Бандера Степан Андрійович

Степан Андрійович Бандера
1-й Голова ОУНР
10 лютого 1940 — 15 жовтня 1959
Наступник	Степан Ленкавський
7-й крайовий провідник ОУН
січень 1933 — червень 1934
Попередник	Богдан Кордюк
Наступник	Осип Мащак
Народився	1 січня 1909(1909-01-01) с. Старий Угринів, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна
Помер	15 жовтня 1959(1959-10-15) (50 років) Мюнхен, Баварія, ФРН
Похований	Вальдфрідгоф :
Відомий як	політик
Громадянство	Австро-Угорщина→  ЗУНР→ Друга Польська Республіка→  Німеччина
Національність	українець
Alma mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Політична партія	УВО (1927-1929) ОУН (1929-1940) ОУНР (1940-1959)
Рід Бандери
Батько	Андрій Бандера
Мати	Мирослава Бандера
У шлюбі з	Ярослава Бандера
Діти	Наталя (26.05.1941, Сянік — 13.01.1985, Мюнхен), Андрій (16.05.1946, Мюнхен — 19.07.1984, Торонто), Леся (27.08.1947, Мюнхен - 16.08.2011).
Релігія	греко-католик
Нагороди
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, с. Старий Угринів, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна — 15 жовтня 1959, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття^[1], після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б^[2].

Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус Борець за незалежність України у ХХ сторіччі^[3].

Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — у центральну Берлінську в'язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау» у відносно комфортних умовах^[4]. У вересні 1944 року його звільнили й запропонували участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії^[5][6], однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився^[7][8]. С. Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 року на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені.^[9][10] Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), в цей час проводили переговори, почали і продовжували співпрацювати з німцями,^{[11] [12] [13] [14] [15] [16] [17]} хоча інші підрозділи УПА ще воювали з нацистами в 1944 році.^[18]

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року^[19].

Оцінки Степана Бандери вкрай суперечні. Після розпаду СРСР для багатьох українців його ім'я стало символом боротьби за незалежність України. Натомість, багато мешканців Польщі та Росії ставляться до нього вкрай негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі, що зокрема виявлялось у фізичній ліквідації лідерів відмінних від ОУН(б) українських націоналістичних течій, і колабораціонізмі^[20][21]. Визначення «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери^[22][23][24].

Родина

Народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області, Україна (тоді Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

Батько — о. Андрій Бандера, (11.12.1882—10.07.1941) греко-католицький священник, був у той час парохом у селі Старому Угринові. Походив із міста Стрия.

Мати — Мирослава Бандера, (1890—1921) походила з давньої священницької родини Глодзінських (була донькою греко-католицького священника із села Старого Угринова).

Брати: Олександр (25.03.1911—кінець липня 1942), Василь (12.02.1915—21.07.1942), Богдан (04.04.1919—?).

Сестри: Марта-Марія (22.06.1907—13.11.1982), Володимира (10.03.1913—11.07.2001), Оксана (22.12.1917—24.12.2008).

Діти — Наталя (26.05.1941—13.01.1985), Андрій (16.05.1946 — 19.07.1984)^[25], Леся (27.08.1947—16.08.2011)^[26][27].

Внучки — Богдана, Олена^[28].

Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, який видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo^[29].

Збереглася докладна автобіографія Степана Бандери^[30].

Дитячі роки (1909—1927)

Будинок в Старому Угринові, де Бандера народився і провів перші 10 років життя

Степан Бандера в Пласті (1923)

Церква в Старому Угринові, в якій хрестили Степана

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в галицькому селі Старий Угринів, на території королівства Галичини і Лодомерії, що входило у склад Австро-Угорської монархії. Його батько, о. Андрій Михайлович Бандера, був греко-католицьким священником і походив з родини стрийських міщан-хліборобів Михайла й Розалії Бандер. Дружина Андрія Михайловича, Мирослава Володимирівна (1890—1922), у дівоцтві Ґлодзінська, була дочкою греко-католицького священника зі Старого Угринова о. Володимира Ґлодзінського і його дружини Катерини. Степан був другою дитиною в сім'ї після старшої сестри Марти-Марії (1907—1982). Надалі в сім'ї народилося ще шестеро дітей: Олександр (1911—1942), Володимир (1913—2001), Василь (1915—1942), Оксана (1917—2008), Богдан (1921—1944?) і Мирослава (народилася й померла в 1922)^[31][32].

Фронти Першої світової війни 4 рази в 1914–1915 і 1917 пересувалися через його рідне село. Улітку 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень і революції в армії царської Росії. У власній автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».

З дитинства С. Бандера був свідком відродження й розбудови Української держави. З листопада 1918 його батько був послом до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки — Української Національної Ради — в Станиславові й брав активну участь у формуванні державного життя Калущини.

У травні 1919 року під час наступу польських військ Степан (разом з усією родиною військового капелана УГА Андрія Бандери) був евакуйований до подільського містечка Ягільниці, де родина перебувала до вересня (батько в липні відступив разом з Галицькою Армією за Збруч)^[33]. Дорогою до Ягільниці кілька днів родина о. Андрія проживала в домі родини Гафтковичів у м. Бучачі^[34].

У вересні або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії у Стрию, де вчився до 1927 року. У третьому класі (від 1922 р.) він став учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а по закінченню гімназії — у 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Навесні 1922 р. від туберкульозу горла померла його мати.

Юність (1927—1934)

Степан Бандера — пластун куреня «Червона калина». Фото 1929 або 1930 року

У середині 1927 року Бандера успішно склав випускні іспити (матуру) в гімназії й вирішив вступити до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, тому він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера переймався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова й там записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність, його було арештовано й ув'язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив у неділі та свята у поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» й «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещетарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі та грав на гітарі й мандоліні. Не палив і не вживав алкогольних напоїв.

21 жовтня 1928: Генеральна рада «Загону Червона калина» в Академічному домі у Львові. Зліва праворуч сидять: Степан Охримович, Володимир Калинович, Володимир Ерденбергер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденбергер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, нн, Остап Каратницький, Степан Бандера, Юліан Гошовський, Ярослав Рак, Ярослав Падох, Роман Щуровський

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО на ЗУЗ. У липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь у конференціях у Берліні й Гданську.

Під керівництвом Бандери, ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період оунівці здійснили три політичні вбивства, що отримали значний розголос: убивство шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного в нищенні поляками українського шкільництва та полонізації; убивство Олексія Майлова, секретаря консульства СРСР у Львові, який був одночасно агентом ГПУ при НКВС — як протест проти Голодомору в Україні; та вбивство Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова^[35] та Перацького^[36].

