Starlink | |
---|---|
Логотип проєкту | |
Основні параметри | |
Виготівник | SpaceX |
Оператор | SpaceX |
Тип апарата | малий супутник для роздачі інтернету |
Штучний супутник | Землі |
Дата запуску | 22 лютого 2018 (вперше) |
Ракета-носій | Falcon 9 Block 5 |
Космодром | Канаверал США |
Технічні параметри | |
Маса | 227—260 кг |
Джерела живлення | сонячна панель |
Орбітальні дані | |
Тип орбіти | ННО: 336-570 км |
Прилади | |
Прилади | антени для Ku- та Ka- діапазонів, лазерна установка |
Вебсторінка | |
Вебсторінка | https://www.starlink.com/ |
Starlink — проєкт американської компанії SpaceX щодо розробки високопродуктивної супутникової платформи для виготовлення супутників зв'язку та запусків великої їх кількості (сузір'я) у космос[1]. Система надає доступ до широкосмугового інтернету у будь-якій точці планети. Першою компанія почала обслуговувати Канаду та США (2020).
Назва «Starlink» взята із роману Джона Ґріна «Провина зірок»[2]. Проєкт почався у 2015 році, а перші два супутники було запущено у тестовий політ 22 лютого 2018 року ракетою Falcon 9. Запуск наступної партії сателітів вже із 60-ти одиниць відбувся у травні 2019 року. У січні 2020 року SpaceX стала власницею найбільшої кількості супутників на орбіті (180 штук)[3]. До середини 2020-х років компанія планувала відправити на певні орбіти близько 12 тисяч апаратів[4], однак у 2019 році з'явилася інформація про заявку на ще 30 тисяч штук[5].
SpaceX допускає можливість продажу супутників, виготовлених на їх платформі, після чого ті зможуть використовуватися у наукових або військових цілях[6], а зароблені кошти Ілон Маск планує витратити на розробку ракети Starship для польотів на Марс. У майбутньому компанія має намір розмістити подібне сузір'я і на навколомарсовій орбіті.
Згідно з наведеними SpaceX даними, 57 % людей на Землі знаходяться off-line. Це відбувається із багатьох причин, але основна з них — відсутність доступу до інтернету.[7] Поява комунікаційної супутникової мережі від SpaceX була офіційно анонсована у січні 2015 року. Її прогнозована пропускна здатність становила 50 % усього інтернет-трафіку та 10 % — у великих, густонаселених містах[8][9].
Місце, де виготовлятимуться супутники, знаходиться у м. Редмонд. Воно складається з двох об'єктів, площею 2,8 і 3,8 тис. м². Спочатку для роботи там наймуть 60 працівників, із запланованим збільшенням їх кількості до 1 тис. чоловік протягом кількох років[10].
У липні 2016 року SpaceX придбала територію у 740 м² у м. Ірвайн, Каліфорнія (Orange County). Зі списку вакансій для цього офісу можна було зрозуміти, що там займатимуться цифровою обробкою сигналів, радіочастотними мікросхемами та ASIC для супутників[11].
У листопаді 2016 року було подано заявку до Федеральної комісії зі зв'язку США (ФКЗ) щодо системи супутників у Fixed-satellite service[en], що використовуватимуться у діапазонах частот Ku та Ka[12].
У березні 2017 року компанія поділилася планами сформувати сузір'я супутників «V-діапазону, що знаходитимуться на не-геосинхронних орбітах для надання послуг зв'язку» в електромагнітному спектрі, котрий раніше не був «широко застосований для комерційних комунікаційних послуг». Воно називатиметься «Сузір'ям V-діапазону ННО» (англ. VLEO) і міститиме 7518 супутників, які слідуватимуть за раніше заявленими 4425 супутниками, що функціонуватимуть у Ku та Ka-діапазоні[13] Більша група (7518) буде виведена на орбіту з висотою 340 км, а менша (4425) — працюватиме на висоті 550 та 1200 км.[14].
