Бахмут
.svg)
Ба́хмут[5][6][7], також Бахму́т[8][9][10] (у 1924—2016 роках — Арте́мівськ) — місто в Донецькій області України, адміністративний центр Бахмутської міської громади та Бахмутського району.
,_frame_15989.jpg)
До російського вторгнення 2022 року місто було центром соляної промисловості України та залізничним вузлом, під час боїв за Бахмут місто було повністю знищене.[11].
Географія
Розташування
Місто розташоване в північно-східній частині Донецької області, на плато Донецького кряжу, яке прорізає річка Бахмутка з правою притокою Каменуватого Яру. Плато має загальний нахил на північ до долини р. Сіверський Донець. У районі Бахмута висота вододілу на північно-західній околиці становить 200 м, оцінки висоти в центрі міста близько 84 м.
Бахмут розміщений за 3 км від автостради E40М03 (Київ — Харків — п. п. Довжанський) та за 89 км на північний схід від Донецька.
За сім кілометрів від міста проходить побудований у 1953—1958 роках канал Сіверський Донець — Донбас, який має велике значення для водопостачання міста.
У межах Донецької височини виділяється Бахмут-Торецька височина, назва якої знову відповідає назві міста.
Ґрунти
У районі міста переважають родючі ґрунти — типові та звичайні чорноземи.
Клімат
Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, посушливе. Зима мінлива, іноді зі значними морозами. Найхолодніші місяці року — січень і лютий (середня температура −6…−8 °C). Максимальна глибина промерзання ґрунту 80 см, мінімальна 27 см. Найтепліший місяць — липень (+20…+25 °C). Абсолютна максимальна температура спостерігається в липні (+40 °C). Середньорічна кількість атмосферних опадів становить 500 мм. З них більша частина випадає в теплий період. У порівнянні з навколишньою місцевістю число днів із туманами, сніговим покровом більше; безморозний період менше.
Археологія
У 1930-х роках у районі Алебастрового кар'єру та 1955 року на поселенні Карла Лібкнехта виявлені кістки мамутів давньокам'яної доби[12].
Назва
Назва міста походить від назви р. Бахмутки, яка походить від тюркської назви степових коней — бахмати.[13]
За іншою версією, від татарського (турецького) імені Махмуд або Махмет.[14]
Історія
Від заснування
Перша версія — вперше про «сторожу Бахмутську» згадується під 1571 р., коли на місці давнього займища українців створено сторожовий пункт Московського царства[15]. Ця версія про походження Бахмута аргументовано піддана критиці, оскільки всі сторожі згідно з «Розписом сторож» розташовувалися на лівому боці Сіверського Донця (Бахмутівська — напроти впадіння в нього р. Бахмут — нині с. Ямпіль Краматорського району) і не складали жодних укріплень, а були лише місцями зустрічі московської прикордонної служби для обміну інформацією (згідно зі статутом сторожової і станичної служби на сторожі не дозволялося навіть розкладати вогнище, щоб не виказати ворогові місця, у якому зустрічаються «сторожі» (прикордонники).
У XVII ст. значний пункт солеваріння. Один з осередків повстання Булавіна[16].
Як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюмського слобідського полку приблизно в 1680—1690-х[16], за іншими даними 1701-го. Документально доведено, що острог на р. Бахмут збудували слобідські козаки з дозволу московського уряду в 1703 році[джерело?], а перший його опис складено в 1704 році. Станом на 1712 рік етнічно значно домінували українці[17].
У 1715 році розпочав роботу солеварний завод[18].
У 1719 році стає адміністративним центром Бахмутської провінції, адміністративно-територіальної одиниці в складі Азовської та Воронізької губерній Російської імперії. Бахмутська провінція ліквідована в 1783 році[19].
У 1721 році поруч із містом відкриті поклади кам'яного вугілля. Першовідкривачами промислових покладів вугілля в регіоні Донбасу є ландрат (помічник губернатора), шляхтич українсько-польського походження Микита Вепрейський та комендант Бахмутської фортеці, капітан Ізюмського слобідського полку Семен Чирков[20].
У Бахмуті побудована Покровська церква на кошти парафіян і, значною мірою, на кошти священника Йоанна Лук'янова, який пожертвував на храм церковне начиння, наряди, ікони та книги. Покровська церква освячена 30 вересня 1732 року[21].