В ув'язненні. Вихід із в'язниці (1936—1939)

14 червня 1934 року, за день до вбивства Броніслава Перацького, Бандеру заарештувала, а потім ув'язнила польська поліція і він перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 відбувався Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11-ма іншими обвинуваченими, був суджений за належність до ОУН і за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») поблизу Кельць, у Вронках поблизу Познані та в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли становище польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація та сторожа поспішно евакуювалися, в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув в Італію. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся зі своїм братом Олександром, який мешкав у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився й працював у місцевій станиці.

Друга світова війна та післявоєнні роки

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Через рік Революційний Провід ОУН скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН революційна (ОУНР) (згодом — ОУНСД «ОУН самості́йників-державників», поширена назва бандерівці).

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення в Кракові Українського Національного Комітету для об'єднання українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Як вислід — гітлерівці заарештували Бандеру після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Якийсь час Провідник перебував у берлінській поліційній тюрмі на Принцреґентен-штрассе (також Володимир Стахів). У січні 1942 року разом з кількома соратниками з ОУНР потрапив до «Целленбау» — відокремленого барака («бункера») в концтаборі «Заксенгавзен», відомого місця утримування найбільш важливих в'язнів Рейху та кращими умовами ув'язнення порівняно з умовами концтабору^[37][38][39].

Степан Бандера і кілька інших провідних членів ОУН у вересні^[40] (чи грудні) 1944 р. звільнені нацистами з ув'язнення. Гітлерівці спробували приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА як союзників проти Москви. На чолі цього руху вони планували поставити генерала А. Власова. Після таємної наради (брали участь Бандера, Мельник, А. Лівицький, П. Скоропадський) таку гітлерівську пропозицію Степан Бандера відкинув. Також гітлерівцям поставили умову: зректись усіх претензій на українські землі, визнати повноважним органом влади України спеціальний комітет, який мав діяти окремо від «комітету народів Росії» А. Власова^[41].

Одним зі співв'язнів провідника в бункері «Целленбау» був, зокрема, польський генерал Стефан Ровецький — головний командант Армії Крайової, з яким вони мали таємну розмову. Пізніше генерал писав своїм соратникам: «… уже зараз мусимо рахуватися з утратою наших східних земель на користь українців»^[40].

У 1943 році постала кризова ситуація в рядах ОУНР на Українських землях, до того, як у травні ЇЇ очолив Роман Шухевич, адже не було ще чіткого плану, форм та методів революційної боротьби організації за тодішніх воєнних обставин. Тому на місцях члени ОУН, відчували вимогу часу, почали розгортати боротьбу проти гітлерівців. Степан Бандера у власній статті «Командир-провідник: (Слідами сл. пам. Романа Шухевича)» написав:

Зокрема на Волині крайова ОУН почала самочинно переходити на повстанські форми боротьби з участю широких народніх мас, враховуючи необхідність боронити населення від вивозу до Німеччини на невільничу працю, від гітлерівського терору й грабунку.[42]

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була тлумачена, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він завзято організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують зносини з Краєм постійно аж до його смерті.

1948 року, в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Він категорично виступає проти ідей демократизації ОУН та відмови від авторитарних, тоталітарних методів її діяльності. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН — одна програма, за його твердженням, мала-б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основною вірою Руху і підґрунтям для виховання кадрів та загалом мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера вважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін та доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узагальнювати передусім способи тактики і їх широко пропагувально використовувати^[43].

У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він залишив також пост Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті 1959 року.

1955 р. відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру, і з того часу робота організації знову проводилася активно.

Останні роки

Напруженими для родини були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, родина у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість особи її батька, щоби не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час^[44]:

Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Степана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на початку 1950-х років жив у Парижі, а 1956 року переїхав до США^[45].

Убивство

Оголошення в газеті «СВОБОДА» про загибель С. Бандери

Будинок, в якому жив і був вбитий Степан Бандера

Докладніше: Убивство Степана Бандери

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціаніду калію.

Радянська офіційна пропаганда поспішила звинуватити в скоєнні цього злочину міністра у справах біженців ФРН Теодора Оберлендера, з яким Степан Бандера мав тісні зв'язки в роки Другої світової війни. Нібито за наказом цього політика «ліквідували» керівника ОУН. У Бонні до цієї версії поставилися скептично.

Також серед українських емігрантів почали стрімко поширюватися чутки про те, що Степан Бандера став жертвою західнонімецьких спецслужб. Цю версію поліція відразу ж відкинула. Керівник ОУН активно співпрацював з британською розвідкою. Малоймовірно, що Бонн вирішив спровокувати конфлікт з Лондоном.

Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся так званий «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — убивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», оприлюдненому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав, що «вбивство Степана Бандери було одним з останніх усунень КДБ насильницькими методами небажаних елементів»^[46].

Могила С.Бандери

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф^[47] на 43 полі, координати могили 48.11122 11.49844.

Трагічна доля рідних Степана Бандери

Храм у Кракові, де Бандера брав шлюб

Церква Святого Норберта у Кракові, де Бандера брав шлюб

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув 1942 чи 1943 року.

5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен (мав кращі умови, ніж інші в'язні), де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц^[48][49].

О. Андрія Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 по 1956 рік.

Погляди Степана Бандери

У цьому розділі бракує інформації про погляди на щось за межами релігії. Будь ласка, розширте цей розділ, додавши цю інформацію. Подробиці можуть бути на сторінці обговорення. (січень 2022)

На релігію

	Справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє ісповідування і підтримування живої християнської віри – це найважливіша справа не тільки самої Церкви, але й всього народу, всіх національних сил, зокрема національно-визвольного руху.
— Степан Бандера, [50]

Ушанування пам'яті

Могила Степана Бандери, Вальдфрідгоф, Мюнхен

Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії

Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

Поштова марка до 100-річчя від дня народження

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році він зняв фільм «Нескорений». В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.

Нідерландський письменник Рогір ван Аарде написав роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери.

У проєкті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце (261 247 голосів (16,12 %) від загальної кількості людей, які взяли участь у голосуванні^[51]). Проєкт закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини.^[52] Шеф-редактор проєкту Вахтанг Кіпіані заявив, що підсумки голосування було сфальсифіковано^[53], утім продюсер проєкту Єгор Бенкендорф заперечив це^[54]. Ведуча проєкту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування в цій справі^[55]:

…станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.

1 січня 2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт^[56], а також поштову марку^[57], автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН^[58].

2009 та 2014 роки на Тернопільщині проголошені Роками Степана Бандери.

Починаючи з 2007 року тисячі прибічників партії «Свобода» щороку відзначають річницю з дня народження Степана Бандери, влаштовуючи 1 січня в центрі Києва смолоскипну ходу^[59].

Львівська обласна рада у 2012 році стала ініціатором заснування премії імені Героя України Степана Бандери^[60].