У 2015—2017 роках виникли деякі проблеми із ліцензуванням спектру обслуговування. У 2017 році SpaceX подала документи, прагнучи зареєструвати назву «Starlink» для свого сузір'я супутників. Також наприкінці 2017 року вони оприлюднили свій план щодо боротьби зі збільшення кількості космічного сміття, адже зараз на орбіті знаходиться приблизно 4300 діючих і вже недіючих супутників. Згідно з ним, супутники із сузір'я Starlink, які відслужать свій термін експлуатації, будуть самостійно сходити з орбіти, використовуючи власні рушії, і керовано спускатися у атмосфері. Це відбуватиметься протягом року від моменту закінчення терміну їх використання (5—7 років)[15]. У випадку виходу з ладу системи власних рушіїв супутника, висота орбіти (приблизно 550 км) дозволить йому потрапити у щільні шари атмосфери протягом 1-5 років та згоріти там, не залишаючи сміття на навколоземній орбіті. На відміну від інших супутників, які знаходяться на значно вищих орбітах, і потраплять у щільні шари атмосфери протягом сотень чи тисяч років після закінчення терміну експлуатації.
Хоча тестовий політ двох прототипів супутника спочатку був запланований на 2016 рік,[16] насправді він відбувся 22 лютого 2018 року. Запущені супутники отримали назву «Tintin A» та «Tintin B», а Ілон Маск у своєму твіті «по-секрету» повідомив, що пароль до wi-fi — «martians» (марсіани)[17].
У березні 2018 року ФКЗ схвалила запуск 4425 супутників[18] Згідно з ліцензією, компанія повинна запустити хоча б половину з них протягом 6 років. У серпні SpaceX отримала американський та міжнародний патенти на дизайн фазованої антени, що необхідна для прийому користувачем сигналу із космосу. Позаяк це лише третій патент, на який претендувала компанія за весь час свого існування, то, вочевидь, ця антена має дуже велике значення[19].
У жовтні 2019 року, Маск написав у Twitter: «Надсилаю цей твіт через космос за допомогою супутника Starlink… Це спрацювало!!»[20]. Тоді ж стало відомо, що ФКЗ на прохання SpaceX направила заявку до Міжнародного союзу електрозв'язку щодо збільшення сузір'я ще на 30 тис. одиниць. Вони працюватимуть на висоті 328—550 км[5].
У жовтні 2020 року SpaceX підписала угоду на $149 млн. з Агенством космічних розробок на поставку восени наступного року чотирьох сателітів, що виготовлятимуться на базі Starlink. Завдяки інфрачервоному датчику супутники виявлятимуть і відстежуватимуть ворожі балістичні та гіперзвукові ракети[21].
У серпні 2021 року грузинська делегація в США домовилася про співпрацю зі SpaceX, завдяки чому в країні одній з перших почне працювати пілотний доступ до супутникового інтернету[22].
13 листопада 2021 року ракета-носій Falcon 9 успішно вивела на орбіту партію з 53 міні-супутників, призначених для продовження розгортання глобальної мережі інтернет-покриття системи Starlink[23].
7 січня 2022 року в системі стався глобальний збій, що тривав близько 90 хвилин[24].
Невдовзі після запуску 3 лютого 2022 року та виконання перших тестових маневрів, 40 із 49 супутників пошкодила потужна геомагнітна буря. Вони поступово сходитимуть із орбіти і згорять в атмосфері Землі протягом найближчого часу[25][26][27].
Супутники, завдяки застосуванню платформи, виробляються серійно (~120 штук на місяць[28]), тому коштують значно менше подібних, але випущених в одиничній версії[29]. Вони належать до класу малих і важать ~260 кг. На відміну від більш поширених наразі кубічних сателітів, мають значно пласкішу форму та є стійкішими до пошкоджень. Це дозволяє поміщати їх велику кількість (60 шт.) всередині обтікача ракети та здійснювати відстикування у космосі без наявності спеціального механізму для кожного із них. Замість двох стандартних сонячних панелей Starlink має одну велику, потужністю 3 кВт. Використовуючи іонний двигун на криптоні, кожен апарат здатен маневрувати, облітаючи космічне сміття, а після закінчення терміну служби спеціально сходити з орбіти і згорати в атмосфері, щоб самому не засмічувати простір. Застосування криптону, а не ксенону здешевлює кожен супутник на ~$50 тис.[30][31]. Точне визначення місцеперебування всіх сателітів допомагатиме визначати навігаційна система відстеження зірок[en].
