Віктюк Роман Григорович

Роман Григорович Віктюк
Роман Григорович Віктюк (арт-фото, 2008 рік)
Роман Григорович Віктюк (арт-фото, 2008 рік)
Народився 28 жовтня 1936(1936-10-28)
Львів
Помер 17 листопада 2020(2020-11-17) (84 роки)
Москва
  • коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[1]
  • Поховання Личаківський цвинтар
    Національність українець
    Громадянство СРСР СРСР
    Україна Україна
    Діяльність театральний актор, режисер
    Alma mater Російський університет театрального мистецтва (1956)
    Заклад Вищі курси сценаристів і режисерівd
    Роки діяльності 19642020
    IMDb nm1182713
    Нагороди та премії

    CMNS: Роман Григорович Віктюк у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Рома́н Григо́рович Віктю́к (28 жовтня 1936, Львів — 17 листопада 2020, Москва[2]) — радянський, український, російський театральний актор і режисер, народний артист України (2006), народний артист Росії (2009).

    Роман Віктюк, постановник і виконавець ролей у величезній кількості вистав, переважно в театрах Москви, зокрема, і в театрі свого імені, був популярним і шанованим в Україні та Росії, був відомий епатажністю, незаангажованістю в судженнях.

    Життєпис

    Народився 28 жовтня 1936 року у Львові, що тоді перебував у складі Польської Республіки в родині вчителів.

    Дитинство

    Найбільш відомою історію з дитинства Віктюка є оповідь про матусю, яка під час вагітності приходила до Львівської опери на «Травіату» Верді, під час виконання якої плід активно реагував та починав битися всередині, вириваючись якомога швидше народитися[3].

    Дитинство пройшо у Львові, де мешкав разом із батьками мешкав у дворику, який з'єднує площу Ринок із вулицею Староєврейською. З дитячих спогадів — малий хлопець Роман прив'язує віники до рук, виліз на дерево у дворі, стрибає та кричить «Мамо, я лечу». Першою сценою майбутнього режисера і актора став львівський дворик[4][5].

    Піонером став попри власне бажання. Зі шкільної сцени виконав весь патріотичний репертуар того часу. З причини поділу шкіл для хлопчиків та дівчат, однією з зіркових ролей стало втілення на шкільній сцені Зої Космодем'янської[3].

    Театральний шлях

    Навчався у московському Інституті театрального мистецтва (ГІТІС) — майстерня Василя та Марії Орлових. Після закінчення в 1957 році акторського факультету[6] повернувся до Львова, де працював актором у місцевому Театрі юного глядача, а згодом — режисером, створив театральну студію при Львівському палаці піонерів.

    Проте, можливості працювати у рідному місті йому не дали[7], й далі Віктюк працював у Твері, Вільнюсі (Російський драматичний театр Литви, 19701974), Одесі, Таллінні, Києві (Київський театр юного глядача), Саратові, Казані, Ризі, Ленінграді, Москві. В його виставах грали Ада Роговцева, Олена Образцова, Віра Васильєва, Аліса Фрейндліх, Марина Нейолова, Валентина Тализіна, Маргарита Терехова, Людмила Максакова, Ерік Курмангалієв, Костянтин Райкін, Сергій Маковецький та багато інших. За переказами Віктюк одночано міг репетирувати вистави у різних театрах — в одному давав завдання на прогін сцени, залишав свій піджак на спинці режисерського крісла, а сам тим часом був вже або в іншому московському театрі, або в іншому місті[8][9].

    « «Лише коли буваю у Львові чи в Києві, відчуваю себе нікому не потрібним. У Львові ж була еліта, була культура… І найгіршим є те, що «Полуботок» чи «Мотря» — це не є національне мистецтво, це — антинаціональне мистецтво. Це — страшна ілюзія, жахливий обман. Це ніяке не відродження…»[7] «

    Своїх акторів Віктюк називав дітьми, вкладаючи у цю фразу сподівання на дитячий порятунок сучасного театру. Феномен гри був для нього головним знаряддям проти засилля вульгарності і побутової сірості, примітивності і грубості форми[10]. Для визначення чоловічого та жіночого в акторах вдавався до використання вигаданих слів «чічірка» та «манюрка» — які згодом отримали поширення далеко за репетиційними залами Романа Віктюка[3].

