Павличко Дмитро Васильович

Дмитро Павличко
Ім'я при народженні	Павличко Дмитро Васильович
Народився	28 вересня 1929; Стопчатів, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Помер	29 січня 2023 (93 роки); Київ, Україна
Країна	Польська Республіка; СРСР; Україна
Національність	українець
Діяльність	антрополог, поет, журналіст, дипломат, перекладач, викладач університету, літературний критик, політик, митець, сценарист
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів	українська
Роки активності	1953 — 2023
Magnum opus	«Таємниця твого обличчя», «Омела»
Партія	КПРС
Діти	Павличко Соломія Дмитрівна
	Павличко Дмитро Васильович у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Павличко.

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (28 вересня 1929, Стопчатів^[2], Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна^[3] — 29 січня 2023^[4]^[5], Київ, Україна) — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Герой України (2004). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена «За заслуги» III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1977). Батько Соломії Павличко, дідусь Дани Павличко.

Життєпис

Народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна (тоді — анексована Польщею ЗУНР; за польським адміністративним поділом Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка) в селянській багатодітній родині.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії,^[6] потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 року по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до УПА, в інтерв'ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи^[7].

У 16 років я став українським повстанцем. П’ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п’ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата»

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971—1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962). У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).

На думку журналіста, історика Вахтанга Кіпіані, «Павличко, Драч та Яворівський з усією щирістю та талантом віддавались соціалістичним ідеалам до початку перебудови… націоналісти ненавиділи їх за комуністичне минуле, колабораціонізм з радянським режимом, „ленінські“ вірші тощо»^[8].

Дмитро Павличко на святі 500-ліття Запорозького козацтва, село Капулівка, 4 серпня 1990 року

Дмитро Павличко з дружиною Богданою в Донецьку, фото завантажене до вікісховища 26 червня 2015 року. Праворуч — проф. Володимир Білецький

Дмитро Павличко — один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

У 1990—1994, 1998—1999, 2005—2006 роках — народний депутат України. У 1990—1994 роках очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради України.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка»^[9]. Доктрину Павличка часто критикують як занадто романтичну і загалом нереалістичну, зокрема й з огляду на відмову України від ядерної зброї (без'ядерність як принцип також була закладена в Декларації про державний суверенітет України) і розглядають як різновид політики «фінляндизації»^[10].

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея»^[11].

З 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української народної партії).

На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 року, Дмитра Павличка було обрано Головою Української всесвітньої координаційної ради.

24 жовтня 2019 року у приміщенні Національного музею літератури України відбувся ювілейний вечір присвячений 90-річчю Дмитра Павличка, де за участі було презентовано п'ятий і анонсовано вихід шостого (останнього) томів мемуарів «Дмитро Павличко. Спогади» видавництва «Ярославів Вал»^[12]^[13]^[14].

Помер ввечері 29 січня 2023 року на 94-му році життя^[4]^[15]^[16]^[17] в Києві.

1 лютого 2023 року Дмитра Павличка поховали у селі Стопчатові, на малій батьківщині поета, на місцевому кладовищі^[18]^[19]^[20]^[21]^[22].

Павличко — перекладач

Дмитро Павличко був один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов.

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видання «Дніпро» 1986 рік).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїшом де Камойншом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава Орсага, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Видання перекладів див. у списку творів

Павличко — літературний критик

Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році. В першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора, присвячені українській літературі. Тут також опубліковано матеріали про окремі літературні постаті, явища чи події, здебільшого за хронологічним принципом. В другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора про світову літературу. Часто ці праці були написані паралельно до перекладацьких проєктів Павличка й слугують коментарем та доповненням до його перекладацького доробку.

Літературознавство. Критика. Українська література. — Том 1. — Київ: Основи, 2007. — 566 с.
Літературознавство. Критика. Світова література. — Том 2. — Київ: Основи, 2007. — 465 с.

Павличко — громадський діяч

Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка (1989—1990), голова Української всесвітньої координаційної ради у 2006—2011 рр.

Павличко — дипломат

З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці^[23].

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року.^[24] Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за пів кілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.

Дмитро Павличко, 2009 рік

Державні нагороди

Державна премія України ім. Т.Г.Шевченка (1977) — за книгу поезії «Любов і ненависть»^[25]
Орден «За заслуги» III ст. (27 червня 1997) — за особистий внесок у розробку, підготовку та прийняття Конституції України, активну законотворчу роботу^[26]
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (12 липня 1999) — за вагомий особистий внесок у розвиток дипломатичної служби, піднесення авторитету України на міжнародній арені^[27]
Звання Герой України з врученням ордена Держави (27 вересня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність^[28]
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (25 вересня 2009) — за визначний особистий внесок у збагачення літературної спадщини українського народу, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 80-річчя від дня народження^[29]
Орден Свободи (22 січня 2015) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм^[30]^[31]^[32]
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016)^[33].

Твори

Любов і ненависть, 1953.
Моя земля, 1955.
Концерт у царя, 1958.
Чорна нитка, 1958.
Правда кличе, 1958.
Днина, 1960.
Два кольори, 1965.
Гранослов, 1968.
Сонети подільської осені, 1973.
Таємниця твого обличчя, 1974, 1979.
Магістралями слова, літературна критика, 1978.
Світовий сонет, переклади, 1983.
Над глибинами, літературна критика, 1984.
Спіраль, 1984.
Поеми й притчі, 1986.
Біля мужнього слова, літературна критика, 1988.
Покаянні псалми, 1994.
Антологія словацької поезії XX століття, 1997.
Золоте ябко, 1998.
Сонети В.Шекспіра, 1998.
50 польських поетів, 2000.
Поезії Хосе Марті, 2001.
Наперсток, 2002.
Рубаї, 2003
Сонети (оригінальні твори й переклади), 2004.
Не зрадь, 2005.
Три строфи, 2007.
Аутодафе, 2008.
Мала антологія хорватської поезії, 2008.^[34]
Потоп. 2010.
Золоторогий олень. Поема. 2011.
Най поховають мене на цьому полі. Новела. 2011.
Разом. Вместе: збірка поезій. (з Ратнером О. Г.). — Дніпропетровськ : Герда, 2013. — 176 с., іл. — ISBN 978-617-7097-02-9
Вірші з Майдану: Поезії. — К. : ВЦ «Просвіта», 2014. — 24 с. — ISBN 978-966-2133-96-7

У фільмах та музичних творах

За мотивами творів Дмитра Павличка створено:

Олександр Костін написав оперу «Золоторогий олень» (1982)
Євген Станкович — «Реквієм» («Бабин Яр», для солістів, хору та симфонічного оркестру, 1991)
«Золоторогий олень» (1979, мультфільм, за мотивами однойменної поеми; студія Київнаукфільм, реж. Тадеуш Павленко)

Д. Павличко — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавт. з Володимиром Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960).