Винниченко Володимир Кирилович

Володимир Кирилович Винниченко
Володимир Винниченко. Женева, 1909 рік
1-й Голова Директорії УНР
14 грудня 1918 — 13 лютого 1919
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Симон Петлюра
Голова Ради Народних Міністрів
28 червня 1917 — 30 січня 1918
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Всеволод Голубович
1-й Генеральний секретар внутрішніх справ
15 червня 1917 — 11 січня 1918
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Павло Христюк
Народився	16 (28) липня 1880(1880-07-28) Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	6 березня 1951(1951-03-06) (70 років) Мужен, Франція
Похований	Мужен
Відомий як	політик, письменник, драматург, письменник-фантаст
Країна	УНР→ Франція Російська імперія (до 1917)
Національність	українець
Освіта	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Політична партія	УСДРП
У шлюбі з	Винниченко Розалія Яківна
Професія	політик, письменник, драматург
Релігія	православ'я
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Кири́лович Винниче́нко (16 [28] липня 1880(18800728)^[1], Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник.

Ранні роки

Народився 1880 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький, Україна)^[1]. Батько його, Кирило Васильович, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, аби вони продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченню школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він навчався з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року^[2].

Гімназія

У старших класах гімназії Володимир Винниченко взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом його відрахували з гімназії.

Але Володимир не кинув своїх студій. Він продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав 1900 року іспит зрілості як стороння особа у Златопільській чоловічій гімназії^[2] (Златопіль нині — у складі Новомиргорода Кіровоградської області). Незважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі «атестат зрілості», під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.

Революційна діяльність

1901 року Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка у 1905 році стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, Винниченку за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Події 1917—1919 років

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Виступав супроти мілітаризму, за розпуск збройних сил та створення міліції замість регулярного війська, через що зазнавав критики опонентів, зокрема з боку С. Петлюри^[3].

Винниченко — автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Під тиском військових він 10 червня 1917 року на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді проголосив I Універсал Центральної Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального секретаріату, якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії» України.

29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Згодом, через виникнення супере́чностей, Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць знову його очолив.

Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідком повалення Тимчасового уряду та захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів Центральна Рада 9 (22) січня 1918 року ухвалила IV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Це проголошення відбулось як наслідок доконаного факту, більшовицько-української війни.

Під натиском більшовицьких військ 26 січня (8 лютого) 1918 року уряд УНР на чолі з новим прем'єром утік до Житомира, не повідомивши українські частини (зокрема 1-й корпус у Білій Церкві) про захоплення Києва. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська.

Саме Винниченко, як відомий на той час публіцист, у своїх політичних статтях негативно висловлювався з приводу тих небагатьох українських державників-самостійників, що стійко стояли на позиціях незалежності України, у першу чергу творця української армії та ідеолога української державності Миколи Міхновського^[4].

Побутує думка окремих істориків, що саме Винниченко доклав усіх зусиль для того, щоб 1919 року, після переможного визвольного походу, Петра Болбочана заарештували, а згодом і стратили^[5]. Попри те, що на момент арешту та страти Болбочана

Під час Гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п'єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою через підозру підготовки до державної змови, але завдяки своєму авториту був швидко звільнений з-під варти і знову перейшов до активної політичної діяльності.

У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до визнаного іншими країнами Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським Український національний союз, хоч організаційну частину до свого арешту провадив Симон Петлюра^[6], використовуючи мережу та фінансові ресурси союзу земств. Винниченко наполягав на державному перевороті, для чого домовився з більшовиками про спільний напад заради відтягнення військ^[5]. Після перевороту та позбавлення гетьмана влади Винниченко 13–14 листопада 1918 року став головою Директорії. Незабаром через суперечності з Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

За два місяці до еміграції він записав у щоденнику:

Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду, як письменник, а як політик я всією душею хочу померти.

Еміграція

В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. — грудень 1919 р.)» — твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення й розуміння складних політичних процесів на території України періоду збройної боротьби за владу.

За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Але більшовики, на його думку, недостатньо враховували національний чинник. Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національніша», тісніше пов'язана з історичним минулим України.

Наприкінці 1919 року Винниченко спробував цю ідею втілити в життя. Він вийшов із УСДРП й організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган — газету «Нова доба», у якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції комунізму.

На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, з прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 року Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, з кооптацією в члени ЦК КП(б)У.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією та Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань, тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 року виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

Політичну діяльність Винниченко продовжував в Австрії, Чехо-Словаччині, Німеччині та Франції. На перших порах підтримував тісні зв'язки з українською національною еміграцією, з групою російських літераторів — Бєлим, Еренбургом, Ремізовим, але відмовився від творчої співпраці з видавництвом «Скифы». Перу Винниченка належить і проєкт програми антибільшовицького «Єдиного революційно-демократичного національно фронту». На жаль, об'єднати розбиті емігрантські групи не вдалося.

Перебуваючи в Європі, Винниченко виступає з критикою національної й соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. У вересні 1921 року очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні. Продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом. У 1925 році через складну політичну та економічну ситуацію в Німеччині переселяється до Франції й осідає спочатку в Парижі.

У 1934 році Винниченко із дружиною Розалією Яківною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. До цього кроку письменника спонукали як тяжке матеріальне становище через припинення виплати гонорарів від українських видавництв, так і бажання нового здорового способу життя подалі від міської суєти. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він у власному невеликому будинку займався літературною творчістю («Лепрозорій», 1938, «Нова заповідь», 1949) і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Винниченка було кинуто до концтабору. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.

