Венедіктова Ірина Валентинівна

Особа або особи, які активно редагують цю статтю, за всіма ознаками мають безпосередній стосунок до її предмета. Можливо, стаття потребує поліпшення для відповідності правилам Вікіпедії щодо змісту статей, зокрема правилу про нейтральну точку зору. Подробиці можна знайти на сторінці обговорення. (липень 2022)

Ірина Валентинівна Венедіктова
Генеральний прокурор України
17 березня 2020 — 19 липня 2022
Президент	Володимир Зеленський
Попередник	Руслан Рябошапка Віктор Чумак (в. о.)
Наступник	Олексій Симоненко (в. о.) Андрій Костін
Народився	21 вересня 1978(1978-09-21) (43 роки) Харків, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політична діячка, Генеральний прокурор України, викладачка університету
Місце роботи	ХНУ імені В. Н. Каразіна
Країна	Україна
Освіта	Харківський національний університет внутрішніх справ
Alma mater	Харківський національний університет внутрішніх справ
Політична партія	Слуга народу
Професія	юрист
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
IX скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—	14 січня 2020

Ірина Валентинівна Венедіктова (21 вересня 1978(1978-09-21), Харків, Українська РСР, СРСР) — українська державна діячка, юристка, докторка юридичних наук, професорка. Генеральна прокурорка України (2020—2022), перша жінка на цій посаді^[⇨].

Народна депутатка України від партії «Слуга народу» IX скликання (2019—2020), голова парламентського Комітету з питань правової політики (2019)^[⇨]. Тимчасова виконувачка обов'язків Директора Державного бюро розслідувань (2019—2020).

Життєпис

Народилася 21 вересня 1978 року в Харкові в сім'ї юристів. Батько — Валентин Семенович Венедіктов, генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, був проректором Харківського національного університету внутрішніх справ^[1]. Мати — Валентина Михайлівна Венедіктова, кандидат юридичних наук, викладач у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого та Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Ірина Венедіктова 2000 року закінчила з відзнакою Харківський університет внутрішніх справ^[2][3].

Викладацька діяльність

З 2000 до 2004 року викладала на кафедрі правознавства Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», у 2004 році працювала доцентом кафедри правосуддя Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна^[4].

З 2005 до 2019 року завідувала кафедрою цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна^[5]. Поєднувала науково-педагогічну роботу та практичну діяльність, зокрема: 2010—2019 роки — член Фундації медичного права та біоетики України; 2016—2019 роки — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України^[4].

Входила до складу науково-консультативної ради при Верховному Суді^[6].

Наукова діяльність

У 2003 році захистила кандидатську дисертацію в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, 2013 року, в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, здобула науковий ступінь доктора юридичних наук. У 2014 році отримала вчене звання професора кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

У 2012—2015 роках обіймала посаду провідного наукового співробітника Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, до 2019 року була членом редакційних колегій наукових фахових видань та спеціалізованих вчених рад.

Автор понад 100 наукових та методичних робіт, серед них 8 монографій, 80 наукових та 4 науково-методичних видання^[4].

Політична діяльність

17 березня 2020 року ВРУ затвердила подання Зеленського щодо призначення Венедіктової генпрокурором України

У 2018 році стала радницею Володимира Зеленського з правових питань, входила до передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Володимира Зеленського як експерт з питань реформи судової системи^[7].

21 липня 2019 року обрана народним депутатом Верховної Ради України IX скликання від пропрезидентської партії «Слуга народу», № 3 у партійному списку^[8]).

29 серпня 2019 року обрана головою парламентського Комітету з питань правової політики.

Правоохоронна діяльність

27 грудня 2019 року, Указом президента України № 961/2019, призначена на посаду тимчасового виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань^[9]. З 13 березня 2020 року — член Ради національної безпеки і оборони України^[10].