Відповідно документам, поданим до Федеральної комісії зі зв'язку США, супутники у космосі спілкуватимуться між собою на частоті понад 10 тис. ГГц за допомогою лазерного променя[32][33]. Із наземними станціями та терміналами користувачів зв'язок здійснюватиметься у радіо (Ku- та Ka-[en]) діапазонах на частоті 12 ГГц[34]. Ku-антени більш надійні у роботі навіть у хмарну та дощову погоду, а Ка-антени забезпечують значно більшу пропускну здатність[35].
Обіцяна швидкість передачі даних — 1Гбіт/с для кожного споживача[36]. Щоразу запуск 60 супутників може забезпечити 1 терабіт пропускної здатності, що потенційно може підтримувати 40000 користувачів, які одночасно передають контент високої якості[37]. Зазвичай зв'язок із геостаціонарним супутником має мінімальну кругову затримку сигнала (туди-назад) у 239 мс, але іноді вона може сягати і 600 мс. Супутники Starlink будуть обертатися на висоті в 1/30 цієї відстані, тому затримка сигналу становитиме лише 25-30 мс, що співмірно із кабельним або оптоволоконним зв'язком[38]. SpaceX навіть намагається досягти величини у 10 мс[39]. Система використовуватиме протокол peer-to-peer[40].
Початково планувалося, що супутники першої фази виводитимуть на висоту 1100—1300 км, однак у квітні 2021 компанія отримала дозвіл розмістити їх на 550 км[41][14][7].
Фаза | Група № | Орбіта, км | Нахил орбіти, град. | Запланована кі-сть супутників | Термін до запуску половини супутників | Термін до запуску всіх супутників | Запущено | Працюють | Деорбітують або знищені |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Загальна кількість запущених супутників Starlink усіх версій (на 11.03.2022) — 2282[42] | |||||||||
550 | 53 | 1584 | березень 2024 | березень 2027 | 1727 | 2039 | 243 | ||
4 | 540 | 53,2 | 1584 | 491 | |||||
2 | 570 | 70 | 720 | 51 | |||||
560 | 97,6 | 508 | 13 | ||||||
335,9 | 42 | 2493 | листопад 2024 | листопад 2027 | |||||
340,8 | 48 | 2478 | |||||||
345,6 | 53 | 2547 |
Першими були запущені два прототипи, що спочатку називалися «MicroSat», а потім були перейменовані у «Tintin». Завдяки оснащенню камерами вони могли фільмувати Землю. Для зв'язку із ними у будівлях, що знаходяться у власності SpaceX та Tesla Inc. у Каліфорнії, Техасі та Вашингтоні, розмістили стаціонарні станції прийому. Також застосовувалися три мобільні комунікатори у фургонах. Такий зв'язок здійснювався щодня протягом 10 хвилин. Також існує інформація, що SpaceX домовилася про тестування сигналу високошвидкісного інтернету в таких країнах як Аргентина, Норвегія та Нова Зеландія[36]. Навесні 2020 року запустили процес їхньої деорбітації[43].
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Розгортання супутників. Відеозйомка із Землі на YouTube |
Будуть ще продуктивніші, ніж v1.5
На відміну від супутникового зв'язку через Iridium satellite constellation[en], сигнал від якого подається безпосередньо у телефон, система Starlink потребуватиме додаткового термінала (супутникової тарілки із роутером[37][49]), що відстежуватиме супутники за допомогою фазованої антенної решітки, яку рухатиме вбудований моторчик. Встановлювати його потрібно, спрямувавши у небо[50].
У березні 2020 року SpaceX отримала дозвіл від ФКЗ США на встановлення 1 млн. своїх наземних антен розміром 48 см, що дозволить розповсюдити саме цю кількість користувацьких терміналів[51]. Спочатку розпочалися випробування їх роботи серед працівників SpaceX, а у жовтні стартувало бета-тестування[52]. Воно розпочалося після підйому 840 супутників,[53][54]. Перші неофіційні дані від тестувальників виявилися наступними:
Для безпосереднього під'єднання до всесвітньої мережі SpaceX потребує встановлення сотень наземних станцій обробки даних. Але ця кількість є незначною завдяки наявності багатьох супутників. Адже вони у випадку відсутності поблизу від користувача такої станції за допомогою лазера швидко передаватимуть одне одному інформацію, аж поки якийсь із супутників зможе «побачити» необхідну станцію. І саме це потрібно для малозаселених територій[56][57].