Літературна творчість

Літературна спадщина Володимира Винниченка вважається приналежною до золотого фонду України. Він — автор одного з перших утопічних романів, «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 роках), який започаткував новий напрям в українській літературі. Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 року, в журналі «Кіевская старина» з'являється його перше оповідання «Сила і краса».

У 1909 році Михайло Коцюбинський писав:

Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка.

Іван Франко писав у рецензії на збірку оповідань Винниченка «Краса і сила» (1906):

Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка.

Після 1920 року Володимир Винниченко, зрозуміло, не міг так легко струсити «порох політики». Не випадково V Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся 25 лютого — 3 березня 1921 року в Харкові, оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його «поза законом».

Творчість Винниченка розпадається на три періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написані із 1902 до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року. І третій період охоплює твори, написані в еміграції.

Перший період

Живлячись настроями бідняцько-батрацьких мас у епоху наростання революції (селянські рухи 1902) і революційними прагненнями відомої частини української інтелігенції, Винниченко вже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове й по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу й забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни й їхні вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів («мала форма» — стисло, коротко, популярно) розраховане на масове споживання, на революційну функціональність. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури. Але виявляючи революційну потенцію й безперспективність батраків, селян-бідняків, Винниченко кличе до них не міський пролетаріат, який був зрусифікований і відірваний від села, а «революційну» інтелігенцію.

Водночас у інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво й влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), боягузливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «народництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — у комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), розкриває зміст ліберальності «рідних» поміщиків і буржуазії («Малорос-європеєць»), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції. До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси й оповідання з вояцького життя («Боротьба», «Мнімий господін», «Темна сила»), а також із життя дітей («Кумедія з Костем», «Федько-халамидник»). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захопливо розповідати й яскраво, художньо показувати.

Другий період

Свій другий етап Винниченко починає драмами: «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя». За ними йдуть: «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Між двох сил», «Рівновага», «Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля», «По-свій», «Божки», «Хочу!». Винниченко тут уже звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Це пояснюється поразкою революції й національного руху. Письменник-політик не бачив виходу для бідняцьких, напівпролетарських категорій села. І Винниченко, не звертаючись до пролетаріату, починає боротьбу з негативними якостями інтелігентської категорії «роду людського», хоче перевиховати її й без болю вилікувати. Тому Винниченко намагається художньо розв'язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, норм поведінки, проповідуючи «социалістичну» реформу. Цим пояснюється й перехід до жанру драми, а згодом і роману.

На літературну творчість Володимира Винниченка цього періоду вплинули філософські концепції Фрідріха Ніцше.

Він передусім нещадно розкриває гнійники й критикує. У цій критиці він жорстокий і відвертий, але й поверховий, частково публіцистичний. Тут Винниченко в більшості випадків займає позицію індивідуального удосконалення. Протестуючи проти бруду, Винниченко виводить «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості по відношенню до колективу, «чесність із собою» тощо.

Винниченко розвиває свій стиль, почавши з удосконаленого новими формальними елементами й мотивами реалізму перших оповідань; далі він дедалі більше переходить до імпресіоністичного стилю, яке в бездоганному вигляді можна побачити в творах і малої («Промінь сонця», «Зіна») і великої форми («Записки кирпатого Мефістофеля»). Психологічний реалізм як перехідний етап панує в перших романах і більшості драм, які вирізняються сценічністю, гостротою й цікавістю інтриги, яка побудована на контрастах.

Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Імпресіонізм його характерно вирізняється, наприклад, фіксацією дієвих, переважно зорових деталей, а також тонких і водночас гостро діючих психологічних рухів-рефлексів. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, а також несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.

В еміграції Винниченко з 1925 року активно береться до літературної роботи. Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на німецьку мову й з'являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються й перекладаються його романи «Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля»… На екранах Німеччини з жовтня 1921 року демонструється фільм «Чорна Пантера» (нім. «Die schwarze Pantherin»)^[7], співавтором сценарію якого був Винниченко. Не забувають про Винниченка й в Україні. Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку п'єси «Над». Проблеми сценічного втілення п'єс обговорювали з драматургом Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко, Микола Садовський і Гнат Юра. Лесь Курбас у своєму «Молодому театрі» поставив «Чорну Пантеру і Білого Медведя» за участю режисера-постановника Гната Юри.

Володимир Винниченко — письменник світового рівня, проте в роки радянської влади його було викреслено з української літератури.

Цікаві факти

Винниченко був близько знайомий з українським громадським діячем і меценатом Євгеном Чикаленком, бував у нього вдома. Чикаленко підтримував (в тому числі матеріально) і критикував Винниченка (особливо в ранні роки його творчості). Збереглося їх багатолітнє листування^[8]. Останній в своєму житті лист Євген Чикаленко, ймовірно, написав Винниченку.

Керівник Радянського Союзу Микита Хрущов неодноразово зізнавався, що великий вплив на його свідомість в юнацькі роки мало оповідання Винниченка «Талісман», а головний герой цього твору, єврей Піня, надихав Хрущова виступити з розвінчанням культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС^[9].

Вшанування пам'яті

Ювілейна монета «Володимир Винниченко»

Після смерті Винниченка його маєток придбала Іванна Нижник-Винників, яка сплатила борги й стала власницею садиби, охоронницею і упорядницею його речей і архіву^[10]. У 1990-ті роки вона сприяла передачі кабінету Винниченка та його меморіальних речей у подарунок незалежній Україні. Меморіальний кабінет політичного діяча часів УНР передано до збірок Кропивницького краєзнавчого музею. У Кропивницький передано книжкову шафу Володимира Винниченка та два письмові столи, його крісло та друкарську машинку «Мерседес», власний годинник, навіть мішечок із цяткою української землі, яку він скрізь возив із собою.

