Айвенго
Ivanhoe
Ivanhoe premiere - Arthur Sullivan.jpg
«Айвенго», опера Артура Саллівана
Жанр історичний роман
Автор Вальтер Скотт
Мова англійська
Написано 1819
Опубліковано 1820
Видавництво Constable & Robinsond
Цикл Waverley Novelsd
У «Гутенберзі» 82

CMNS: Цей твір у Вікісховищі
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

Айвенго (англ. Ivanhoe) — пригодницький історичний роман Вальтера Скотта 1819 року. Події роману відбувається в XII столітті, у 1194 році.

Сюжет

Пройшло вже сто тридцять років, як у битві під Гастінгсом в 1066 нормандський герцог Вільгельм Завойовник отримав перемогу над англосаксами та заволодів Англією. Для англійського народу настали важкі часи. Король Річард Левине Серце не повернувся з останнього хрестового походу. Його захопив в полон герцог Австрійський. Тим часом брат короля, принц Джон, збирає собі прибічників, плануючи у випадку смерті Річарда захопити престол. Хитрий інтриган, принц Джон сіє сумнів по всій країні, розпалюючи давню ворожнечу між саксами та норманами.

У гордого пана Седрика Ротервудського не зникає надія скинути норманське ярмо і відродити колишню могутність саксів, поставивши на чолі визвольного руху нащадка королівського роду Ательстана Конінгсбургського. Однак тупуватий і неповороткий сер Ательстан у багатьох викликає недовіру. Седрик мріє одружити Ательстана зі своєю вихованицею, леді Ровеною, останньою представницею роду короля Альфреда. Коли цим планам заважає любов леді Ровени до його сина, Вілфреда Айвенго, впертий пан, недаремно названий за свою відданість справжнім Саксом, виганяє сина з рідного дому і позбавляє його спадщини.

Айвенго в одязі пілігрима таємно повертається з хрестового походу додому. Недалеко від батькового замку його наздоганяє загін командира ордену тамплієрів Бріана де Буа-Гільбера, який їде на лицарський турнір в Ашбі де ля Зуш. Заставши в дорозі негоду, він вирішує просити в Седрика переночувати. Гостинний дім благородного пана відкритий для всіх, навіть для єврея Ісаака з Йорку, який приєднується до гостей вже під час трапези. Буа-Гільбер, що також побував в Палестині, хвалиться за столом своїми подвигами в ім'я Гробу Господнього. Пілігрим захищає честь Річарда і його хоробрих воїнів і від імені Айвенго, який вже раз переміг храмовника на поєдинку, приймає виклик на бій. Коли гості розходяться по своїх кімнатах, пілігрим радить Ісааку непомітно покинути дім Седрика — він почув, як Буа-Гільбер віддавав слугам наказ схопити єврея, тільки як подальше від'їдуть від замку. Проникливий Ісаак, побачивши під одягом пілігрима шпори, в подяку дає йому записку до родича-купця з проханням дати пілігриму обладунки та бойового коня.

Турнір при Ашбі зібрав все англійське лицарство, та ще й сам принц Джон був суддею. Лицарі-організатори турніру, зокрема й Бріан де Буа-Гільбер, з впевненістю отримували одну перемогу за іншою. Але коли здавалося, ніхто більше не насмілиться виступити проти них і хід турніру вирішений, на арені з'явився новий учасник з девізом «Позбавлений Спадщини» на щиті, який безстрашно викликав на смертельний бій самого храмовника. Декілька разів сходяться супротивники та списи їх розлітаються уламками. Всі симпатії глядачів на боці відважного незнайомця — і його супроводжує удача: Буа-Гільбер падає з коня, і поєдинок визнають закінченим. Тоді лицар «Позбавлений Спадщини» б'ється по черзі з усіма зачинателями турніру і рішуче бере над ними верх. Як переможець він повинен вибрати королеву любові та краси, і, граціозно схиливши спис, незнайомець кладе вінець до ніг прекрасної Ровени.