2021 року нові користувачі β-версії мають змогу замовити собі термінал за $499 і за $99/міс. та отримати доступ до інтернету на швидкості 50-150 Мбіт/с та пінгом 20-40 мс[58]. В Україні можливість замовлення з'явилася 1 березня 2022 року.
У жовтні 2020 року β-користувачі оприлюднили деякі умови користувацького договору, з яких випливає, що у межах Землі та Місяця сторони зобов'язуються діяти у межах законів штату Каліфорнія, однак, найбільшу увагу привертає наступний пункт:
«Що стосується послуг, що надаватимуться на Марсі або на «Starship», чи іншому космічному кораблі марсіанських колоністів, сторони контракту визнають Марс вільною планетою, і жоден уряд, який знаходиться на Землі, не матиме повноважень та суверенітету над марсіанською діяльністю. Відповідно, суперечки вирішуватимуться на основі принципів самоуправління, які встановлюватимуться добросовісно під час заселення Марса»
.
На початку лютого 2022 року компанія SpaceX запропонувала супутниковий інтернет з підвищеною швидкістю. При цьому ціна пакету "Premium", анонсованого 2 лютого главою компанії Ілоном Маском, становить $500/міс. У пакеті пропонується підвищена швидкість доступу в Інтернет: від 150 до 500 Мбіт/с (у звичайному пакеті від 50 до 250 Мбіт/с) при скачуванні даних. Для доступу до Інтернету користувачам також буде необхідний набір з антени зі збільшеною площею прийому супутникового сигналу і Wi-Fi роутер Starlink Premium Kit, вартість яких $2500[61][62].
Охоплення хоча б 5 % телекомунікаційного ринку, за словами Маска, дозволить отримати $50 млрд., що на порядок більше, ніж від запусків космічних апаратів своїх клієнтів[63]. У травні 2018 року розрахункова вартість проєкту становила $10 млрд.[64]. Вона передбачала запуск супутників ракетою Falcon 9. Однак навіть політ на ракетах із першими ступенями, використаними повторно, коштує значно дорожче, ніж вартість самих супутників. Застосування ракети BFR допоможе здешевити його у 5 разів. Зароблені кошти планують інвестувати у розвиток тієї ж BFR, за допомогою якої колонізуватимуть Марс.
У червні 2015 року з'явилася інформація, що компанії Google та Fidelity Investments вклали у проєкт Starlink $1 млрд.[65]. У квітні 2018 року Fidelity ще додала $500 млн.[66]. У тому ж році у рамках контракту на $28 млн. з Повітряними силами США SpaceX розпочала перевірку можливості надання високошвидкісного інтернету у кабіну військового літака С-12. У 2020 році експериментуватимуть із літаком-заправником KC-135 та важкоозброєним AC-130[20].
Головним конкурентом Starlink є проєкт OneWeb по запуску 650 супутників. Також компанія Samsung Electronics має плани щодо запуску 4600 сателітів[67] Amazon.com згідно «Project Kuiper» хоче мати сузір'я із 3236 супутників[68]. Однак SpaceX має ряд переваг, серед яких висока пропускна здатність Starlink, їх низька собівартість та найголовніше — можливість запуску на власних ракетах[69].
Після запуску першої великої партії Starlink у різних куточках Землі почали знімати відео із сяючими точками, що ланцюжком пролітали над планетою. Почали поширюватися чутки, ніби після підйому усього сузір'я у 12 тис. (а пізніше з'ясувалося, що їх буде 40 тис.) супутників вони стануть надто видимі на небосхилі та «засмітять» небо, перекриваючи сяйво зірок[70][71][72][73]. Міжнародний астрономічний союз та National Radio Astronomy Observatory[en] також висловили свою стурбованість[74][75].
У травні 2019 року Маск повідомив, що його команда працює над спеціальним покриттям для корпусу, що зменшить альбедо[76][77]. У січні 2020 року під час запуску Starlink 2 один із супутників (його назвали «DarkSat») вже був темнішим. Тоді ж представники компанії визнали, що й самі не очікували, що навіть після підйому на 550 км їхні апарати на достатньо темному небі можна буде побачити неозброєним оком[78][79]. У березні 2020 року астрономи, що відстежували DarkSat, відзвітували про зменшення його яскравості на 55 %. Але цього все ще недостатньо[80]. До того ж темна поверхня швидше нагрівається, що може скоротити термін служби сателітів.
