)^[3]. Батько загинув на фронті.

1932 року родина, рятуючись від Голодомору, переїхала в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1. До 17 років розмовляв російською^[1].

Закінчив російську філологію в Донецькому педагогічному інституті^[4], згодом аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Друкуватися почав з 1959 року.

1962 року звільнений з посади завідувача відділу критики часопису «Вітчизна» «за ідеологічні помилки», а 1965 року — з роботи у видавництві «Молодь».

31 липня 1963 року взяв участь (разом із Т. Цимбал, М. Коцюбинською, І. Драчем, С. Тельнюком, М. Вінграновським, Ю. Назаренком, І. Жиленко) в несанкціонованому творчому вечорі в Першотравневому парку Києва, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки^[5].

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (перше видання — Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5—7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Автор власноруч надіслав її до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться».

У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Зокрема, 1972 року був виключений зі Спілки письменників України.

У рамках погрому української інтелігенції 1972 року, влада знову повернулася до його публіцистичної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». За офіційною інформацією, ЦК КПУ постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі А. Д. Скаби (голова), В. Ю. Євдокименка, Ю. О. Збанацького, В. П. Козаченка, Л. П. Нагорної, П. О. Недбайла, В. А. Чирка, М. З. Шамоти та П. Й. Ящука розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

15 лютого 1972 року комісія, «проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік» комісія «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР».^[6] Василь Стус називав рецензію цієї комісії «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів Дзюби писав що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»^[7]

1973 року Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструкторові Олегу Антонову, який знайшов йому роботу коректора в багатотиражці Київського авіазаводу^[4].

Восени 1989 року став одним із засновників «Народного Руху України»^[8].

З 1991 — головний редактор журналу «Сучасність», згодом — голова редакційної ради^[1].

Із 17 листопада 1992 року по 19 серпня 1994 року — міністр культури України^[8]. Їздив на роботу в громадському транспорті, соромлячись користуватися службовим авто^[1].

У 1999–2005 роках Дзюба очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Один із засновників ініціативної групи «Першого грудня»^[9], її учасник у 2011–2019 роках.

Із 2001 року — почесний доктор НаУКМА^[10].

Член Українського ПЕН.

Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві. За словами Миколи Жулинського, Іван Дзюба останніми роками мав проблеми зі здоров’ям, та все одно продовжував працювати і стежити за літературним процесом і суспільно-політичним життям^[11].

	Сьогодні вранці уві сні на 91 році життя відійшов за межі цього земного світу унікальна людина Іван Дзюба. Одне ім’я вже говорить багато. Багато — бо це один із лідерів національно, духовного відродження другої половини ХХ і початку ХХІ століття. Передусім Іван Дзюба — це інтелектуальний провідник і речник українського «шістдесятництва». І я сьогодні не можу не згадати слів Ліни Костенко, яка сказала, що Іван Дзюба – це людина, що завжди мала мужність говорити правду
— Микола Жулинський, [11]

Погляди

Іван Дзюба; офіційна світлина КДБ перед арештом Дзюби в 1973 році

Попри все пережите, особливо у ХХ столітті, український народ значною мірою зберіг свою культурно-генеративну енергію, здатність породжувати нові творчі сили і давати ґрунт для інтелектуальних звершень і художніх шукань. Але маємо трагічний парадокс: у нас багата й самобутня культура, однак протягом століть її відтісняли на периферію суспільства, буття й людської свідомості, і тепер аж ніяк не можемо сказати, що нинішнє українське суспільство формується в лоні національної культури. Незважаючи на здобуття незалежності й усіх, пов'язаних з цим позитивних факторів, культурно наше суспільство залишається колоніальним, або усе ще колонізованим. Одним із найважливіших завдань бачиться мені введення української мови y коло сучасних комп'ютерних комунікацій. Тобто, йдеться про зміну форми функціонування культурних текстів. У східних регіонах потрібна рішуча підтримка української культури та українського слова (книга, газета, радіо, телебачення) української освіти за допомогою ринкових і законодавчих механізмів.

У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[12].