На другий день проводиться загальний турнір: партія лицаря «Позбавленого Спадщини» бореться проти партії Бріана де Буа-Гільбера. Храмовника підтримують майже всі зачинателі. Вони тіснять юного незнайомця, і, якби не допомога таємничого Чорного Лицаря, йому навряд чи вдалося б вдруге стати героєм дня. Королева любові й краси повинна покласти на голову переможцю почесний вінець. Але коли васали знімають з незнайомця шолом, вона бачить перед собою блідого, як смерть, Айвенго, який падає біля її ніг, стікаючи кров'ю від ран.

Водночас принц Джон отримує гінцем записку: «Будьте обережні — диявол спущений з ланцюга». Це означає, що його брат Річард отримав свободу. Принц у паніці, у паніці і його прихильники.

Щоб заручитися їхньою вірністю, Джон обіцяє їм нагороди та почесті. Норманському лицарю Морісу де Брасі, наприклад, він пропонує в дружину леді Ровену — наречена багата, красива і знатна. Де Брасі у захваті й вирішує напасти на загін Седрика по дорозі з Ашбі додому і викрасти прекрасну Ровену.

Гордий перемогою сина, але як і раніше, не бажаючи пробачити його, Седрик Сакс з важким серцем відправляється назад. Звістка про те, що пораненого Айвенго понесла на ношах якась багата дама, лише розпалює в ньому почуття обурення. По дорозі до кавалькади Седрика та Ательстана Конінгсбургського приєднується Ісаак з Йорка з дочкою Ребеккою. Вони теж були на турнірі й тепер просять взяти їх під захист — не стільки заради себе, скільки заради хворого друга, якого вони супроводжують. Але варто подорожнім заглибитися в ліс, як на них кидається численний загін розбійників, і всіх їх беруть у полон.

Седрика і його супутників везуть в укріплений замок Фрон де Бефа. Ватажками «розбійників» виявляються Буа-Гільбера і де Брасі, про що Седрик здогадується, побачивши зубчасті стіни замку. «Якщо Седрику Саксу несила врятувати Англію, він готовий померти за неї», — кидає він виклик своїм загарбникам.

Де Брасі, між тим, у всьому зізнавшись Ровені, намагається завоювати її любов.

Однак горда красуня непохитна і, лише дізнавшись про те, що Вілфред Айвенго теж в замку (а саме він знаходився в ношах Ісаака), молить лицаря врятувати його від загибелі.

Проте, як не важко леді Ровені, Ребеці загрожує куди більша небезпека. Полонений розумом і красою дочки Сіону, до неї загорівся пристрастю Бріан де Буа-Гільбер, і тепер він умовляє дівчину втекти з ним. Ребекка готова віддати перевагу смерті, ніж ганьбі, але її повна обурення, безстрашна відповідь лише породжує у храмовника впевненість, що він зустрів жінку своєї долі, споріднену йому душу. Бріан де Буа-Гільбер не в змозі визначити природу своїх почуттів до Ребекки, навіть порівнює її з Аендорською чарівницею

Тим часом навколо замку стягуються загони вільних йоменів, зібрані слугами Седрика, які змогли втекти з полону.

Облогою керує вже Чорний Лицар, який одного разу прийшов на допомогу Айвенго.

Під ударами його величезної сокири тріщать і розвалюються ворота замку, а камені й колоди, що летять на його голову зі стін, докучають йому не більше дощових крапель. Пробравшись у метушні битви в кімнату Айвенго, Ребекка розповідає прикутому до ліжка юнакові, що відбувається навколо. Картаючи себе за ніжні почуття до іновірця, вона немає сили залишити його в настільки небезпечний момент.

А визволителі відвойовують в обложених п'ядь за п'яддю. Чорний Лицар смертельно ранить Фрон де Бефа і бере в полон де Брасі.

Покинувши напівзруйнований замок і подякувавши вільним стрільцям за допомогу, Седрик в супроводі носилок з тілом загиблого Ательстана Конінгсбургського відправляється до його маєтку, де тому будуть надані останні почесті. Розлучається зі своїми вірними помічниками й Чорний Лицар — його мандрівка ще не закінчена.