На честь Володимира Винниченка названий Центральноукраїнський державний педагогічний університет.

17 вересня 2010 року в Кіровограді (сучасному Кропивницькому) урочисто відкрито перший в Україні пам'ятник Володимирові Винниченку^[11].

Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Володимира Винниченка (Культура і мистецтво)^[12].

Вулиці

• у Кропивницькому (1990-ті)
• у Києві (2015),
• у Кривому Розі (2016)^[13]
• у Львові
• у Тернополі (1990-ті)
• у Малині (від 1992)^[14]
• у Рівному
• у Калуші
• у Луцьку
• у Вінниці

У Кінематографі

2011 року вийшов документальний фільм Винниченко без брому.

Володимир Винниченко був показаний у фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри». Роль Володимира Винниченка зіграв Євген Нищук.

Основні твори

Детальніше див. Бібліографія Володимира Винниченка або Володимир Винниченко. Анотована бібліографія / Упоряд. Вадим Стельмашенко. — Едмонтон, Альберта, 1989. [1]

Коротка проза

• Сила і краса (пізніше — Краса і сила) (1902)
• Біля машини (1902)
• Антрепреньор Гаркун-Задунайський (1903)
• Боротьба (1903)
• Народний діяч (1903)
• Роботи! (1903)
• «Салдатики» (1903)
• Суд (1903)
• Заручини (1904)
• Контрасти (1904)
• Мнімий господін (1905)
• Моє останнє слово (пізніше — Дрібниця) (1906)
• На пристані (1906)
• Раб краси (1906)
• Темна сила (1906)
• Честь (1906)
• Дим (1907)
• Момент (1907)
• Рабині справжнього (1907)
• Глум (1908)
• Уміркований та щирий (1908)
• Записна книжка (1909)
• Зіна (1909)
• Кумедія з Костем (1909)
• Купля (1909)
• Щось більше за нас (1909)
• Таємна пригода (1910)
• Тайна (1910)
• Біля машини (1912)
• Історія Яхимового будинку (1912)
• Маленька рисочка (1912)
• Промінь сонця (1912)
• Таємність (1912)
• Чекання (1912)
• Федько-халамидник (1912)
• Олаф-Стефензон (1913)
• Переможець (1913)
• Талісман (1913)
• Терень (1913)
• Босяк (1914)
• Кузь та Грицунь (1914)
• На пристані (1914)
• Радість (1914)
• Баришенька (1916)
• Хома Прядка (1916)
• Голод (1917)
• Ланцюг (1917)
• Малорос-європєєць (1917)
• Сліпий (1917)
• Бабусин подарунок (1923)
• На лоні природи (1926)
• В графському маєтку (1926)

Романи й повісті

• Голота (повість) (1905)
• Чесність з собою (1911)
• Рівновага (1912)
• По-свій! (1913)
• Божки (1914)
• Заповіт батьків (1914)
• Хочу! (1915)
• Записки кирпатого Мефістофеля (1917)
• На той бік (повість) (1923)
• Поклади золота (1927)
• Сонячна машина (1928)
• Нова заповідь (1932)
• Лепрозорій (1938)
• Слово за тобою, Сталіне! (1932)

Драматургія

• Дисгармонія (1906)
• Великий молох (1907)
• Щаблі життя (1907)
• Memento (1909)
• Чужі люди (1909)
• Брехня (1910)
• Базар (1910)
• Співочі товариства (1911)
• Чорна Пантера і Білий Медвідь (1911)
• Дочка жандарма (1912)
• Натусь (1912)
• Молода кров (1913)
• Пригвождені (1915)
• Панна Мара (1918)
• Між двох сил (1918)
• Гріх (1919)
• Закон (1923)
• Великий секрет (1928)
• Над (1923)
• Пророк (1929)
• Пісня Ізраїля (1930)

Публіцистика та спогади

Щоденники й епістолярій

• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 1 (1911-1920) / редакція, вступна стаття, примітки Григорій Костюк. — Едмонтон-Нью-Йорк : КІУС, 1980. — 500 с.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 2 (1921-1925) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Едмонтон-Нью-Йорк : КІУС, 1983. — 700 с.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 3 (1926-1928) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2010. — 624 с. — ISBN 978-966-2164-11-4.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 4 (1929-1931) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2012. — 344 с. — ISBN 978-966-2164-67-1.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 5 (1932-1936) / упорядкування і примітки Ольга Матвеєва. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2020. — 596 с. — ISBN 978–617–7622–13–9.