Проблеми зі здоров'ям

Іван Дзюба захворів на туберкульоз легень іще в студентські роки^[13]. Потреба в постійному лікуванні та певних умовах життя для виживання давало КДБ чудовий інструмент тиску на Дзюбу. На думку дослідників, саме через загострення хвороби під час його арешту 1972 року Дзюба був змушений до певної міри піддатися «слідчому тиску» партії та КДБ й «покаятись», інакше він просто не пережив би найближчу зиму в таборі^[14].

Твори

Книги

• «Звичайна людина чи міщанин?» (1959)
• Інтернаціоналізм чи русифікація? (1965, «Самвидав», видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами)
• Грані кристала (1978)
• На пульсі доби: штрихи до портретів письменників народів СРСР (1981)
• Стефан Зорян в історії вірменської літератури (1982)
• Вітчизна у нас одна (1984)
• Автографи відродження (1986)
• Садріддін Айні (1987)
• У всякого своя доля (1989)
• Бо то не просто мова, звуки (1990)
• Застукали сердешну волю… (1995)
• Між культурою та політикою (1998)
• Спрага (2001)
• Пастка. 30 років зі Сталіним, 50 — без Сталіна, (ч. 1), (ч. 2) (2003)
• Тарас Шевченко (2005)
• З криниці літ. У 3-х томах (2006—2007)
• Тарас Шевченко: Життя і творчість (2008)
• Спогади і роздуми на фінішній прямій (2008)
• «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.» (2011)
• Не окремо взяте життя (2013). ISBN 978-966-06-0634-0
• Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. — 78 с.
• Чорний романтик: Сергій Жадан. К.: Либідь, 2017.

Статті та лекції

• Вимирання слова (2004)^[15]
• Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа» (2005)^[16]
• Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2015. — 78 с. — (Студії з регіональної історії. Степова Україна) ISBN 978-966-02-7536-2

Редакція та упорядкування

• Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800—1863 роки)» (2009)
• Історія українського мистецтва (видання)

Автор вступних статей

• І. Фізер, Психо-лінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: метакритичне дослідження. — К.: Обереги, 1996
• М. Павлишин, Канон та іконостас. — К.: Час, 1997
• Україна: антологія пам'яток державотворення, Х-ХХ ст.: у 10 т. — К.: Основи, 2009
• Порода: Антологія українських письменників Донбасу. Упорядкування Веніаміна Білявського і Микити Григорова. Передмова Івана Дзюби. — К.: Легенда, 2017. — 384 с.

Кінематографічна діяльність

Автор сценаріїв фільмів:

• Василь Симоненко (1988)
• Українці. Надія (1992)
• Поет і княжна (1999)
• Співавтор сценаріїв серій «Поет і княжна», «На цій окраденій землі», «Душа з призначенням прекрасним» і «Доле моя, де ти?» телесеріалу «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992―1997) тощо.

Нагороди і відзнаки

• 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності^[17].
• Кавалер ордена Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України^[18].
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (22 січня 2022) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, зміцнення міжнародного авторитету України, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[19]
• Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (в галузі журналістики і публіцистики)  — за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» (27 лютого 1991)^[20].
• Державна премія України в галузі науки і техніки 2017 року — за роботу «Шевченківська енциклопедія» (у складі колективу)^[21]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу^[22]
• Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».
• Лавреат Міжнародної премії від 1990 року фундації Антоновичів за есе «У всякого своя доля».
• Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.
• Лавреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського^[8].

Примітки

Посилання

Посилання

Тематичні сайти Open Library · Rodovid.org Словники та енциклопедії Енциклопедія історії України · Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль BNE: XX1115517 · Freebase: /m/0h1h4z1 · GND: 10323344X · ISNI: 0000 0001 0899 6605 · LCCN: n50030200 · LNB: 000106037 · NKC: jn20020722029 · NTA: 152481338 · NUKAT: n97082572 · PTBNP: 1398273 · SUDOC: 074141414 · VIAF: 49633298

Зовнішні відеофайли
	Документальний цикл про шістдесятників. Іван Дзюба

Іван Дзюба у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Іван Дзюба у Вікісховищі?

• Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація?
• ^{[недоступне посилання з липня 2019} Мирослав Попович. Перевідкривач: до 70-річчя Івана Дзюби // Дзеркало тижня. — 2001. — 28 лип.]^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Юрій Шаповал. ^{[недоступне посилання з липня 2019} Досвітній вогонь. 1965 року з'явився всесвітньо відомий памфлет Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // Дзеркало тижня. — 2005. — 25 черв.]^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Сюндюков Ігор. В Українському домі відзначали 40-у річницю з часу оприлюднення знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // День. — 2005. — 18 листоп.
• Олена Зварич. Іван Дзюба: В Європі немає держав, які не мають універсальних енциклопедій… Крім України // Україна молода. — 2006. — 8 груд.
• Віталій Жежера. Література і ластівки. Сьогодні академіку Іванові Дзюбі — 80 літ // Голос України. — 2011. — 26 лип.^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Право бути собою в своєму народі // Урядовий кур'єр. — 2011. — 26 лип.
• «Ми — двомовні, а нас за це називають націоналістами» — Іван Дзюба // Країна. — 2011. 22 лип.
• Письменницький довідник // Національна спілка письменників України
• Максим Стріха. Відвага бути «білим круком» // Україна молода. — 2011. — 22 лип.
• Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. — Київ: КМ Academia, 2001. — 34 с. — Інавґураційна лекція Почесного доктора НаУКМА, прочитана 15 жовтня 2001 р.
• Чим Україна завдячує Іванові Дзюбі — дисиденту, літературознавцю й політику // Читомо

Джерела та література

• М. Г. Желєзняк. Дзюба Іван Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 378. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 136—138.
• Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
• Іван Дзюба. На трьох континентах. — К.: Кліо, 2013.
• Закон України: «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» (Документ 314-19, чинний, поточна редакція — прийнятий 09.04.2015)
• Олександр Горобець Іван Дзюба: списаний і забутий?
• Надія Частакова. Іван Дзюба: Дух і творчість (2016, «Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ»)

п о р Міністри культури України Лариса Хоролець (1991—1992) • Іван Дзюба (1992—1994) • Дмитро Остапенко (1995—1999) • Юрій Богуцький (1999) • Богдан Ступка (1999—2001) • Юрій Богуцький (2001—2005) • Оксана Білозір (2005) • Ігор Ліховий (2005—2006) • Юрій Богуцький (2006—2007) • Василь Вовкун (2007—2010) • Михайло Кулиняк (2010—2012) • Леонід Новохатько (2013—2014) • Євген Нищук (2014) • В'ячеслав Кириленко (2014—2016) • Євген Нищук (2016—2019) • Володимир Бородянський (2019—2020) • Олександр Ткаченко (2020—…)

п о р Уряд Леоніда Кучми Прем'єр-міністр: Леонід Кучма Перший віце-прем'єр-міністр: Ігор Юхновський (до 1993), Юхим Звягільський (з 1993) Віце-Прем'єр-міністр з питань промиловості та будівництва: Василь Євтухов Віце-прем'єр-міністр з питань агропромислового комплексу: Володимир Дем'янов Віце-прем'єр-міністр з питань економічної реформи: Віктор Пинзеник Віце прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу: Юлій Іоффе Віце прем'єр-міністр з питань гуманітарної політики: Микола Жулинський Внутрішніх справ Андрій Василишин Економіки Віктор Пинзеник Юрій Банніков Роман Шпек Енергетики і електрифікації Віталій Скляров Закордонних справ Анатолій Зленко Захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Георгій Готовчиць Зв'язку Олег Проживальський Зовнішніх економічних зв'язків Іван Герц Культури Лариса Хоролець Іван Дзюба Лісового господарства Валерій Самоплавський Машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії Віктор Антонов Молоді і спорту Валерій Борзов Оборони Костянтин Морозов Освіти Петро Таланчук Охорони здоров'я Юрій Спіженко Охорони навколишнього природного середовища Юрій Костенко Праці Михайло Каскевич Промисловості Анатолій Голубченко Соціального забезпечення Аркадій Єршов Статистики Микола Борисенко Транспорту Орест Климпуш Фінансів Григорій П'ятаченко Юстиції Василь Онопенко Міністр Кабінету Міністрів Анатолій Лобов