Буа-Гільбер ховається з Ребеккою в обителі лицарів Храму Темплстоу. В цей час до обителі приїздить гросмейстер ордену Лука Бомануар і знаходить безліч недоліків; в першу чергу його обурює розбещеність храмовників. Коли ж він дізнається, що в тутешніх стінах вкривається полонена єврейка, яка перебуває, цілком ймовірно, в любовному зв'язку з одним з братів ордена, то вирішує влаштувати над дівчиною суд і звинуватити її в чаклунстві. У блискучій промові, що здобула співчуття навіть її супротивників, Ребекка відкидає всі звинувачення Бомануара і вимагає призначення поєдинку: нехай той, хто зголоситься захистити її, мечем доведе її правоту.

Тим часом, Чорний Лицар пробирається лісами до одного йому лише відомого місця і наштовхується на засідку та нарешті розкриває своє інкогніто: він — Річард Плантагенет, законний король Англії. Не залишається у боргу і Робін Гуд з Шервудського лісу. Тут компанію наздоганяє Вілфред Айвенго, що їде із Сенботольфського абатства, де він заліковував рани, до замку Конінгсбург. Приїхавши до Конінгсбурга Айвенго просить вибачення у батька і той його прощає. Виявляється, що Ательстан Конінгсбурський вижив і коли Айвенго поїхав в обителі Темплстоу Ательстан розказав Седрику, що він не прихильний до леді Ровени і вона неприхильна до нього. Таким чином залишивши Седрика в задумі.

В обителі Темплстоу все готово до поєдинку. Немає лише лицаря, готового битися з Буа-Гільбером за честь Ребекки. Якщо заступник не з'явиться до заходу сонця, Ребекка буде спалена. І ось на полі з'являється вершник, його кінь ледь не падає від утоми, і сам він насилу тримається в сідлі. Це Вілфред Айвенго. Ребекка тремтить від хвилювання за нього. Противники сходяться — і Вілфред падає, не витримавши влучного удару храмовника. Однак від швидкоплинного дотику списа Айвенго падає і Буа-Гільбер — більше вже не встає. Відбувся Божий суд. Гросмейстер оголошує Ребекку вільною. Вона невинна.

Зайнявши належне йому місце на престолі, Річард прощає свого брата. Седрик нарешті дає згоду на весілля леді Ровени з сином, а Ребекка з батьком назавжди покидають Англію.

Персонажі

Чорний лицар і монах Тук
  • Вілфред Айвенго — лицар, син Седрика Сакса
  • Ребекка — єврейська цілителька, донька Ісаака з Йорка
  • Леді Ровена — благородна саксонська леді
  • Принц Джон — брат короля Річарда
  • Чорний лицар «Чорний Ледар»;— король Річард Левове Серце (інкогніто)
  • Локслі — тобто, Робін Гуд, англійський йомен
  • Відлюдник або монах із Копменхерсту — тобто Тук[en]
  • Бріан де Буа-Гільбер — лицар тамплієр
  • Ісаак із Йорка — батько Ребекки; єврейський торговець і лихвар
  • пріор Еймер — настоятель Жорво
  • Реджинальд Фрон де Беф — місцевий барон, якому принц Джон подарував маєток Айвенго
  • Седрик Сакс — батько Айвенго
  • Лука Бомануар — гросмейстер ордену тапмлієрів.
  • Конрад де Монтфітчер — тамплієр
  • Моріс де Брасі — лицар-іоаніт
  • Вальдемар Фітцурс — лояльний фаворит принца Джона
  • Ательстан Конінгсбурський — останній з саксонської королівської лінії
  • Альберт Мальвуазен — наставник Темплстоу
  • Філіп Мальвуазен — місцевий барон (брат Альберта)
  • Гурт — відданий свинопас Седріка
  • Вамба — вірний блазень Седріка
  • Ульріка (Урфрида) — дочка шляхетного сакса, друга й бойового товариша Седрика, батька Торквіля Вольфганґера. Вимушена жити серед ворогів і вбивць своєї родини