У 2014 для студентів Національного університету «Львівська політехніка» народний депутат України Ірина Фаріон заснувала студентську премію імені Героя України Степана Бандери^[61].

Також на честь Степана Бандери названо 23 курінь УПЮ імені Степана Бандери.

Пам'ятники

Докладніше: Пам'ятники Степанові Бандері

Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Коломиї, Здолбунові, Калуші, Городенці, Теребовлі, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Снятині, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів^[62], Грабівка та Середній Березів. У місті Турка у 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

• 

  Пам'ятник у Старому Угринові

• 

  Пам'ятник у Дрогобичі

• 

  Пам'ятник в Івано-Франківську

• 

  Пам'ятник у Самборі

• 

  Пам'ятник у Тернополі

• 

  Пам'ятнк у Трускавці

• 

  Барельєф у Калуші, на вулиці, яка названа на честь Степана Бандери

Музеї

Посмертна маска Степана Бандери

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:

• Музей Степана Бандери в Дублянах
• Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
• Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів, вересень 1993[1]
• Музей Степана Бандери (Ягільниця)
• Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
• Музей-садиба родини Бандер (Стрий)

Вулиці

Докладніше: Вулиця Степана Бандери

Україна

На честь Степана Бандери названі проспекти в Тернополі та Києві, вулиці у Львові, Луцьку, Сумах, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Умані, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці, Ізяславі, Сколе, Шепетівці, Житомирі, Броварах, Борисполі^[63] та в інших населених пунктах.

США

Вулиця Степана Бандери існує в місті Лос-Анджелес[2]

Чечня

На початку її незалежності у столиці Чечні, в Грозному, існувала Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.

Смолоскипна хода

У деяких містах України щороку 1 січня проводиться смолоскипна хода на честь Дня народження Степана Бандери. У Києві вперше така хода пройшла у 2007 році з ініціативи ВО «Свобода».^[64] Подібні акції проводяться і в інших містах України, зокрема у Львові, Луцьку, Івано-Франківську. З 2010 року акції проводяться в Полтаві^[65], з 2011 — в Житомирі^[66], з 2014 — у Дніпрі^[67], з 2016 року — у Херсоні^[68] і Слов'янську^[69], 2017 року вперше пройшли в Запоріжжі^[70] й Черкасах^[71][72].

Герой України

Надання звання

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву в боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко надав^[73] Степанові Бандері звання Героя України з відзначенням орденом Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Банер на матчі «Карпати» — «Шахтар» у Львові з портретом діяча і написом «Бандера — наш герой» (квітень 2010)

Портрет Степана Бандери при вході у захоплену демонстрантами Київську міську раду під час Євромайдану (січень 2014)

Дане рішення викликало неоднозначне сприйняття як в Україні, так і поза її межами:

Відлуння в Україні

• Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що це відзначення «грубо суперечить міжнародному та вітчизняному законодавству та веде до розколу країни»^[74][75]
• На думку представника партії БЮТ депутата Андрія Сенченка, «своїм рішенням Ющенко ускладнює становище в країні. Він робить це з метою посилення нестабільності»^[76], проте Андрій Шкіль уважає рішення Президента «позитивним, абсолютно позитивним»^[77]
• Радянський розвідник^[78], Герой України Євген Березняк так поставився до указу президента:

Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював[76]

• Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера — одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:

Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували ... Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам'ятниками і меморіалами[79]

Міжнародна відповідь

• Європейський парламент з подання польських представників^[80] в парламенті, офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника^[80][81].
• Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає подію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою, винятково внутрішньою справою українців^[82].
• Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацькій території, а надання високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери^[83].
• Голова «Словацького об'єднання колишніх в'язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати надання йому звання героя України, як черговий крок до відбілювання фашизму»^[83].
• Голова чеської конфедерації політв'язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка надати звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н. Кавалірова^[84][85].
• Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо надання Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якби про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах»^[86].
• У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілої низки українських політиків, котрі вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки»^[87].
• Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що надання Бандері звання Героя України, внутрішня справа українського керівництва^[88].
• Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив «Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення з того, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна»^[89].
• «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, якими відзначено Бандеру». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни»^[90][91].
• Російська християнська антикомуністична громадськість через надання звання Героя України Степанові Бандері, звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Завершальну молитву прочитано українською мовою^[92][93].

Судові рішення щодо скасування Указу Президента України

2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про надання С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути відзначеним званням Героя України^[94][95].

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване»^[96].

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця^[97], чого зроблено не було.

12 січня 2011 року пресслужба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що^[98]:

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.[99]

13 січня 2011 року адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що нині немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, наданого указом президента Ющенка^[100]. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам^[101], які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи^[102][103].

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про надання Степану Бандері звання Героя України.

Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандувача УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення^[104].

Громадська думка

За наслідками опитування соціологічної групи Рейтинг, які озвучив директор групи Олексій Антипович, за скасування указу третього президента України Віктора Ющенка про надання лідеру Організації українських націоналістів (ОУН) Степану Бандері звання Героя України в березні 2010 року виступали 53 % респондентів, в квітні 2011-го їхня кількість зменшилася до 51 %. Між тим, збільшилася кількість супротивників ідеї скасування документа — з 28 до 32 %^[105].

4 травня 2022 року 74 % українців відповіли, що позитивно ставляться до Степана Бандери^[106].

Інші почесні звання

Борець за незалежність України у ХХ сторіччі^[3].

• 9 вересня 1997 — «Почесний громадянин міста Калуш»^[107]
• 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання^[108])
• 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль»,
• 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ»,
• 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів»,
• 12 травня — «Почесний громадянин Коломиї»^[109],
• 21 серпня — «Почесний громадянин міста Долина»^[110],
• 28 жовтня — «Почесний громадянин міста Вараш»^[111],
• 17 грудня — «Почесний громадянин Луцьк»^[112],
• 29 грудня — «Почесний громадянин міста Червоноград»^[113],
• 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля»^[114],
• 18 січня — «Почесний громадянин міста Трускавець»^[115] і «Почесний громадянин Радехова»^[116],
• 20 січня — «Почесний громадянин міста Сокаль»^[117] і «Почесний громадянин міста Стебника»^[118],
• 24 січня — «Почесний громадянин міста Жовква»^[119],
• 11 лютого — «Почесний громадянин міста Сколе»^[120],
• 16 лютого — «Почесний громадянин Яворівського району»^[121],
• 24 лютого — «Почесний громадянин Бережан»^[122],
• 24 лютого — «Почесний громадянин Самбора»^[123],
• 25 лютого — «Почесний громадянин Борислава»^[124],
• 9 березня — «Почесний громадянин Бродів»^[125],
• 29 березня 2011 — «Почесний громадянин Стрия»^[126],
• 5 травня— «Почесний громадянин Моршина»^[127].