27 жовтня 1748 року створено Бахмутський кінний козацький полк[16][22][23].
У середині XVIII століття Бахмут стає адміністративним центром Слов'яносербії[24].
У 1764—1765 роках створено Бахмутський гусарський полк для захисту кордонів на правому березі Сіверського Дінця (Слов'яносербії), який сформований переважно з переселених на вільні терени між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та вихідців із Балканських країн; також до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк[25].
До кінця XVIII століття втрачає значення центру солевидобування. У 1782—1783 роках закриваються спочатку солеварний завод, а потім і фортеця.
З 1783 і по 1920-ті роки є центром однойменного повіту Катеринославської губернії.
Сіль стає частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811 року. З 1870-х в околицях Бахмута починають розробляти поклади вогнетривкої глини та гіпсу.
У Бахмуті щорічно проводилося три ярмарки, пристосовані до церковних свят. Основним ярмарком був Петропавлівський — проводився 12 липня (у День апостолів Петра і Павла).
У 1895 році в місті вийшла перша українська книжка на Донеччині — вірші М. Чернявського[26].
У 1903 році відкрилися приватні Музичні курси Адель Мерейнес[27], випускниці Віденської консерваторії. На початку століття в Бахмуті працювали три гімназії, Реальне, Ремісниче та Духовне училища, приватні, церковноприходські та народні училища і школи. Видавалося кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета».
У часи УНР
До 1917 року в Бахмуті діяли окремі групи українських націоналістів, що поширювали переважно українські п'єси. Спроба 1914 року відкрити «Просвіту» в Бахмутському повіті наштовхнулася на жорстке протистояння з боку царських чиновників[26].
7 листопада 1917 року, коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою (нині — будинок коледжу транспортної інфраструктури) вперше на Донбасі піднято жовто-сині національні прапори[28]. У самому Бахмуті та навколишніх селах діють осередки товариства «Просвіта», осередки українських партій, з літа 1917 року організовуються структури «Вільного козацтва». Проте в грудні 1917 року одночасно з більшовицьким заколотом у Луганську, у Бахмуті до влади приходять більшовики, що в лютому 1918 року проголошують Донецько-Криворізьку Радянську Республіку.
Війська Слов'янської групи Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 26 квітня 1918 року зайняли Бахмут[29]. У Бахмут вступили німецькі й українські війська. На короткий час, до осені 1918 року, тут було розквартировано 3-й гайдамацький полк на чолі з отаманом Волохом[30]. У жовтні 1918 року незадоволені гетьманською владою мешканці підіймають Бахмутське повстання, що стало єдиним відомим повстанням на підтримку нової петлюрівської влади по всій Луганщині й Донеччині. У листопаді 1918 року, після революції у Німеччині, німецькі війська евакуюються на батьківщину, у грудні того ж року місто й повіт захоплюють загони Краснова й більше українська влада не поновлюється тут вже до часів проголошення 24 серпня 1991 року Незалежності України.
Період радянської окупації
25 листопада 1920 року став центром Донецької губернії. У перші роки радянської влади в Бахмуті жили та працювали довголітній голова Ради народних комісарів УСРР Влас Чубар, а також один із засновників Донецько-Криворізької Радянської Республіки — Федір Сергєєв (Артем), на честь якого 13 вересня 1924 року Президія ЦВК СРСР перейменувала Бахмут в Артемівськ[31].
У 1930—1932 роках в Артемівську проходять процеси над вчителями, звинуваченими в українському націоналізмі, більшовики арештовують і розстрілюють усіх ще живих на той час українських діячів визвольних змагань. У середині 1930-х тут спалено 70 % всього бібліотечного фонду міста[32].
Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу урядом СРСР у 1932—1933 роках. Кількість встановлених жертв — 3255 осіб[33].
1 листопада 1941 року місто захопили гітлерівці в ході Німецько-радянської війни[34][35].
5 вересня 1943 року місто займають війська СРСР[34].
У 1991 році, незадовго до проголошення незалежності України, у місті ініційовано місцевий референдум щодо повернення місту історичної назви. Утім, ініціатива не була підтримана — «за» проголосували лише 25 %[36].