    Вишуканістю відрізнялися вже навіть ранні роботи режисера. Містика Гоголя проступає у телевиставі за класичною п'єсою «Гравці» (1978), коли Іхарєв (Олександр Калягін) у фіналі в істеричному припадку приклеюється до підлоги. У «Майстрі і Маргариті» не лишається місця карикатурних зображень та псевдоісторичності — все побудовано на прямому протистоянні зла і добра. Зло у виставах Віктюка розглядається під збільшувальним склом. І на думку постановника, єдиний порятунок можливий лише у самовідданій любові[10].

    Театрознавець Павло Руднєв[ru] відмічає, що «у театрі він знімав табу, він один з тих, хто раскрепостил, звільнив радянський театр в «перебудову» від погано зрозумілої сором'язливості і втрати форми. В «Покоївках» він змусив полюбити форму й перестати вже бачити у формі формалізм. Він ввів нервову, перверсивну, зламану лінію модерну до прямолінійного та скромного, стриманого театру. З його саду проросли квіти будяків, заїдливі лози, примхливі стебла ар нуво. Лінія гриму на обличчі Костянтина Райкіна в «Покоївках» раз і назавжди переламала уявлення про красу в театрі. Віктюк розширював територію прекрасного»[11].

    Музика

    Вистави Романа Віктюка — музичні. Він вчить чути музику, відчувати її, співвідносити емоції зі звучанням. В його виставах музика є основною складовою[3].

    Роман Віктюк, який розбирався в музиці, завжди влучно використовував її в своїх виставах. Духовні піснеспіви звучали у виставі «Украдене щастя» за Іваном Франком у МХАТі, у «Дамі без камелій» природно звучить «Травіата», у виставу «Ромео і Джульєтті» органічно вписана музика Прокоф'єва[12][13].

    Окрема музична партитура до вистави «Покоївки».

    Театр Романа Віктюка

    1991 року створив театр свого імені в Москві, в якому виступав головним режисером і художнім керівником — споруда виникла з колишнього ПК Русакова на Строминці, й близько 20 років знаходилася в стані ремонту[8].

    У загальному доробку режисера — близько 200 вистав. З найвідоміших — «Покоївки», «Федра», «М.Баттерфляй», «Лоліта», «Дама без камелій». Створив танцювальну школу в Італії, філіал театру в Ізраїлі тощо.

    Віктюк ідентифікував себе як українця, з Україною Віктюк був пов'язаний також участю в культурному і громадському житті. Був засновником (разом з Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем) Фонду Мазоха (1991, Львів), постійно брав участь в українських театральних, телевізійних проектах. Зокрема, кілька разів був членом журі в програмі «1+1» «Танцюю для тебе». В Росії теж часто був гостем теле- і радіоетеру.

    Був народним артистом України та Росії, членом Інституту драматичного театру Італії, лауреатом театральної премії «Maratea» Центру європейської драматургії (1991), премії «Київська пектораль», премії спілки театральних діячів України «Тріумф», міжнародної премії Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії (1997).

    Педагогічна діяльність

    Професор Роман Віктюк викладав в естрадно-цирковому училищі (відомі учні — Геннадій Хазанов, Юхим Шифрін, Валентин Гнеушев[ru]), випустив три курси в Російському інституті театрального мистецтва (відомі учні — Ростислав Колпаков, Павло Карташев, Андрій Шакун, Євген Лавренчук). Читав лекції з режисури та акторської майстерності в Росії, Україні, Італії. Викладав в Інституті театрального мистецтва, давав майстер-класи на курсах акторської майстерності та режисури при Польському театрі в Москві.

    Смерть

    27 жовтня 2020 року Віктюка госпіталізували з коронавірусом до московської клінічної лікарні імені братів Бахрушиних. Спочатку режисера помістили до відділення терапії, але його стан погіршився, і Віктюка перевели до реанімації[14].