Історія створення

У червні 1819 року Вальтер Скотт досі страждав на серйозні шлункові болі, тому мусив надиктовувати останню частину роману «Ламермурська наречена», а також більшу частину тексту роману «Легенда про Монтроза», який закінчив у травні. Щонайменше на початку липня Скотт почав надиктовувати новий роман під назвою «Айвенго» (записом під диктування займалися Джон Баллантайн та Вільям Лейдлоу). Другу частину рукопису Скотт написав власноруч і на початку листопада 1819 року закінчив роман.[1]

Роман вийшов друком в Единбурзі за участі видавця Ачібальта Констебля. Усі перші видання датувалися 1820 роком, але роман вийшов 20 грудня 1819 року у Лондоні у видавництві «Герст, Робін і Ко.» (як й усі твори книжкової серії «Романи Віверлі» до 1827, книгу опубліковано анонімно). Наклад складав 10,000 примірників, за ціною £1 10s (£1.50) за екземпляр. Цілком ймовірно, що на початку 1920-х Скотт робив деякі незначні корективи тексту, а вже 1829 року відбувся глибший перегляд і виправлення для видання «Magnum» (томи 16-17 у вересні жовтні 1830). Сучасне стандартне видання Грехема Таллока з'явилося у восьмому томі «Единбурзького видання романів Веверлі» (1998): базується на основі першого видання з поліпшеннями, взятих з рукопису Вальтера Скота, для другої частини роману; текст з видання «Magnum» включено до тому 25b.

Детальну інформацію про середньовіччя Скотт черпав з трьох праць Джозефа Стратта: «Повний огляд манер, звичаїв, зброї, звичок і т. д. населення Англії» (1775–76), «Одяг і звички англійців» (1796–99), «Спорт і розваги англійців» (1801). Історичне підґрунтя цього періоду Вальтер Скотт взяв з праць Роберта Генрі «Історія Великої Британії» (1771-93) та Шерона Тернера «Історія англосаксонців від найдавніших часів до норманських завоювань» (1799—1805). Також, зокрема, використовував оригінальні середньовічні джерела, серед яких праця Андре Фавіна «Театр честі та лицарства» (1623; переклад з французької). Крім того, у свій твір Скотт вводить елементи з пізнього середньовіччя, багато чого запозичуючи з творчості Чосера та середньовічного лицарського роману «Річард Кор де Ліон».[2]

Стиль і тематика

Критики трактують «Айвенго» як лицарський роман, написаний здебільшого заради того, щоб розважати хлопчиків.[3] У книзі зберігаються багато елементів лицарського роману: пошуки пригод, лицарський антураж, повалення продажного соціального порядку задля досягнення щастя.[4] Інші ж критики стверджують, що роман розповідає реалістичну, сповнену життя історію, яка не ідеалізує ані минуле, ані головного персонажа.[3][4]

Тематика роману схожа до ранніх творів письменника («Роб Рой», «Серце Мідлотіана») та досліджує суперечність між героїчними ідеалами й сучасним суспільством. У раніше згаданих романах, індустріальне суспільство стає центром конфлікту, де між запізнілими шотландськими націоналістами й «прогресивними» англійцями з всюдисущого хаосу має зародитись єдність. У романі «Айвенго» схоже зображено витончену культуру норманів та бідних і позбавлених громадянських прав саксонців, які обурені нормандським пануванням. Згодом вони, однак, об'єднуються і творять один народ. Конфлікт між саксонцями та норманами показує втрати обох сторін, перед тим, як вони примиряються і формують об'єднану Англію. Айвенго і Річард втілюють надію примирення задля спільного майбутнього.[3]