Окремі видання

• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 1 (1911-1920) / редакція, вступна стаття, примітки Григорій Костюк. — Едмонтон-Нью-Йорк : КІУС, 1980. — 500 с.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 2 (1921-1925) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Едмонтон-Нью-Йорк : КІУС, 1983. — 700 с.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 3 (1926-1928) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2010. — 624 с. — ISBN 978-966-2164-11-4.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 4 (1929-1931) / редакція Григорій Костюк, упорядкування і примітки Олександр Мотиль. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2012. — 344 с. — ISBN 978-966-2164-67-1.
• Володимир Винниченко. Щоденник. Том 5 (1932-1936) / упорядкування і примітки Ольга Матвеєва. — Київ-Едмонтон-Нью-Йорк : Смолоскип, 2020. — 596 с. — ISBN 978–617–7622–13–9.
• Відродження нації. Ч. I.: репр. відтворення вид. 1920 р. / В. К. Винниченко. — К. : Політвидав України, 1990. — 348 с. — ISBN 5-319-00826-0.
• Відродження нації. Ч. II.: репр. відтворення вид. 1920 р. / В. К. Винниченко. — К. : Політвидав України, 1990. — 328 с. — ISBN 5-319-00834-1.
• Відродження нації. Ч. III.: репр. відтворення вид. 1920 р. / В. К. Винниченко. — К. : Політвидав України, 1990. — 542 с. — ISBN 5-319-00839-2
• Лепрозорій: роман / Володимир Винниченко ; післямова Галини Сиваченко. — К. : Знання, 2011. — 382 с. — (Класна література). — ISBN 978-966-346-801-3.
• Нова заповідь: роман / Володимир Винниченко ; післямова Галини Сиваченко. — К. : Знання, 2011. — 350 с. — (Класна література). — ISBN 978-966-346-960-7.
• Чорна Пантера і Білий Медвідь: драми / Володимир Винниченко. — К. : Знання, 2014. — 253 с. — (Класна література). — ISBN 978-617-07-0166-4.
• Володимир Винниченко — Розалія Ліфшиць: епістолярний діалог (1911—1918 роки) / упоряд. Н. Миронець ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського. — Дрогобич (Львів. обл.): Коло, 2012. — 286, [1] с., [4] арк. іл. : іл., портр. ; 21 см. — Текст укр., рос. — Бібліогр. в тексті. — Покажч. імен: с. 279—283. — 1 000 пр. — ISBN 978-617-642-038-5
• Винниченко В. Нова заповідь: роман / В. Винниченко. — Б. м.: Україна, 1950. — 261 с. : портр.
• Винниченко В. Перед новим етапом: (наші позиції) / Володимир Винниченко. — Торонто (Канада): Накладом Вид. т-ва «Вперед», 1938. — 62 с. : портр.
• Винниченко В. Поворот на Україну / В. Винниченко. — Львів: Пшібрам, 1926. — 34 с.
• Винниченко В. Вибрані твори. / В. Винниченко ; вибір і вступ. ст. О. Гермайзе. — Київ: Книгоспілка, 1927. — 300 с. — (Літературна бібліотека).
• Винниченко В. Вибрані твори. / В. Винниченко ; вибір і вступ. ст. О. Гермайзе. — Київ: Книгоспілка, 1927. — 300 с. — (Літературна бібліотека).
• Винниченко В. Вибрані твори / В. Винниченко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 288 с.
• Винниченко В. Вибрані твори. Кн. 2 / В. Винниченко ; за ред. і з передм. А. Ніковського. — Київ: Вид. т-во «Час», 1926. — 189 с. — (Бібліотека «Час»).
• Винниченко В. Вибрані твори / В. Винниченко ; упоряд. А. Любченко. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — 365 с. : іл. — (Дитяча бібліотека українських письменників / за ред. В. Арнаутова та О. Попова).
• Винниченко В. Вибрані твори / В. Винниченко ; за ред. Олексієва. — Харків: Держ. вид-во України, 1929. — 376 с.
• Винниченко В. Чудний епізод / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1928. — 30 с.
• Винниченко В. Честь / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 16 с.
• Винниченко В. Чекання / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 20 с.
• Винниченко В. Фельдфебельщина: (Мнімий господін) / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1928. — 61 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Уміркований та щирий / В. Винниченко. — Харків: Дзвін, 1915. — 16 с.
• Винниченко В. У графському маєтку / В. Вининченко. — Київ: Час, 1926. — 80 с. — (Універсальна бібліотека «Час» ; № 4).
• Винниченко В. Терень / В. Вининченко. — Київ: Рух, 1928. — 33, [1 с.]
• Винниченко В. Маленька рисочка / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 19–?. — 32 с.
• Винниченко В. Темна сила. Промінь сонця / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1928. — 32 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Темна сила. — Х. : Укр. робітник, 1930. — 28 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Талісман / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1928. — 40 с.
• Винниченко В. Тайна / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 31 с.
• Винниченко В. Таємна пригода / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 20 с.
• Винниченко В. Суд / В. Винниченко ; передм. Т. Ганжулевич. — Харків: Держ. вид-во України, 1930. — 40 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Студент / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 19–?. — 16 с.
• Винниченко В. Сонячна машина. Ч. 1 / В. Винниченко. — Харків: Держ. вид-во України, 1928. — 314 с.
• Винниченко В. Сонячна машина. Ч. 3 / В. Винниченко. — Харків: Держ. вид-во України, 1928. — 266 с.
• Винниченко В. Сліпий / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 25 с.
• Винниченко В. «Салдатики»: малюнок із селян. розрухів / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 16 с. — (Дешева дитяча бібліотека).
• Винниченко В. Рассказы: пер. с укр. Т. 6 / В. Винниченко. — М. : Моск. Книгоизд-ко, 19–?. — 260 с.
• Винниченко В. Раб краси ; Хто ворог? / В. Винниченко ; з передм. Ю. Лавріненка.– Харків: Укр. робітник, 1930. — 94 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Раб краси / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1927. — 32 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Пісня Ізраїля ; (Кол-Нідре): п'єса на 4 дії / В. Винниченко. — Харків: Рух, 1930. — 83 с.
• Винниченко В. Намисто: разок перший / В. Винниченко. — Харків: Рух, 1930. — 261 с.
• Винниченко В. На пристані / В. Винниченко — Вид. 2-ге. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 32 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. На лоні природи / В. Вининченко. — Київ: Час, 1926. — 31 с. — (Універсальна б-ка «Час» ; № 3).
• Винниченко В. Момент / В. Винниченко. — Харків: Рух, 1927. — 24 с.
• Винниченко В. «Малорос-європеєць» / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1927. — 30 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Ланцюг: оповідання естета / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1928. — 32 с.
• Винниченко В. Купля: оповідання / В. Винниченко ; ред. і вступ. ст. А. Лебедя. — Київ: Сяйво, 1929. — 48 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Кумедія з Костем / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 16 с.
• Винниченко В. Кузь та Грицунь / В. Винниченко. — Вид. 2-ге. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 31 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Краса і сила та інші оповідання / Володимир Винниченко. — Київ: З друк. С. А. Борисова, 1906. — 412 с.
• Винниченко В. Краса і сила / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 62 с.
• Винниченко В. Контрасти / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 37 с.
• Винниченко В. Зіна / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 20 с.
• Винниченко В. Заробітчанські оповідання / В. Вининченко ; з передм. М. Матяша. — Харків: ДВОУ ; Літ. і мистецтво, 1930. — 90 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Записна книжка: оповідання / В. Винниченко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 24 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Записки Кирпатого Мефістофеля / В. Винниченко ; вступ. ст. А. Річицького. — Вид. 2-ге. — Харків ; Київ: Книгоспілка, 1930. — 300 с. — (Літературна бібліотека).
• Винниченко В. Дрібниця ; Моє останнє слово / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 19–?. — 156 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Голота: повість / В. Винниченко ; передм. О.Тищенка. — Харків: Держ. вид-во України, 1930. — 195 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Голод / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 15 с.
• Винниченко В. Глум / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1927. — 22 с.
• Винниченко В. Виривок із «Споминів» / В. Винниченко. — Харків: Укр. робітник, 1927. — 54 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Великий секрет: комедія на 4 дії / В. Винниченко. — Харків: Рух, 1928. — 104 с.
• Винниченко В. Босяк / В. Винниченко. — Вид. 2-ге. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 156 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).
• Винниченко В. Боротьба ; Талісма / В. Винниченко ; з передм. Ю. Лавріненка. — Харків: Укр. робітник, 1930. — 117 с. — (Романи й повісті ; Травень, № 10 (22)).
• Винниченко В. Боротьба: (оповідання) / Володимир Винниченко ; передм. О. Тищенка. — Харків ; Одеса: Держ. вид-во України, 1931. — 127 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Біля машини та інші оповідання / В. Винниченко. — Харків ; Київ: Книгоспілка, 1930. — 110 с. — (Бібліотека для всіх).
• Винниченко В. Біля машини / В. Винниченко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1932. — 40 с. — (Масова художня бібліотечка).
• Винниченко В. Бабусин подарунок: оповідання / Володимир Винниченко ; вступ. ст. О. Полторацького. — Київ: Сяйво, 1927. — 48 с. — (Дешева бібліотека красного письменства).