    17 листопада Роман Віктюк помер[15] через перенесений ним інсульт, спровокований, ймовірно саме коронавірусом[16].

    Першими днями після повідомлення вийшли спогади про режисера українських журналістів Олега Вергеліса на сторінках газети «Дзеркало тижня»[17], Ольги Стельмашевської[18] та Миколи Жулинського[5] в газеті «День», Дмитра Гордона на телеканалі «Україна 24»[19], Сергія Проскурні та Анни Липківської на «UA: Радіо Культура»[20]

    Московська частина церемонії прощання з видатним режисером пройшла 20 листопада в театрі Романа Віктюка[21]. Вечірній випуск програми «Андрій Малахов. Прямий етер» на каналі «Росія-1» вийшов під заголовком «Головна таємниця Романа Віктюка»[22].

    23 листопада 2020 року церемонія прощання відбулася у Першому театрі Львова. Відспівування та молитовний чин проведені у церкві святого Андрія, на площі Соборній. Потім похоронна процесія вирушила до Личаківського цвинтаря, де Романа Віктюка поховають у родинному гробівці поруч с батьками на Личаківському цвинтарі, що розташований на полі № 70[23].

    Визнання і нагороди

    Погляди

    2006 року Роман Віктюк заявив, що навіть у період тоталітаризму ніколи не ставив вистав, які б «обслуговували систему». Він також позитивно оцінив Помаранчеву революцію, назвавши її «духовним спалахом» і зазначив, що був вражений світлом і аурою людей, які вийшли на вулиці[28].

    2012 року підписав відкритий лист із закликом до звільнення учасниць групи «Pussy Riot»[29][30], висловив готовність поручитися за них[31].

    2014 року, коментуючи російсько-українську війну на Донбасі, закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб у тиші розібратися, що відбувається, та рекомендував тим, хто не вважає себе громадянином України, дати країні спокій[32]. Висловлювався за прийняття закону про захист тварин від жорстокого поводження[33][34].

    Театральні роботи

    Актор

    Режисер

    Україна

    Львівський ТЮГ імені Горького (1965 — 1968)
    Одеський обласний академічний російський драматичний театр
    Київський академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки
    Київський театр юного глядача

    Постановки Романа Віктюка на сцені Київського театру юного глядача[38].

    Москва

    Студентський театр МДУ
    Театр імені Моссовєта
    МХАТ імені М. Горького
    Театр-студія БК «Москворечье»
    Державний академічний театр імені Є. Вахтангова)[42]
    Московський театр естради
    «Современник»
    Перший московський обласний державний камерний театр
    Театр «Сатирикон» імені Аркадія Райкіна
    Театральна компанія «Бал Аст»
    Різні театри

    Росія

    Калінінський ТЮГ (1968 — 1969)
    Театр комедії імені М. П. Акімова (Ленінград)
    Академічний театр імені М. Горького (Горький)
    Різні театри

    Світ

    Литовський Російський драматичний театр (Вільнюс) (1971 — 1975)
    Державний російський драматичний театр (Таллінн)
    Ризький театр російської драми
    Різні театри

    Театр Романа Віктюка

    Фільмографія

    Рік Фільм Оригінальна назва Виступає як Жанр Примітки
    Режисер Актор
    1976 Вечірне світло рос. Вечерний свет Так Ні Телевистава За однойменною п'єсою Олексія Арбузова
    1978 Гравці рос. Игроки Так Ні Телевистава За однойменною п'єсою[ru] Миколи Гоголя.

    В ролях: Олександр Калягін (Іхарєв), Валентин Гафт (Втішний), Леонід Марков (Швохнєв), Олександр Лазарєв (Кругель), Володимир Кашпур (Олексій), Борис Іванов (Глов-старший), В'ячеслав Захаров (Глов-молодший), Борис Дьяченко (Гаврюшки), Микола Пастухов (Замухришкін), Маргарита Терехова (Аделаїда Іванівна)

    1980 Мені від любові спокою не знайти рос. Мне от любви покоя не найти Так Ні Телевистава Телевізійна композиція за мотивами творів «Приборкання норовливої», «Річард III», «Антоній та Клеопатра», «Отелло», «Гамлет» Вільям Шекспіра.