Алюзії на справжню історію та географію

Айвенго на Монументі Скотта, Единбург

Події роману відбуваються у південному Йоркширі, північно-західному Лестерширіта та у північному Ноттінгемширі в Англії. У творі загадується замок Ашбі-де-ла-Зуч (нині руїни знаходяться під охороною Англійської спадщини), Йоркський замок (хоча згадується як Кліффордська вежа і знаходиться під охороною Англійської спадщини, така назва є анахронізмом, оскільки так замок почали називати згодом, після чисельних реконструкцій), замок Канісбург (ще одна популярна туристична атракція), що знаходиться неподалік міста Донкастер. У творі також з'являються згадки про Йоркський собор, де відбуваються сезонні весілля, Шеффілдську єпархію, яка не існувала ані на момент створення роману, ані в описану історичну епоху; таку єпархію заснули згодом — у 1914 році. Усі ці згадки вселяють думку, що у цьому регіоні жив і мандрував сам Робін Гуд.

Місто Канісбург настільки захоплюється цим твором, що багато вулиць, шкіл, громадських установ носять імена персонажів роману.

Вплив на легенду про Робін Гуда

Сучасне сприйняття Робін Гуда як життєрадісного, порядного, патріотичного бунтівника багато чим завдячує роману «Айвенго». У романі Робін Гуд згадується під іменем «Локслі», яке з того часу почало використовуватись, коли йшлося про легендарного грабіжника. Згодом виявилось, що Вальтер Скотт взяв це ім'я з анонімного рукопису 1600 року.

Вальтер Скотт робить центральною темою роману конфлікт між норманами та саксами. Оригінальні ж середньовічні історії про Робін Гуда не містять згадки про цей конфлікт. Персонажі роману звертаються до принца Джона і короля Річарда як до норманів, хоча тогочасні середньовічні документи не свідчать про норманське походження правителів.[5] Сучасні перекази історії зберігають Скоттовий акцент на конфлікті між саксами та норманами.

Вальтер Скотт також уникав зображення Робін Гуда як позбавленого володінь дворянина (Граф Гантінгтона), яке було так популярне наприкінці шістнадцятого століття.

Письменник зробив важливий внесок у розбудову образу легендарного героя, зокрема у пізніших розробках кіносценарію про пригоди Робін Гуда, головний персонаж отримував риси характеру, що також притаманні Айвенго.

У більшості версій про Робін Гуда, обоє Айвенго і Робін — лицарі, що повертаються з христового походу. Посварившись зі своїми батьками, вони гордяться своїм саксонським походженням, а також демонструють загострене почуття справедливості, підтримують законного короля попри його нормано-французьке походження, знаються на зброї та кохають прекрасних дам (Ровена та Маріам).

Вальтеру Скотту вдалося популяризувати цей історичний період, користуючись творами хронікаря Джона Мера з шістнадцятого сторіччя та баладами сімнадцятого сторіччя, які зробили сюжет роману ще більш захопливим. Середньовічні співці балад поміщали Робіна на два століття пізніше, у часи правління Едварда I, II чи III.

Відомий епізод, коли Робін під час змагання розколює стрілу свого суперника, вперше з'являється у романі «Айвенго».

Історична вірогідність

Загалом, політичні події зображено у романі відносно точно; роман розповідає про історичний період, коли короля Річарда ув'язнено в Австрії під час Хрестового походу та його повернення до Англії після сплати викупу. Втім, роман переповнений вигаданими подіями. Сам Вальтер Скотт у «Посланні присвяті» до роману «Айвенго» визнав, що дозволив собі деякі неточності, коли йшлося про історичні події. Нині читачі застережені перед тим, що Скотт насправді намагався створити захопливий роман про певну історичну епоху, а не написати підручник з історії.[6]