Російсько-українська війна
12 квітня 2014 року російські сепаратисти намагалися проголосити в Артемівську «Донецьку народну республіку»[37][38]. 25 травня сепаратистам вдалося зірвати проведення виборів Президента України в місті[39]. Починаючи з 24 квітня, терористи 5 разів здійснювали спроби штурму 1282-го центру забезпечення бронетанковим озброєнням і технікою з метою захоплення військової техніки і стрілецької зброї[40][41][42][43][44]. Існують свідчення і про напади бойовиків на мирних жителів, зокрема 27 червня — на рейсовий автобус[45].
Увечері 4 липня бійці батальйону МВС «Артемівськ» здійснили розвідувальний рейд до Артемівська, під час якого відбувся бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб «ДНР», який тривав близько 20 хвилин. Під час бою обстріляно будівлю прокуратури, внаслідок чого знищено штаб терористів, спалено автомобіль «Газель», а також пошкоджено один із стовпів вуличного освітлення[46].
6 липня 2014 року місто звільнене підрозділами Національної гвардії та Збройних сил України від російських загарбників.
5 січня 2015 року молодший сержант Сергій Бабічев перебував за кермом мікроавтобуса «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КрАЗ». Загинуло 12 військовиків, серед них — Тарас Герасимюк, Ігор Каплуненко, Юрій Лінивенко, Роман Малюта, Максим Щіпов, ще 21 зазнав травм, 17 січня від травм помер Ігор Дідач.
12 січня зазнав смертельних поранень під Артемівськом молодший лейтенант Ярослав Чомко. 13 лютого 2015 року терористи обстріляли місто з реактивних установок, загинули дві людини, у тому числі хлопчик, другокласник місцевої школи[47]. 10 березня при виконанні бойового завдання під Бахмутом загинув солдат 43-го батальйону Андрій Володимирович Литкін[48]. 7 травня у бою під Артемівськом загинув солдат 30-ї бригади Олександр Миколайович Чебаненко[49]. Образ Олександра Чебаненка втілений у пам'ятнику загиблим воїнам Переяславщини у м. Переяслав Київської області, де похований боєць[50] 3 серпня 2015 року перед опівніччю зазнав смертельного поранення поблизу міста Артемівськ під час артилерійського обстрілу терористами взводного опорного пункту касетною міною солдат батальйону «Чернігів-1» Василь Остапчук.
23 вересня 2015 року Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту Артемівськ історичної назви Бахмут (голосували: «за» — 31; «проти» — 8; «утрималися» — 3; не голосували — 3)[51]. 4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову про перейменування окремих населених пунктів та районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва міста Артемівськ змінилася на Бахмут[52]. Також змінилися назви 76 вулиць і провулків[53].
30 квітня 2016 року в боях під Бахмутом загинув гранатометник Вадим Олександрович Тарабанов[54]. У кінці серпня 2016 під Бахмутом загинув боєць 54-ї бригади Олександр Васюк[55].
Повномасштабне вторгнення
.jpg)
У травні 2022 року лінія фронту наблизилась до міста, почались артилерійські та авіаційні обстріли міста.
Із 73 тисяч мешканців Бахмута до початку повномасштабної війни станом на середину травня у місті залишалось трохи понад 20 тисяч[56].
17 травня 2022 року російська ракета влучила у багатоквартирний будинок. Загинуло п'ятеро осіб, серед них — дворічна дитина[57]. Станом на березень 2023 року в місті досі перебували 3000 цивільних, частина з них переховувалася від рятувальників, не бажаючи покидати місто[58].
В 20-х числах травня 2023 року російські загарбники захопили переважну частину міста, під контролем Сил Оборони України залишились будівлі у південно-західній частині в районі скверу Дружби, де знаходився (знищений на початку березня) літак-пам'ятник МіГ-17. Бої точились вздовж вулиці Чайковського[59][60][61]. Станом на 24-е травня 2023-го року частини міста контролюються силами оборони України.
Внаслідок бойових дій місто майже вщент знищено[62].
Промисловість та економіка
З давніх часів місто — великий центр видобування кам'яної солі (понад 1/3 видобутку в країні). У Бахмуті містяться НДІ «Сіль» і головний офіс «АртемСіль», тоді як соледобувні шахти розташовані в Соледарі. Станом на 2016 р. продовжується модернізація соляних рудників і солепереробних підприємств Бахмута[63].