    В ролях: Маргарита Терехова та Еммануїл Віторган.

    1980 Історія кавалера де Гріє і Манон Леско рос. История кавалера де Гриё и Манон Леско Так Ні Телевистава Телевізійна фільм-вистава за мотивами роману абата Прево.

    В ролях: Ігор Костолевський, Терехова Маргарита Борисівна, Збруєв Олександр Вікторович, Гафт Валентин Йосипович, Еммануїл Віторган, Юрій Яковлєв, Клара Бєлова, Борис Іванов, Андрій Степанов, Петро Смідович, Олег Чайка, Юрій Горін, Юхим Шифрін.

    1982 Дівчинка, де ти живеш? рос. Девочка, где ты живёшь? Так Ні Телефільм За п'єсою «Райдуга взимку» Михайла Рощина.
    1985 Довга пам'ять[56] рос. Долгая память Так Ні Телефільм За мотивами повісті «Вулиця молодшого сина» Лева Кассіля та Макса Поляновського (фільм про піонера-героя Володю Дубініна.
    1989 Татуйована троянда рос. Татуированная роза Так Ні Телевистава Телеверсія вистави МХАТ імені М. Горького за однойменною п'єсою Теннессі Вільямса (Головна редакція літ.-драм. програм ЦТ).
    1993 Батерфляй рос. Баттерфляй Ні Так Документальне кіно Документальний фільм про Романа Віктюка — знімальна група протягом шести місяців їздила за режисером від Львова до Нью-Йорка; режисер Олексій Учитель[ru] за сценарієм Олексія Учителя та Дуні Смірнової.

    Нагороди: I приз за найкращий повнометражний фільм IV Відкритого фестивалю неігрового кіно «Росія»[57][58].

    2000 Ростов-тато рос. Ростов-папа Ні Так Телесеріал Нотаріус у телесеріалі Кирила Серебреннікова (новела «Синок»).
    2001 Кінець століття[en][59][60] рос. Конец века Ні Так Художній фільм Лікар-психотерапевт Хенрік Станковський у фільмі Костянтина Лопушанського[61].
    2006 Уроки майстра[3] рос. Уроки мастера Ні Так Телефільм До дня нарождения Романа Віктюка на каналі «ТВ Центр» (реж. Ігор Волосецький)
    2008 Роман Карцев. Бенефіс рос. Роман Карцев. Бенефис Так Ні Телевистава Телеверсія вистави Романа Карцева за творами Михайла Жванецького.
    2017 Фізрук рос. Физрук Ні Так Телесеріал Камео у серіалі каналу ТНТ (гість на похованні у 15 серії 4 сезону)[62].

    Бібліографія

    Стаття

    • Виктюк Р. Проверка на призвание: Ирина Мирошниченко // Мой любимый актёр: Писатели, режиссёры, публицисты об актёрах кино: сб. / Сост. Л. И. Касьянова. — М.: Искусство, 1988. — С. 75—90. (рос.)