Зібрання творів

• Винниченко В. Твори. Т. 7 / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ ; Відень: Друк Христофа Райсера Синів, 1919. — 208 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 8 / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ ; Відень: Друк Христофа Райсера Синів, 1919. — 356 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 20 : Хочу! : роман / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 19–?. — 279 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 21 : Записки Кирпатого Мефістофеля / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1928. — 288 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 22 : Заповіт батьків: роман / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 19–?. — 201 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 14 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух: Книгоспілка, 1930. — 175 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 15 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Книгоспілка, 1930. — 263 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 2 : Оповідання / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух, 1930. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 7 : Оповідання / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух, 1930. — 276 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 8 : Оповідання / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух, 1930. — 230 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 12 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух: Книгоспілка, 1930. — 180 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 13 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Книгоспілка: Рух, 1930. — 202 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 14 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Книгоспілка: Рух, 1930. — 175 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 17 : Рівновага / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух, 1930. — 267 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 18 : «По-свій»: роман / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Рух, 1931. — 195 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 1 : Оповідання / В. Винниченко. — 3-тє вид. — Київ: Книгоспілка, 1930. — 403 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 3 : Оповідання / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 190 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 4 : Оповідання / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 195 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 6 : Оповідання / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 244 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 9 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 10 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 202 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 11 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 15 : Драматичні твори / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 263 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 17 : Рівновага: роман з життя емігрантів / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 264 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 19 : Божки: роман / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1929. — 339 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 11 : Драматичні твори / В. Винниченко. — Вид. 2-ге. — Київ: Книгоспілка, 1929. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 20 : Хочу! : роман / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1928. — 306 с.
• Винниченко В. Твори Т. 21 : Записки Кирпатого Мефістофеля: роман / В. Винниченко. — Вид. 3-тє. — Київ: Книгоспілка, 1929. — 287 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 14 : Драматичні твори / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1927. — 175 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 18 : «По-свій!»: роман / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1927. — 210 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 2 : Оповідання / В. Винниченко. — Вид. 2-ге. — Київ: Рух, 1929. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 8 : Оповідання / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1928. — 287 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 18 : «По-свій!»: роман / В. Винниченко. — Вид. 2-ге. — Київ: Рух, 1929. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 16 : Чесність з собою: роман / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ: Рух, 1928. — 240 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 23, ч. 2 : Сонячна машина / В. Винниченко. — Київ: Рух, 1928. — 235 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 4 : Оповідання / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1927. — 207 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 11 : Драматичні твори / В. Винниченко; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Книгоспілка, 1926. — 192 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 15 : Драматичні твори / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Книгоспілка, 1926. — 263 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 16 : Чесність з собою: роман / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Рух, 1926. — 270 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 1, кн. 1 : Оповідання / В. Винниченко ; до друку зібрав Т. Черкаський. — Київ: Книгоспілка, 1926. — 224 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 8 : Боротьба ; Роботи! Суд ; Хома Прядка / В. Винниченко. — Харків ; Київ: Рух, 1925. — 179 с.
• Винниченко В. Хведько-Халамидник / Винниченко В. — Б. м. : б. и., 19–?. — 23, 1 с.
• Винниченко В. Натусь: п'є­са на 4 дії: (репертуар театра ім. Т. Шевченка) / В. Винниченко. — Б. м. : В-тво «Спілка», 1923. — 70 с.
• Винниченко В. Рассказы: пер. с укр. Т. 1 / В. Винниченко. — 2-е изд. — М. : Моск. книгоизд-во, 19–?. — 306, 2 с.
• Винниченко В. Собрание сочинений: пер. с укр. Т. 2 : Контрасты / В. Винниченко. — 2-е изд. — М. : Москов. книгоизд-во, 1915. — 248 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 4 / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ ; Відень: З друк. А. Гольцгавзена у Відні, 1919. — 216, 1 с.
• Винниченко В. Твори. Т. 6 / В. Винниченко. — 2-ге вид. — Київ ; Відень: З друк. А. Гольцгавзена у Відні, 1919. — 274 с.
• Винниченко В. Записна книжка / В. Винниченко. — Київ: Дзвін ; Відень: З друк. А. Гольцгазена, 1919. — 16 с.
• Винниченко В. К. Біля машини: оповіданє / В. К. Винниченко. — Скрентон: Вид-во Просвіт. коміс. Рус. Нар. Союза, 1916. — 29 с.
• Винниченко В. Чорна пантера і білий медвідь: п'єса на 4 дії / В. Винниченко. — Київ: Дзвін: Друк. б. 1-ї Київ. Друк. Спілки, 1918. — 56 с.