Є заводи: металообробний (обробка кольорових металів), гірничого устаткування та інструментів, ремонтно-механічний, кераміко-трубний, скляний, черепичний. 2006 року в місті був відкритий завод французької компанії «Lafarge» з виробництва гіпсокартону та сухих сумішей.
Розвинута харчова промисловість: млини, хлібо- і м'ясокомбінат, лікеро-горілчаний завод та завод шампанських вин, молокозавод. 2006 року було відкрите ВКО «Екопродукт» з виробництва різних напоїв.
Легка промисловість: взуттєва фабрика «Світоч» і швейна фабрика. У Бахмутському районі розташовані одна з найбільших у Донбасі Миронівська ДРЕС, соляні шахти, поклади вогнетривких глин (Часів Яр), гіпсу. У Бахмуті розташовувався трест «Артемвугіллягеологія» (зараз ДРГП «Донецькгеологія»).
У 1975 році в місті працювало 64 промислових підприємства.
- ЗАТ «Артемівський машинобудівний завод Вістек» (вул. Миру, 6)
- ТОВ «Укрелектромережбуд» (вул. Широка)
- ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод»
- ВАТ «Артемівський завод» Доріндустрія (вул. Сибірцева)
- ТОВ «Будівельне управління Артемівськтрансбуд» (вул. Космонавтів, 6)
- ТОВ Концерн «Молокопродукт» (вул. Зарічна)
- ЗАТ «Артемівський м'ясокомбінат» (вул. Алебастрова)
- ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин Артемівськ Вайнері» (вул. П. Лумумби, 87)
- ТОВ «Артемівський хлібокомбінат» (вул. Соборна, 14)
Обсяг промислового виробництва у 2003 році — 963 млн грн (на 1 жителя — 8692 грн). Індекс промислової продукції — 30,1 % 2003 до 1990 року. Викиди шкідливих речовин у 2003 році в атмосферу від джерел забруднення міста — 3,7 тис. тонн.
Обсяг реалізованої продукції підприємствами промисловості міста за січень — листопад 2015 року склав 4742,7 млн грн, що на 219,2 млн грн або 4,8 % більше, ніж за аналогічний період 2014 року[64].
Політична система
Місцева влада у Бахмуті належить міській раді, що обирається раз на чотири роки на основі загального прямого таємного виборчого права. Рада має свій виконавчий комітет.
Головою міста є міський голова, що обирається одночасно з виборами Ради на чотири роки та здійснює свої повноваження на постійній основі. Очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради.
Міським головою Бахмута з 1991 року є Олексій Рева. На 2022 рік він керує містом вже 31 рік, що призводить, на думку деяких містян, до застою в житті міста.
У місті також розташовані органи управління Бахмутським районом: Бахмутська районна адміністрація, Бахмутська міська рада та інші.
На президентських виборах 2004 року місто віддало за Віктора Януковича 93,62 % голосів, за Ющенка — 4,19 %.
Населення
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1897 | 19 316 | — |
| 1923 | 28 904 | +49.6% |
| 1926 | 37 354 | +29.2% |
| 1939 | 55 409 | +48.3% |
| 1959 | 60 626 | +9.4% |
| 1970 | 82 342 | +35.8% |
| 1979 | 87 084 | +5.8% |
| 1989 | 90 279 | +3.7% |
| 2001 | 82 916 | −8.2% |
| 2005 | 80 655 | −2.7% |
| 2010 | 78 849 | −2.2% |
| 2014 | 77 474 | −1.7% |
| [65] | ||
За даними перепису 2001 року населення міста становило 83 146 осіб, із них 27,61 % зазначили рідною мову українську, 71,07 % — російську, 0,19 % — вірменську, 0,15 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,01 % — болгарську та грецьку, а також німецьку, гагаузьку, польську, румунську, угорську та єврейську мови[66].
Чисельність населення Бахмута на 1 червня 2017 року склала 75,9 тис. осіб[67].