    Книга

    Примітки

    1. https://www.pravda.com.ua/news/2020/11/17/7273886/
    2. Охримчук М. (17 листопада 2020). Помер Роман Віктюк. zaxid.net. Zaxid.net. Процитовано 17 листопада 2020. 
    3. а б в г д Роман Виктюк («Уроки мастера») (відео)
    4. Галина ТЕРЕЩУК (18 листопада 2020). «П’яний дітвак із сонцем у кишені» — Роман Віктюк і Львів у спогадах друзів та учнів (ua). «Радіо Свобода». Процитовано 2020-11-21. 
    5. а б в Микола ЖУЛИНСЬКИЙ (19 листопада 2020). Ми втратили гранда мистецтва Знаменитий Роман Віктюк пішов у Вічність… його поховають у Львові, так як заповідав небіжчик (ua). «День» № 219. Процитовано 2020-11-22. 
    6. Выпускники актерского факультета. www.gitis.net. Процитовано 2020-11-18. 
    7. а б Володимир ПАВЛІВ (19 листопада 2020). Наш Віктюк і наша провінційність (ua). «MATRIX». Процитовано 2020-11-21. 
    8. а б Наталья ШАИНЯН (17 листопада 2020). Беззаконная комета. Прощание с Романом Виктюком (ru). «Российская газета» — Столичный выпуск №259(8313). Процитовано 2020-11-21. 
    9. Степанівна про Романа Віктюка
    10. а б в Елена ЖАТЬКО (22 листопада 2020). «Я — пессимист по знанию и оптимист по вере!». Памяти Романа Виктюка (ru). «Театр To Go». Процитовано 2020-11-23. 
    11. Павло РУДНЄВ (18 листопада 2020). Памяти Романа Виктюка (ru). «Петербургский театральный журнал». Процитовано 2020-11-22. 
    12. Олександр СМОЛЬЯКОВ (17 травня 2012). Музыка в спектаклях Романа Виктюка (ru). «Ехо Москви». Процитовано 2020-11-23. 
    13. Музыка в спектаклях Романа Виктюка (аудіо)
    14. Григорська Н. (17 листопада 2020). Режисера Романа Віктюка можуть поховати у Львові — ЗМІ. nv.ua. Процитовано 17 листопада 2020. 
    15. У Росії помер режисер Роман Віктюк. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 17 листопада 2020. Процитовано 17 листопада 2020. 
    16. Стала відома причина смерті Романа Віктюка. unian.ua. УНІАН. 17 листопада 2020. Процитовано 18 листопада 2020. 
    17. Олег ВЕРГЕЛІС (18 листопада 2020). Роман-епопея. Століття Віктюка (ua). «Дзеркало тижня». Процитовано 2020-11-22. 
    18. Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (19 листопада 2020). Ми втратили гранда мистецтва Знаменитий Роман Віктюк пішов у Вічність… його поховають у Львові, так як заповідав небіжчик (ua). «День» № 219. Процитовано 2020-11-22. 
    19. Гордон о смерти Виктюка // «Україна 24», 17 листопада 2020
    20. Культура. Live (ведуча Катерина Толокольнікова). На 85-му році життя помер театральний режисер Роман Віктюк — Сергій Проскурня, Анна Липківська
    21. Прощание с Романом Виктюком в Москве
    22. Андрей Малахов. Прямой эфир на Росія-1. Главная тайна Романа Виктюка! Прямой эфир 20.11.20 (рос.)
    23. Стало відомо, де поховають Романа Віктюка. unian.ua. УНІАН. 17 листопада 2020. Процитовано 18 листопада 2020. 
      Відомого режисера Романа Віктюка поховають у понеділок на Личаківському кладовищі. tvoemisto.tv. «Твоє місто». 19 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020. 
    24. Указ Президента Российской Федерации от 5 июня 2003 года № 621 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
    25. Указ Президента України від 27 жовтня 2006 року № 902 "Про присвоєння Р. Віктюку почесного звання «Народний артист України»
    26. Указ Президента Российской Федерации от 23 ноября 2009 года № 1333 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
    27. Премия «Звезда Театрала» объявила лауреатов самой почётной номинации «Легенда сцены» // Журнал «Театрал», 26 октября 2020
    28. Висенс А. (4 декабря 2006). Роман Виктюк: я пережил всех вождей тоталитаризма. news.bbc.co.uk. BBC. Процитовано 18 листопада 2020.  (рос.)