п о р Герої України (перелік) 1998 Б. Патон               1999 Любов Мала В. Сацький В. Січовий С. Антонець О. Галуненко М. Гордовенко С. Генієвський Катерина Гордєйчук С. Стребко В. Петринюк Альфред Козловський В. Скопенко Г. Скудар І. Запорожець Лука Сушко І. Герасимов Л. Каденюк А. М'ялиця П. Балабуєв 2000 М. Павлюк В. Богуслаєв П. Тронько В. Філіпчук †В. Чорновіл О. Возіанов М. Борисюк В. Літвінов М. Руденко 2001 С. Бубка Т. Яблонська О. Білаш І. Дзюба Т. Прошкуратова І. Плющ Л. Кравчук О. Омельченко Є. Березняк В. Козявкін Ю. Тішков С. Родітєлєв Г. Астров-Шумілов П. Солтус П. Шаповаленко А. Лавриненко М. Бялик Зінаїда Гришко Ю. Баранов В. Мурзенко 2002 В. Ткачук О. Коросташов М. Колесса І. Копичай А. Дерюгіна †А. Волошин А. Криворучко А. Француз Г. Бондар Г. Кірпа †В. Лобановський О. Качура Софія Ротару Ф. Муравченко А. Бугаєць Ю. Алексєєв В. Команов Ф. Іванов С. Поташник Д. Моторний О. Приліпка О. Боровик А. Пачевський В. Дідківський А. Вуйчицький 2003 Ю. Звягільський †В. Мельников М. Янковський В. Бойко В. Поляченко А. Авдієвський В. Мороз О. Рой Т. Засуха М. Гриньов Р. Кириченко Д. Мельничук М. Васильченко В. Сілецький В. Синяков М. Сургай 2004 В. Лук'яненко Я. Микитин С. Конюхов М. Орленко Ю. Бондін Л. Литвинов В. Щеголь М. Костюченко О. Владимиренко С. Тулуб Яна Клочкова В. Тацій О. Жданов П. Іващук М. Вантух Я. Швед Т. Молчанова Л. Яковишин О. Бартєнєв Ю. Бойко П. Загребельний Л. Байсаров Ю. Білобров Д. Павличко Февзі Якубов Лев Венедиктов В. Петренко В. Смирнов В. Матвієнко І. Вужинський В. Остапчук Г. Книшов А. Головко О. Кудревич П. Саблук Т. Корост В. Видобора М. Гавриленков В. Литвин А. Шевченко В. Кличко 2005 І. Даниленко Максим Гулий М. Сікорський Д. Гнатюк Л. Лук'яненко †О. Берест О. Момотенко Б. Возницький О. Шалімов †В. Гетьман †О. Гончар М. Дорошко І. Юхновський †Г. Гонгадзе Б. Олійник †В. Стус О. Силин 2006 Н. Матвієнко І. Сподаренко Олена Юрковська †М. Ващук †В. Ігнатенко †О. Лелеченко †М. Титенок †В. Тішура †М. Василишин Є. Мірошниченко В. Ніколаєв Віра Роїк В. Бондарев В. Шевченко Юрій-Богдан Шухевич С. Хмара І. Драч А. Павленко В. Оробей †Т. Маркус †А. Шапіро Є. Пронюк В. Сташис Валентин Ландик †О. Масельський 2007 †Олекса Гірник †Ю. Оробець Ю. Митропольський І. Вакарчук †К. Дерев'янко П. Костюк В. Брюховецький М. Жауров Ада Роговцева Г. Вороновський Б. Літвак І. Балюк Г. Березовський В. Стельмах М. Романчук М. Багров О. Крижовачук С. Руденко С. Бистров Ю. Гречиха †Р. Шухевич О. Вадатурський І. Палій Т. Шевченко (директор АМК) †В. Івчук 2008 В. Казаков В. Моргун †А. Солов'яненко Марія Стеф'юк В. Хорішко В. Дзензерський Н. Крюкова Ю. Косюк І. Гулий М. Скорик В. Гречушкін Б. Грядущий В. Макаров