47-ма окрема механізована бригада «Ма́ґура» (47 ОМБр, в/ч А4699) — військове формування Збройних сил України чисельністю в бригаду.
Навесні 2022 року, після російського повномасштабного вторгнення, був створений батальйон із цивільних добровольців і військовослужбовців з інших частин, які пройшли співбесіди і відбір. Влітку батальйон брав участь у боях біля Вуглегірської ТЕС. Восени 2022 року батальйон розширений до штурмового полку, у листопаді 2022 — до бригади. Влітку 2023 року бригада вела бої на Токмацькому напрямку в районі Оріхова. У жовтні 2023 — лютому 2024 року воювала в Авдіївці. Згодом на Покровському напрямку, а з осені 2024 року — на Курщині.
Наприкінці квітня 2022 року капітан Іван Шаламага «Бескид» та головний сержант Валерій Маркус отримали наказ сформувати новий батальйон. Вони разом служили в 30 окремій механізованій бригаді ЗСУ: Шаламага заступником командира батальйону, а Маркус у розвідувальному підрозділі. У новому батальйоні Шаламага став командиром, Маркус — головним сержантом. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний побачив набір добровольців у новий батальйон і не лише підтримав ідею, а й пообіцяв вивести батальйон на новий рівень.[2][3][4]
Валерій Маркус оголосив відбір цивільних людей та військових, які вже проходили службу в інших бригадах, для вступу в 47-й окремий батальйон.[4] Упродовж трьох днів у Києві Маркус особисто проводив співбесіди для декількох сотень кандидатів. Були потрібні вмотивовані, креативні, відповідальні та здатні до самоосвіти люди.[5] На співбесіду приїжджали всі, хто забажав, і лиш половина з них проходила далі. Батальйон сформували за місяць[6] і розпочався етап злагодження — навчання особового складу. За ініціативи командира батальйону Івана Шаламаги великої ваги надавалося ідейно-виховній роботі, яку у підрозділі здійснював Віктор Сердулець, ідеологічний референт ВО «Тризуб» ім. С. Бандери.
У червні 2022 батальйон відправили на Вуглегірський напрямок. Там бійці отримали завдання взяти штурмом район Вуглегірської ТЕС. За словами Івана Шаламаги, за дві доби бійці батальйону відкинули ворога на чотири кілометри.[2]
12 червня батальйон виклав відео роботи дрона по російських окупантах.[7][8]
У тих боях батальйон втратив 6 вояків загиблими. За даними Мілітарного, батальйон мав проблему в тому, що нещодавні цивільні добровольці не стикалися зі стресовими ситуаціями, проте підготовка та мотивація допомогли справитися з труднощами. У ході боїв батальйон також був змушений закривати залишені дезертирами позиції. Врешті росіянам вдалося зайняти Вуглегірську ТЕС та місто Світлодарськ, українські сили змушені були відступити з цього району.[9]
28 червня, за консультації з Генштабом, ухвалено розширювати батальйон до окремого штурмового полку.[10][11] Командиром призначили капітана Івана Шаламагу, і у свої 25 років він став наймолодшим командиром полку в історії української армії.[2] Валерій Маркус залишився головним сержантом полку.[12] Розпочався другий етап відбору людей. Мобільна рекрутингова група на чолі з Юрієм Строїчем складалася з 15 людей, як військовослужбовців 47-го полку, так і цивільних представників фонду Markus Foundation. Відбір цивільних осіб проходив у Києві та Львові й тривав два тижні. За цей час відібрали близько 700 осіб з 2000 охочих. Кінцеві співбесіди й безпосередні рішення із зарахування цивільних осіб у склад полку ухвалювали сержанти Валерій Маркус, Ігор Хмілевський та Андрій Ходєєв. Пізніше були проведені додаткові співбесіди з діючими військовослужбовцями інших військових частин, які бажали перейти до 47 ОШП. Співбесіди проходили в передмісті Києва. Відібрали близько 600 людей, з яких лише 450 осіб зрештою опинилися в полку в процесі переводу. Основними пріоритетами залишився принцип безперервного навчання, якісна внутрішня культура та взаємоповага між усіма ланками всередині підрозділу. Перехід від батальйону до 47-го окремого штурмового полку зайняв три місяці.[13][14]
