Вели́кий Луг — історична назва місцевості, велетенських річкових плавнів, які колись існували на лівому березі Дніпра між Дніпром і лівого притока Конки, а також тягнулись широкою смугою вздовж Правого берегу від гирла річки Середня Хортиця. Плавні, зарослі листяним лісом, очеретом і рогозом мали площу понад 400 км²[1].
Вся ця місцевість належала Запорізькій Січі, з Великим Лугом часто ототожнювали усе Запорожжя.
Великий Луг був затоплений водами Каховського водосховища у 1955–1957 роках за винятком деяких ділянок[2][3].
В результаті підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року, Великий Луг був вивільнений на поверхню[4].
Утворення Великолузької заплави, на думку вчених, відбулося під час останнього зледеніння, коли рівень Чорного моря був на десятки метрів нижчим від сучасного. Тоді й вирив Дніпро ту широку улоговину, яка заповнилась річковими наносами, що з часом перетворилася у Великий Луг[1].
Загалом заплава простягалася з обох боків Дніпра від острова Хортиця на 110 км від лівого берега Дніпра до острова Скалозубова в Херсонській області при ширині від 3 до 25 км.
Плавні заливалися водою з початку весни до початку літа, за винятком деяких місцин. Коли у квітні починалася повінь, плавні являли собою майже суцільний водний простір. Максимум рівня води припадав на кінець квітня і початок травня, мінімум — на вересень і жовтень. Внаслідок підйому рівня води (до 7 м) та річкової течії м'який піщано-мулистий ґрунт переміщувався й частково змінював обриси берегів плавневих озер та островів.
На нижньому Дніпрі існувало 8 перевозів відомих ще з часів бронзи. Тут були 4 піщані кучугури, що також були найліпшими перевозами: Великі кучугури, Водянські кучугури, Каменські кучугури, Нижньодніпровські (Олешківські) кучугури[1][5].
Нині майже вся територія Великого Лугу, за винятком кількох сотень гектарів у південно-східній частині острова Хортиця і на лівому березі Дніпра, залита штучним Каховським морем.
Під час своєї мандрівки по Нижньому Подніпров'ю і тодішньому Великому Лугу давньогрецький історик Геродот був вражений казковою лісистою країною, яку він назвав Гілеєю, повною «різноманітнішими деревами» («Мельпомена», книга 4). Із спогадів старожилів відомо, що на Великому Лузі «зростали могутні дерева, а через дикі хащі й бурелом неможливо було пробитись ані кінному, ані пішому»[6].
Навіть після затоплення Великого Лугу серед залишків плавнів збереглася унікальна рослинність, у тому числі реліктові, ендемічні та рідкісні рослинні угруповання сальвінії плаваючої, водяного горіху, плавуна щитолистого, альдрованди пухирчастої, латаття білого, глечиків жовтих, стрілиці звичайної, лепешняку очеретяного, куширів донського і підводного. На островах та кучугурах лівобережної піщаної тераси (арени) Великого Лугу збереглися зарості ендемічної берези дніпровської. Всі угруповання занесені до Зеленої книги України[7][8][9].
Тваринний світ Великого Лугу був надзвичайно багатим:
Тваринний світ Великого Лугу
На території Великого Лугу, або в його безпосередньому сусідстві, містилася Запорозька Січ. У Великому Лузі козаки випасали худобу і знаходили в тутешніх плавнях та заростях добрий захисток. Тому Великий Луг був символом безпеки й волі. У піснях його називали «Батьком»:
Після знищення Запорозької Січі в 1775 році Великий Луг разом з іншими її місцинами Катерина II поділила між своїми найближчими вельможами[10].
Раритетна рослинність Великого Лугу
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2023-06-17 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=14434