Ця стаття пов'язана із поточною подією: Обстріл Бєлгорода 30 грудня 2023 . Інформація з цієї статті може швидко змінюватися в міру того, як розвиватиметься подія. Початкові новини можуть бути ненадійними. Найновіші редагування цієї статті може не відповідати найновішій інформації. (грудень 2023) |
місто Бєлгород | |||||
---|---|---|---|---|---|
рос. Белгород | |||||
| |||||
Країна | Росія | ||||
Суб'єкт Російської Федерації | Бєлгородська область | ||||
Муніципальний район | Бєлгородська міськрада | ||||
Код ЗКАТУ: | 14401 | ||||
Код ЗКТМО: | 14701000001 | ||||
Основні дані | |||||
Час заснування | 1596 | ||||
Статус міста | 1779[1] | ||||
Поділ міста | 2 округи | ||||
Населення | ▼ 339 978 (2021) | ||||
Площа | 153,1 км² | ||||
Густота населення | 2221 осіб/км² | ||||
Поштові індекси | 308000 | ||||
Телефонний код | +7 4722 | ||||
Географічні координати: | 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.600° пн. ш. 36.600° сх. д.Координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.600° пн. ш. 36.600° сх. д. | ||||
Часовий пояс | +3 GMT | ||||
Висота над рівнем моря | 130 м | ||||
Водойма | річка Сіверський Донець | ||||
Міста-побратими | Герне, Ополе, Ніш, Вейкфілд, Елджин, Чанчунь | ||||
День міста | 5 серпня | ||||
Найближча залізнична станція | Бєлгород | ||||
Відстань | |||||
До Москви (км): - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
695 | ||||
Схема міста | |||||
Влада | |||||
Вебсторінка | beladm.ru | ||||
Міський голова | Боженов Сергій Андрійович | ||||
Мапа | |||||
| |||||
|
Бєлгород[2], застаріле Бі́лгород[3][4][5][6] (рос. Белгород) — місто та адміністративний центр Бєлгородської області в Російській Федерації, місто обласного підпорядкування. Розміщене на південній окраїні Середньоруської височини, переважно на правому березі Сіверського Дінця (притоки Дону); за 40 км від російсько-українського кордону, 70 км від Харкова та 695 км на південь від Москви.
Кількість населення міста впродовж деякого часу зростала через приплив жителів із півночі, але згодом, згідно з даними перепису 2021 року, зменшилася до рівня перепису 2002 року, склавши 339 978 осіб[7].
Слов'янське поселення на території сучасного міста існувало ще в часи Київської Русі і містилося в історичному центрі міста — на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя є характерною ознакою усієї Східної Слобожанщини. У наші часи часто можна почути думку, що ім'я Білгорода пов'язане нібито з фортецею з білого каменю, яка існувала тут колись, але це неправильно. Місцеві жителі й дотепер любовно називають своє місто «Білогір'ям». Хоча із самого свого початку Білгород формувався як російський адміністративний центр на прикордонні, але його завжди активно заселяли українці з навколишніх українських сіл та з України. Нині українці є другою за чисельністю національністю міста, хоча їх і набагато менше від росіян.
Український автор «Історії Русів» називає місто Білгородом-Руським[8], аби відрізнити його від двох інших Білгородів — княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккерману (у перекладі з турецької — «Біла фортеця»).
Місто засноване в XVI столітті[9] як фортеця на історичній території Слобідської України. У тогочасній українській літературі назву міста вимовляли як Білгород[10][11], а писали як Бѣлгородъ. Із посиланням на літописи в описі міських поселень Російської імперії вказано, що воєводи князі Михайло Ноздреватий та Андрій Волконський, за вказівкою царя Федора Йоановича, 1593 року поставили городи́ Білгород, Оскол, Валуйки та інші, що, поза сумнівом, свідчило про побудову нових і відновлення наявних укріплень у тогочасних населених пунктах[12]. Цілком вірогідно, що якась невеличка фортеця на місці сучасного Білгорода існувала й до 1593 року. Її неодноразово спалювали при набігах татаро-монголи і через це за указом царя Федора Івановича була відбудована заново. Із цього часу Білгород став головним містом 800-кілометрової оборонної лінії, яка захищала Московську державу від набігів кримських татар та українських козаків. Під час Смоленської війни підрозділ Якова Острянина знищив острог і випалив передмістя[13]. На початку XVIII століття, після створення Малоросійського приказу, була побудована нова оборонна лінія і стратегічне значення Білгорода значно зменшилося. Незабаром після завоювання Криму в 1785 році місто було виключене з числа діючих фортець.
При поділі Російської імперії на вісім губерній місто серед інших 56 18 (29) грудня 1708 року було приписане до Київської губернії[14] і стало центром її однойменної провінції. З 1 (12) березня 1727 року — центр губернії, до якої входили також міста Орел і Харків. Після скасування губернії 23 травня (3 червня) 1779 року — повітове місто Курської губернії.