Мапа почесних звань

Хуст

Тернопіль

Івано-Франківськ

Львів

Коломия

Луцьк

Теребовля

Трускавець

Радехів

Сокаль

Жовква

Червоноград

Сколе

Долина

Яворівський район

Бережани

Самбір

Борислав

Броди

Стрий

Моршин

Вараш

Калуш

Мапа міст, у яких Степана Бандеру визнано почесним громадянином. Легенда позначок:

• більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб);
• меншого розміру — села, селища і смт

Акти вандалізму на могилі

Руйнування пам'ятника 2014 року

17 серпня 2014 року було зруйновано пам'ятний хрест на могилі Степана Бандери в Мюнхені^[128]. Земля на могилі з невідомих причин була перекопана. Цей акт вандалізму було зафіксовано німецькою поліцією, консулом України в Мюнхені та Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.

Вандальні надписи та радянський прапор у червні 2015

На могильному хресті Степана Бандери написали дату волинської трагедії й повісили радянський прапор^[129].

Книги про Бандеру

• Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К. : ПП Сергійчук М. І, 2009. — Т. 1. — 680 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
• Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К. : ПП Сергійчук М. І, 2009. — Т. 2. — 640 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
• Ґой П., Степенський Б., Саноцька Р. Збірка документів та матеріялів про вбивство Степана Бандери 1909—1959—1989. — Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельборн : Світовий Український Визвольний Фронт, 1989. — 80 с.
• Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів : Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
• Климишин, Микола. Спомини про провідника ОУН Степана Бандеру (з книги «В поході до волі». — Торонто, 1975. — Т. 1) // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 67—115. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Кук, Василь. Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 52—57. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Мірчук Петро. Степан Бандера: символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто : Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Ліга Визволення України, 1961. — 160 с.
• Перепічка, Євген. Феномен Степана Бандери. — Видання 2-е, доповнене. — Львів : Сполом, 2008. — 736 с. — ISBN 978-966-665-339-7.
• Посівнич, Микола. Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 9—39. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Посівнич, Микола. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів : Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — 112 с. — (Події і Люди) — ISBN 978-966-2105-10-0. (link)
• Стецько, Я. И. З ідеями Степана Бандери за його життя і по смерті // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 179—201. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков : Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы) — ISBN 966-03-3656-X. (рос.)
• Балабанський М. Музей-садиба Степана Бандери в селі Воля Задеревацька. — Воля Задеревацька — 2000. — 96 с.
• Пастух Р. Родинний архів Степана Бандери. — Дрогобич: видавець Сурма Святослав, 2008. — 160 с.
• Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах / Записи та упорядкування Григорій Дем'ян. — Львів: «Афіша», 2006. — 568 с.
• Шлях Бандери. 100-річчя від дня народження (збірка статей). — Київ: Українська видавнича спілка, 2008. — 48 с.
• Цар І. За що ми любимо Бандеру. З нагоди 100-ліття від дня народження Великого Сина України (1.01.1909-15.10.1959) — Львів, 2009. — 48 с.
• Батьківщина Степана Бандери. Пам'ятні місця Старого Угринова. До 100-річчя від дня народження Степана Бандери. — Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2008. — 32 с.
• Степан Бандера: 1909—1959 — 2009. Збірник статей. Упорядник Богдан Гордасевич, Микола Посівнич. — Львів: «Тріада плюс», 2010. — 220 с.
• Дужий П. Степан Бандера — символ нації. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996. — ч.1; 1997 — ч. 2.
• Кук В. Степан Бандера (1909—1999). — Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1999. — 48 с.
• Кук В. Степан Бандера. Роман Шухевич. — Львів: Видавництво «БОНА», 2012—140 с.
• Сватко Я. Місія Бандери. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2003. — 64 с.
• Сватко Я. Степан Бандера [Текст]: урок до сторіччя / Я. Сватко. — Л. : Галицька видавнича спілка, 2008. — 24 с.
• Московські вбивці Бандери перед судом. Збірка матеріалів за редакцією Данила Чайковського. — Мюнхен: Українське вид-во, 1965. — 695 с.
• Арсенич П., Федорів Т. Родина Бандерів: До 90-річчя від дня народження та 40-річчя трагічної смерті Провідника ОУН Степана Бандери (1909—1959). — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1998. — 103 с.
• Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів / Упорядник Микола Посівнич. — Львів, 2005. — 204 с.
• Вбивство Степана Бандери [Текст]. — Л. : Червона калина, 1993. — 357 с.
• Частій Р. Степан Бандера. — Харків: «Фоліо», 2009. — 123 с.
• Шафета П. Пістоле від Бандери. Політичний детектив. — Луцьк, 1994. — 120 с.
• Батьківщина Бандери / авт.-упоряд. Т. Федорів. — Старий Угринів, 2007. — 116 с.
• Степан Бандера: Документи і матеріали (1920—1930 рр.) / упоряд. М. Посівнич. — Л., 2006. — 248 с.
• Степан Бандера : 90 років з дня народження. — Л. : Галицька Видавнича Спілка, 1998. — 16 с.
• Бабій В. Планета на ім'я Бандера [Текст]: повість / В. Бабій. — Івано-Франківськ: ПП Супрун В. П., 2008. — 143 с.
• Велет національної ідеї: зб. творів до 100-річчя від дня народж. С. Бандери. — Коломия: Вік, 2008. — 127 с.
• Галичина [Текст]: всеукр. наук. і культ.-просвітній краєзн. часопис. Ч. 15-16'2009 : до 100-річчя від дня народж. С. Бандери / ПНУ ім. В. Стефаника. — Івано-Франківськ, 2009. — 772 с.
• Когут М. Степан Бандера: фотомиті життя Провідника ОУН / М. Когут. — Калуш: Копі-центр, 2009. — 35 с.
• Степан Бандера — символ нації: матеріали наук. конф., присвяч. 90-річчю від дня народж. провідника ОУН С. Бандери. — Івано-Франківськ, 1999. — 63 с.
• Науково-популярний бюлетень : вісник історико-мемор. музею  С. Бандери / ПНУ ім. В. Стефаника ; редкол. : Б. Гаврилів [та ін.]. - Івано-Франківськ, 2006. - Вип. І. -  114 с.
• Феномен «Бандерофобии» в русском сознании: взгляд на проблему глазами русского аналитика в Украине: зб. ст. / Укр. Вид. Спілка. — К., 2007. — 43 с.
• Юзич Ю. Пластова юність Степана Бандери / Ю. Юзич. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. — 20 с.
• Посівнич М. Степан Бандера. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015—256 с. (Серія: Українці історія нескорених)
• Посівнич М. Степан Бандера. — Дрогобич: Посвіт, 2018. — 332 с.
• Степан Бандера: людина — борець — провідник. / Данило Чайковський — УВС ім. Ю. Липи. — Київ, 2017. — 96 с.
• Фаріон І. Степан Бандера — практик, теоретик, містик націоналістичного руху. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. — 32 с. + компакт-диск.
• Матеріали до навчально-виховних занять Степан Бандера. — Тернопіль: Мандрівець, 2009. — 272 с.
• Левицька В. Степана Бандера і Я. — Київ: Зелений пес, 2011. — 48 с.
• Плохій С. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. — 512 с.
• Сушко Ю. Я убил Степана Бандеру!… — Центрполиграф, 2013. — 317 с.
• Краин Ю. Я убил Степана Бандеру!… — 2008.
• Мизак, Н. С. Степан Бандера — соборник святої волі / Н. С. Мизак ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича ; дослідний ін-т «Студіюм». — Чернівці ; Торонто: Прут, 2011. — 310 с. : іл. — (Дод. до серії «За тебе, свята Україно»).
• Страсті за Бандерою. Збірник статей / Упоряд. Ігор Балинський, Ярослав Грицак, Тарік Сиріл Амар. — Київ: Грані-Т, 2010. — 400 с.
• Загребельний І. «Степан Бандера: міфологія української свободи». — 2013.
• Rossoliński-Liebe, Grzegorz. Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist. Fascism, Genocide, and Cult.. — Stuttgart: ibidem-Verlag, 2014. — 654 с.
• Млечин М. Л. Степан Бандера и судьба Украины. — Москва: Издательский дом «Аргументы недели», 2018. — 480 с.
• Степан Бандера: в одній особі образ покоління: зб. метод, матеріалів для вшанування пам'яті славетного сина України / упоряд. О. Г. Ліскова ; ред. О. М. Раскіна. — Т., 2009. — 76 с.
• Нагірняк, В. Во Славу Золотого Тризуба [Текст] / В. Нагірняк. — Івано-Франківськ: Лік, 2008. — 150 с.
• Север А. Бандера и бандеровщина. — М.: Алгоритм, 2014.- 300 с.
• Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера? — Київ-Львів: Конгрес українських націоналістів, 1994.
• Федорів, Т. Ф. Наш Бандера / Т. Ф. Федорів. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2008. — 86 с.