20 січня 2020 року призначила першим заступником голови ДБР Олександра Бабікова, колишнього адвоката експрезидента-втікача Януковича. Це викликало критику низки громадських організацій, що звернулись до президента і голови ДБР із закликом не призначати Бабікова, аргументуючи це неможливістю розслідування ним справ Майдану^[11].

20 лютого 2020 року Венедіктова заявила, що виступає за скасування Закону про амністію учасників Євромайдану (закон про недопущення переслідування учасників акцій протестів, що передбачає позбавлення як кримінальної, так і адміністративної відповідальності усіх затриманих під час акцій протестів)^[12], посилаючись на звіт моніторингової місії ООН з прав людини в Україні 2020 року^[13][14]. Генеральний прокурор Руслан Рябошапка розкритикував цю ідею, вказавши, що достатньо змінити певні норми закону^[15].

17 березня 2020 року Ірина Венедіктова призначена Генеральним прокурором. Її кандидатуру підтримали 269 народних депутатів^[3].

11 лютого 2021 року, за дорученням Ірини Венедіктової, вперше повідомлено про підозру народному депутатові України за «кнопкодавство»^[16].

12 травня 2020 року, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ, критично схарактеризувала роботу Венедіктової на посаді прокурора, пояснивши, що вона згортає реформи органів прокуратури^[17][18].

У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження через можливе незаконне втручання генпрокурора Ірини Венедіктової у справу заступника Офісу президента Олега Татарова, яке пов'язано із її рішенням змінити групу прокурорів у справі Татарова перед тим, як детективи НАБУ планували повідомити йому про підозру^[19][20].

4 квітня 2020 року колишній заступник генпрокурора Віктор Трепак заявив, що Венедіктова вимагала оголосити підозру у злочині активісту Сергієві Стерненку (кримінальне провадження щодо нападу на Стерненка, коли один з нападників загинув). Трепак відмовив через відсутність підстав^[21]. За кілька днів Венедіктова заявила, що «по Стерненку підозра буде в будь-якому разі»^[22], через що адвокати Стерненка наполягали на упередженості прокурорів у справі^[23].

17 липня 2022 року, відповідно до Указу Президента, відсторонена від посади Генерального прокурора^[24][25], але продовжила виконувати обов'язки, бо відсторонити її може лише Верховна Рада^[26]. 19 липня ВРУ звільнила Венедиктову^[27][28].

Резонансні події

У 2020 році НАБУ порушило провадження щодо незадекларованого майна генпрокурорки^[29]. Згодом у ДБР була відкрите кримінальне провадження проти Венедіктової за незаконне використання товарного знака та фірмового найменування^[30]. Використання службового становища в особистих інтересах^[31]. Блокування розслідувань корупційних діянь депутатів, зокрема депутата від партії «Слуга Народу» Халімона П.В.

Основні наукові праці

1. Венедіктова І. В.  Договір довірчого управління майном в Україні: навч.-наук. посіб. Харків: Консум, 2004. 215 с.
2. Сучасний словник цивільно-правових термінів / [упоряд. Венедіктова І. В.]. Харків: Страйд, 2005. 215 с. (Юридичний радник).
3. Страницы Харьковской цивилистики: в 3 ч. / [под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. Н. Бервено]. Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. Ч. 1: История развития кафедры гражданско-правовых дисциплин ХНУ имени В. Н. Каразина; Ч. 2 ; Лучшие работы кафедры гражданско-правовых дисциплин за 2009/2010 учебный год / [сост.: И. В. Венедиктова, С. Н. Бервено], 2010. — 215 с.; Ч. 3: Доктора Харьковской цивилистической школы / [сост.: С. Н. Бервено и др.], 2010. — 359 с.
4. Венедіктова І. В.  Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві. Харків: Нове слово, 2011. 259 с.
5. Венедиктова И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве. Харьков: Точка, 2012. 507 с.
6. Венедіктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 287 с.
7. Корпоративное право: учеб. пособие: [специализация]: Экономическое право та альтернативное разрешение споров / И. Венедиктова [и др.]; под ред. У. Хелльманна, И. В. Венедиктовой. Хмельницкий: Хмельниц. ун-т упр. и права, 2015. 251 с. (Проект 543990-TEMPUS-1-2013-1-DE-TEMPUS-JPCR «Обучение альтернативному урегулированию споров как подходу к обеспечению прав человека» — Навчання альтернативному врегулюванню спорів як способу забезпечення прав людини).
8. Науково-практичний коментар. Цивільний процесуальний кодекс України / Голубєва Н. Ю., Андронов І. В., Венедіктова І. В. та ін.; за заг. ред. Н. Ю. Голубєвої. Київ: Юрінком Інтер, 2021. 840 с.