    29. Интеллигенция призывает освободить Pussy Riot. Эхо Москвы. 27 июня 2012.  (рос.)
    30. Сто с лишним деятелей культуры подписали письмо в защиту Pussy Riot: от Бондарчука до Хаматовой. NEWSru.com. 27 июня 2012.  (рос.)
    31. Иванова, Виктория (27 июня 2012). За Pussy Riot готовы заплатить Серебренников, Виктюк и Арабов. Известия.  (рос.)
    32. Виктюк — жителям Донбасса: Если вы не считаете себя гражданами Украины, то оставьте Украину в покое. Гордон. 17 июня 2014.  (рос.)
    33. Защита животных — это и защита людей. Новая газета. 29 января 2004.  (рос.)
    34. Защитники прав животных не намерены прощаться с законом по защите животных от жестокости. За права человека. 10 апреля 2008. Архів оригіналу за 2016-04-24.  (рос.)
    35. Все це не так просто. Рецензія
    36. Про Володимира Висоцького згадує Р. Г. Віктюк
    37. а б в г д е ж и к л м Спільні постановки Л. А. Казакової з Романом Віктюком. Архів оригіналу за 11 січень 2011. Процитовано 24 лютий 2011. 
    38. Помер Роман Віктюк
    39. Людмила ПЕТРУШЕВСЬКА. Маленькая девочка из «Метрополя». — Санкт-Петербург : «Амфора», 2006. — 464 с. — 7000 прим. — ISBN 5-94278-995-9.
    40. Государственный ордена Ленина и ордена Трудового Красного Знамени академический театр имени Моссовета / Школьников В. М., Петрусова В. С. — Москва : Искусство, 1985. — 294 с. (рос.)
    41. Роман Виктюк: я пережил всех вождей тоталитаризма
    42. Роман Віктюк на сайті Театра Вахтангова
    43. Сон Гафта, пересказанный Виктюком. Театр Современник. Пресса о спектакле
    44. Дороніна Т. Дневник актрисы Архівовано 5 січня 2011 у Wayback Machine.. — М.: Вагриус, 1998. — ISBN 5-7027-0744-3 (Мой XX век). — 2-е изд. — М.: Молодая гвардия, 2006. — ISBN 5-235-02948-8. (рос.)
    45. Григорий ЗАСЛАВСЬКИЙ (15 грудня 2000). Триумф Татьяны Дорониной (ru). «Независимая газета». Процитовано 2020-11-21. 
    46. Его даже не звали Фердинандо…
    47. «Фуршет после премьеры». Фото Archived квітень 9, 2015 на сайті Wayback Machine.
    48. Анжелика ЗАРЗЕРСКАЯ (28 травня 2018). Роман Виктюк: Артисты обречены на зависть (ru). «Вечерняя Москва». Процитовано 2020-11-21. 
    49. 20-летие спектакля «Саломея» (29 мая 2018) (відео)
    50. «Заводной апельсин». Пресса
    51. «R&J» (програмка) — рецензія, фото
    52. «Фердінандо» (програмка)
    53. Сергій ВИННИЧЕНКО (22 червня 2019). Маркетингові трансформери театрального неймінгу (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2020-11-21. 
    54. Оксана САВЧЕНКО (30 листопада 2014). Сияй, безумный бриллиант. Интервью с Романом Виктюком (ru). Ж-л «Фокус». Процитовано 2020-11-23. 
    55. Театр Романа Виктюка «Отравленная туника» (рос.)
    56. Долгая память
    57. Баттерфляй (1993) / Документальный фильм
    58. Закончились съемки фильма о Виктюке // Комерсант. — 1993. — 26 лютого. (рос.)
    59. McCarthy, Todd (2001-11-30). Review: 'The Turn of the Century'. Variety. Процитовано 2020-11-22. 
    60. Конец века (Константин Лопушанский) 2001 (відео)
    61. Трофименков М. Константин Лопушанский стряхнул с себя век-волкодав // Коммерсант-СПБ. — 2001. — 18 апреля. — № 69. — С. 4. (рос.)
    62. Физрук 4 сезон 15 серия смотреть онлайн. Физрук 4 смотреть онлайн бесплатно (ТНТ, 2017). Процитовано 2017-11-08. 

    Посилання

    Wikinews
    Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

    Інформація

    Стаття Віктюк Роман Григорович в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

    Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2020-11-24 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=373658