Фільми про Бандеру

Художні фільми

• Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені (1995; роль виконав Ярослав Мука);
• Нескорений (2000; роль виконав Ярослав Мука).

Документальні фільми

• «Три любові Степана Бандери» (документальний телефільм, 1998, ТІА «Вікна»). Режисер Влад Гелло, оператор Костянтин Фролов, автор ідеї та сценарію Юрій Луканов^{[130][131][132]}.
• «Секрети Бандери» (документальний телефільм, 2014, телеканал 1+1). Режисер Світлана Усенко)^[133]. Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович критикував фільм через перекручення його автором фактів біографії героя; також, на його погляд, має місце тенденційний, неправдивий виклад характеру головного героя^[134].

Зовнішні відеофайли
	Орест Лютий — «Ах, Бандеро, український апостол!», опубліковано 16.04.2012

Пісні про Бандеру

• «Ах, Бандеро, український апостол!» — Орест Лютий
• У 2016 році в інтернеті з'явилася пісня про Степана Бандеру, присвячена 107-річчю з дня його народження, виконана в стилі пісні італійського співака та кіноактора Адріано Челентано «Azzurro», яка згодом набрала велику популярність в мережі^[135][136].
• «Батько наш — Бандера» — українська патріотична пісня, яка неодноразово була використана у патріотичних флешмобах молоді.

Ставлення в суспільстві

Опитування, проведене на початку травня 2021 року Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова показало, що діяльність Степана Бандери як історичної постаті позитивною для України вважають 32 % громадян, стільки ж вважають його діяльність негативною; ще 21 % вважають діяльність Бандери наскільки позитивною, настільки й негативною^[137]. Згідно із даними соцопитування, позитивне ставлення переважає на заході України (70 %); у центральному регіоні держави по 27 % опитаних вважають його діяльність позитивною чи негативною; негативне ставлення переважає на півдні і сході України (діяльність вважають негативною для України 54 % та 48 % опитаних відповідно)^[137].

Див. також

• Бандерофобія
• Бандерівці
• Гора Степана Бандери
• Пам'ятники Степану Бандері
• Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА
• Унікальне відео поховання Степана Бандери

Примітки

Джерела

• Вєдєнєєв Д. В., Лисенко О. Є. Організація українських націоналістів і зарубіжні спецслужби // Український історичний журнал. — 2009. — № 3. — С. 132—146. 
• Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів : Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
• Гавриш І. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені // Історія. — Львів, 2016. — № 2 (лют.). — С. 1, 3—5.
• Дужий П. А. Степан Бандера — символ нації (1996–1997). Дві частини.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. — Дрогобич : Відродження, 1994. — ISBN 5-7707-6230-6.
• Чайковський Д. Московські вбивці Бандери перед судом. — Мюнхен : Українське видавництво, 1965.
• Частий Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков : Фолио, 2007. — 382 с. (рос.)
• Посівнич, Микола. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів : Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — С. 66-67.
• Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 379—380
• Пономарьов В. Бандера Степан Андрійович // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 50—51. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Бандера Степан Андрійович // Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Xарків : Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 117—118. — ISBN 978-617-00-1998-1.

Посилання

Степан Бандера у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Степан Бандера у Вікісховищі?

• Степан Бандера «Перспективи Української Революції» (аудіокнига)
• Вічна Україна: Феномен Степана Бандери
• Герої України
• Для поляків — бандит, а для українців — герой
• Життєва мапа Бандери у форматі Google Earth
• Вахтанґ Кіпіані. Бандера і «бандери».
• Ігор Лосєв. Явище «бандерофобії» в російській свідомості.
• Наталія Міняйло. У мережу виклали унікальне відео похорону Степана Бандери // Gazeta.ua. — 2015. — 10 червня.
• Мюнхен для українця. Частина 3.: Слідами Степана Бандери
• Оригінальна промова Степана Бандери, Мюнхен 1959 рік (аудіозапис).
• Іван Патриляк: «Людина-прапор».
• Микола Посівнич. Стрийський період життя Степана Бандери (1919-27 рр.)
• Про родину Бандер Архівовано 27 січня 2013 у Wayback Machine..
• Промова Степана Бандери.
• Сайт про Степана Бандеру
• Сайт про Степана Бандеру
• Степан Бандера. Автобіографія.
• Степан Бандера: людина і міф.
• Степан Бандера. «Перспективи української революції».
• Юрій Радченко. Вiд Старого Угринiва до Мюнхена: iсторiя та спадок. Перша наукова бiографiя Степана Бандери. // Україна Модерна. — 16.05.2015.
• Спогад про УПА (1993). «Розрита могила…» (Відеоспогади сестер С. Бандери)
• Юрій Михальчишин. НАШ Бандера.
• Таємниці родини Степана Бандери // газета «Експрес».
• Указ Президента України від 20.01.2010 року № 46/2010 «Про присвоєння С. Бандері звання Герой України».
• Stepan Bandera, His Life and Struggle. (англ.)
• Konrad Kreft and Clara Weiss. Nationalism and fascism in Ukraine: A historical overview. Pt. 1 // Wsws.org. — 9 June 2014. (англ.)
• Konrad Kreft and Clara Weiss. Nationalism and fascism in Ukraine: A historical overview. Pt. 2 // Wsws.org. — 10 June 2014. (англ.)
• Daniel Lazare. Who Was Stepan Bandera? // Jcobinmag.com. — 24 September 2015. (англ.)
• Timothy Snyder. A Fascist Hero in Democratic Kie // The New York Review of Books. — 14 February 2010. (англ.)
• STEPAN BANDERA en prisiones alemanes y campos de concentración, автор — Микола Посівнич. (ісп.)
• Степан Бандера — герой или антигерой? (рос.)