Примітки

Посилання

• «Де результати?» або 5 найбільших провалів Венедіктової на посаді генпрокурора [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.]

У соціальних мережах Facebook · Facebook Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Internet Movie Database · KinoPoisk.ru Довідкові видання Лівий берег · OpenSanctions Нормативний контроль GND: 1159220433, 1125131276 · GKG: /g/11h3_znzxp · LCCN: n2014025170 · VIAF: 308232280, 802152636057820050537, 86148704269236932826 · WorldCat: lccn-n2014025170, viaf-802152636057820050537, viaf-86148704269236932826

п о р Генеральні прокурори України Віктор Шишкін (1991–1993) · Владислав Дацюк (1993–1995) · Григорій Ворсінов (1995–1997) · Олег Литвак (в. о.) (1997—1998) · Богдан Ференц (в. о.) (1998) · Михайло Потебенько (1998–2002) · Микола Гарник (в. о.) (2002) · Святослав Піскун (2002–2003) · Геннадій Васильєв (2003–2004) · Святослав Піскун (2004–2005) · Олександр Медведько (2005–2007) · Святослав Піскун (2007) · Віктор Шемчук (в. о.) (2007) · Олександр Медведько (2007–2010) · Віктор Пшонка (2010–2014) · Олег Махніцький (в. о.) (2014) · Віталій Ярема (2014–2015) · Віктор Шокін (2015–2016) · Юрій Севрук (в. о.) (2016) · Юрій Луценко (2016–2019) · Руслан Рябошапка (2019–2020) · Віктор Чумак (в. о.) (2020) · Ірина Венедіктова (2020–2022) · Олексій Симоненко (в. о.) (2022) · Андрій Костін (2022—)

п о р Голови комітетів ВРУ IX скликання Аграрної та земельної політики Микола Сольський Олександр Гайду Антикорупційної політики Анастасія Радіна Бюджету Юрій Арістов Гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко Микита Потураєв Екологічної політики та природокористування Олег Бондаренко Економічного розвитку Дмитро Наталуха Енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус Здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький Зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Богдан Яременко Олександр Мережко Інтеграції України з Європейським Союзом Іванна Климпуш-Цинцадзе Молоді і спорту Андрій Кожем'якін Національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич Організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Андрій Клочко Освіти, науки та інновацій Сергій Бабак Прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, нацменшин і міжнаціональних відносин Дмитро Лубінець Правової політики Ірина Венедіктова Андрій Костін Правоохоронної діяльності Денис Монастирський Сергій Іонушас Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України Сергій Кальченко Свободи слова Нестор Шуфрич Соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова Транспорту та інфраструктури Юрій Кісєль Фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев Цифрової трансформації Михайло Крячко

п о р Рада національної безпеки і оборони України Голова РНБОУ Володимир Зеленський Секретар РНБО Олексій Данілов Члени РНБО Іван Баканов · Ірина Венедіктова · Герман Галущенко · Андрій Єрмак · Анатолій Загородній · Валерій Залужний · Дмитро Кулеба · Юлія Лапутіна · Олександр Литвиненко · Сергій Марченко · Денис Монастирський · Олексій Резніков · Павло Рябікін · Юлія Свириденко · Ольга Стефанішина · Руслан Стефанчук · Михайло Федоров · Ігор Черкаський · Кирило Шевченко · Денис Шмигаль