Див. також

• Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
• Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького
• Українські казки. Вип. 1 / зредагували В. Винниченка, Ю. Вірий. — Харків ; Київ: Дзвін, 19–?. — 24 с.

Примітки

Посилання

• Винниченко Володимир Кирилович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.65-67
• Винниченко Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 155. — 1000 екз.

Винниченко Володимир Кирилович у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Біографії»
	Цитати у Вікіцитатах?
	Теми у Вікіджерелах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Файли у Вікісховищі?

• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 23. Володимир Винниченко
• ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО | Програма Велич особистості || 2018 (ВІДЕО)
• Веледницька Т. Ідея-фікс Володимира Винниченка // Літературна Україна. — 2012. — № 22 (5451). — 31 травня.
• Дубровська А. С. Париж як текст в інтерпретації В. Винниченка-романіста — від міфологічного до модерного
• Зібрання творів Володимира Винниченка онлайн
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Невідомі документи ЦК РКП(б) про В. Винниченка
• Про В. Винниченка на «Урядовому порталі»
• Річицький Андрій. Володимир Винниченко в літературі й політиці (1930)
• Твори Винниченка на аудіобібліотеці litplayer
• Творчість Володимира Винниченка на порталі «Український Центр»
• Vynnychenko, Volodymyr, 1880—1951 — книги В. Винниченка в Інтернет-архіві
• Електронна бібліотека «Культура України». Винниченко Володимир

Джерела

• Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п'єса. — К. : Факт, 2007. — 192 с., іл. — ISBN 978-966-359-212-1.
• Бондаренко А. І. Мовнохудожнє моделювання концептів «істина» і «річ» у текстах драм В.Винниченка // Урок української. — 2006. — №.1-2. — С.42-46.
• Бондаренко А. І. Художнє мовомислення п'єси: дар інстинкту й інстинкт дару (В.Винниченко «Чорна Пантера і Білий Медвідь») // Дивослово. — 2005. — № 8. — С.51-54.
• Володимир Винниченко: [Політ. біогр.] / С. В. Кульчицький, В. Ф. Солдатенко. — К. : Альтернативи, 2005. — 374 с., іл. — (Особистість і доба). — ISBN 966-7217-99-Х.
• Ковальчук О. Краса і сила у практиках повсякдення (творчість В. Винниченка 1902—1920). — Ніжин, 2008.
• Марко Роберт Стех. Про Володимира Винниченка в Парижі // Очима культури. — 2013. — № 23.
• Панченко В. Є.. Винниченко Володимир Кирилович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — 10 000 прим. — ISBN 966-02-3354-X.
• Піснячевський В. Відповідь на відкритий лист Володимира Винниченка — 1920.
• Процюк С. Маски опадають повільно. Роман про Володимира Винниченка. — К. : Видавничий центр «Академія», 2011. — 304 с. — ISBN 978-966-580-374-4.
• Степан Процюк про Василя Стефаника, Карла-Густава Юнга, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Ніку Турбіну / С. Процюк. — К. : Грані-Т, 2008. — 96 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-155-1.
• Творчість Володимира Винниченка 1902—1920 рр. у генетичних і типологічних зв'язках з європейськими літературами: дис. д-ра філол. наук : 10.01.01 / Панченко Володимир Євгенович ; Київський ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1998. — 358 с.
• Ясь О. В. Винниченко Володимир Кирилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 510. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Тагліна Ю. Володимир Винниченко / Ю. Тагліна. — Харків: Фоліо, 2016. — 120, 1 с. — (Знамениті українці).
• Річицький А. Володимир Винниченко в літературі й політиці: зб. ст. / Анд. Річицький. — Харків: Держ. вид-во України, 1928. — 77, 2 с.
• Винниченко проти Петлюри: зб. ст. / зредагував і дав передм. В. Блакитний (Елланський). — Б. м. : Вид-во Політ. від. Н-ї Совіт. Дивізії «Червона Галичина», 1920. — 24 с.
• Христюк П. Письменницька творчість В. Винниченка: (спроба соціол. аналізу) / Павло Христюк. — Харків: Рух, 1929. — 205 с.
• Парадиський Ол. Володимир Винниченко / Ол. Парадиський. — Харків ; Одеса: Держвидав України, 1930. — 51 с. — (Шкільна критико-біографічна бібліотека).
• Василенко Вас. Про «сонячну машину» В. Винниченка: (спроба критичної аналізи) / Вас. Василенко. — Харків: Пролетарий, 19–?. — 120 с.
• Баженкова Л. Федько-халамидник: п'єса на чотири розділи девять одмін / Л. Баженова ; сюжет за Винниченком. — Харків: Книгоспілка, 1928. — 40 с. — (Дитячий театр).
• Кошевський К. Записна книжка: комедія на 2 картини / переробив для сцени за В. Винниченком Кость Кошевський. — Київ: Укртеакіновидав, 1930. — 29, 1 с.
• Soroka, Mykola. Faces of Displacement: The Writings of Volodymyr Vynnychenko. McGill University Press, 2012.