Національний склад і рідна мова населення Бахмута. Розподіл постійного населення за найбільш численних національностей та рідної мови (станом на 2012 рік[68]).
| N | Склад | Чисельність | Частка (%) | Рідна мова(%) | Українська мова (%) |
Російська мова (%) |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Українці | 78 993 | 69,42 | 49,1 | — | 50,8 |
| 2 | Росіяни | 31 301 | 27,51 | 96,7 | 3,2 | — |
| 3 | Білоруси | 705 | 0,62 | 15 | 9,2 | 75,6 |
| 4 | Вірмени | 396 | 0,35 | 48,7 | 1,3 | 49,7 |
| 5 | Цигани | 263 | 0,23 | 57,8 | 9,5 | 30,4 |
| 6 | Євреї | 224 | 0,20 | 0,4 | 5,4 | 92,4 |
| Усього | 113 785 | 100,00 |
Транспорт
- Міський електротранспорт: тролейбус (з 29 квітня 1968 року) — 8 маршрутів;
- див. Бахмутський тролейбус; Маршрутні автобуси.
- На території міста розташовані залізничні станції Бахмут I, Бахмут (вокзал), Малоільшівська і Ступки.
Фінанси
Бюджет міста 1975 року — 12,6 млн карбованців.
Експорт товарів 2003 року — 90,5 млн доларів США.
Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 20,8 млн доларів США.
Обсяг вироблених послуг 2003 року — 42,4 млн гривень.
Коефіцієнт безробіття — 2,2 %.
Середньомісячна зарплата 2003 року — 501 гривня.
Культура та освіта
В Бахмуті розміщені Донецька геофізична експедиція і дослідна станція виноградарства й садівництва, кінотеатри, геологічний музей, клуби, бібліотеки.
1959 року за проєктом скульпторів А. Шапрана і М. Декерменджі споруджено 12-метровий бронзовий пам'ятник Артему.
- Артемівський вчительський інститут.
- Артемівський міський центр дітей та юнацтва, (вул. Миру).
- Артемівський міський центр культури та відпочинку, (пл. Свободи).
- Бахмутський міський народний дім, (вул. Перемоги).
- Будинок техніки ДРГП «Донецькгеологія», (вул. Сибірцева).
- Палац культури «Машинобудівник», (вул. Миру).
- Артемівський індустріальний технікум, (вул. Чайковського).
- Коледж транспортної інфраструктури, (вул. Миру).
- Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця, (вул. Лермонтова).
- Артемівське педагогічне училище, (вул. Благовіщенська).
- Бахмутський медичний коледж, (вул. В. Носакова).
- Артемівський професійний ліцей, (вул. Оборони).
- Артемівська центральна районна лікарня, (вул. Миру).
- Бахмутський НВК № 11.
- 20 шкіл (11 600 учнів), 29 дитсадків (3500 дітей), 4 ПТУ (2000 учнів), 2 технікуми (6000 учнів), музичні школи, 5 будинків культури та клубів, 12 бібліотек.
З 2014 року в Бахмуті почали з'являтися нові урбаністичні та соціальні проєкти. Реконструювали набережну річки Бахмутка, сквер на Бульварі металургів та Алею троянд. Підтримка міжнародних грантів допомогла відремонтувати лікарні, школи, бібліотеки, а 2016 року реконструювали міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді[69].
Пам'ятки
У місті Бахмут Донецької області на обліку перебуває 43 пам'ятки історії та 9 пам'яток монументального мистецтва.
Релігія
.jpg)
Християнство
Католицька церква
- Костел Матері Божої Святого Розарію (РКЦ та УГКЦ)
Православна церква
- Храм святителя Івана Золотоуста (УПЦ МП)
- Свято-Миколаївський храм (УПЦ МП)
Іслам
- Бахмутська мечеть, Ісламський центр
Відомі люди
Уродженці
- Атнабунт Захар Ілліч (1897—1921) — український військовик, козак 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу.
- Беркович Есфір Семенівна (1912—1992) — українська бібліографиня.
- Верлінський Борис Маркович (1887—1950) — шахіст, перший гросмейстер СРСР з 1929 року, міжнародний майстер (присвоєно 1950 року), за особливі заслуги в шахи (посмертно).
- Вігдергауз Павло Ісаакович (1925—2013) — архітектор, лауреат Державної премії СРСР.
- Волкова Аліна Іванівна — оперна співачка. Народна артистка УРСР.
- Голубєв Павло Васильович (1883 — 1966) — український співак (баритон), педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1953).
- Гутиря В'ячеслав Володимирович — український художник та скульптор.
- Дерман Софія Яківна (1886—1960) — поетеса.
- Добров Геннадій Михайлович (1929—1989) — український науковець, засновник української наукознавчої школи.