Ще не був сформований полк, як восени 2022 надійшов новий наказ: розширитися до бригади.[10][9][15][14] 15 листопада полк став 47-ю окремою механізованою бригадою, вона була сформована у надшвидких темпах — за місяць, що стало можливим завдяки набутому попередньому досвіду з набору людей.[9] За рішенням Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на посаду командира бригади призначили Олександра Сака, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького. Валерій Маркус — на посаді головного сержанта бригади.[2][16]
На початку червня 2023 року 47-й окремій механізованій бригаді було поставлено складне та важливе завдання — проривати російську оборону на Запоріжжі від Оріхова і Малої Токмачки вздовж лінії фронту у напрямку міста Токмак. Російські військові облаштували декілька ліній оборони та встановили на шляху наступу українських сил безліч мінних полів. Також по українських силах наносила удари бойова авіація противника.[9] Під час боїв бригаді був приданий 25-й окремий штурмовий батальйон, озброєний бронеавтомобілями Козак. Батальйон протистояв батальйону 291-го московського спецназу. За оцінкою розвідника бригади Сергія Назаренка, 25-й батальйон воював найефективніше з 47-ї бригади.[17]
21-22 серпня, після двох місяців запеклих боїв, воїни бригади зайшли в населений пункт Роботине, прорвавши першу лінію оборони російських окупаційних військ.[18][19]
Надалі бригада не змогла розвинути успіх у наступі на Запоріжжі, у вересні 2023 року був звільнений командир бригади.[20]
З кінця жовтня 2023 року бригада брала участь в боях за Авдіївку.[21]
В січні 2024 бригада перебувала в обороні і протягом кількох місяців у зоні відповідальності 47 ОМБр просування ворога не було. Також бійцям вдалося вивести з ладу танк Т-90М за допомогою M2 Bradley.[22]
Під час виходу ЗСУ з оточеної Авдіївки 17 лютого 2024 року бійці 25-го окремого штурмового батальйону 47 ОМБр вийшли з Авдіївського коксохіму без втрат.[23]
23 лютого 2024 року 47-ма бригада вперше показала застосування танка Abrams на Авдіївському напрямку.[24]
10 березня 2024 року посаду командира бригади замість Дмитра Рюмшина обійняв Ян Яцишен.[25] Рюмшин очолював 47-му бригаду лише два місяці, з січня по березень. За даними іспанської газети El Pais, його звільнили через значні втрати в Авдіївці та через те, що він не мав близьких стосунків із новим головнокомандувачем Збройних сил Олександром Сирським.[20]
У квітні 2024 року українська оборона в районі с. Очеретине неподалік від Авдіївки була прорвана російським наступом. До нейтралізації російського наступу залучили 47-му бригаду, що вже була прозвана «екстренною бригадою», бо мала ліквідовувати надзвичайні ситуації. Але бригада не змогла зупинити просування російської 30-ї мотострілецької бригади.[26][27]
В жовтні 2024 47-му бригаду було переведено на Курщину. Спочатку бригада не підтверджувала своє місце розташування, але пізніше було опубліковано відео успішної оборони позицій від окупантів в Курській області.[29][30][31][32]
Благодійний фонд «Код Нації 47» — неурядова організація, що займається забезпеченням, розвитком та підтримкою 47 Бригади «Маґура» Збройних сил України. Фонд є неформальною тиловою службою 47 бригади, що закриває побутові та фінансові питання. Директор фонду — Анастасія Масенко.
Напрямки роботи «Код Нації 47»:
матеріально-технічне забезпечення 47 бригади;
безперервна допомога та забезпечення цільових підрозділів необхідними ресурсами.
25 травня 2025 року ГК ЗСУОлександр Сирський затвердив офіційний нарукавний знак 47 ОМБр. Нарукавний знак має вигляд геральдичного щита зеленого (оливкового) кольору з синім (блакитним) кантом. У полі щита золота внутрішня кайма з вістрями, покрита золотим шаховим конем з головою дракона.
Золотий шаховий кінь з головою дракона символізує хоробрість лева, зір орла, силу вола, швидкість оленя і спритність лисиці, інтелект та нестандартність мислення та дій. А голова дракона є уособленням неприборканої сили.