Попередник Посада запроваджена

1-й Голова Директорії УНР 1918–1919

Наступник Симон Петлюра

п о р Українська Народна Республіка Устрій Українська Центральна Рада • Мала Рада • Генеральний секретаріат • Генеральний суд • Український генеральний військовий комітет • Державний банк • Конституція УНР • Універсали (I • II • III • IV) • Українські Установчі Збори • Трудовий Конгрес • Директорія Української Народної Республіки • Прапор • Гривня • Столиці Міжнародні відносини ЗУНР • Кримська Народна Республіка • Кубанська Народна Республіка • Українська Далекосхідна Республіка • Гуцульська Республіка • Команчанська Республіка • Берестейський мир • Варшавський договір Армія Головний Отаман військ і флоту УНР • Український генеральний військовий штаб • Головна управа Генерального штабу/Генеральний штаб • Полк імені гетьмана Богдана Хмельницького • Полк імені гетьмана Павла Полуботка • Українське вільне козацтво • Гайдамацький кіш Слобідської України • Січові стрільці • Запорізький корпус • Чорні запорожці • Сірожупанники • Синьожупанники • Третя Залізна стрілецька дивізія • Чорноморський флот • Дивізія морської піхоти • Українська Галицька армія • Степова дивізія • Волинська група • Кримська група • Алмазівці • Повітряний флот УНР • Запорізька повітроплавна ескадра Персоналії Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра • Микола Міхновський • Петро Болбочан • Володимир Оскілко • Євген Коновалець • Всеволод Голубович • Сергій Єфремов • Дмитро Антонович • Дмитро Дорошенко • Сергій Остапенко • Ілля Шраг • Семен Вітик Влада УСДРП • УПСФ • УПСР • Організації меншин: Польська соціалістична партія — Лівиця • ПДЦ • ППС (р. ф.)[en] • СДКПіЛ • Бунд • Поалей-Ціон Опозиція УНП • УДХП • УНГ • Союз земельних власників • Організації меншин: ПКВ Події Українська маніфестація • Всеукраїнський національний конгрес • Всеукраїнські військові з'їзди • Виступ полуботківців • Тимчасова інструкція Тимчасового Уряду • З'їзд поневолених народів • Жовтневі події • Українсько-більшовицька війна 1917—1921 • Бої за Одесу • Січневе повстання • Бій під Крутами • Взяття Києва більшовиками • Берестейський мир • Кримська операція • Вступ німецької армії до Києва • Встановлення гетьманської влади в Україні • Директорія УНР • Антигетьманське повстання • Акт Злуки • Літківський бій • Повторне взяття Києва більшовиками • Куренівське повстання • Київська катастрофа • Трикутник смерті • Перший зимовий похід • Другий зимовий похід • Холодноярська республіка Директорія Симон Петлюра • Володимир Винниченко • Опанас Андрієвський • Андрій Макаренко • Федір Швець • Євген Петрушевич Президенти Симон Петлюра • Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Землі Азовська земля • Болохівська земля • Брацлавщина • Волинь • Деревлянська земля • Донеччина • Дреговицька земля • Запоріжжя • Київ • Низ • Нове Запоріжжя • Одеса • Переяславщина • Підляшшя • Побожжя • Погорина • Поділля • Подністров'я • Подоння • Половецька земля • Полтавщина • Помор'я • Поросся • Посем'я • Посулля • Самарська земля • Сіверщина • Січ • Слобожанщина • Харків • Черкаська земля • Чернігівщина Категорія • Commons