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Архів образотворчого мистецтва (Чехія) Генеалогія та некрополістика Find a Grave · Geni.com · Rodovid.org Література та бібліографія Index Theologicus · Open Library · Архів преси 20 століття (нім.) · Бібліографія історії чеських земель Тематичні сайти SNAC · Quora Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Енциклопедія історії України · Енциклопедія сучасної України · Універсальна литовська енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN · Prabook Довідкові видання Deutsche Biographie · Munzinger IBA · SNAC Нормативний контроль Autoritats UB: a1204300 · BIBSYS: 15023304 · BNB: BanderaStepan1909-1959 · BNE: XX1396891 · BNF: 169791907 · CiNii: DA13319264 · FAST: 201606 · Freebase: /m/03dds6 · GND: 118652303 · ISNI: 0000 0001 1061 1110 · J9U: 987007278646905171 · LCCN: n85365513 · LIH: LNB:BBNn;=BW · LNB: 000217314 · MAK: 9810549883505606 · NCF: ncf10370760 · NKC: jo2003168037 · NLI: 000476704 · NLP: A11876414 · NTA: 170729818 · NUKAT: n00052713 · SUDOC: 122652657 · VIAF: 47555648 · WorldCat: lccn-n85365513

Попередник Богдан Кордюк

7-й Крайовий провідник ОУН 1933-1934

Наступник Осип Мащак

Попередник Посада запроваджена

1-й Голова ОУНР реально: 1940–1959 офіційно: 1941–1959

Наступник Степан Ленкавський

п о р Степан Бандера Події Убивство Броніслава Перацького · Варшавський процес · Львівський процес · Розкол ОУН · Акт відновлення Української Держави · Убивство Степана Бандери · Процес Сташинського Родина Андрій Бандера (батько) · Мирослава Бандера (мати) · Олександр Бандера (брат) · Богдан Бандера (брат) · Василь Бандера (брат) · Володимира Бандера-Давидюк (сестра) · Марта-Марія Бандера (сестра) · Оксана Бандера (сестра) · Ярослава Бандера (дружина) Пам'ять Бандерівці · Бандерштадт · Бандерштат (фестиваль) · Пам'ятники Степанові Бандері · Вулиці Степана Бандери Категорія • Commons

п о р Провідники УВО, ОУН і організацій, що вийшли з неї УВО Євген Коновалець Крайові команданти УВО Юрій Полянський (1922—1923) • Петро Бакович (1923) • Андрій Мельник (1923—1924) • Ярослав Індишевський (весна 1924 — середина 1926) • Юліан Головінський (друге півріччя 1926 — 01.1927) • Роман Сушко (1927 — 11.1928) • в.о. Володимир Горбовий (11.1928 — 12.1928) • Богдан Гнатевич (12.1928 — 02.1929) • Омелян Сеник (02.1929 — кінець 1929) • (2-й раз) Роман Сушко (кінець 1929 — 06.1930) • (2-й раз) Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • (2-й раз) Богдан Гнатевич (осінь 1930—1931) Крайові команданти УВО на Східних Українських Землях Іван Андрух (1920—1921) ОУН Євген Коновалець (3.2.1929 — †23.5.1938) • Андрій Мельник (23.5.1938 — †1.11.1964) • Олег Штуль-Жданович (1.11.1964 — †4.11.1977) • Денис Квітковський (4.11.1977 — †15.03.1979) • Микола Плав'юк (15.3.1979 — †10.3.2012) • Богдан Червак (26.5.2012 — досі) Крайові провідники ОУН Богдан Кравців (02.1929 — 11.1929) • Зенон Пеленський (11.1929 — 06.1930) • Юліан Головінський (06.1930 — †30.9.1930) • Степан Охримович (10.1930 — †10.4.1931) • Іван Габрусевич (06.1931 — 03.1932) • Богдан Кордюк (05.1932 — 01.1933) • Степан Бандера (01.1933 — 06.1934) • Осип Мащак (07.1934 — 08.1934) • Олекса Гасин (09?.1934 — 02?.1935) • Лев Ребет (02.1935 — 7.2.1939) • Мирослав Тураш (7.2.1939 — †06.1939) • Володимир Тимчій (06.1939 — †02.1940) • Осип Грицак (03.1940 — 04.1940) ОУНР (ЗЧ ОУН) Степан Бандера (02.1940 — 15.10.1959) • Степан Ленкавський (1959—1968) • Ярослав Стецько (1968 — †5.7.1986) • Василь Олеськів (1986—1991) • Ярослава Стецько (1991—2001) • Андрій Гайдамаха (2001 — 13.4.2009) • Стефан Романів (13.4.2009 — досі) Голови проводу ОУНР на Українських землях Дмитро Мирон-Орлик (04.1940 — 12.1940) • Іван Климів (12.1940 — 07.1941) • Микола Лебідь (09.1941 — 05.1943) • Роман Шухевич (05.1943 — †05.03.1950) • Василь Кук (07.1950 — 05.1954)… • (посада вакантна) • …Зеновій Красівський (? після 1985 — †20.9.1991) • далі посада поєднана з посадою Голови ОУНР ОУНЗ (ЗЧ УГВР) Зенон Матла (02.1954 — 12.1956) • Лев Ребет (12.1956 — †12.10.1957) • Роман Ільницький (10.1957 — ?) • Богдан Кордюк (? — 1979) • Дарія Ребет (1979 — 06.1991) • Анатоль Камінський (06.1991 — 05.2019) ОУНД Павло Дорожинський (2005 — †18.3.2015) • Віктор Світайло (2015 — досі)