Кожен Starlink піднімається до своєї робочої орбіти приблизно чотири місяці. У цей час його сонячні панелі розташовуються таким чином, що можуть сильно відбивати світло. Однак, опинившись на необхідній висоті, вони повертаються перпендикулярно до земної поверхні, що зменшить до мінімуму це відбиття[81].
Із місією Starlink 7 запустили черговий пробний супутник під назвою «VisorSat». Він має пару сонцезахисних екранів, виготовлених із легкого матеріалу, що не заважатиме проходженню радіосигналу, але не даватиме відбиватися світлу від фазованих антен. За умови його нормального функціонування, всі сателіти Starlink 9 матимуть подібні екрани[82].
Партія супутників SpaceX вперше зафіксована у небі над Україною 26 травня 2019 року[83].
Спочатку сервіс планували активувати в Україні як мінімум 2023 року[84]. 26 лютого 2022 року, після вторгнення Росії, міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров у Твіттері закликав Ілона Маска надати Україні термінали і доступ до системи[85]. 27 лютого Маск відповів, що сервіс активовано для України, а термінали вже в дорозі[86][87], і наступного дня до України прибула перша партія. Їх розподіляють між Укрзалізницею, військовими, теробороною, територіальними громадами тощо[84], а також використовують для потреб медицини, фінансів та енергетики[88]. 9 березня Україна отримала другу (більшу) партію[88]. Перевагами Starlink є незалежність від наземних мереж і висока швидкість[89]. Разом із тим Маск та інші спеціалісти попереджали, що антени системи можуть бути запеленговані російськими військами і стати мішенями для обстрілів, і тому радили вмикати Starlink тільки за необхідності й розміщувати антену якнайдалі від людей[90][84].
Площа покриття одним супутником території Землі становитиме еліпс із головною віссю у 2120 км[7]. Щоб надавати доступ до інтернету у певній країні, SpaceX має отримати дозвіл від місцевої влади на роботу на необхідних їм частотах. У листопаді 2021 року SpaceX почала повідомляти клієнтам, які оформили попереднє підключення до Starlink, про перенесення доставки абонентського обладнання на 2022 рік. За словами деяких клієнтів, їм прийшло повідомлення про перенесення навіть на 2023 рік. Причиною зазначена затримка в поставках чіпів, яка вплинула на виробничі можливості. Також SpaceX розповіла, що до кінця 2022 року послуги Starlink стануть доступними ще в 45 країнах світу — зараз очікується схвалення відповідних органів[91][92][93][94][95].
Робота у бета-режимі відбувається у наступних країнах:
2020: США та частково Канада
2021 рік: Канада, Британія, Німеччина, Нова Зеландія, Австралія, Франція, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Ірландія, Данія, Чилі, Португалія, Швейцарія, Польща, Італія, Чехія, Мексика, Хорватія, Швеція, Литва.