п о р Голови уряду українських державних утворень з 1917 УНР (1917 — 1918) Володимир Винниченко • Дмитро Дорошенко ¹ • Володимир Винниченко • Всеволод Голубович Українська Держава Микола Сахно-Устимович ¹ • Микола Василенко ¹ • Федір Лизогуб • Сергій Гербель УНР (1918 — 1920) Володимир Чехівський • Сергій Остапенко • Борис Мартос • Ісаак Мазепа • В'ячеслав Прокопович ЗУНР Кость Левицький • Сидір Голубович Інші державні утворення Гуцульська Республіка — Степан Клочурак; Західно-Лемківська Республіка — Ярослав Качмарчик; Східно-Лемківська Республіка — Пантелеймон Шпилька; Кримська Народна Республіка — Номан Челебіджихан • Джафер Киример; Українська Далекосхідна Республіка — Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко-Мова; Перший Кримський крайовий уряд — Сулейман Сулькевич; Другий Кримський крайовий уряд — Соломон Крим; Радянська Соціалістична Республіка Тавриди — Антон Слуцький; Кримська Радянська Соціалістична Республіка — Дмитро Ульянов; Українська Народна Республіка Рад — Євгенія Бош ¹ • Микола Скрипник; Донецько-Криворізька радянська республіка — Федір «Артем» Сергєєв; Одеська Радянська Республіка — Володимир Юдовський; Кубанська Народна Республіка — Олександр Філімонов • Лука Бич • Пилип Сушков • Павло Курганський • Василь Іванис Уряд УНР в екзилі В Парижі: Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Пилип Пилипчук • Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Олександр Шульгин; У Празі: Андрій Яковлів ¹; В Мюнхені: Кость Паньківський • Ісаак Мазепа • Степан Баран • Спиридон Довгаль • Симон Созонтів • Микола Лівицький • Атанас Фіґоль • Спиридон Довгаль • Василь Федорончук • Теофіль Леонтій • Ярослав-Богдан Рудницький • Самійленко Іван Матвійович УРСР (1918 — 1941/1944) Християн Раковський • Юрій П'ятаков • Християн Раковський • Григорій Петровський • Християн Раковський • Влас Чубар • Панас Любченко • Михайло Бондаренко • Микола Марчак ¹ • Дем'ян Коротченко • Леонід Корнієць Карпатська Україна (1938-1939) Андрій Бродій • Августин Волошин • Юліян Ревай Державне правління (1941) Ярослав Стецько Райхскомісаріат Еріх Кох УРСР (1944 — 1991) Леонід Корнієць • Микита Хрущов • Дем'ян Коротченко • Никифор Кальченко • Володимир Щербицький • Іван Казанець • Володимир Щербицький • Олександр Ляшко • Віталій Масол • Вітольд Фокін ¹ Україна (з 1991) Вітольд Фокін • Валентин Симоненко ¹ • Леонід Кучма • Юхим Звягільський ¹ • Віталій Масол • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець ¹ • Валерій Пустовойтенко • Віктор Ющенко • Анатолій Кінах • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Юрій Єхануров • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Олександр Турчинов ¹ • Микола Азаров • Сергій Арбузов ¹ • Арсеній Яценюк • Володимир Гройсман • Олексій Гончарук • Денис Шмигаль 1. — Виконувач обов'язків

п о р Голови українських державних утворень з 1917 УНР (1917−1918) Михайло Грушевський Українська Держава (1918) Гетьман: Павло Скоропадський УНР (1918−1920) Володимир Винниченко • Симон Петлюра УДР (1917−1922) Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко ЗУНР (1918−1919) Євген Петрушевич Кубанська Народна Республіка (1918−1920) Микола Рябовіл Гуцульська республіка (1918−1919) Степан Клочурак Команчанська Республіка (1918−1919) Пантелеймон Шпилька Лемко-Русинська Республіка (1918−1920) Ярослав Качмарчик Холодноярська Республіка (1919−1922) Василь Чучупак • Іван Деркач • Костянтин Пестушко • Герасим Нестеренко Уряд УНР в екзилі (1920−1992) Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Карпатська Україна (1938−1939) Андрій Бродій • Августин Волошин Українська Самостійна Соборна Держава (1941) Ярослав Стецько УРСР (1917−1991) Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Серафима Гопнер • Емануїл Квірінг •Станіслав Косіор • Вячеслав Молотов • Фелікс Кон • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (після 1991) Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко • Віктор Янукович • Олександр Турчинов (в.о.) • Петро Порошенко • Володимир Зеленський

п о р Творчість Володимира Винниченка Романи Чесність з собою (1911) · Рівновага (1912) · По-свій! (1913) · Божки (1914) · Заповіт батьків (1914) · Хочу! (1915) · Записки кирпатого Мефістофеля (1917) · Сонячна машина (1928) · Нова заповідь (1932) · Лепрозорій (1938) · Слово за тобою, Сталіне (1950) Повісті На той бік Оповідання Краса і сила (1902) · Федько-халамидник · Раб краси · Біля машини · Уміркований та щирий · Кумедія з Костем · Момент П'єси Дисгармонія (1906) · Великий молох (1907) · Щаблі життя (1907) · Memento (1909) · Чужі люди (1909) · Брехня (1910) · Базар (1910) · Співочі товариства (1911) · Чорна Пантера і Білий Медвідь (1911) · Дочка жандарма (1912) · Натусь (1912) · Молода кров (1913) · Пригвождені (1915) · Панна Мара (1918) · Між двох сил (1918) · Гріх (1919) · Закон (1923) · Великий секрет (1928) · Над (1923) · Пророк (1929) · Пісня Ізраїля (1930) · Спогади Відродження нації (1920) Трактати Конкордизм (1948)

Тематичні сайти Open Library · Rodovid.org Словники та енциклопедії Велика каталонська · Britannica (онлайн) Нормативний контроль GND: 119243318 · ISNI: 0000 0001 2275 6376 · LCCN: n79137096 · NKC: jn19992001394 · NLA: 1203489 · NTA: 071502440 · NUKAT: n97037020 · РДБ: 000007542 · SUDOC: 095075682 · VIAF: 817403

Біографії   Політика   Література   Фантастика   Наукова фантастика   Україна