Бойко Юрій Анатолійович

Юрій Анатолійович Бойко
Boiko Yurii Wiki Vadim Chuprina.jpg
Народився 9 жовтня 1958(1958-10-09) (63 роки)
Горлівка, Сталінська область
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність політика
Відомий завдяки Міністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України
Alma mater Московський ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєваd (1981) і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (2001)
Науковий ступінь бакалавр
Знання мов українська і російська
Членство Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання і Верховна Рада України VI скликання
Посада Віце-прем'єр-міністр України
Партія Трудова Україна, Республіканська партія України, Партія регіонів, Опозиційний блок і Опозиційна платформа — За життя
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 11 березня 2010[1]
8-го скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 29 серпня 2019
9-го скликання
ОПЗЖ 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (нар. 9 жовтня 1958, Горлівка, Донецька область, УРСР) — український державний діяч, політик. Народний депутат України VIII та IX скликань. Герой України (2004). Віце-прем'єр-міністр України (20122014) в уряді Миколи Азарова. Міністр енергетики та вугільної промисловості України з 9 грудня 2010 року[2] (з 11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року. Співголова партії та фракції "ОПЗЖ у Верховній Раді[3] разом з Вадимом Рабіновичем.

Колишній член проросійської Партії регіонів.

Життєпис

Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля).

  • Трудову біографію розпочав майстром на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».
  • 2001 року вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою.[4]
  • У лютому 2002 р. призначений головою НАК «Нафтогаз України». Керував компанією до березня 2005 р.
  • У серпні 2003 року Бойко став першим заступником міністра палива й енергетики.
  • 2 березня 2005 року звільнений з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».[5]
  • 23 квітня 2005 р. обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.
  • 4 серпня 2006 року призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича).
  • 18 грудня 2007 року звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[6] у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.
  • Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 р., обраний за списками Партії регіонів
  • 11 березня 2010 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України (в уряді Азарова).[7]
  • 9 грудня 2010 року у зв'язку з оптимізацією системи виконавчої влади України Президентом Януковичем звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[8] та призначений Міністром енергетики та вугільної промисловості України.
  • 24 грудня 2012 року — віце-прем'єр-міністр України.[9] З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України[10].
  • 26 березня 2014 року — подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України.[11] Програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, використанні досвіду країн Південно-Східної Азії з точки зору спрощення та автоматизації державних послуг, одночасно тісної економічної інтеграції з Європейським союзом і розвитку торгово-виробничих зв'язків з Росією і країнами Митного Союзу і ін. 7 квітня політрада Партії регіонів виключила Бойка з партії. У вересні 2014 року очолив Опозиційний блок.
  • 18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[12]
  • За даними аналітиків Слово і діло, за час перебування Бойка народним депутатом, він виконав 31 % своїх обіцянок[13].
  • 9 листопада 2018 року Бойко і керівник партії «За життя» Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання «Опозиційна платформа — За життя». 17 листопада 2018 року Бойко став єдиним кандидатом у президенти від «Опозиційної платформи — За життя». 22 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом у президенти України (самовисуванцем).[14][15]
  • У березні 2019 року під час парламентських та президентських виборів він отримав підтримку шести телеканалів (Росія-1, Росія-24, Інтер, NewsOne, ZIK та 112 Україна), однак у підсумку зайняв аж четверте місце і не пройшов до другого туру.

Політична діяльність та рейтинг

Президентські вибори 2019

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[17]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушенням законодавства[18].

27 березня 2019 року Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[19], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[20].

За результатами виборів Бойко зайняв четверте місце з результатом 11,67 % (проголосувало 2 206 216 виборців)[21]. Зайняв перше місце в Донецькій та Луганській областях, а також друге в Харківській, Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях; в Києві зайняв шосте місце[22].

Критика

У березні 2019 року відвідав разом із Медведчуком Москву і вів переговори із Медведєвим і Мілером.[23][24]

Будучи міністром енергетики, Бойко відзначився численними зловживаннями службовим становищем,[25][26] відмиванням грошей,[27] фальшуванням тендерів[28] та земельними махінаціями.[29]

З 2010 по 2013 роки за перельоти приватних літаків Бойка і Льовочкіна оплачувала компанія Нафтогаз України, витрачаючи щороку близько 5 мільйонів гривень державних коштів.[30]

Бойко причетний до незаконної передачі Януковичу земель у Сухолуччі,[31] закупівлі кораблів за завищеною ціною,[32] продажу скрапленого газу Курченку за заниженою ціною тощо.[33]

У 2011 році «Чорноморнафтогаз» купив нафтову вежу за ціною, що на 150 мільйонів доларів вища за ринкову.[34]

У 2018 році суд зобов'язав перевірити на сепаратизм заяви Бойка на пресконференції у Санкт-Петербурзі.[35]

Не раз був причетний до бійок у парламенті або брав участь у них.