Чѣмъ ближе подъѣзжалъ я къ Белгороду, тѣмъ рѣзче сказывалась разница въ небѣ и солнцѣ, во всей природѣ сѣвера и юга. Здѣсь вы покидаете Великороссію, вступаете, если не въ Малороссію, то въ область съ нею родственную и по природѣ и по населеію.[15] |
У XIX столітті основою промисловості в місті був видобуток крейди, вовномийні та переробка воску. Білгородські свічки дуже славилися по всій країні. До середини XIX століття місто було одним із головних центрів торгівлі салом і напоями, які містили алкоголь (горілкою). Наприкінці XIX століття в місті було 15 церков і 2 собори, чоловічий і жіночий монастирі, чоловіча класична гімназія, жіноча восьмикласна гімназія, учительські інститут та семінарія, духовне початкове училище, повітове і парафіяльне училища. Заводів було 41, з них: 7 салотопних, 3 миловарних, 7 шкіряних, 2 восково-свічкових, 2 сально-свічкових, 6 цегельних, 4 кахельних, 4 вапняних і 6 гончарних.
Радянську владу в місті встановлено 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. З 10 квітня 1918 до 20 грудня 1918 був у складі Української Держави[16]. До Гетьманського перевороту адміністративно належав до Донеччини з центром у місті Слов'янськ. З 24 грудня 1918 до 7 січня 1919 Білгород було містом засідання тимчасового робітничо-селянського уряду України[16]. Взимку 1919 між урядами України і Росії розгорівся конфлікт через невизначеність кордонів і в 1917—1919 роках під час російсько-української війни Білгород як залізничний вузол відігравав стратегічне значення.[5][17] Тільки 7 лютого 1919 офіційний Харків визнав територію Білгородського повіту частиною Курської губернії.[17] 14 травня 1928 року ліквідовано Бєлгородський повіт і Курську губернію. Білгород стає центром Білгородсього округу Центрально-Чорноземної області, яка була ліквідована 1934 року. 13 червня 1934 року Білгород стає центром Білгородського району Курської області.
Під час Німецько-радянської війни в околицях йшли кровопролитні бої. На честь звільнення міста і Орла від нацистів 5 серпня 1943 року був даний салют у Москві — з того часу називають містом першого салюту, а 5 серпня святкується День міста. 6 січня 1954 року став центром однойменної області.
Розвиток герба міста:
1 квітня 2022 року під час російського вторгнення в Україну два українських ударних вертольоти Мі-24 здійснили удар по нафтобазі, розташованій у місті, внаслідок чого на нафтобазі виникла пожежа.[18]
Місто поділене на два адміністративних округи:
Населення сучасного Білгорода багатонаціональне, наразі на території міста проживає до 100 національностей. Найбільша частина — росіяни. На другому місці — українці. Населення міста збільшується з кожним роком за рахунок мігрантів з півночі Росії і колишніх радянських республік, також в останні роки відзначений природний приріст населення.
Білгородська агломерація складається з селищ: Сєверне, Розумне, Дубове, Стрілецьке, Травневе, Таврове та інших населених пунктів. Населення агломерації становить приблизно 600 тисяч жителів.
1801 | 1861 | 1891 | 1939 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2002 | 2006 | 2008 | 2010 | 2013 |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
3462 | 11 852 | 22 940 | 34 000 | 72 278 | 151 336 | 239 814 | 300 408 | 337 030 | 344 200 | 353 043 | 352 300 | 373 500 |
Нині одним із пріоритетних напрямків в економіці Білгорода є видобуток і експорт крейди. Крейда, яку видобувають на території області, не має аналогів у світі. Окрім цього, на території Бєлгородської області видобувають залізну руду (Курська магнітна аномалія). Теплом та електроенергією забезпечують ТЕЦ, зокрема, Бєлгородська ТЕЦ «Луч».
Білгород характеризує концентрація антропогенних об'єктів на обмеженій території, що роблять негативний вплив на компоненти природного середовища. За результатами соціально-гігієнічного моніторингу сумарний показник хімічного забруднення ґрунту у 2012 році в Білгороді дорівнював 18,8 при допустимому значенні до 16. У ґрунті виявили залізо, свинець, мідь, цинк.
На території міста є понад 20 великих торгових комплексів, універмагів, торгових центрів і гіпермаркетів.
Місто має низку вищих навчальних закладів:
Повітряне сполучення з містом здійснювалося через міжнародний аеропорт «Бєлгород» (через російське вторгнення в Україну авіасполучення припинено на невизначений термін).
У місті пасажирів обслуговують: два залізничні вокзали (Бєлгород та Бєлгород-Сумський), автовокзал «Бєлгород», внутрішньоміські та приміські автобусні маршрути. З 3 грудня 1967 по 30 червня 2022 року в місті діяла тролейбусна мережа. Довжина контактної мережі тролейбусних ліній становила 86 км. Тролейбусний парк міста складався з тролейбусів російського виробництва Тролза-5275.07 «Оптіма», ЗіУ-682Г (012), білоруських БКМ 420030 «Вітовт». Раніше експлуатувалися два тролейбуса моделі ЗіУ-683 (з 1990 року), три Тролза-6205, а також єдиний у місті тролейбус Škoda 14Tr-ВМЗ (з 1996 року). У 2002 році адміністрацією міста було придбано 15 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, 2005 року — ще 20 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, а у 2013 році — 20 тролейбусів БКМ-420 «Вітовт»[20].
У майбутньому передбачалося будівництво швидкісного трамваю і фунікулеру, а також підвісної канатної дороги від міського пляжу до спальних районів Харківської гори[21].
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білгород |
|
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2024-01-06 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=104377