п о р Національна скаутська організація України «Пласт» Скаутинг Ідейні засади, символіка Гімн Пласту • Герб Пласту • Пластові відзначення та нагороди • Пластові прапори • Пластовий закон • Три головні обов'язки пластуна Пластові табори, акції, свята Список таборів • Вифлеємський вогонь миру • День пластуна • Джемборі • Орликіада • Свято Весни • Стежками героїв • Весняний Рейд Пластові пісні Гімн закарпатських пластунів • Пластовий обіт • «Сіріли у сумерках півночі шатра» • «Гей гу, гей га» • «Коли у путь…» Пластові улади УПП • УПН • УПЮ • УСП • УПС Пластові курені (УСП та УПС) Австрія • Блискавки • Брати Моуглі • Буриверхи • Ватага Бурлаків • Велике плем'я Сіроманці • Верховинки • Вовкулаки • Вовча Ліга • Гайдамаки • Дружинники • Дубова кора • Закарпатці • Карпатські Вовки • Княгині • Літавиці • Лісові Мавки • Лісові Чорти • Мандрівники • Непрості • Нові обрії • Одержимі • Орден Залізної Остроги • Орден Хрестоносців • Орликівці • Передові • Перелетні птиці • Перші стежі • Побратими • Рутенії • Спартанки • Степові відьми • Ті, що греблі рвуть • Характерники • Хмельниченки • Холодний яр • Хуртовина • Целібат Мурлики • Червона Калина • Червоні маки • Чорноморські хвилі • Чорноморці • Чортополохи • Чота Крилатих Засновники Пласту (осінь 1911 — перші гуртки; 12 квітня 1912 — перша присяга; 1913 — пластовий комітет) Іван Чмола • Петро Франко • Олександр Тисовський Начальні Пластуни Левицький Северин • Юрій Старосольський • Любомир Романків Видатні Пластуни Іван Андрух • Степан Бандера • Василь Білас • Володимир Бірчак • Роман Воронка • Євген Врецьона • Іван Гавдида • Богдан Гаврилишин • Іван Гриньох • Любомир Гузар • Борис Ґудзяк • Дмитро Данилишин • Микола Колесса • Василь Кук • Василь Кучабський • Юрій Логуш • Іван Равлик • Віталій Рафальський • Лев Ребет • Любомир Романків • Юрій Старосольський • Орест Субтельний • Гайдемарі Стефанишин-Пайпер • Олександр Тисовський • Атанас Фіґоль • Мирон Федусевич • Петро Франко • Микола Ценко • Федір Черник • Іван Чмола • Роман Шухевич • Василь Янішевський Портал Пластунство  · Категорія Пластунство

п о р Варшавський процес Смертна кара Степан Бандера • Микола Лебідь • Ярослав Карпинець Довічне позбавлення волі Микола Климишин • Богдан Підгайний 18 років ПВ Дарія Гнатківська 12 років ПВ Іван Малюца • Роман Мигаль • Яків Чорній 8 років ПВ Катерина Зарицька 7 років ПВ Ярослав Рак • Євген Качмарський