Письменника часто критикували за надмірне зображення «ворожнечі між саксами та норманами, яка начебто була присутня у часи правління Річарда», але «не підкріплювалася жодними тогочасними архівними документами та служила основою для твору».[7] Історик Едуард Август Фріман розкритикував роман, стверджуючи, що зображення саксо-норманського конфлікту в Англії другої половини дванадцятого сторіччя є неісторичним. Цитуючи середньовічного письменника Вальтера Мапа, Фріман доводив, що напруження між саксами та норманами ослабло ще за часів правління Генріха I Боклерка. Історик також покликався на трактат «Діалог щодо палати Скарбниці» Річарда ФітцНіла, який стверджував, що сакси та нормани вже тоді об'єдналися один з одним завдяки змішаним шлюбам і культурній асиміляції.[8][9] Завершальним доводом Фрімана слугував факт, що наприкінці дванадцятого сторіччя нащадки саксів і норманів називали себе «англійцями», а не «саксами» і «норманами».[8][9][10]

Роман породив нове англійське ім'я — Седрик. Оригінальне саксонське ім'я було Кердік, але письменник допустився помилки, яка стала яскравим прикладом метатези. За словами англійського письменника Сакі: «Це не ім'я, а неправильне написання».

Також мало ймовірним є те, що в Англії 1194 року Ребеку могли стратити на вогні за відьомство. Церква почала полювання на відьом у другій половині тринадцятого сторіччя, але смертну кару почали впроваджувати лише у п'ятнадцятому столітті, але навіть тоді за відьомство в Англії передбачалося повішення (смерть на вогнищі чекала лише для тих, кого обвинувачували також у зраді). У романі присутні деякі незначні помилки: зображено лицарський турнір в Ешбі, що насправді відбувався у чотирнадцятому сторіччі, більшість згаданих монет є екзотичними, Вільгельм II Рудий згадується як дід Джона Лекленда, хоча насправді є його троюрідним дядьком, а монах Вамба не міг належати до Ордену Франциска Ассізького, адже той почав функціонували аж десять років після смерті Річарда I.

Прототипом Ребеки могла стати Ребека Ґратц, вчителька і філантропка з Філадельфії, перша жінка-єврейка, що вступила до американського вишу.[11]

Переклади українською

  • Вальтер Скотт. Айвенго. Переклад з англійської: Ірина Муращик.

Львів: ВД «Панорама», 2001 р.

  • Вальтер Скотт. Айвенго. Переклад з англійської: Юрій Лисняк та Галина Лозинська.

Київ: ВД «Веселка», 2005 р.

Екранізація

Джерела

Примітки

  1. Walter Scott, Ivanhoe, ed. Graham Tulloch (Edinburgh, 1998), 403–13.
  2. Ibid., 498—500.
  3. а б в Duncan, Joseph E. (March 1955). The Anti-Romantic in "Ivanhoe". Nineteenth-Century Fiction 9 (4): 293–300. JSTOR 3044394. doi:10.1525/ncl.1955.9.4.99p02537. 
  4. а б Sroka, Kenneth M. (Autumn 1979). The Function of Form: Ivanhoe as Romance.. Studies in English Literature (Rice) 19 (4): 645–661. JSTOR 450253. 
  5. Siobhan Brownlie, Memory and Myths of the Norman Conquest.Woodbridge, Suffolk; Boydell & Brewer Ltd., 2013. ISBN 1843838524 (pp. 124-5)
  6. Alexander, Michael (2017-04-04). Medievalism: The Middle Ages in Modern England (en). Yale University Press. ISBN 978-0-300-22955-4. 
  7. «Ivanhoe», page 499. The Oxford Companion to English Literature, 1989
  8. а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою eaf не вказано текст
  9. а б Williams, Ann (1997). The English and the Norman Conquest. Woodbridge, Suffolk: Boydell & Brewer. с. 1-3. ISBN 978-0851157085. 
  10. Kumar, Krishan (2003). The Making of English National Identity. Cambridge: Cambridge University Press. с. 48-49. ISBN 978-0521777360. 
  11. Baumgold, Julie (22 March 1971). The Persistence of the Jewish American Princess. New York: 25–31. 

Інформація

Стаття Айвенго в українській Вікіпедії посіла такі місця в місцевому рейтингу популярності:

Представлений вміст статті Вікіпедії було вилучено в 2020-11-22 на основі https://uk.wikipedia.org/?curid=837068