2022: Іспанія, Словаччина, Словенія, Тонга, Болгарія, Бразилія, Україна
План: Греція, Японія, Індія, Філіпіни, Нігерія, Пакистан, Іспанія
Піднімаючи за один запуск 60 супутників, можна щоразу збільшувати кількість інформації, з якою працюватиме сузір'я, на 1 терабіт. Застосування у майбутньому ракети Starship, що наразі знаходиться на етапі тестування, дозволить підіймати за один раз 400 супутників Starlink[96]
Зап уск №/ | Місія, версія апаратів | Дата (UTC) | Ракета, перший ступінь (після крапки — к-сть запусків ступ.) | Операційна орбіта, км/ Нахил, градусів |
Супутників | Статус |
1 | TinTin | 22 лютого 2018 | Falcon 9, B1038.2 | 514/97,44 | 2 | успіх |
Тестовий запуск двох прототипів супутника «Tintin 1» та «Tintin 2»[36] | ||||||
2 | Starlink 0 v0.9 | 24 травня 2019 | Falcon 9, B1049.3 | 550/53 | 60 | успіх |
Супутники дуже щільно встановлені у робочому просторі обтікача КВ (фото[97]). Разом із підтримувальною структурою їхня маса становила ~13,7 т[98]. Відокремившись від другого ступеня на висоті 440 км, сателіти підлетіли до 550 км за на власних двигунах. Хоча Маск допускав, що не всі одиниці працюватимуть добре, але всі сателіти успішно вийшли на орбіту[30][31]. Згодом з трьома супутниками було втрачено зв'язок, і вони повинні були самостійно здійснити деорбітацію. Таким же чином планується знищити ще два робочих сателіти, щоб впевнитися, що процес проходить за планом. | ||||||
3 | Starlink 1 v1.0 | 11 листопада 2019 | Falcon 9, B1048.4 | 550/53 | 60 | успіх[47] |
4 | Starlink 2 v1.0 | 7 січня 2020 | Falcon 9, B1049.4 | 550/53 | 60 | успіх |
Зважаючи на скарги астрономів, SpaceX активно працює над зменшенням альбедо своїх супутників, тому на один із запущених апаратів, що отримав назву «DarkSat», нанесено спеціальне покриття[99][100] | ||||||
5 | Starlink 3 v1.0 | 29 січня 2020 | Falcon 9, B1051.3 | 550/53 | 60 | успіх |
Відстикування від другого ступеня ракети відбулося на круговій орбіті висотою 290 км[101] | ||||||
6 | Starlink 4 v1.0 | 17 лютого 2020 | Falcon 9, B1056.4 | 500/53 | 60 | успіх |
Цього разу супутники відправилися у самостійний політ при досягненні еліптичної орбіти 212 км×386 км[102] | ||||||
7 | Starlink 5 v1.0 | 18 березня 2020 | Falcon 9, B1048.5 | 550/53 | 60 | успіх[103] |
8 | Starlink 6 v1.0 | 22 квітня 2020 | Falcon 9, В1051.4 | 550/53 | 60 | успіх[104] |
9 | Starlink 7 v1.0 | 3 червня 2020 | Falcon 9, В1049.5 | 550/53 | 60 | успіх |
Серед запущених супутників був експериментальний «VisorSat» — Starlink, що має відкидний щиток для запобігання віддзеркаленню сонячних променів від поверхні сателіта і зменшення таким чином «забруднення небосхилу». Вперше одному й тому самому прискорювачу вдалося вп'яте здійснити посадку[105][81]. Відео розкриття половинок обтікача[106] | ||||||
10 | Starlink 8 v1.0 | 13 червня 2020 | Falcon 9, B1059.3 | 550/53 | 58 | успіх |
Разом із супутниками Starlink запустили три сателіти SkySat оператора Planet Labs[en], призначених для спостереження за поверхнею Землі[107] | ||||||
11 | Starlink 9 v1.0 | 7 серпня 2020[108] | Falcon 9, В1051.5 | 550/53 | 57 | успіх |
Всі сателіти мають відкидні щитки. Додатково виведено на орбіту два малих космічних апарати дистанційного зондування Землі — Global-5 і 6 американської компанії BlackSky[en][109][110] | ||||||
12 | Starlink 10 v1.0 | 18 серпня 2020[108] | Falcon 9, B1049.6 | 550/53 | 58 | успіх |
Також виведено на орбіту три малих космічних апарати дистанційного зондування Землі SkySat оператора Planet Labs[en][111][112] | ||||||
