Юрій Анатолійович Бойко | |
---|---|
Народився |
9 жовтня 1958 (63 роки) Горлівка, Сталінська область |
Громадянство |
СРСР Україна |
Діяльність | політика |
Відомий завдяки | Міністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України |
Alma mater | Московський ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєваd (1981) і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (2001) |
Науковий ступінь | бакалавр |
Знання мов | українська і російська |
Членство | Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання і Верховна Рада України VI скликання |
Посада | Віце-прем'єр-міністр України |
Партія | Трудова Україна, Республіканська партія України, Партія регіонів, Опозиційний блок і Опозиційна платформа — За життя |
Нагороди | |
Народний депутат України | |||
---|---|---|---|
6-го скликання | |||
Партія регіонів | 23 листопада 2007 | — | 11 березня 2010[1] |
8-го скликання | |||
Опозиційний блок | 27 листопада 2014 | — | 29 серпня 2019 |
9-го скликання | |||
ОПЗЖ | 29 серпня 2019 | — | |
|
Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (нар. 9 жовтня 1958, Горлівка, Донецька область, УРСР) — український державний діяч, політик. Народний депутат України VIII та IX скликань. Герой України (2004). Віце-прем'єр-міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Міністр енергетики та вугільної промисловості України з 9 грудня 2010 року[2] (з 11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року. Співголова партії та фракції "ОПЗЖ у Верховній Раді[3] разом з Вадимом Рабіновичем.
Колишній член проросійської Партії регіонів.
Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля).
У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[17]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушенням законодавства[18].
27 березня 2019 року Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[19], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[20].
За результатами виборів Бойко зайняв четверте місце з результатом 11,67 % (проголосувало 2 206 216 виборців)[21]. Зайняв перше місце в Донецькій та Луганській областях, а також друге в Харківській, Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях; в Києві зайняв шосте місце[22].
У березні 2019 року відвідав разом із Медведчуком Москву і вів переговори із Медведєвим і Мілером.[23][24]
Будучи міністром енергетики, Бойко відзначився численними зловживаннями службовим становищем,[25][26] відмиванням грошей,[27] фальшуванням тендерів[28] та земельними махінаціями.[29]
З 2010 по 2013 роки за перельоти приватних літаків Бойка і Льовочкіна оплачувала компанія Нафтогаз України, витрачаючи щороку близько 5 мільйонів гривень державних коштів.[30]
Бойко причетний до незаконної передачі Януковичу земель у Сухолуччі,[31] закупівлі кораблів за завищеною ціною,[32] продажу скрапленого газу Курченку за заниженою ціною тощо.[33]
У 2011 році «Чорноморнафтогаз» купив нафтову вежу за ціною, що на 150 мільйонів доларів вища за ринкову.[34]
У 2018 році суд зобов'язав перевірити на сепаратизм заяви Бойка на пресконференції у Санкт-Петербурзі.[35]
Не раз був причетний до бійок у парламенті або брав участь у них.
14 листопада 2016 року сталась бійка між Бойком та Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію Опозиційний блок і Бойка в отриманні «консультацій з Москви».
У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.— [1]
У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[36]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.
Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі.[37]
Згідно із декларацією за 2020 рік, доходом Бойко є зарплата у Верховній раді (441,6 тис. грн), кошти для забезпечення депутатської діяльності (87,7 тис. грн), банківські відсотки (1,5 тис. грн), та пенсія (180 тис. грн)[38]. Бойко майже не має залишків коштів на банківських рахунках, проте тримає готівкою 3,8 тис. доларів, 3,5 тис. євро і 40 тис. грн. Має цінні папери ПАТ «Укрнафта». Депутат володіє житловим будинком в Донецькій області, двома земельними ділянками в Донецькій та Київській областях, двома квартирами в Рубіжному Луганської області.
На його дружину Віру зареєстровані права власності на квартири в Києві і в Росії, житловий будинок в Київській області, гараж в Києві і машиномісце в Росії, а також 26 земельних ділянок. Бойко володіє автомобілями ВАЗ 1978 року випуску і Mercedes Benz 2006 року. За 2020 рік Віра Бойко заробила 3,6 млн грн, отримала 1,8 млн грн відсотків і 6,9 млн грн дивідендів, 157,9 тис. грн пенсії. На банківських рахунках сім'ї політика 36,3 млн грн, 81,5 тис. євро, 3,3 млн російських рублів, 426,7 тис. доларів.
Бойко формально виступив як засновник ГО "Товариство мисливців та рибалок «Кедр» — мисливського товариства, в яке входили друзі колишнього Президента України Віктора Януковича. Фактично, це була бізнес-структура, яка стала предметом судових проваджень[39].
24 червня 2011 року за результатами тендеру ПАТ "НАК «Нафтогаз України» (тогочасний директор — Бакулін Євген Миколайович, який перебував у сфері впливу Ю. Бойка, як міністра палива), уклав угоду з ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група» на послуги зі зберігання нафтопродуктів вартістю 14,99 млн грн. Про це повідомлялося в «Віснику державних закупівель». Згідно з конкурсною документацією, послуги зі зберігання палива мали надаватись до кінця 2011 року щонайменше 15 нафтобазами по території України.
Бойко підозрюється у причетності до деяких офшорних фірм, зокрема — ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», керівниками якої були Пляцко Андрій Валерійович (1973 року народження, киянин), Яценко Віталій Васильович (1970 року народження, киянин), Чечко Валерій Борисович (1974 року народження, киянин), та Підгайко Олександр Георгійович (1978 року народження, з Луцька, до 2020 року — уповноважена особа фірми, виконувач обов'язків директора). У 2020 р. їх замінили Кравчук Сергій Юрійович (1977 року народження, киянин), Джикія Іраклі (громадянин Грузії, поточна уповноважена особа фірми). ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», згідно загальнодоступних даних ЄДРПОУ, очолив колишній директор агрофірми «Солк» з Луганської області Фірсов Сергій Григорійович, 1986 року народження, уродженець м. Луганськ, давній бізнес-партнер Бакуліна. Ця інвестиційна фінансова група згодом почала протистояння з бізнес-структурами Бакуліна, який спочатку не був конкурентом Бойка, та вступила з ними у судову тяганину — зокрема, почалися суди з агрохолдингами, належними дітям Бакуліна (Миколі та Світлані). Таким чином, мова йде про серйозний розкол у таборi екс-регіоналів, викликаний економiчними непорозумiннями.[40].
У розслідуванні видання Kyiv Post компанію Юрія Потійка, Duglas Alliance, яка будує ГЕС Сендже в континентальній частині Екваторіальної Гвінеї на річці Веле в районі селища Сендже, пов'язують із Юрієм Бойком[41].
Виховує трьох синів і трьох доньок.
|
Попередник: | Голова «Нафтогазу України» 2002—2005 |
Наступник: |
Олексій Івченко |
Попередник: | Міністр палива та енергетики України 4 серпня 2006 — грудень 2007 |
Наступник: |
Плачков Іван Васильович |
Продан Юрій Васильович |
Попередник: | Міністр палива та енергетики України з 11 березня 2010 — 24 грудня 2012 |
Наступник: |
Продан Юрій Васильович |
Ставицький Едуард Анатолійович |
|
|
|
|
|
|
|
|
Стаття Бойко Юрій Анатолійович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-03-24 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=51221