14 листопада 2016 року сталась бійка між Бойком та Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію Опозиційний блок і Бойка в отриманні «консультацій з Москви».

У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.

[1]

У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[36]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.

Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі.[37]

Статки та фінансовий стан

Згідно із декларацією за 2020 рік, доходом Бойко є зарплата у Верховній раді (441,6 тис. грн), кошти для забезпечення депутатської діяльності (87,7 тис. грн), банківські відсотки (1,5 тис. грн), та пенсія (180 тис. грн)[38]. Бойко майже не має залишків коштів на банківських рахунках, проте тримає готівкою 3,8 тис. доларів, 3,5 тис. євро і 40 тис. грн. Має цінні папери ПАТ «Укрнафта». Депутат володіє житловим будинком в Донецькій області, двома земельними ділянками в Донецькій та Київській областях, двома квартирами в Рубіжному Луганської області.

На його дружину Віру зареєстровані права власності на квартири в Києві і в Росії, житловий будинок в Київській області, гараж в Києві і машиномісце в Росії, а також 26 земельних ділянок. Бойко володіє автомобілями ВАЗ 1978 року випуску і Mercedes Benz 2006 року. За 2020 рік Віра Бойко заробила 3,6 млн грн, отримала 1,8 млн грн відсотків і 6,9 млн грн дивідендів, 157,9 тис. грн пенсії. На банківських рахунках сім'ї політика 36,3 млн грн, 81,5 тис. євро, 3,3 млн російських рублів, 426,7 тис. доларів.

Бізнес

Бойко формально виступив як засновник ГО "Товариство мисливців та рибалок «Кедр» — мисливського товариства, в яке входили друзі колишнього Президента України Віктора Януковича. Фактично, це була бізнес-структура, яка стала предметом судових проваджень[39].

24 червня 2011 року за результатами тендеру ПАТ "НАК «Нафтогаз України» (тогочасний директор — Бакулін Євген Миколайович, який перебував у сфері впливу Ю. Бойка, як міністра палива), уклав угоду з ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група» на послуги зі зберігання нафтопродуктів вартістю 14,99 млн грн. Про це повідомлялося в «Віснику державних закупівель». Згідно з конкурсною документацією, послуги зі зберігання палива мали надаватись до кінця 2011 року щонайменше 15 нафтобазами по території України.

Бойко підозрюється у причетності до деяких офшорних фірм, зокрема — ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», керівниками якої були Пляцко Андрій Валерійович (1973 року народження, киянин), Яценко Віталій Васильович (1970 року народження, киянин), Чечко Валерій Борисович (1974 року народження, киянин), та Підгайко Олександр Георгійович (1978 року народження, з Луцька, до 2020 року — уповноважена особа фірми, виконувач обов'язків директора). У 2020 р. їх замінили Кравчук Сергій Юрійович (1977 року народження, киянин), Джикія Іраклі (громадянин Грузії, поточна уповноважена особа фірми). ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», згідно загальнодоступних даних ЄДРПОУ, очолив колишній директор агрофірми «Солк» з Луганської області Фірсов Сергій Григорійович, 1986 року народження, уродженець м. Луганськ, давній бізнес-партнер Бакуліна. Ця інвестиційна фінансова група згодом почала протистояння з бізнес-структурами Бакуліна, який спочатку не був конкурентом Бойка, та вступила з ними у судову тяганину — зокрема, почалися суди з агрохолдингами, належними дітям Бакуліна (Миколі та Світлані). Таким чином, мова йде про серйозний розкол у таборi екс-регіоналів, викликаний економiчними непорозумiннями.[40].

У розслідуванні видання Kyiv Post компанію Юрія Потійка, Duglas Alliance, яка будує ГЕС Сендже в континентальній частині Екваторіальної Гвінеї на річці Веле в районі селища Сендже, пов'язують із Юрієм Бойком[41].

Сім'я

Виховує трьох синів і трьох доньок.