13 | Starlink 11 v1.0 | 3 вересня 2020[108] | Falcon 9, B1060.2 | 550/53 | 60 | успіх |
14 | Starlink 12 v1.0 | 6 жовтня 2020[113][114] | Falcon 9, B1058.3 | 550/53 | 60 | успіх |
15 | Starlink 13 v1.0 | 18 жовтня 2020, 12:27[115] | Falcon 9, B1051.6 | 550/53 | 60 | успіх |
16 | Starlink 14 v1.0 | 24 жовтня 2020 | Falcon 9, B1060.3 | 550/53 | 60 | успіх |
17 | Starlink 15 v1.0 | 25 листопада 2020[116] | Falcon 9, B1049.7 | 550/53 | 60 | успіх |
18 | Starlink 16 v1.0 | 20 січня 2021[117] | Falcon 9, B1051.8 | 550/53 | 60 | успіх |
19 | У складі Transporter-1 | 24 січня 2021[118] | Falcon 9, B1058.5 | 560/97,6 | 10 | успіх |
20 | Starlink 18 v1.0 | 4 лютого 2021 | Falcon 9, B1060.5 | 550/53 | 60 | успіх |
21 | Starlink 19 v1.0 | 16 лютого 2021 | Falcon 9, B1059.6 | 550/53 | 60 | успіх |
Прискорювач не вдалося посадити на плавучу платформу[119] | ||||||
22 | Starlink 17 v1.0 | 4 березня 2021 | Falcon 9, B1049.8 | 550/53 | 60 | успіх |
23 | Starlink 20 v1.0 | 11 березня 2021 | Falcon 9, B1058.6 | 550/53 | 60 | успіх |
24 | Starlink 21 v1.0 | 14 березня 2021[120] | Falcon 9, B1051.9 | 550/53 | 60 | успіх |
25 | Starlink 22 v1.0 | 24 березня 2021 | Falcon 9, B1060.6 | 550/53 | 60 | успіх |
26 | Starlink 23 v1.0 | 7 квітня 2021 | Falcon 9, B1058.7 | 550/53 | 60 | успіх |
27 | Starlink 24 v1.0 | 29 квітня 2021 | Falcon 9, B1060.7 | 550/53 | 60 | успіх |
28 | Starlink 25 v1.0 | 4 травня 2021 | Falcon 9, B1049.9 | 550/53 | 60 | успіх |
29 | Starlink 27 v1.0 | 9 травня 2021 | Falcon 9, B1051.10 | 550/53 | 60 | успіх |
30 | Starlink 26 v1.0 | 15 травня 2021 | Falcon 9, B1058.8 | 550/53 | 52 | успіх |
Додаткове корисне навантаження — супутники Rideshare, а саме: радарний супутник для отримання зображень Землі для Capella Space та супутник спостереження Землі Tyvak 0130 для Tyvak Nano-Satellite Systems. | ||||||
31 | Starlink 28 v1.0 | 26 травня 2021 | Falcon 9, B1063.2 | 550/53 | 60 | успіх |
32 | Transporter-2 | 30 червня 2021 | Falcon 9 FT B1060-8 | 560/97,6° | 3 | успіх |
3 супутника Starlink виведені на полярну орбіту | ||||||
33 | Starlink 2-1 v1.5 | 14 вересня 2021 | Falcon 9 | 570/70 | 51 | успіх |
34 | Starlink 4-1 v1.5 | 13 листопада 2021[121] | Falcon 9, B1058.9 | 540/53,2 | 53 | успіх |
35 | Starlink 4-3 v1.5 | 2 грудня 2021 | Falcon 9, В1060.9 | 540/53,2 | 48 | успіх |
36 | Starlink 4-4 v1.5 | 18 грудня 2021[122] | Falcon 9, B1051.11 | 540/53,2 | 52 | успіх |
37 | Starlink 4-5 v1.5 | 6 січня 2022 | Falcon 9, B1062.4 | 540/53,2 | 49 | успіх |
38 | Starlink 4-6 v1.5 | 19 січня 2022 | Falcon 9, B1060.10 | 540/53,2 | 49 | успіх |
39 | Starlink 4-7 v1.5 | 3 лютого 2022 | Falcon 9, B1061.6 | 540/53,2 | 49 | успіх |
Наступного дня відбулася геомагнітна буря, внаслідок чого зросла густина атмосфери. Тому 40 із запущених супутників не змогли досягти потрібної орбіти і протягом кількох наступних днів знижувалися та згоріли | ||||||
40 | Starlink 4-8 v1.5 | 21 лютого 2022 | Falcon 9, B1058.11 | 540/53,2 | 46 | успіх |
41 | Starlink 4-11 v1.5 | 25 лютого 2022 | Falcon 9, B1063.4 | 540/53,2 | 50 | успіх |
42 | Starlink 4-9 v1.5 | 3 березня 2022 | Falcon 9, B1060.11 | 540/53,2 | 47 | успіх |
43 | Starlink 4-10 v1.5 | 9 березня 2022 | Falcon 9, B1052.4 | 540/53,2 | 48 | успіх |
44 | Starlink 4-12 v1.5 | 19 березня 2022 | Falcon 9, B10 | 540/53,2 | 46 |
|
Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2022-03-15 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=2664385