- Забірко Віталій Сергійович — український письменник.
- Загорулько Борис Терентійович (1927—1985) — український письменник.
- Коробов Володимир Андрійович (1924—2001) — український художник.
- Костроменко Вадим Васильович (1934—2017) — український кінооператор, кінорежисер.
- Ковальов В'ячеслав Ярославович (1976—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Коховський Всеволод Порфирійович (1835—1891) — педагог, письменник, генерал-лейтенант, засновник та перший директор «Педагогічного музею» у Петербурзі.
- Курінний Олексій Вікторович (1986—2017) — український громадський діяч, політолог, правник, поет та експерт із розвитку української мови.
- Кримський Сергій Борисович (1930—2010) — український філософ, культуролог, лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч науки і техніки України, член Нью-Йоркської академії наук.
- Нещерет Сергій Анатолійович (1965—2014) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Олешко Віталій Ігорович (1975—2018) — солдат резерву Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Мартинов Євген Григорович (1948—1990) — співак та композитор.
- Мирошниченко Артем Миколайович (1983—2019) — український громадський діяч, волонтер та активіст ГО «Бахмут Український».
- Мерейнес Адель (1881—1934?) — випускниця Віденської консерваторії, засновниця музичних курсів у Бахмуті.
- Полтавець Віктор Іванович — перший міністр вугільної промисловости України (1994—1995, 2007—2010). Кандидат технічних наук, член-кореспондент Академії гірничих наук України.
- Прокопенко Олег Ісаакович (1932—1990) — український сценарист.
- Сем Спевак (1899—1971) — американський письменник, журналіст, драматург, сценарист.
- Стецюн Микола Григорович — український композитор.
- Філевський Павло Петрович (1856—1951) — історик, педагог.
- Фінкель Олександр Мойсейович (1899—1968) — мовознавець.
- Черненко-Чорний Порфірій Костянтинович — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.
- Швець Владислав Олександрович (1926—2007) — український диригент, музикант та музичний педагог.
- Шепітько Лариса Юхимівна (1938—1979) — кінорежисерка, сценаристка та кіноакторка.
- Ворошилов Климент Єфремович (1881—1969) — радянський військовий та політичний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, перший Маршал Радянського Союзу.
Мешканці
- Аведиков-Авдієнко Петро Овдійович (1899—1972) — український актор та театральний діяч.
- Аведикова Єлизавета Андріївна (1878—1968) — українська акторка.
- Вальх Борис Сергійович (1876—1942) — лікар, зоолог, засновник та перший директор Бахмутського краєзнавчого музею.
- Гріліхес Рафаїл (1821 — кін. XIX ст.) — підприємець, засновник першої типографії в Бахмуті.
- Задорожній Сергій Сергійович — український футзаліст та тренер.
- Лагунов Соломон Ісакович — член Української Центральної Ради.
- Лопатін Ігор Костянтинович (1923—2012) — український вчений-зоолог, професор.
- Онипко Семен Іванович (1913—1975) — український актор.
- Онопрієнко Євген Федорович (1925—1997) — український кінодраматург.
- Павлівський Борис Сергійович (1906—2004) — український поет та журналіст.
- Стрижевський Гаврило Якович (1838—?) — український громадський діяч, педагог та етнограф.
Міські голови
- Педанов В. (1876—1888)
- Першин Василь Іларіонович (1888—1916)
- Айдинов Іван Христофорович (листопад 1917 — лютий 1918)
- Рева Олексій Олександрович (з 1991)
Цікаві факти про місто
- Поблизу Бахмута можна побачити соляну шахту і найбільший підземний концертний зал у світі.
- У місті розташоване найбільше підприємство в Східній Європі з виробництва ігристих вин класичним пляшковим методом.
- Бахмут є одним із тих міст України, що втратили значення обласного центру, а отже більші можливості для розвитку, разом із Кам'янцем-Подільским, Дрогобичем та Ізмаїлом.
Див. також
Примітки
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 1 липня 2017.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- ↑ Олександр Пономарів (25 січня 2018). Блог Пономарева: чи правильна табличка "Вхід заборонено"?. bbc.com. Бі-Бі-Сі. Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 5 листопада 2019.
- ↑ Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
- ↑ Ба́хмут // «Словники України» online / Український мовно-інформаційний фонд НАН України.