п о р Герої України (перелік) 1998 Б. Патон               1999 Л. Мала В. Сацький В. Січовий С. Антонець О. Галуненко М. Гордовенко С. Генієвський К. Гордєйчук С. Стребко В. Петринюк А. Козловський В. Скопенко Г. Скудар І. Запорожець Л. Сушко І. Герасимов Л. Каденюк А. М'ялиця П. Балабуєв 2000 М. Павлюк В. Богуслаєв П. Тронько В. Філіпчук †В. Чорновіл О. Возіанов М. Борисюк В. Літвінов М. Руденко 2001 С. Бубка Т. Яблонська О. Білаш І. Дзюба Т. Прошкуратова І. Плющ Л. Кравчук О. Омельченко Є. Березняк В. Козявкін Ю. Тішков С. Родітєлєв Г. Астров-Шумілов П. Солтус П. Шаповаленко А. Лавриненко М. Бялик Зінаїда Гришко Ю. Баранов В. Мурзенко 2002 В. Ткачук О. Коросташов М. Колесса І. Копичай А. Дерюгіна †А. Волошин А. Криворучко А. Француз Г. Бондар Г. Кірпа †В. Лобановський О. Качура Софія Ротару Ф. Муравченко А. Бугаєць Ю. Алексєєв В. Команов Ф. Іванов С. Поташник Д. Моторний О. Приліпка О. Боровик А. Пачевський В. Дідківський А. Вуйчицький 2003 Ю. Звягільський †В. Мельников М. Янковський В. Бойко В. Поляченко А. Авдієвський В. Мороз О. Рой Т. Засуха М. Гриньов Р. Кириченко Д. Мельничук М. Васильченко В. Сілецький В. Синяков М. Сургай 2004 В. Лук'яненко Я. Микитин С. Конюхов М. Орленко Ю. Бондін Л. Литвинов В. Щеголь М. Костюченко О. Владимиренко С. Тулуб Яна Клочкова В. Тацій О. Жданов П. Іващук М. Вантух Я. Швед Т. Молчанова Л. Яковишин О. Бартєнєв Ю. Бойко П. Загребельний Л. Байсаров Ю. Білобров Д. Павличко Февзі Якубов Лев Венедиктов В. Петренко В. Смирнов В. Матвієнко І. Вужинський В. Остапчук Г. Книшов А. Головко О. Кудревич П. Саблук Т. Корост В. Видобора М. Гавриленков В. Литвин А. Шевченко В. Кличко 2005 І. Даниленко Максим Гулий М. Сікорський Д. Гнатюк Л. Лук'яненко †О. Берест О. Момотенко Б. Возницький О. Шалімов †В. Гетьман †О. Гончар М. Дорошко І. Юхновський †Г. Гонгадзе Б. Олійник †В. Стус О. Силин 2006 Н. Матвієнко І. Сподаренко Олена Юрковська †М. Ващук †В. Ігнатенко †О. Лелеченко †М. Титенок †В. Тішура †М. Василишин Є. Мірошниченко В. Ніколаєв Віра Роїк В. Бондарев В. Шевченко Юрій-Богдан Шухевич С. Хмара І. Драч А. Павленко В. Оробей †Т. Маркус †А. Шапіро Є. Пронюк В. Сташис Валентин Ландик †О. Масельський 2007 †Олекса Гірник †Ю. Оробець Ю. Митропольський І. Вакарчук †К. Дерев'янко П. Костюк В. Брюховецький М. Жауров Ада Роговцева Г. Вороновський Б. Літвак І. Балюк Г. Березовський В. Стельмах М. Романчук М. Багров О. Крижовачук С. Руденко С. Бистров Ю. Гречиха †Р. Шухевич О. Вадатурський І. Палій Т. Шевченко (директор АМК) †В. Івчук 2008 В. Казаков В. Моргун †А. Солов'яненко Марія Стеф'юк В. Хорішко В. Дзензерський Н. Крюкова Ю. Косюк І. Гулий М. Скорик В. Гречушкін Б. Грядущий В. Макаров В. Сушкевич А. Коваленко А. Ровчак М. Жар †Г. Китастий 2009 Р. Іваничук Є. Станкович †В. Івасюк Ю. Мушкетик П. Муравський Ю. Карасик О. Порошенко А. Паламаренко В. Зінкевич С. Войтович М. Бойко О. Мостіпан Т. Балагура І. Пасічник Є. Савчук А. Кобзаренко П. Шилюк Людмила Лятецька Д. Ківа Л. Губерський Г. Бобов І. Гута Ю. Мельник Віра Найдьонова В. Чернишенко Валентин Симоненко М. Зубець 2010 †С. Бандера Г. Омельченко С. Бондарчук В. Бар'яхтар Ольга Басистюк-Гаптар В. Воліков О. Риженков М. Шаповал І. Юрченко С. Шемук І. Шевченко 2011 Володимир (Сабодан) Б. Білаш О. Ключников Б. Рибалко М. Степаненко Б. Ступка С. Трошин Лариса Шитикова В. Кошельник С. Лазуренко О. Однораленко 2012 О. Баталін П. Гадз О. Голубенко В. Заклунна-Мироненко М. Короленко О. Мінаєв Д. Романенко С. Слюсар С. Червонописький Ю. Шикула 2013 О. Богданов О. Мокринських С. Обухов В. Приз В. Ремньов І. Боримський М. Матрунчик Л. Шиман Б. Дейч С. Поважний М. Резнікович 2014 †С. Кульчицький †Костянтин Могилко †Т. Сенюк †Б. Завада М. Забродський †Є. Зеленський І. Гордійчук †Р. Лужевський †Небесна сотня †С. Кривоносов †Д. Майборода О. Петраківський 2015 †О. Аніщенко І. Герасименко О. Трепак С. Шаптала †О. Бадера †Ю. Дяковський †Ю. Поправка †В. Рибак †Д. Чернявський Н. Савченко В. Зубанич С. Собко О. Порхун В. Гринюк †Ю. Коваленко †І. Зубков †О. Міхнюк †І. Зінич В. Божок Є. Межевікін †С. Цимбал 2016 †В. Орленко †Вячеслав Семенов А. Ковальчук В. Чибінєєв †І. Брановицький †С. Колодій †О. Лавренко †В. Гарматій А. Ткачук †А. Снітко †С. Табала †М. Яровий 2017 В. Жемчугов †А. Кизило †В. Сліпак †Є. Тельнов †Р. Аметов †М. Жизневський †Є. Лоскот В. Тарасюк †М. Шаповал †О. Капуш 2018 †Є. Пікус †О. Довгий В. Соснін †А. Конопльов 2019 Філарет І. Віннік †І. Момот †А. Соколенко †Д. Гончаренко В. Грицак †А. Волос О. Ананенко В. Беспалов †Б. Баранов †Д. Волочаєв †Д. Каплунов †А. Жук †Р. Матвієць 2020 †Г. Бортюк †С. Шатохін †С. Михальчук †С. Губанов †Т. Матвіїв †А. Кузьменко †В. Кубрак О. Коростельов Ю. Рибчинський †Ю. Горайський Е. Атрашкевич †О. Дегтярев †І. Філіпчук †В. Гапоненко †Д. Лихно †І. Матьков †М. Микитюк †О. Наумкін †В. Овчарук †Ю. Сологуб †К. Статнік †С. Хоменко 2021 †С. Білоус †М. Ридзанич Є. Сидоренко †Н. Яремчук В. Горбулін І. Гельфгат †С. Горбенко †В. Гурняк М. Крипак †І. Левітас †М. Верхогляд †Р. Хамраєв Д. Коцюбайло †П. Полицяк І. Поклад †П. Півоваренко †Л. Кіндзельський 2022 †В. Скакун †Е. Вагоровський †Д. Коломієць †Г. Матуляк †В. Мовчан †О. Оксанченко †В. Радіонов А. Герус Д. Красильников А. Круглов О. Мостовий Ю. Содоль Е. Хорошун †М. Білоконь †О. Капічун †О. Лук'янович †М. Несольоний †А. Нікончук †В. Сапило †О. Сенюк †В. Українець †С. Чобану Д. Дикий І. Михальчук С. Мусієнко Є. Пальченко В. Прокопенко П. Федосенко Д. Чавалах О. Павлюк †Ю. Блоха †Є. Волков †А. Івашко †О. Корпан †А. Літун Є. Бова В. Боєчко О. Мороз В. Ніколюк В. Пономаренко В. Самофалов Л. Хода О. Яковенко †С. Васіч †І. Дерусова †К. Мрочко †В. Пархомук †О. Свинчук †А. Ханін †В. Гуцул В. Чорний †В. Гудзь †С. Котенко †О. Мариняк †П. Сбитов Д. Дозірчий В. Сидунець †О. Лабунський †М. Ніконов †А. Норов †Р. Русник †К. Ступницька †С. Тарабалка †П. Усов †А. Хоменко В. Баранюк Р. Дармограй О. Луценко Д. Прокопенко †А. Амелін †Д. Апухтін †С. Партала †О. Тимченко †М. Чупрін Є. Громадський М. Жумабоєв †Б. Корнійчук †С. Кулик †Д. Максишко В. Бандар С. Барановський С. Бурковський І. Голішевський Р. Гришак В. Гураль І. Дикун Р. Дрогомирецький А. Кравченко М. Любарець Ю. Михайлюк Є. Шаматалюк †О. Адамовський †О. Бринжала †В. Грицаєнко †М. Кагал †А. Слісарчук С. Пономаренко В. Савич В. Шілімов †В. Бондарук К. Верес О. Зугравий Р. Кулагін С. Старченко А. Царенко О. Сирський П. Білоус О. Ключка О. Ляшенко О. Шемет А. Шоган †А. Люташин В. Івчук О. Пасічник О. Слєсаренко В. Циганков †В. Балюк †В. Оцерклевич †О. Скобля †Д. Васильєв †О. Гарбуз †Ю. Ступак О. Кукурба Д. Кащенко †В. Головко †Р. Собків Л. Пашко †І. Дашко †В. Кучерявий †Г. Тарасенко †О. Григор'єв †Р. Марценюк †Є. Середюк †О. Цюпак †М. Цюрик Д. Чаюк †Б. Лещишин С. Наєв Д. Тодоров Б. Дронов Р. Мамавко †О. Гегечкорі †І. Бедзай Р. Качур †В. Єрко К. Агасиєв †С. Пархоменко † — нагороджений посмертно       курсив — нагороджений орденом «Золота Зірка»       простий текст — нагороджений орденом Держави