Внутрішня кайма з вістрями вказує на готовність до захисту країни.[80]
До цього особовий склад бригади використовував нарукавний знак круглої форми, який був розроблений колишнім головним сержантом Маркусом з грубими порушеннями правил геральдики та норм визначених ГШ ЗСУ. Офіційно не затверджувався та був вигадкою «дизайнерів».[81]
Згідно ідей Маркуса бригада формувалася навколо своєї легенди, пов'язаної зі сходженням на символічну вершину — Ма́ґуру,[82] що символізує розвиток бійців, як професіоналів своєї справи. Бригада має кілька правил та традицій, обов'язкових для всіх бійців:[83][84]
«Сходження». Обрано вершину в українських Карпатах, сходження на яку з табором має стати свого роду ритуалом для бійців. Перше сходження було здійснене 28 червня 2025 року і присвячене Дню конституції України під гаслом "Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.".
«Виклик». Використання слова «проблема» заборонено. Замість цього вживається слово «виклик».[85]
«Шлях до Маґури». Оскільки бригада дотримується принципу безперервного навчання, кожен боєць має бути готовим сказати сержанту, чого він навчився за день, символічно зробивши крок до Маґури.
«Друже». Солдати й сержанти бригади звертаються один до одного словом «друже», як це було заведено в Українській Повстанській Армії (УПА). Наприклад, звертання до командира звучатиме як «друже командире» тощо. Одним із дороговказів для бійців бригади є приклад героїчної боротьби українських повстанців 23-го Тактичного відтинку УПА «Маґура» проти московських окупаційних військ у середині ХХ ст.
Гасло бригади лат.Semper audentes! може перекладатись як «завжди відважні» для командування або «завжди зухвалі» для ворогів.
Дракінь — істота, яка поєднує в собі риси коня, що традиційно є символом смерті й воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; вірності, відданості та дракона, який символізує енергію, впевненість у собі та удачу, виконані у вигляді шахової фігури, яка є елементом інтелектуальної, стратегічної гри, за своєю суттю схожої до планування бойових дій. Коло з шипами символізує щит.
Під час створення батальйону головний сержант Валерій Маркус розробив концепцію традиції нарукавного знаку, яка передбачала градацію нарукавних знаків за посадами й заслугами. Нарукавні знаки відрізняються кольором та окремими деталями. В залежності від посади, вимоги для отримання знаку бригади різні, для бойових підрозділів — це здача нормативів фізпідготовки.
На етапі формування бригади здачу на зелений «штурмовий» нарукавний знак головний сержант бригади приймав особисто. Зазвичай, до кінця доходить 70-80 % бійців. В умовах бойових дій цю традицію довелося залишити до мирних часів.
«КРЕДО ВОЇНА МАҐУРИ»:
Ми — сила нашого Народу: його меч, його щит.
Ми — опора Української Держави: наш дух — її міць.
Ми — воїни Маґури!
Її Вершина — наш обрій, наша неосяжна ціль.
Ми наполегливо прямуємо до своєї мети:
долаючи, не зупинимося;
падаючи, не відмовимось.
Готові до бою! Запеклі завжди!
Ми — воїни Маґури!
Наше життя — сходження, постійний рух вгору:
кожен крок вимагає зусиль;
кожна мить має значення!
Вершини не піддаються — їх підкорюють зухвалі.
Перемоги не даруються — їх виборюють воїни: відважним духом, вірним серцем, запеклим боєм, вправністю та силою.
Ми — воїни Маґури!
Завжди відважні. Завжди запеклі. Завжди в русі до Вершини —
У вересні 2023 року командир бригади Олександр Сак був звільнений після невдалого наступу на Запоріжжі. За даними військових джерел іспанської газети El Pais, за три місяці бригада втратила 30 % своїх бійців. Сака звинуватили в тому, що він продовжував використовувати неефективну тактику відправки бронетанкових колон, які застрягали на мінних полях і знищувалися російськими безпілотниками та артилерією.[20]
В січні 2024 року з посади командира було знято полковника Олександра Павлія. Військовослужбовці бригади публічно звинувачували його в нерозумінні внутрішньої роботи структури, побудованої за моделями НАТО, та в заміні втрат піхоти солдатами, які не були підготовлені до бойових дій на фронті.[20]
У травні 2025 року командир одного з батальйонів бригади Олександр Ширшин звинуватив командування в «дебільних задачах» і невиправданій втраті людей, а також написав рапорт з проханням усунути його з посади.[89]