В. Сушкевич А. Коваленко А. Ровчак М. Жар †Г. Китастий 2009 Р. Іваничук Є. Станкович †В. Івасюк Ю. Мушкетик П. Муравський Ю. Карасик О. Порошенко А. Паламаренко В. Зінкевич С. Войтович М. Бойко О. Мостіпан Т. Балагура І. Пасічник Є. Савчук А. Кобзаренко П. Шилюк Людмила Лятецька Д. Ківа Л. Губерський Г. Бобов І. Гута Ю. Мельник Віра Найдьонова В. Чернишенко Валентин Симоненко М. Зубець 2010 †С. Бандера Г. Омельченко С. Бондарчук В. Бар'яхтар Ольга Басистюк-Гаптар В. Воліков О. Риженков М. Шаповал І. Юрченко С. Шемук І. Шевченко 2011 Володимир (Сабодан) Б. Білаш О. Ключников Б. Рибалко М. Степаненко Б. Ступка С. Трошин Лариса Шитикова В. Кошельник С. Лазуренко О. Однораленко 2012 О. Баталін П. Гадз О. Голубенко В. Заклунна-Мироненко М. Короленко О. Мінаєв Д. Романенко С. Слюсар С. Червонописький Ю. Шикула 2013 О. Богданов О. Мокринських С. Обухов В. Приз В. Ремньов І. Боримський М. Матрунчик Л. Шиман Б. Дейч С. Поважний М. Резнікович 2014 †С. Кульчицький †Костянтин Могилко †Т. Сенюк †Б. Завада М. Забродський †Є. Зеленський І. Гордійчук †Р. Лужевський †Небесна сотня †С. Кривоносов †Д. Майборода О. Петраківський 2015 †О. Аніщенко І. Герасименко О. Трепак С. Шаптала †О. Бадера †Ю. Дяковський †Ю. Поправка †В. Рибак †Д. Чернявський Н. Савченко В. Зубанич С. Собко О. Порхун В. Гринюк †Ю. Коваленко †І. Зубков †О. Міхнюк †І. Зінич В. Божок Є. Межевікін †С. Цимбал 2016 †В. Орленко †Вячеслав Семенов А. Ковальчук В. Чибінєєв †І. Брановицький †С. Колодій †О. Лавренко †В. Гарматій А. Ткачук †А. Снітко †С. Табала †М. Яровий 2017 В. Жемчугов †А. Кизило †В. Сліпак †Є. Тельнов †Р. Аметов †М. Жизневський †Є. Лоскот В. Тарасюк †М. Шаповал †О. Капуш 2018 †Є. Пікус †О. Довгий В. Соснін †А. Конопльов 2019 Філарет І. Віннік †І. Момот †А. Соколенко †Д. Гончаренко В. Грицак †А. Волос О. Ананенко В. Беспалов †Б. Баранов †Д. Волочаєв †Д. Каплунов †А. Жук †Р. Матвієць 2020 †Г. Бортюк †С. Шатохін †С. Михальчук †С. Губанов †Т. Матвіїв †А. Кузьменко †В. Кубрак О. Коростельов Ю. Рибчинський †Ю. Горайський Е. Атрашкевич †О. Дегтярев †І. Філіпчук †В. Гапоненко †Д. Лихно †І. Матьков †М. Микитюк †О. Наумкін †В. Овчарук †Ю. Сологуб †К. Статнік †С. Хоменко 2021 †С. Білоус †М. Ридзанич Є. Сидоренко †Н. Яремчук В. Горбулін І. Гельфгат †С. Горбенко †В. Гурняк М. Крипак †І. Левітас †М. Верхогляд †Р. Хамраєв Д. Коцюбайло †П. Полицяк І. Поклад †П. Півоваренко †Л. Кіндзельський 2022 †В. Скакун †О. Оксанченко Д. Красильников Ю. Содоль †Д. Коломієць †Г. Матуляк О. Мостовий А. Герус †Е. Вагоровський †В. Мовчан †В. Радіонов А. Круглов Е. Хорошун † — нагороджений посмертно       курсив — нагороджений орденом «Золота Зірка»       простий текст — нагороджений орденом Держави