Державні нагороди

Див. також

Примітки

  1. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1977-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Бойка Ю.А.»
  2. Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1111/2010 «Про призначення Ю. Бойка Міністром енергетики та вугільної промисловості України»
  3. Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Процитовано 26 січня 2022. 
  4. Бойко Юрий (ru-RU). 4 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018. 
  5. Указ Президента України від 2 березня 2005 року № 406/2005 «Про звільнення Ю. Бойка з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України - голови правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"»
  6. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 9-VI «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  7. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1968-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  8. Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1092/2010 «Про звільнення Ю. Бойка з посади Міністра палива та енергетики України»
  9. Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 728/2012 «Про призначення Ю. Бойка Віце-прем'єр-міністром України»
  10. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 29 січня 2014. 
  11. Выборы президента: Бойко подал в ЦИК документы для регистрации
  12. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  13. Шкаф кандидата. Какие невыполненные обещания прячет Бойко. Слово и Дело (рос.). Процитовано 5 липня 2019. 
  14. Бойко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (рос.). Процитовано 3 лютого 2019. 
  15. Бойко: новости и свежие рейтинги на выборах президента Украины 2019. РБК-Украина (рос.). Процитовано 13 лютого 2019. 
  16. Купівля рейтингів не допомогла Юрію Бойко - політолог. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 22 січня 2021. 
  17. Павел Федосенко (10 лютого 2019). ационалисты разгромили восемь ситилайтов с политической рекламой (Видео). NewsRoom. Процитовано 1 травня 2019.  (рос.)
  18. 25 csxyz 2019 (Павел Федосенко). Общественники пожаловались в полицию на агитацию Бойко и Каплина. NewsRoom. Процитовано 5 травня 2019.  (рос.)
  19. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: шоу самотнього Гриценка
  20. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко
  21. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Процитовано 28 листопада 2021. 
  22. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Процитовано 28 листопада 2021. 
  23. 60 минут по горячим следам (вечерний выпуск в 18:50) от 22.03.19, відео в ютуб
  24. Операція "Паспортизація": навіщо Путін масово роздає російське громадянство. 24 Канал. Процитовано 24 липня 2019. 
  25. Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  26. «Укргазвидобування» розірвало договір з фірмою, яка була замішана в схемах Онищенка. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  27. Оточення Бойка відмило понад 300 мільйонів на реконструкції підстанції в Новій Каховці. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  28. Трускавецький курорт близький до Бойка продав державі путівок на 200 мільйонів | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Процитовано 25 травня 2020. 
  29. Родина Юрія Бойка має під Києвом маєток на кількох гектарах. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  30. Протягом чотирьох років Нафтогаз оплачував перельоти приватного літака Бойка і Льовочкіна. DT.ua. Процитовано 25 травня 2020. 
  31. З життя державної еліти: мисливське князівство Януковича. Українська правда (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  32. «Вишка Бойка» в тіні «Чайного будиночку Януковича». LB.ua. Процитовано 25 травня 2020. 
  33. Подання на арешт Бойка готове. Шокін блокує три місяці. Українська правда - Блоги. Процитовано 25 травня 2020. 
  34. "Чорноморнафтогаз" купив нафтову вежу за $400 млн, що на $150 млн дорожче за риночну ціну | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Процитовано 25 травня 2020. 
  35. Суд зобов’язав перевірити на сепаратизм заяви Медведчука і Бойка. hromadske.ua (укр.). Процитовано 25 травня 2020. 
  36. Бойко врізав по обличчю Ляшку на погоджувальній раді. ukranews.com. Українські новини. 14 листопада 2016. 
  37. Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (англ.). Процитовано 30 липня 2018. 
  38. Перегляд документа #7d58dbf8-0a53-4a96-bd15-316dbbe766f2 | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 26 квітня 2021. 
  39. https://pep.org.ua/uk/company/168
  40. [https://anti-offshore.livejournal.com/266.html
  41. African hydropower makes money for firm linked to Boyko
  42. Указ Президента України від 22 серпня 2004 року № 978/2004 «Про присвоєння Ю. Бойку звання Герой України»
  43. Указ Президента України № 550/2013 від 9 жовтня 2013 року «Про нагородження Ю.Бойка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 9 жовтня 2013. 
  44. Указ Президента України від 22 травня 2003 року № 432/2003 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

Попередник: Голова «Нафтогазу України»
20022005
Наступник:

Олексій Івченко
Попередник: Міністр палива та енергетики України
4 серпня 2006 — грудень 2007
Наступник:
Плачков Іван Васильович
Продан Юрій Васильович
Попередник: Міністр палива та енергетики України
з 11 березня 201024 грудня 2012
Наступник:
Продан Юрій Васильович
Ставицький Едуард Анатолійович

Інформація

Стаття Бойко Юрій Анатолійович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-03-24 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=51221