- ↑ Каталог річок України / Г.І. Швець, Н.І. Дрозд, С.П. Левченко. — Київ : Видавництво Академії наук Української РСР, 1957. — С. 147. — 3000 прим. Архівовано з джерела 21 грудня 2016
- ↑ Бахмут // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- ↑ Українське життя Донеччини починалося у Бахмуті — історик (інтерв’ю). Вільне радіо. 8 вересня 2018. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Наголос у слові Бахмут. nagolos.online. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Блог Пономарева: чи правильна табличка "Вхід заборонено"?. BBC News Україна (укр.). Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Легше будувати з "нуля". Бахмут зазнало істотного руйнування, - Буданов. РБК-Украина (укр.). Процитовано 31 грудня 2022.
- ↑ Web - библиотека BRONZA - LIB. bronza-lib.narod.ru. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 11 червня 2018.
- ↑ Бахмутка. ВУЕ (укр.). Процитовано 18 квітня 2023.
- ↑ АРТЕМІВСЬК (БАХМУТ). resource.history.org.ua. Процитовано 18 квітня 2023.
- ↑ Феодосій Макаревський) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Екатеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 2.)
- ↑ а б в Бахмутські козаки. Хто вони?. tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Кабузан В. М. «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX в. (1719—1858 гг.)», Наука, М; 1976 306 с. (с. 71)
- ↑ Верменич Я. Донбас у контексті теорій порубіжжя: соціогуманітарний аналіз / Український історичний журнал.— К., № 1 (520) за січень-лютий 2015.— С. 118. ISSN 0130-5247
- ↑ БАХМУТСЬКА ПРОВІНЦІЯ. www.history.org.ua. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
- ↑ До подій навколо залишків покровської церкви Бахмуту (280 річниця заснування)… | ИСТОКИ. istoki.org.ua. Архів оригіналу за 28 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Бахмутський козацький полк, XVIII ст. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
- ↑ Татаринов, Сергій. Бахмутський козацький полк, XVIII ст. с. 219–220.
- ↑ Посунько, О. М. (1998). Історія Нової Сербії та Слов’яносербії. www.rastko.rs. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Слов’яносербського роду-племені | Северодонецк online. archive.is. 27 травня 2016. Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ а б Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917—1959 рр. Том 2 О. Б. Добровольський. Левада, Львів — 2020.
- ↑ amuz | ІСТОРІЯ. amuz (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018.
- ↑ Donbasjaka. Молодь вшанувала перше підняття державного прапора на Донбасі (ФОТО) | ngo.donetsk.ua. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідження., кіносценарій / Упоряд. Я. Гаврилюк. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. — 840 с.
- ↑ Круцик, Роман (2011). Донщина. Народна війна. Київ. с. 215–224. ISBN 978–966–410–023–3. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 20 листопада 2018.
- ↑ Коммунист № 211 від 14.09.1924, сторінка 3
- ↑ Українське відродження на Донеччині й Луганщині в 1917-22 роках, частина III... 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 30 вересня 2014. Процитовано 5 липня 2014.
- ↑ Мартиролог. Донецька область, ст. 108—189. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 11 червня 2016.
- ↑ а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
- ↑ Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
- ↑ Двадцать лет назад они всколыхнули Бахмут - Газета СОБЫТИЯ (Артемовск). sobitiya.com.ua. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ В Артемівську сепаратисти на даху міськради підняли прапор "Донецької республіки". ТСН.ua (укр.). 13 квітня 2014. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ В Артемівську на міськраді почепили прапор донецьких сепаратистів. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Терористи спалили виборчу дільницю в Артемівську. ukr.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Військову частину в Артемівську обстрілювали з автоматів та гранатометів. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ В Артемівську бойовики штурмували військову частину. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Танкова база в Артемівську після п'ятого нападу терористів (ФОТОФАКТ). espreso.tv. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ В Артемівську терористи на танках штурмували військову частину. www.theinsider.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Пять штурмов артемовской базы: история первых побед ВСУ. www.liga.net. Архів оригіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ В Артемівську невідомі розстріляли автобус, є жертви, - ЗМІ. www.theinsider.ua. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Силовики знищили штаб "ДНР" в Артемівську. Українська правда. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Внаслідок обстрілу Артемівська 2 людей загинуло і 5 поранено, серед них є діти - ДонОДА. ІА Українські Національні Новини (УНН) (uk-UA). Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 12 червня 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 26 червня 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ https://web.archive.org/web/20190406121144/https://www.ukrinform.ru/rubric-regions/2665938-marina-porosenko-priehala-na-otkrytie-pamatnika-geroam-ato-i-oos-v-pereaslav.html. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Пропущений або порожній
|title=(довідка) - ↑ Перейменування міста та вулиць | Сайт Бахмутської міської ради. artemrada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2016 року № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
- ↑ Про перейменування вулиць, провулків та інших об'єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
- ↑ Під Артемівськом загинув український військовий. espreso.tv. Архів оригіналу за 1 травня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Прощатимуться з бійцем у будинку культури - iRivne.info : iRivne.info. archive.is. 4 вересня 2016. Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ російські загарбники завдали авіаудару по Бахмуту. Укрінформ. 19 травня 2022.
- ↑ Кількість жертв обстрілу будинку у Бахмуті зросла до п'яти, серед них дворічна дитина. Укрінформ. 18 травня 2022. Архів оригіналу за 19 травня 2022. Процитовано 19 травня 2022.
- ↑ В Бахмуті залишились 3 тисячі цивільних. Дехто ховається, щоб не евакуюватись, - ОВА. РБК-Украина (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
- ↑ Ukraine Situation Report: Russia Gains In Bakhmut, Talk Of Imminent Fall Swirls. The War Zone. The Drive. 20 травня 2023.
- ↑ У Бахмуті зруйновано літак-пам’ятник МіГ-17. Новинарня. 10 березня 2023.
- ↑ Ворог не контролює Бахмут повністю, йдуть бої - Маляр. Укрінформ. 22 травня 2023.
- ↑ Знищення Бахмута: на нових супутникових знімках – місто з тліючими руїнами. Радіо Свобода. 18 травня 2023.
- ↑ Продолжается модернизация одного из рудников ГП «Артемсоль». 06274.com.ua - Сайт города Бахмута (Артемовск) (ru-UA). Архів оригіналу за 8 грудня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Економіка міста | Сайт Бахмутської міської ради. artemrada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ Україна / Ukrajina. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 25 серпня 2014.
- ↑ Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018.
- ↑ «Количество жителей Бахмута продолжает сокращаться» [Архівовано 5 травня 2018 у Wayback Machine.] «Вечерний Бахмут», 5 сентября 2017
- ↑ Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 27 травня 2016.
- ↑ Гоу в Бахмут. Місто шампанських вин і троянд. Свои.City (рос.). Процитовано 21 січня 2020.
Посилання
- Вільне радіо [Архівовано 24 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- АРТЕ́МІВСЬК [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Фото з сайту Photo.tramvaj.ru [Архівовано 1 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Бахмутські відомості
- Міський портал (рос.) [Архівовано 22 серпня 2007 у Wayback Machine.]
- Сайт мешканців міста Артемівськ (рос.)
- Прогноз погоди на 3, 5, 7 днів в Бахмуті (рос.) [Архівовано 22 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Міський форум (рос.)
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Раковський Костянтин Сіль і шампанське. Артемівськ — найстаріше місто Донбасу. Його мешканці намагаються зберегти свою історичну індивідуальність і привабливе регіональне обличчя. [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.] // «Український тиждень» № 38 (99) за 18—24 вересня 2009 року, стор. 40—42.
- Пірко В. О. Найдавніші міста Донеччини // Схід. — 2004. — вересень.
- Пірко В. О. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2004. — 223 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 7 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. — Львів: «Слово», 1992. — 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
- Литвиновська М., Пірко В. Соляні промисли Донеччини в XVII—XVIII ст. — Донецьк, 2005. — 136 с.
- Фотогалерея [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Антитерористичні сили взяли Артемівськ та Дружківку [Архівовано 7 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Декомунізація в дії: Артемівську на Донеччині повернули історичну назву [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Який вигляд має зруйнований росіянами Бахмут: сумні кадри з напівзруйнованого міста
Література
- Артемівськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 7 квітня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Артемівськ, Артемівський район, Донецька область // Історія міст і сіл Української РСР
- Артемівськ, Артемівський район, Донецька область (продовження) // Історія міст і сіл Української РСР
|
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Про сторінку
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2023-05-27 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=39244